Файл: Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148.pdf

414

ФОРМИ ЗАСТОСУВАННЯ ПЕРЕВ'ЯЗУВАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ 

Для зручності користування, з перев'язувального матеріалу готують різні придатні до застосування його 

форми.  До  форм  перев'язувального  матеріалу  належать:  марлевий  і  ватно-марлевий  тампони,  компрес, 
салфетка, косинка, лонгет, праща, бинт, дренаж, кульки ватні тощо (рис. 153). 

415

Рис. 153. Форми застосування перев'язувального матеріалу: 1 - тампон ватно- марлевий; 2 - кулька ватно-марлева; 3 - компрес; 4 - 
дренаж; 5 - салфетка; 6 - лонгет; 7 - праща; 8 - косинка; 9 - бинт одноголовий; 10 - бинт двоголовий; 
11 - бинт Т-подібний 

Ватно-марлеві тампони готують різної величини. Найчастіше користуються тампонами розміром 4x6 

см, виготовленими із шматка марлі розміром 10x14 см. Краї марлі загортають в середину, щоб запобігти 
потраплянню окремих ниток у рану. Потім у підготовлений таким чином шматок марлі вкладають грудочку 
вати 4x6 см, товщиною 0,5-0,7 см і загортають її марлею з усіх боків (рис. 154). 
Кульки ватно-марлеві готують із шматка марлі розміром 10x12 см, вкладаючи в середину його грудочку 
вати, й зав'язують ниткою або закручують кінці марлі. 
Марлевий  тампон  -  це  в  4-6  шарів  складена  марля  різних  розмірів  (6x7,  8  х  10,  11x12,  17x17  см)  із 
загорнутими всередину краями так, щоб окремі нитки не потрапили в рану як сторонні тіла й не уповіль-
нили її загоєння. Тампони в стерильних пакетах можна придбати в аптеках готовими до використання. У 
ветеринарній практиці їх часто виготовляють вручну, користуючись методами  вивертання, трикутника, 
конверта. 

Метод вивертання. Протилежні сторони чотирикутної марлевої салфетки (10x10, 15x15 см) загинають 

на 2-4 см так, щоб отримати

Рис. 154. Виготовлення ватно- марлевого 

тампона 

416

невелику марлеву смужку (рис. 155; 1, 2), яку обкручують навколо нігтьових фаланг II і III пальців правої 
кисті (див. рис. 155; 3), а потім вільні кінці вкладають один у другий (див. рис. 155; 4, 5). 

Метод трикутника. На середню третину шматка марлі кладуть 

шар  вати,  який  почергово  накривають  зовнішніми  третинами. 
Утворену смужку складають у вигляді трикутника, всередину якого 
загортають вільні кінці марлі. 

Метод  конверта.  На  середину  квадратного  шматка  марлі 

кладуть білу вату. На  неї загортають спочатку один з кінців марлі, 
потім два ближчих до нього, після чого накривають протилежним до 
першого,  фіксуючи  його  за  складки  двох  попередніх.  Метод 
конверта найбільш простий у використанні, однак все ж не вдається 
повністю уникнути наявності країв марлі на поверхні тампонів. 

Марлеві  й  ватно-марлеві  тампони,  кульки  ватно-марлеві 

застосовують для зупинки кровотечі, висушування рани від крові та 
ексудату. 

Компрес  -  складений  в  кілька  шарів  шматок  марлі  (тканини),  за  площею  більший  від  тампона  (до 

250-550 см

2

). Краї матеріалу загортають, щоб запобігти попаданню окремих ниток в рану. Застосовують для 

зупинки кровотечі, висушування рани від крові та ексудату. 

Салфетка  -  одно-  або  кількарядний  шматок  тканини  (марлі)  квадратної  форми  (20-35  х  25^10  см). 

Застосовується  для  ізоляції  операційного  поля,  рани,  черевної  порожнини  при  операціях  на  внутрішніх 
органах, висушування рани від крові та ексудату. 

Косинка - шматок тканини трикутної форми. У косинці розрізняють основу, середину, верхівку й кінці. 

Біля  основи  косинка  має  ширину  180  см  і  висоту  65  см,  кути  біля  основи  носять  назву  -  кінці  косинки. 
Застосовують при накладанні пов'язок на голову, суглоби, копита й копитця. 

Лонгет - шматок марлі (тканини) прямокутної форми у вигляді довгого прямокутника (10-15x30-50 см). 

Застосовують при накладанні затвердіваючих і клейових пов'язок. 

Рис. 155. Виготовлення марлевого тампона 

(пояснення в тексті) 

417

Праща  -  той  самий  лонгет,  кінці  якого  розрізані  в  поздовжньому  напрямі,  а  середина  залишається 

цілою. Це широка стрічка із шворками (дві й більше) на кінцях. Її застосовують при накладанні клейових 
пов'язок, пов'язок на суглоби тощо. 

Бинти - довгі стрічки з марлі, гуми, будь-якої тканини довжиною 5-10 м і шириною 7-16 см, скачані у 

валик.  Стандартний  бинт  має  довжину  7  м  і  ширину  -  10  см.  Бинти  можуть  бути  одноголовими, 
двоголовими (скачаний з обох кінців у два валики) і Т-подібними. У кожному бинті розрізняють головку 
(скачана  частина),  вільні  кінці  (початок  і  кінець),  внутрішню  (черевце)  і  зовнішню  (спинка)  поверхні. 
Застосовують  при  накладанні бинтових  та  іммобілізуючих  пов'язок. Бинти  випускають  у  нестерильному 
вигляді і в стерильній упаковці. 

Дренаж, абогурунда - довга вузенька смужка марлі, складена у кілька шарів (2-4 шари) із загорнутими 

всередину краями. Кінець дренажу захоплюють пінцетом і уводять у рану. 

Використовують також гумові або поліхлорвінілові дренажі різної довжини й діаметра. Вони бувають 

кількох типів. До перших відносяться гумові смужки, які виготовляють із старих порваних рукавичок, і так 
звані  напівдренажі  (рис.  156,  а),  які  виготовляють  розрізуванням  за  довжиною  звичайних  гумових  або 
поліхлорвінілових  трубок.  Цей  вид  дренажів  використовують  для  уведення  в  підшкірну  клітковину, 
невеликі гнійні рани. Вони створюють лише пасивний відтік ранового вмісту. 
Другий вид дренажів являє собою трубки різного діаметру, кінчик яких зрізають у вигляді "дзьоба" і роб-
лять 1-2 додаткових бокових отвори. їх уводять у гнійні порожнини для пасивного або активного відтоку 
гнійного ексудату. 
Третій  вид  дренажів  призначений  для  промивання  гнійної  порожнини  лікарськими  розчинами.  Вони 
складаються  з  двох  трубок  (див.  рис.  156,  б).Через  трубку  меншого  діаметра  промивають  порожнину,  а 
через трубку більшого діаметра відбувається відтік рідини разом з ексудатом. 

Рис. 156. Набір дренажів: а - напівдренаж з гумової 

трубки; б - дренаж з мікроіригатором; в - дренаж з 

отворами; г - мікродренаж 

418

Для  лікування  ран,  як  правило,  користуються  трубчастими  дренажами  діаметром  0,8-1,5  см,  рідко  - 

більш широкими. На кінці дренажа, який уводять у глибину рани, роблять кілька отворів, які розташовують 
по спіралі (див. рис. 156, в, г), причому кожний отвір не повинен бути більшим діаметра грубки. Отвори 
призначені для полегшення відтоку ранового вмісту. Якщо їх не зробити, тоді дренаж не буде працювати, 
тому що отвір на кінці може упертися в тканини або закритися згустком. 

Кульки ватні - грудочки скачаної вати кулястої форми, використовують для підготовки рук хірурга та 

операційного поля. 

Вата на паличці, або помазок. Кульки з вати намотують на один кінець дерев'яних або пластмасових 

паличок.  Використовують  для  підготовки  операційного  поля  і  рук  хірурга.  Готують  її  таким  чином: 
грудочку гігроскопічної вати беруть у ліву руку, а паличку  - в праву. Кінець палички покривають ватою, 
потім паличку крутять, поступово і щільно намотуючи на її кінець вату. 

"Ватник" виготовляють з кількох шарів марлі, в середину поміщають шар білої вати або кілька шарів 

лігніну. Вони дуже зручні при накладанні пов'язок на рани з великими виділеннями ексудату. 

ВИДИ ПОВ'ЯЗОК, МЕТА ТА ПРАВИЛА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ 

Пов'язку,  насамперед,  слід  розглядати  як  засіб,  за  допомогою  якого  забезпечують  спокій  ураженої 

ділянки. А тому потрібно уміти накласти пов'язку так, щоб вона добре утримувалася на тілі тварини і в той 
же час не стискала орган. Пов'язка не повинна порушувати крово- і лімфообіг, рівномірно прилягати в 
усіх  точках,  не  зсуватися  під  час  рухів  тощо!  Пов'язка  добре  утримується,  якщо  вона  накладена  з 
урахуванням анатомічних особливостей даної ділянки тіла. 

Пов'язки застосовують з метою: 1) зупинки кровотечі (тиснуча пов'язка); 2) захисту ран і ділянок тіла від 

дії факторів зовнішнього середовища (захисна пов'язка); 3) лікування ран (лікувальна ранова пов'язка); 4) 
фіксації ділянки тіла при вивихах, тріщинах і переломах кісток та інших процесах (іммобілізуючі пов'язки); 
5) лікування при закритих ушкодженнях і запальних процесах м'яких тканин (пов'язки-компреси). 

Пов'язки, які накладають з  метою забезпечення лікувального впливу, діляться на:  бинтові (загальні і 

спеціальні),  спеціальні  небин-  тові,  іммобілізуючі,  тиснучі,  оклюзійні,  захисні,  всмоктувальні,  по-  в 
'язки-компреси. 

Бинтові пов'язки накладають майже на всі ділянки тіла тварини. При їх використанні слід враховувати 

ряд спільних вимог, які об'єднуються в правила накладання бинтових пов'язок. 

1.  Підготовка  ділянки  тіла.  Перед  накладанням  пов'язки  проводять  механічну  очистку  відповідної 

поверхні тіла тварини, при потребі видаляють волосяний покрив, миють, висушують. 

2.  Тримання бинта. Головку бинта тримають у правій руці, а вільний кінець у лівій. Зовнішня поверхня 

бинта (спинка) повинна бути повернена до тіла тварини. 

3.  Накладання перших турів. Бинтову пов'язку починають накладати в нижній ділянці тіла і йдуть до 

верхньої,  бинтують  зліва  направо.  Всі  бинтові  пов'язки  починаються  циркулярними  (коловими)  турами. 
Першими повинні накладатись фіксуючі тури, які укріплюють вільний кінець бинта. Для цього зовнішню 
поверхню  вільного  кінця,  дещо  під  кутом,  прикладають  до  тіла  тварини  і  котять  головку  бинта  по  тілу, 
передаючи  її  з  правої  руки  в  ліву  на  протилежному  боці  органа.  Наступний  тур  ведуть  суворо  поперек