Файл: Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148.pdf

404

скальпеля численні насічки-уколи

  в  шаховому

  порядку,  які  повинні  поліпшити  живлення  трансплантата

  в

перші дні і забезпечити надійний дренаж рани. 

Першу перев'язку призначають на 12-14-у добу, коли клапоть, звичайно, уже приживається. Чутливість 

у

 клапті

 відновлюється на

 17- 

30-й день. На цей час відокремлюється епідерміс. Волосся виростає через 4-5 

місяців і зберігає своє попереднє забарвлення (яке було на клапті до пересадки). 

Пересадка шкіри за Вагановим полягає в трансплантації вузеньких клаптів шкіри, які накладають на 

ваду в шаховому порядку й закріплюють у нішах (мішечках) грануляцій. Напередодні операції в ділянці, де 
намічають  взяти шматочки  шкіри для пересадки (ділянка  крупа, шиї та  ін.), готують  операційне

  поле.

  На 

ньому викроюють зрізами - вертикальним під кутом 15° і горизонтальним - загальний клапоть, що нагадує 
широкий  клин  (рис.  151)-  Цей  клапоть  розтинають  у  иоїіе^чшту  таш^аді  брдажт  та  потрібну  кількість 
дрібних  відрізків  з  площею  епітелію  1  см

2

.  Утворену  свіжу  ваду  закривають  під  кінець  операції  (після 

пересадки) за допомогою послаблюва- льних розрізів. 
Для пересадки нарізаних дрібних клаптів у грануляціях вади роблять мішечок (нішу), способом введення 
під кутом 15° ланцета (двосторонній гострокінцевий скальпель). Потім клаптик, утримуваний анатомічним 
пінцетом епітелієм вверх, частиною, зрізаною під гострим кутом, вкладають під край ніші, трохи піднятий 
хірургічним 

пінцетом. 

Клаптики 

пересаджуваної шкіри розта-

шовують  у  мішечках  грануляцій  в  шаховому 

порядку,  на  віддалі  1-2  см 

один від одного. 
Кровотечу з мішечків грануляцій по закінченні 

операції 

спиняють 

компресом,  змоченим  у  гарячому  розчині 

кухонної солі. Проміжки між 

клаптями припуд

рис.  151.  Пересадка  шкіри  за 
Вагановим:  А,  Г  -  схема  зрізів  ддя 
викроювання  трансплантаті  (а);  В  - 
форма  трансплантаті:  Э|  —  у 
профіль;  а

2

  -  зверху.  Пересадка 

трансплантата шкіри: Д - до введення 
в мішечок (

ІУ

О; Е- після введення в 

мішечок 

405

рюють  стрептоцидом.  По  краях  вади  приклеюють  ватно-марлеві  валики;  на  них  кладуть  пластинки 
целофану або парафінований папір і фіксують пов'язкою. 

На 4-6-й день  тріщини між кірочками додатково припудрюють стрептоцидом. Як правило, на 9-10-й 

день майже всі клапті шкіри приживаються. Проміжки між ними виповнюються грануляціями. 

Трансплантація невеликих клаптів шкіри за П. Ф. Симбірце- вим. Рани із здоровими грануляціями й 

невеликою кількістю ексудату, який виділяється, за 5-6 днів до операції щодня зрошують протягом 10-20 хв 
2 %-ним розчином хлорациду, а при наявності інфекції- 0,02 %-ним розчином фурациліну. Безпосередньо 
перед  трансплантацією  дефект  знову  промивають  розчином  хлорациду,  висушують  стерильними 
тампонами і двічі зволожують спирт-ефіром. 

Трансплантат  найчастіше  беруть  на  латеральній  поверхні  шиї.  Шкіру  ретельно  голять  і  двічі 

протирають  йодованим  спиртом  (1:1000)  або  спирт-ефіром.  Після  інфільтраційної  анестезії  в  коня 
вирізають  клаптик  шкіри  веретеноподібної  форми.  У  великої  рогатої  худоби  видаляють  підшкірну 
клітковину і 3/4 частини дерми (основи шкіри), залишаючи волосяні луковиці й сальні залози. Залишену 
епі-  дермопілярну  частину  клаптика  шкіри  розрізують  спочатку  на  смужки  шириною  0,5  см,  а  потім  на 
окремі квадрати зі стороною 0,5 см і занурюють у фізіологічний розчин натрію хлориду. 

У грануляцію під кутом 20° занурюють гострокінцевий скальпель на глибину 10-15 мм і, не виймаючи 

його, розширюють утворену нішу, а пінцетом кладуть клаптик шкіри епідермісом назовні. Ніші розміщують 
у шаховому порядку, на відстані 2 см одна від одної. 

Через  20-30  хв  після  трансплантації  поверхню  дефекту  з  трансплантованою  шкірою  змащують 

бальзамом Вишневського. 

Трансплантати  приживаються  протягом  7-12  днів.  На  час  приживлення  трансплантатів  на  протязі 

перших 7-10 днів пов'язку на дефект не накладають, що попереджує зміщення трансплантатів і сприяє їх 
приживленню. До повного формування шкірного покриву застосовують ватно-марлеві пов'язки. 

Пересадка клаптів шкіри за Амманом - один з найпростіших способів трансплантації на гранулюючу 

поверхню. Матеріал для пересадки беруть на внутрішній поверхні стегна. Попередньо здійснюють повал 
тварини,  потрібну ділянку  шкіри миють, знежирюють, дезінфікують та  інфільтрують  1 %-ним розчином 
новокаїну. Після

406

цього  анатомічним  пінцетом  піднімають  невелику  складку  верхнього  шару  шкіри  і  гострим  скальпелем 
зрізують  епідерміс  разом із сосочковим шаром (але  без  підшкірного шару). Розмір клаптя  -  3-4 мм. Від-
різаний клапоть пінцетом відразу переносять до місця трансплантації і занурюють у грануляційну луночку, 
зроблену гострокінцевим скальпелем на глибину 0,5 см. Відстань між окремими заглибленнями повинна 
становити  1  см.  Щоб  клапоть  шкіри  випадково  не  видалити  при  витягуванні  пінцета,  трансплантат 
притискають скальпелем (рис. 152). 

У  разі  потреби  дефект  захищають  каркасною  пов'язкою  із  застосуванням  крамеровської  шини  (на 

карпальний, тарсальний суглоби та інші ділянки кінцівок). Регенерація пересаджених клаптів шкіри триває 
8-20  днів,  а  вся  поверхня  дефекту 

епїтелізується за 30 днів. 

Пересадка епідермісу ("крихти шкіри") 

за  А.  А.  Папковим.  Грану-

люючу  поверхню  рани  обробляють 

фізіологічним 

розчином 

натрію 

хлориду; 

при 

нагноєннях 

застосовують  розчин  калію 

перманганату  (1:1000).  На  донорській 

ділянці  поблизу  маклака 

шкіру  ретельно  голять  і  протирають 

спиртом. 

Після 

інфільтраційної анестезії лезом безпечної 

бритви  зрізують  епідер-

мальну стрічку розміром 2-3 см

2

. Потім її 

переносять  на  стерильне 

предметне  скло,  подрібнюють  очними 

ножицями  до  стану  кашки. 

Останню переносять у невелику чашку й 

двічі  промивають  стериль-

ним  фізіологічним  розчином.  Потім 

вузьким  очним  пінцетом 

захоплюють  "крихти"  (з  розрахунку  на 

кожний 1 см

2

 ранової площі 

по  частинці  2-3  мм

2

)  та  імплантують  у 

товщу 

грануляцій 

на 

глибину 3- 4 мм, починаючи від нижньої 

ділянки  рани.  Наприкінці 

поверхню  з  пересадженим  епідермісом 

припудрюють 

порошком 

стрептоциду. 

Значна 

частина 

пересадженого  епідермісу 

не  приживається  і  розсмоктується.  Це 

стимулює 

процес 

загоювання. Середня тривалість загою

Рис. 152. Пересадка шматочків шкіри за 

Амманом: а - взяття трансплантата; б - 

підготовка луночок для трансплантатів; в — 

занурення трансплантатів у луночки 

407

вання  -  18  днів.  Подібну  трансплантацію  можна  виконати  навіть  на  патологічно  змінену  грануляційну 
тканину й свіжу рану. 

Застосування  алопластики  (грец.alios-  інший  +plasso-  ліплю)  у  ветеринарній  хірургії  набуло 

практичного значення з уведенням у гуманну хірургічну практику синтетичних пластмас. Останні мають 
властивості індиферентності, нешкідливі для тканин організму і здатні вживлюватися в них. Як матеріали 
для  алопластичних  операцій  використовують  пластмаси  різної  щільності,  штучне  волокно  й  синтетичні 
клеї. Із твердих пластмас застосовують полі метилметакрилат, поліетилен і хлорвініл, з м'якоеластичних  - 
капрон, нейлон, орлон, лавсан та ін., а з щільноеластичних - івалон, поліетиленові плівки, хлорвініл тощо. 

Алогшастичним  матеріалом  можна  замінити  втрачені  або  вирізані  частини  кісток,  суглобів,  зв'язок, 

стінки судин і навіть серцеві клапани, різні дефекти м'якої черевної стінки. У ветеринарній хірургії широко 
застосовують  синтетичні  нитки  для  швів,  а  також  сітки  або  синтетичні  тканинні  матеріали  для  закриття 
дефектів м'якої черевної стінки при лікуванні гриж, пролапсів та евентрацій. 

Для  цього  викроюють  латку  відповідного  розміру  з  капронової  (нейлонової,  лавсанової)  тканини, 

розпеченим  металевим  стержнем  (діаметр  стержня  0,2-0,4  см)  роблять  у  ній  отвори,  і  після  відпрепару- 
вання  шкіри  накладають  зверху  м'язово-апоневротичного  дефекту  з  таким  розрахунком,  щоб  її  краї 
виступали  за  межі  дефекту  на  2-3  (3-  4)  см.  Вузловим  швом  фіксують  латку  до  прилеглих  тканин  (див. 
"Оперативне лікування черевних гриж"). 

Як  алопластичний  матеріал  також  використовують  формаліновані  пластинки  піхви  прямого  м'яза 

живота, твердої мозкової оболонки тощо. 

ПРИПІКАННЯ (ТЕРМОКАУТЕРИЗАЦІЯ) 

Припікання  як  спосіб  хірургічного  втручання  використовується  у  ветеринарній  практиці  при 

відсутності  ефекту  від  застосування  інших  методів  лікування  хронічних  асептичних  проліферативних 
процесів  (запалення  сухожилків,  сухожилкових  піхв  і  зв'язок,  окістя),  а  також  для  зупинення  кровотечі 
(особливо при гемофілії), припинення росту рогів у телят, руйнування злоякісних новоутворень, фунгозних 
грануляцій тощо. 

Дія припікання при хронічних захворюваннях грунтується на загостренні запального процесу в зоні дії 

високої  температури,  подальшому  поліпшенні  живлення  в  цій  ділянці  й  розсмоктуванні  патологічної 
тканини.  При  захворюваннях  кісток  і  деформуючих  артрозах  каутеризація  сприяє  утворенню  анкілозу  в 
уражених  малорухливих  суглобах,  внаслідок  чого  в  тварин  зменшується  больова  чутливість  при  русі  і 
відновлюється працездатність. Найчастіше припікання застосовують у коней. 

Термокаутеризація  протипоказана  при  гострих  асептичних  і  гнійних  запальних  процесах, 

незворотних  хронічних  патологічних  процесах  (наприклад,  великих  екзостозах)!  При  хронічних 
запаленнях  важливих  у  функціональному  відношенні  суглобів,  сухожильних  піхв  і  бурс  не 
рекомендуються лише окремі види припікання (проникні)! 

Види припікань. Розрізняють: поверхневе, глибоке і проникне припікання. 
При  поверхневому припіканні нагрітий метал проникає до середніх шарів шкіри. Рекомендують при 

хронічному  запаленні  сухожиль  і  сухожилкових  піхв,  фіброзному  періоститі  й  хронічних  підшкірних 
бурситах. 

408

При  глибокому  припіканні  розпечений  наконечник  проникає  до  основи  шкіри.  Показане  при 

хронічному проліферативному запаленні сухожилкових піхв, зв'язок, осифікуючому періоститі. 

При проникному припіканні шпилястий або голкоподібний наконечник термокаутера просувають крізь 

шкіру  в  підлеглу  тканину,  призначену  для  дії  високої  температури.  Застосовують  при  контрак-  турах 
сухожилків,  екзостозах,  періоститах,  деформуючих  артрозах  скакального  суглоба.  Проникне  припікання 
може бути швидким (голку відразу витягують із глибини тканин) і повільним (голку деякий час затримують 
у тканинах). 

За формою розрізняють припікання: точкове, смугасте і голчасте. 
При точковому припіканні розпечений наконечник прикладають на 0,3-0,5 с по 8-10 разів до однієї й 

тієї ж точки на поверхні шкіри. Точки мають бути розміщені в шаховому порядку, на відстані 1- 1,5 см одна 
від одної. 

При  смугастому  припіканні  смужки  мають  бути  розміщені  паралельно  одна  одній  і  віддалені  не 

менше, як на 1,5-2 см. Вони не повинні зливатися і перетинатися. Недотримання цих умов може призвести 
до утворення великих рубців. За цими ж міркуваннями смугасте припікання протипоказане на згинальній 
поверхні суглобів. Щоб запобігти неправильному ростові волосся, смуги припікання проводять вздовж лінії 
прилягання волосся, а не впоперек. Наприклад, на кінцівках паралельні смуги проводять у вертикальному 
або косому напрямі. 

Голчасте  припікання  (проникне)  роблять  у  шаховому  порядку  на  відстані  1—1,5  см.  Розпечений 

наконечник занурюють у тканини одноразово на всю намічену глибину на 3-5 с. 

Залежно  від  сили  й  тривалості  впливу  високої  температури  на  тканини  розрізняють  три  ступеня 

припікання.  Вони  відрізняються  один  від  одного  за  кольоровими  відтінками  припечених  тканин  і  ха-
рактером випоту, який з'являється на місці припікання. 

Перший  ступінь  припікання.  На  шкірі  -  неглибокі  борозни  або  точки.  Припечені  тканини 

світло-коричневого  кольору,  на  поверхні  з'являються  окремі  краплини  серозної  рідини.  У  наступні  дні 
запальна  реакція  виражена  дуже  слабо,  ексудату  майже  немає,  пошкоджений  припіканням  епідерміс 
незабаром повністю відновлюється. 

Другий  ступінь  припікання.  Борозни  (точки)  на  шкірі  більш  глибокі,  забарвлення  тканин 

золотисто-жовте.  Випіт  виражений  значно  сильніше.  Шкіра  в  ділянці  припікання  інфільтрована  і 
випинається у вигляді валика. Епідерміс навколо борозни розм'якшений. 

Третій ступінь припікання. Борозни (точки) проникають майже у всю товщу шкіри і мають тенденцію 

до  розширення,  тканина  стає  солом'яно-жовтого  кольору.  Виділення  серозного  випоту  надмірне,  окремі 
краплини його виходять за межі борозен і зливаються між собою, утворюючи при підсиханні кірочки. Слід 
пам'ятати, що третій ступінь припікання викликати важко в тих місцях, де шкіра дуже змінилася під 
впливом медикаментів, які раніше втирались, особливо препаратів йоду! 

Припікання частіше проводять до другого ступеня, рідше - до третього. При припіканні ран і виразок, 

зупиненні кровотечі обмежуються першим ступенем.

Апарати  для  припікання.  Найпростішими  є  залізні  термокауте-  ри.  Вони  складаються  із  залізних 

наконечників різної форми, закріплених на довгій рукоятці з дерев'яною ручкою. Термокаутери нагрівають 
до певного ступеня розжарення в горні кузні або на паяльній лампі. Температуру розжареного наконечника