Файл: Operativna_khirurgiya_ZAG_ChAST_Vlasenko_-BTs200345019148.pdf

424

і їх накладають на копито, вінчик, путовий, карпальний й заплесно- вий суглоби. 

Косинку можна застосувати: а) розгорнутою - для накладання пов'язки на велику ділянку тіла тварини, 

б)  згорнутою  -  для  перев'язування  невеликих  ділянок;  в)  скрученою  -  як  джгут  при  тимчасовій  зупинці 
кровотечі. 

Пращоподібні пов'язки широко застосовують у ділянках дистального відділу кінцівок, на зап'ястний і 

заплесновий суглоби, в дрібних тварин у ділянках голови, грудної й черевної стінок (рис. 160).

Середню частину пращі застосовують для закриття уражених ділянок тіла, а кінці обводять в протилежних 
напрямах і зав'язують. 

Розмір лонгета, розрізуваного на пращу, повинен перевищувати площу бинтованої ділянки приблизно в 

півтора  рази.  Тасьми  пращі  зав'язують  над  виступами  органа,  нижче  від  них,  а  також  у  середній  його 
частині, тобто в ділянці найбільшого об'єму органа. 

Клейові пов'язки 

Ці пов'язки використовують для утримання перев'язувального матеріалу на ушкоджених ділянках шиї, 

грудної  й  черевної  стінок.  Тваринам  клейові  пов'язки  краще  накладати  на  невиголену  шкіру,  бо  клей, 
підсихаючи, починає стягувати шкіру, чим викликає занепокоєння тварини й часткове або повне відпадання 
пов'язки. Крім того, волосся здатне швидко відростати і, як наслідок, піднімати й зміщу

суглоб; 4 - ділянку підгрудка 

Рис. 159. Косинкові пов'язки на: 

1 - голову; 2 - вінчик; 3 - путовий 

Рис. 

160. 

Пращоподібиа 

пов'язка на вухах собаки 

425

вати клейову пов'язку. Тому краще наносити клей безпосередньо на волосяний покрив за напрямком його 
прилягання. 

Найбільш  широко  в  десмургії  використовують  клеол,  колодій,  казеїновий  клей  та  цинк-желатиновий 

клей. 

Для  приготування  клеолу  потрібні:  каніфоль  -  50,0  г,  ефір  -  100,0  мл,  скипидар  -  1,0  мл.  Поверхню 

навколо рани змащують клеолом і чекають, доки він трохи підсохне. Потім накладають марлеву салфетку в 
натягнутому стані й щільно притискують її до поверхні ділянки тіла, змащеної клеолом. Утворені вільні краї 
салфетки обрізають ножицями. Таким чином отримують глуху клейову пов'язку. 

Більш практичний метод застосування клейових пов'язок полягає у використанні пращ, розрізаних на 

дві половинки. При цьому цілі їх частини приклеюють збоку рани з таким розрахунком, щоб вільні кінці 
розташовувалися над раною. Так, навколо рани можуть бути приклеєні 2 або 3 половинки пращ (рис. 161).  
Перев'язувальний  матеріал  на  рані  фіксують  зав'язуванням  над  нею  протилежних  шворок  пращ.  У 
результаті отримують двостулчасті або тристулчасті клейові пов'язки. У випадках, коли краї двох приклеє-
них  біля  рани  салфеток 

з'єднують 

над 

перев'язувальним матеріалом 

за 

допомогою 

окремих 

шнурків, 

поворозок, 

отримують 

шнуркову 

(корсетну) клейову пов'язку. 

Перевага  стулчастих  і 

шнуркових 

клейових 

пов'язок 

перед 

глухими 

полягає 

в 

можливості 

проведення 

заміни 

перев'язувального 

матеріалу, 

хірургічної 

обробки  ран  без  повного  їх 

зняття. 

Колодій  складається  із 

суміші  спирту,  ефіру  і 

нітроцелюлози. 

Зверху 

перев'язувального 

матеріалу,  накладеного  на 

рану, 

кладуть 

марлеву 

салфетку, розтягують  і наносять  по її краях колодій. Після притискування до поверхні тіла  ефір швидко 
випаровується і пов'язка щільно фіксується. Колодійні пов'язки також використовують для захисту зашитих 
глухим  швом  післяопераційних  ран,  місць  пункції  анатомічних  порожнин.  Для  цього  рани  покривають 
тонким павути-

426

ноподібним шаром вати. Потім на вату наносять колодій і рівномірно розподіляють його. 

Казеїновий клей, який використовується в десмургії (СП-104, СП-105) являє собою порошок сірого або 

білого кольору. Змішуючи його з водою в співвідношенні 1:1,5, через 4-5 хв отримують смеганоподіб- ну 
масу,  придатну  до  користування  протягом  10-15  хв.  Казеїновий  клей  добре  приклеює  марлю,  тканини, 
папір, целофан. Для зняття пов'язки її змочують гарячим (50-60 °С) мильним розчином. 

Для приготування цинк-желатинового клею (паста Унна) потрібні: окис цинку - 30,0 г; гліцерин - 60,0 

мл; желатина - 90,0 г і дистильована вода - 150,0 мл. Готують такий клей на водяній бані. У гарячому вигляді 
його наносять на волосяний покрив, до якого відразу притискують перев'язувальний матеріал. Клей, який 
застиг, можна використовувати після повторного нагрівання. Знімають пов'язку за допомогою гарячої води. 

Каніфолево-парафіновий  клей  складається  з  55  частин  каніфолі  і  45  частин  парафіну.  Суміш 

нагрівають у металевій посудині і розтопленою намазують на суху шкіру. 

Для утримання перев'язувального матеріалу на безволосих або гладко виголених частинах тіла тварини 

використовують  смужки  липкого  пластиру.  Липкий  пластир  випускають  у  котушках,  його  внутрішня 
поверхня  покрита  спеціальним  клейовим  розчином.  Пе-  рев'язу  вальний  матеріал  фіксують  довгими 
вузькими смужками пластиру, які накладають навхрест або паралельно. 

Каркасні пов'язки 

Вони  мають  у  своїй  основі  опорні  пристосування  (частіше  з  дроту,  гумових  трубок),  які  служать 

основними  засобами  для  фіксації  перев'язувального  матеріалу,  їх  використовують  у  великих  тварин  в 
ділянці потилиці, холки, спини, на кінцівках. Найбільш відомі каркасні пов'язки на ділянки передпліччя, 
гомілки й заплеснового суглоба (за Андреєвим; рис. 162). 
Каркасну пов'язку на ділянку передпліччя й гомілки накладають за допомогою м'якого дроту і двох гумових 
трубок. Перев'язувальний матеріал фіксують зав'язуванням гумових трубок проксимально й дистально від 
ураженої ділянки. Попередньо трубки з'єднують між собою чотирма-шістьма шворками із м'якого дроту. 
Краї перев'язувального матеріалу повинні виступати на 2-3 см вище і нижче утво

427

реного каркасу. Для  кращої фіксації  пов'язки їх загортають  на  каркас і прибинтовують  спіралеподібною 
пов'язкою. 
Каркасна 

пов'язка 

на 

заплесновий 

суглоб 

на-

кладається  за  допомогою 

гумового 

кільця 

і 

прикріплених 

до 

нього 

бинтових 

шворок. 

Для 

фіксування  пов'язки  гумове 

кільце 

розміщують 

на 

згинальній поверхні суглоба, 

а  чотири  шворки  зв'язують 

попарно  вище  і  нижче 

п'яткового горба. Для кращої 

фіксації  пов'язки  шворки 

можна  пропускати  через 

отвори, 

зроблені 

в 

закріплювальному 

перев'язувальному матеріалі. 

Лігатурні пов'язки (за І. Д. Медведевим ) 

їх використовують для захисту ран, закритих частковим, зближу- вальним або глухим швом з валиками. 

Після накладання валиків кінці лігатур не обрізають, а під протилежним валиком прив'язують додаткову 
лігатуру.  Потім  рану  накривають  марлею,  складеною  в  4-6  шарів,  яку  фіксують  зав'язуванням  кінців 
протилежних лігатур, розпусними вузлами (рис. 163). 

Типові пов'язки 

Ці  пов'язки  виготовляють  за  особливими  викройками  для  певних  ділянок  тіла  тварини  (рис.  164). 

Головним чином, їх застосовують на ділянки шиї, холки, грудної й черевної стінок, попереку, крижів, сте-
гна, плеча. Фіксують типові пов'язки за допомогою шворок, поворозок, дроту, гумових трубок. 

Еластичні  сітчасто-трубчасті  бинти  ("Ретеласт",  ге/е  -  з  лат.  "сітка")  являють  собою  сітчасті 

гумово-тканинні трубки. Ретеласт виго- 

Рис. 163. Лігатурна пов'язка за І. Д. Медведевим 

Рис. 162. Каркасні пов'язки на: 1 - передпліччя; 2 - 

заплесновий суглоб 

по 5-20 м. їх не намотують, а надягають на уражену ділянку тіла. Для цього бинти попередньо розтягують 
просунутими  всередину  пальцями  або  кистями  рук.  Номери  1-2  придатні  для  застосування  на  ділянках 
кінцівок  у  дрібних  тварин;  №  -  на  кінцівках  у  великих  тварин  (включаючи  стегно,  гомілку),  а  також  на 

голові, шиї в дрібних тварин (рис. 165); №№ 5-7 застосовують у 
великих тварин на голову, шию, а 
в дрібних тварин та молодняку великої рогатої худоби і коней - 
на ділянки грудної й черевної стінок. Сітчасто- трубчасті бинти 
не розпускаються при надрізуванні, добре розтягуються, міцні. 
Вони легко набирають форму ділянки тіла, на яку їх накладають, 
рівномірно  стискують  уражену  ділянку,  не  порушують 
кровообіг  і  не  обмежують  рухи  в  суглобах.  Надійно  фіксуючи 
перев'язувальний 

матеріал, 

сітчасто- 

трубчасті 

бинти 

забезпечують  добру  вентиляцію  ураженої  ділянки,  не 
перешкоджають  випаровуванню.  Використання  таких  бинтів 
значно  скорочує  витрати  перев'язувального  матеріалу  і  час 

перев'язки. 

товляють з гумової і бавовняної ниток. Залежно від діаметра їх випускають семи розмірів (№№ 1-7), 

упакованими в поліетиленові пакети 

Рис. 164. Типові пов'язки на різні ділянки тіла коня, корови й собаки 

Рис. 165. Еластичні сітчасто-трубчасті бинти на 

вухах у собак