ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.11.2019
Просмотров: 2052
Скачиваний: 1
Концепція прибутку. Дійсне благо - заробітна плата, майбутнє благо -засоби виробництва. Дійсне благо цінується вище, ніж майбутні блага. У грошовій сфері це положення є джерелом відсотка. Відсоток - нагорода підприємця за чекання. Відсоток (прибуток) - це категорія, пов'язана з обміном дійсних і майбутніх благ, оскільки веде до розподілу одержуваних доходів у часі.
Теорій ціноутворення. Модель ціноутворення Є.Бем-Баверка побудована за принципом утворення рівнодіючих оцінок різних пар продавців і покупців і показує, що висота ринкової ціни обмежується і визначається висотою суб'єктивних оцінок товару двома граничними парами. Ціна на конкурентному ринку, по Є.Бем-Баверку,- це об'єктивна цінність. Механізм ціноутворення виключає роль праці і витрат виробництва. Єдиними фігурами системи стають покупці і продавці.
Теорія зобов'язання. По цій теорії частина цінності блага повинна бути віднесена на рахунок іншого продуктивного блага (праця, земля, капітал), що бере участь у виробництві, тобто кожному з трьох факторів ставиться частина цінності створеного продукту. Теорія математично розроблена Дж. Б. Кларком.
Теорія витрат. 1.продуктивні блага представляють майбутнє. Цінність їх залежить від цінності кінцевого продукту, тому витрати виробництва здобувають цінність від своїх продуктів. 2. пропозиція є зворотною стороною попиту - попиту тих, хто має товар. При цьому витрати вважаються в платі за відволікання ресурсів від альтернативних варіантів використання, а також у ціні за послуги факторів, використаних для виробництва іншими виробниками. Закон Візера: дійсна вартість (корисність) будь-якої речі є недоотриманою корисністю інших речей, що могли бути вироблені за допомогою інших ресурсів, витрачених на виробництво даної речі.АБО: концепціях австрійської школи провідну роль відіграє суб'єктивно-психологічний підхід. Спираючись на нього, австрійці прагнули побудувати послідовну, вільну від внутрішніх суперечностей економічну теорію, спрямовану на вивчення причинно-наслідкових взаємодій. Видатними представниками цього першого великого маржи-налістського угруповання були Карл Менгер (1840—1921), Фрідріх Візер (1851—1926), Ойген фон Бем-Баверк (1851—1914). Теорія вартості трансформувалася в їхніх дослідженнях у теорію граничної корисності (першим категорію "гранична корисність" увів у науковий обіг Ф. Візер, тоді як К. Менгер, наприклад, оперував категорією "кінцева інтенсивність"), обґрунтуванню якої приділялося найбільше уваги. Ціни, за визначенням маржиналістів, залежать не від вартості, яка зумовлюється витратами праці, і не від споживної вартості (корисності), а виключно від суб'єктивних оцінок цієї корисності, точніше — від граничної корисності. Під граничною корисністю вони розуміли суб'єктивну оцінку корисності останньої одиниці запасу певного споживчого блага. Головні принципи теорії граничної корисності сформулював К. Менгер у праці "Начала політичної економії" (1871). На його думку, гранична корисність блага визначається двома чинниками — інтенсивністю індивідуальної потреби й рідкісністю (або запасом) цього блага. Чим більша інтенсивність потреби при певному обсязі запасу, тим вища оцінка блага індивідом, тим більша його гранична корисність, і навпаки. Обсяг запасу впливає протилежно: якщо він зменшується при постійній інтенсивності потреби, то гранична корисність блага збільшується. К. Менгер категорично не визнавав будь-який вплив цін на граничну корисність. Оскільки він аналізував ринок з фіксованою пропозицією певного товару, у нього виходило, що ціну диктує попит (останній ставився в залежність від граничної корисності).
Дещо іншу концепцію ціноутворення висунув найвідоміший теоретик австрійської школи О. Бем-Баверк. Граничні корисності, на його думку, визначають ціни не опосередковано (через попит), а прямо, встановлюючи межі їх коливань. Верхня, максимальна межа зміни ринкової ціни будь-якого товару залежить від суб'єктивної оцінки його корисності покупцем; нижня, мінімальна межа ціни зумовлюється суб'єктивною оцінкою корисності вказаного товару, яка є в продавця. Перед О. Бем-Баверком постала проблема пояснити механізм вимірювання і порівняння цих суб'єктивних оцінок. Вирішити її він спробував за допомогою поняття граничної корисності грошей, прирівнюючи її до суми граничних корисностей товарів, які індивід може купити на останню одиницю свого грошового доходу. Проте такий суб'єктивний механізм встановлення ринкових цін погано узгоджувався з капіталістичною високотоварною економікою.
Оригінальною можна вважати теорію відсотка, розроблену О. Бем-Баверком. Вона побудована на ідеї про те, що для раціонального суб'єкта, зокрема для власника грошового капіталу, певне благо маєбільшу граничну корисність тепер, ніж у майбутньому. Індивідуум, вважав учений, розраховує на те, що в перспективі запас блага збільшиться, і тому прогнозує зменшення своєї оцінки його граничної корисності. Походження відсотка О. Бем-Баверк пов'язував із впливом фактору часу на граничні корисності.
О. Бем-Баверк, розвинувши ідею Ж. Б. Сея про продуктивність факторів виробництва, дослідив, як формується відсоток на капітал і як він впливає на інші категорії доходів. Нове в дослідженні капіталу — це оцінка теперішньої цінності майбутніх благ (дисконтування)*, необхідність якої спричинюється розривом у часі між авансуванням коштів на виробництво й отриманням кінцевого продукту. Чим довший цей період, тим більша різниця в оцінках блага "тепер" і в "майбутньому", тим усвідомленішою стає потреба приведення цих оцінок до одного моменту часу. Обстоюючи тезу про власну продуктивність капіталу, О. Бем-Баверк визначив відсоток на капітал як частину цінності майбутнього граничного продукту, що виробляється із застосуванням теперішніх засобів виробництва (капіталу). Заробітна плата й рента — це цінність майбутнього граничного продукту відповідно до праці чи землі, помножена на кількість продукції й дисконтована відносно цього моменту часу (у ролі дисконту виступає ринкова норма відсотка). Сучасна економічна теорія, сприйнявши ці висновки, пропонує таке формулювання: продуктивність капіталу визначається шляхом віднімання з продукту виробництва всіх альтернативних витрат; одержаний залишок тяжіє до рівня річної норми відсотка. Таким чином, характерна для класичної школи категорія "прибуток на капітал" замінюється в неокласиків терміном "відсоток на капітал".
Раціональні суб'єкти в австрійській теорії маржиналізму формують свої оцінки граничної корисності лише стосовно предметів споживання (споживчих благ). Індивідууми неспроможні оцінити корисність факторів виробництва (виробничих благ). Це означає, що ціни останніх визначаються не прямо, а опосередковано, через граничні корисності споживчих товарів, вироблених за допомогою капіталу та праці. Це явище відзначав ще К. Менгер, сформулювавши теорію вмінення: блага першого порядку (споживчі товари) самі наділяють цінністю блага вищих порядків (фактори виробництва), що беруть участь у їх виробництві. Це означає, що не цінність і ціна залежать від витрат виробництва, а навпаки, завдяки тому, що споживчі блага мають цінність, виникає оцінка факторів виробництва, яка й формує витрати виробництва. Проте одне й те саме виробниче благо може використовуватися для випуску різних споживчих благ, які характеризуються неоднаковими граничними корисностями. Ціну ж цього виробничого блага, на думку Ф. Візера, визначає найменша гранична корисність споживчого блага. Це твердження пояснювалося так: якби ціна виробничого блага залежала не від найменшої граничної корисності, то відповідне зростання витрат виробництва спричинилося збитково до виготовлення ряду споживчих товарів.
В економічну науку саме Ф. Візер увів поняття "альтернативні витрати", без якого неможливо уявити жодне сучасне дослідження. Ідея альтернативних витрат полягає ось у чому: виробляючи (купуючи) певний продукт, підприємець (споживач) ураховує цінність усіх альтернативних шляхів застосування матеріальних або грошових ресурсів, від яких необхідно відмовитися в разі їх використання обраним шляхом. Будь-який ресурс може використовуватися в різних виробництвах, тобто мати альтернативну вартість. Витрати на виробництво цього продукту залежать від альтернативних можливостей, якими нехтують унаслідок його виробництва. Аналіз концепції альтернативних витрат показує, що Ф. Візер відходить від суб'єктивних оцінок індивіда (як це було у К. Менгера) і розглядає господарські закономірності, що складаються з багатьох індивідуальних оцінок і переваг. Разом з тим умовою альтернативних витрат є наявність конкуренції — за володіння запасом та за варіанти використання ресурсів, а також між виробниками й споживачами, продавцями й покупцями. І останнє: поняття альтернативних витрат втрачає свій економічний зміст і роль регулятора споживання блага тоді, коли кількість блага необмежена.
Суб'єктивно-психологічна теорія австрійської школи маржиналізму не змогла досягти мети, яку ставила перед собою, а саме: знайти кінцеву основу ціни. Теорія кембриджської школи представлена дослідженнями Альфреда Маршалла, Френсіса Еджворта, Артура Пігу. Найбільший внесок у розвиток концепції англійського маржиналізму зробив А. Маршалл, основи теорії якого викладено в книзі "Принципи економіки" (1890)*. Він подолав обмеженість маржиналістських концепцій австрійської школи, об'єднавши їх з деякими положеннями пострікардіанської англійської політекономії й додавши певну кількість математичного аналізу. Це дає змогу вважати А. Маршалла засновником нового напрямку економічної науки — неокласичного аналізу, який означає компромісне поєднання різних теоретичних концепцій. А. Маршалл і представники кембриджської школи зробили розгорнутий опис системи вільного підприємництва та розробили підходи до вирішення проблем, з якими стикаються на ринку виробники та споживачі.
У центрі уваги економістів кембриджської школи був механізм ринкового формування цін. А. Маршалл визнавав лише функціональний аналіз, тому всі три параметри ринку (ціну, попит, пропозицію) він розглядав разом, у їх взаємодії. Свій висновок А. Маршалл сформулював так: ні попит, ні пропозиція не мають вирішального значення з погляду визначення ціни; попит і пропозиція — рівноправні елементи механізму ринкового ціноутворення. З одного боку, ринковий механізм, що діє в умовах необмеженої конкуренції, встановлює залежність попиту та пропозиції від ціни. Якщо, наприклад, на певному товарному ринку ціна зростає, то попит знижується, а пропозиція збільшується. З іншого боку, ринкова система діє в протилежному напрямі, визначаючи рух ціни співвідношенням попиту та пропозиції. Кембриджська школа широко використовувала поняття ринкової рівноваги — такого стану ринку, коли попит на певний товар дорівнює його пропозиції, тобто існує стала ринкова ціна — ціна рівноваги.
15. Математична школа представлена працями Антуана Курно (1801— 1877), Германа Госсена (1810—1858), Вільяма Стенлі Джевонса (1835— 1882), Леона Вальраса (1834—1910), Вільфредо Парето (1848—1923), які базувалися на теорії суб'єктивної корисності та граничної продуктивності факторів виробництва. Концепції А. Курно й Г. Госсена, у яких відчувається значний вплив ідей маржиналізму, займають проміжне становище між австрійською та математичною школами. Головна відмінність цієї школи від інших полягає у використанні математичного методу як для викладення теоретичних поглядів, так і для дослідження економічних явищ. Економісти-математики єдині в тому, що капіталістична економіка здатна досягти становища рівноваги, під яким розуміється рівність попиту та пропозиції. Ідеальним господарським механізмом визнавалося вільне приватне підприємництво, коли однакові раціональні суб'єкти прагнуть отримати максимум корисності.
Математична школа бере початок з праць французького економіста А. Курно, який у центр своєї теорії поставив проблему ціни, розглядаючи її з боку попиту. А. Курно послідовно вивчав три ринкові ситуації: абсолютну монополію, обмежену конкуренцію та необмежену (вільну) конкуренцію; він вирішив питання, якою має бути ціна рівноваги в усіх цих випадках.
Одержані ним результати можна підсумувати так:
-
максимальний доход досягається монополістом при такому обсязі продукції, коли граничні витрати дорівнюють граничному доходу;
-
у теорії дуополії (двох конкуруючих продавців) А. Курно врахував як пристосування виробників до цін покупців, так і взаємну реакцію фірм на прийняті конкурентом рішення; учений довів, що в точці рівноваги формується ціна, нижча від монопольної, але вища від конкурентного рівня;
-
максимізація прибутку в умовах вільної конкуренції передбачає максимально можливий обсяг виробництва, тоді як у монопольних умовах пропонується найменша кількість продукції.
Математична школа в цілому суттєво вплинула на економічну науку, примусила її більше уваги приділяти кількісному аналізу явищ господарського життя. Було закладено основи економіко-математичного моделювання економічних явищ і процесів, яке з плином часу перетворилося на один із провідних методів політичної економії.
16. У 90-х роках ХIХ ст. в Англії сформувалася так звана кембріджська економічна школа,засновником якої був Альфред Маршал (1842-1924).Ця школа за своїм впливом на економічну думку не поступалася австрійській і започаткувала так званий неокласичний напрям. Навукові заслуги Маршала в царині єкономіки на Заході іноді навіть порівнювали з відкриттями Коперника в астрономії.
Автор відомої праці “Принципи політичної економії”.Саме він ввів у вживання такий термін як “єкономікс”підкресливши тим самим своє розуміння предмету єкономічної науки.
На його думку цей термін повніше відображує предмет дослідження.Економічна наука досліджує економічні аспекти і умови суспільного життя ,спонукальні мотиви економічної діяльності.Будучи наукою лише прикладною вона не може ігнорувати питання практики,але питання економічної політики не є її предметом.Економічне життя повинне розглядатись без політичних впливів , без державного втручання.
Істини ,розроблені класиками ,”будуть зберігати своє значееня ,поки існує світ”,визнавав Маршал.Але багато з положень,потребують уточнення і більш повного усвідомлення з урахуванням змінившихся умов.
Серед економістів йшли дискусії навколо того ,що є джерелом вартості – затрати праці , корисність , виробничі фактори ?Маршал перевів спори в іншу плошину,прийшовши до висновку,що не треба шукати джерело цінності,а досліджувати фактори ,які визначають ціни,їх рівень,динаміку.
Концепція Маршала виявилася свого роду компромісом між різними напрямками економічної науки .Основна ідея,висунута їм полягає в переключенні зусиль з теоретичних суперечок навколо вартості вивчення проблем взаємодії попиту та пропозиції як сил , визначаючих процеси ,які відбуіаються на ринку.
Маршал глибоко проаналізував , як складаються і взаємодіють попит і пропозиція,ввів нові категорії і поняття,запропонував “компромісну” теорію вартості.Економічна наука вивчає не тільки природу багатства,а й головним чином мотиви , які породжують , господарську діяльність.Гроші вимірюють інтенсивність стимулів ,які спонукають людину до дії,прийняття рішення.Аналіз поведінки індивидів покладений в основу “Принципів політичної еконогмії”.
“Принципів політичної еконогмії” заложили основу неокласичній теорії.Увага автора зконцентрована на аналізі діяльності конкретного господарського механізму.Механізм рикової економіки досліджується перш за все на мікро рівні,а потім – на макрорівні.