ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.11.2019
Просмотров: 2053
Скачиваний: 1
“При рівних умовах”
Подібно тому як на дошці із шахматами навряд чи можна зустріти дві однакові партії,так і в економічній діяльності не буває повтору господарських комбінацій. Використовуючи таке порівняння Маршал звертає увагу на багатозначність рухомість причинно-наслідкових зв`язків ,на специфіку економічних законів ,діючих,як правило,у вигляді тенденцій.
Економічні закони – це не точні закони механіки,їх можна скоріш порівняти із законами приливів і відпливів.Закони економіки дуже специфічні ,що ускладнює пошук істини,потребує використання відповідних методів.
У відповідності до методу Маршала ,спочатку , потрібно виділити головні причини і виключити вплив інших факторів.
На другому етапі залучуються і досліджуються нові фактори.Скажімо, враховуються попит і пропозиція по різним категоріям товарів.Розглядаються сили ,які впливають на рух попиту і цін.Наприклад,вивчаються коливання цін на рибу під впливом конюктури ,погодних умов.
Метод Маршала – метод частинної рівноваги.Він розуміє відому уиовність і обмеженість прибутку, який передбачає абстрагування факторів,які у данний часне грають визначеної ролі.вторинні фактори , які ізкажають загальну картину , розмішуються в особливий запасник,який називають “при рівних умовах”Всі економічні фактори мають одну причину – ціну,яка є свого роду магнітом.Маршал намагається аналізувати економічні проблеми згідно з реальними умовами економічного життя.Його праця насичена прикладами з,порівняннями,взятими з практики.Теоретичний підхід він намагається сумістити з історичним.Разом з тим використовувані ним методи аналізу дещо спрошують ,схематизують реальну дійсність.
Негативний нахил кривої попиту.
Економічна наука ,як писав Маршал , ставить за свою ціль по-перше, придбати знання для самої себе,по-друге,полити світло на практичні питання.
Маршал докоряв Рікардо за черезмірну увагу до вартості і недостатню увагу до аналізу попиту. Саме аналіз потреб,корисності і попиту висувається у ролі головної , визночаючої задачі економічної науки.
В основі попиту лежить корисність.Маршал писав про закон спадаючої корисності як про звичайну властивість людської натури.
Збільшення кількості блага знижує корисність його граничної одиниці.Крива попиту ,як правило, повинна мати негативний нахил.
За Маршалом ,загальний закон попиту звучить так: кількість товару, на який пред`являється попит , зростає при зниженні ціни і скорочується при її підвишенні.
Поняття еластичності
Крутизна кривої попиту на різні товари неоднакова.У одних вона знижується круто у інших – опускається порівняно плавно.
Поняття “еластичності попиту” – відношення динаміки попиту до динаміки цін – ввів в практику економічногот аналізу Маршал.
Кожний товар характеризується своєю кривою попиту.Попит на пшеницю мало еластичний:сильне зниження цін не викличе різкого спаду попиту.Попит на фрукти,рибу досить еластичний:всяке зниження цін на ці продукти викличе збільшення попиту.
У Маршала граничною ціною попиту є ціна, за яку було придбано останній куплений товар.
В теорію ціноутворення Маршал ввів фактор часу.Корисність і попит мають вирішальну роль в короткостроковому періоді.Реальні видатки виробництва мають вирішальну роль в довгостроковому періоді.Якщо виробник не покриває видатки , то це буде викликати скорочення виробництва до тих пір поки,не встановиться рівновага.
“Два леза ножиць”
Маршал запропонував використовувати поняття врівноваженої ціни.Коли “ціна попиту дорівнює ціні пропозиції,обєм виробництва на виявляє тенденції ні до збільшення,ні до зниження; спостерігається рівновага.”
Підхід Маршала до трактування ціни та проблемі ціноутворення спирається як на теорію виробничих видатків, так іна положення австрійської школи рпо граничну корисність.Він писав: “Принцип видатків виробництва і принцип граничної кориснрсті без сумніву є складовими частинами одного загального закону попиту іпропозиції;кожний з них можна порівняти з одним із лез ножиць.”
Керівництво по поведінці в практичному житті.
Пояснення ,чому модель попиту і пропозиції, на основі якої формуються ціни ,протягом цілого століття складає ядро теорії політичної економії,Маршал відмічав: “ Це не тому , що модель точно відображає дійсність,а тому,що вона просто і впевнено призводить до ясних і однозначних висновків.Ці висновки можуть застосовуватись для аналізу різноманітних проблем.Данна модель від картини сучасності, але воно в простій формі змальовує деякі з діючих в господарстві сил і тим самим відображує важливі аспекти реального життя.”
Маршал є засновником кембріджської школи ,але його вплив виходить далеко за її рамки. По суті, він поклав початок досить широкому та авторитетному напрямку в економічній науці.
На його концепцію, методологію, термінологію спираються єкономісти , які представляють неокласичну школу,прихильники “економікса”.
17.
Розглядаючи це питання, можна виходити
з того, що всю сукупність течій, шкіл,
що репрезентують економічну теорію в
XX столітті, умовно можна згрупувати за
такими трьома основними напрямами:
—
неокласичний;
— кейнсіанський;
—
інституціональний.
їх детальну
характеристику буде дано в наступних
розділах. Спочатку ж маємо розглянути
загальні риси цих напрямів, їхній
взаємозв’язок і альтернативність.
Крім
того, не слід забувати і про такі напрями
економічної думки XX ст., як соціал-реформізм
та економічні теоретичні засади
радянського ладу, спрямовані на
впровадження в реальне господарське
життя після жовтневої революції 1917 р.
наукових постулатів
марксизму-ленінізму.
Неокласицизм,
що виник у кінці XIX століття, є суб’єктивною
школою в політекономії. Об”єктом
досліджень неокласичної економічної
теорії була поведінка «людини економічної»,
що намагається максимізувати свій дохід
та мінімізувати витрати. Це була спроба
сформулювати закономірності оптимального
режиму господарювання економічних
суб’єктів за умов вільної конкуренції,
визначити принципи рівноваги цієї
системи. Неокласичний напрям панував
у світовій економічній думці до 30-х
років XX століття, коли він змушений був
значною мірою поступитися місцем
кейнсіанству, яке отримало назву від
імені його засновника — англійського
економіста Дж. М. Кейнса (1883—1946). На
відміну від неокласиків — прихильників
економічного лібералізму — Кейнс
обґрунтував концепцію державного
регулювання економіки і розробив її
конкретні форми.
Аналізуючи суть
неокласичного напряму та кейнсіанства,
слід звернути увагу на їхній зв’язок
із соціально-економічними умовами та
зумовленість цими умовами. Крім того,
необхідно простежити еволюцію цих
напрямів та визначити їхню
неоднорідність.
Наприкінці XIX — на
початку XX століття склався також
інституціоналізм — напрям в економічній
теорії, прихильники якого вирішальну
роль у суспільному розвитку надавали
позаекономічним факторам — соціальним
інститутам. Необхідно з’ясувати зв’язок
цього напряму з теоретико-методологічними
принципами його попередників, зокрема
історичної школи, та, як і щодо інших,
розглянути зумовленість його появи
конкретними соціально-економічними
реаліями, пам’ятаючи, що цей напрям
виник майже одночасно з неокласичним.
З’ясовуючи
характерні для цих напрямів економічної
думки особливості, слід не лише уяснити
їхню еволюцію, а й замислитись над тим,
що спричиняло цю еволюцію і що нового
вона внесла в розвиток економічної
теорії.
Вивчення соціал-реформізму
передбачає обов’язкове врахування
таких обставин: по-перше, те, що його
концепції й нині мають значне поширення
в європейських країнах, і, по-друге, те,
що вони багато в чому можуть бути основою
теоретичних розроблень стосовно
перебудови економіки постсоціалістичних
країн.
Радянська економічна думка
варта вивчення тільки як певний історичний
і соціальний феномен.
18. У рамках раннього інституціоналізму склались три основні на-прями: 1) соціально-психологічний, 2) соціально-правовий, 3) емпі-ричний (кон'юнктурно-статистичний).
Соціально-психологічний інституціоналізм. Торстен Веблен (1857—1929).
Веблен розрізняє промисловий і фінансовий капітал. Перший функціонує у виробництві, але за умов монополістичного капіталізму відбувається підкорення, поневолення власників справжнього багатства, тобто продуктивних елементів суспільства, власниками нематеріальних активів — фінансовими магнатами.
Інституціоналістське пояснення дає Веблен також економічним кризам. Промисловий процес сам собою не породжує криз. Першопричину таких треба шукати у «психології бізнесу», яка охоплює рух цін, а згодом промисловий процес і споживання.
Панування техноструктури забезпечить ефективний і раціональний розподіл ресурсів, ефективне функціонування економіки, спрямованої на задоволення людських потреб. За цих умов виникнуть нові інститути, нові інстинкти. Веблен став основоположником індустріально-технологічної концепції, яка набрала розвитку у працях неоінституціоналістів. Отже, майбутнє суспільство Веблен уявляє як панування «індустрії», керованої технократією. Веблен не дає конкретних рецептів побудови майбутнього суспільства. Він змальовує його таким, яким хотів би бачити. За допомогою інженерної революції Веблен намагався реформувати суспільство. Це була безумовно утопічна ідея. Виступивши як глибокий критик капіталізму, він, проте, не бачив йому альтернативи, а тому не випадково писав, що найближчим часом, очевидно, буде посилюватися «принцип бізнесу».
Соціально-правовий інституціоналізм. Джон Роджерс Коммонс (1862—1945).
підприємцями, а загальним принципом регулювання ними економічного життя, тобто «торжеством колективного розуму» над індивіду- альним. Інакше кажучи, Коммонс розглядає вартість як очікуване право на майбутні блага й послуги.
«Інституціональна економіка» в Коммонса — це економіка «регульованого капіталізму», «адміністративного капіталізму», або, як він інколи висловлювався, «розумного капіталізму». Ці характеристики зв'язані з визначенням ролі держави в капіталістичному суспільстві. Держава має забезпечити управління розвитком капіталістичної економіки, регулювати конфлікти не лише між окремими капіталістами, а й між капіталістами і робітниками.
Хоч Коммонс у молоді роки і набув репутації радикала, насправді він не домагався зміни капіталістичних відносин. Він прагнув лише «розумного», правового вирішення суперечностей, конфліктів у суспільстві. Він опинився, як писав американський дослідник економічної думки Селігмен, у полоні американського прагматичного міфу, згідно з яким людський розум здатний вирішити всі актуальні проблеми, коли тільки спрямувати його на правильний шлях.
Кон'юнктурно-статистичний інституціоналізм. Уеслі Клер Мітчелл (1874—1948).
Грошова економіка, безумовно, має недоліки, їй притаманні суперечності, але вона, за словами Мітчелла, — найліпша форма організації суспільства, оскільки забезпечує потреби бізнесу, здійснює облік і є знаряддям установлення взаємодії і співробітництва в суспільстві.
Як інституціоналіст Мітчелл підкреслює й інший бік проблеми — соціальний, котрий розглядає як звичку одержувати й витрачати гроші. Цю звичку він називає рушієм економіки, яка визначає характер сучасних інститутів. Завдання економічної теорії полягає в тім, щоб вивчити взаємозв'язок між інститутами грошового господарства й поведінкою людей.
Інституціоналізм Мітчелла був емпіричним дослідженням сучасності. Широко використовуючи фактичний матеріал, статистику, він хотів не лише дати картину сучасного йому економічного розвитку, а й сподівався вирішити суперечності капіталізму. Особливу увагу він приділив аналізу циклічних коливань. Проблемою циклів займалась гарвардська школа кон'юнктурознавства і, зокрема, очолюване Мітчеллом Національне бюро економічних досліджень. В основу програми досліджень було покладено працю самого Мітчелла «Економічні цикли», яку він опублікував 1913р. і (з доповненнями) 1927р. 1946р. було опубліковано книгу «Виміри економічних циклів», написану Мітчеллом разом з учнем і співробітником — Арту-ром Ф. Барнсом, а 1951 р. (посмертно) — працю «Що відбувається під час економічних циклів».
Відтак можна сказати, що Мітчелл застосовує технологічний підхід до аналізу закономірностей суспільного розвитку. У цілому погляди Мітчелла були позитивно оцінені економістами й соціологами. Проте його критикували за описовий характер досліджень і брак теоретичного аналізу.
Погляди економістів, що були розглянуті, належать до раннього, або як його називають «чистого інституціоналізму»2, розквіт якого припадає на 20—30-ті роки XX ст. Економічна криза 1929—1933 рр. породила кризу неокласицизму, а інституціоналісти виступили в ролі опозиції цьому напряму. Проекти реформ, що їх пропонували інституціоналісти, позначились на економічній політиці «Нового курсу» Ф. Рузвельта.
19. Теорія трансакційних витрат. Економічна теорія прав власності. Рональд Коуз (1910р. нар.) — американський економіст англійського походження. 1991 р. він одержав Нобелівську премію за праці з проблем трансакційних витрат — «Природа фірми» (1937), «Проблеми соціальних витрат» (1960). Тоді ці публікації мало кому були відомі. А згодом про них заговорили як про епо- хальні праці, зокрема статтю «Проблеми соціальних витрат» визна- но чи не найбільшим досягненням економічної думки після другої світової війни.
Одна з найважливіших заслуг Коуза полягає в тім, що він визна- чив і запровадив у науковий обіг таку категорію, як трансакційні3 витрати (витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук партнерів, укладання контрактів тощо). Це знаменувало появу в інституціоналізмі так званого контрактного підходу до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової міждисциплінарної науки: поєднання права, економічної теорії та організації.
Господарська система — це своєрідно впорядкована система зв'язку між виробниками матеріальних і нематеріальних благ і по-слуг та споживачами. Координація цього зв'язку, тобто вирішення що виготовляти, як виготовляти, для кого виготовляти, може здійснюватися двома способами: спонтанним, або стихійним порядком і єрархією.
Спонтанний порядок — це ринок, який виник природним шляхом, у процесі розвитку людської цивілізації. За умов ринкової системи інформацію щодо наявності товарів, цін на них, щодо смаків споживачів розпорошено. За цих умов інформація, необхідна суб'єктам господарювання, може передаватися лише через механізм коливання цін.
Поняття «власність» прихільники теорії замінили терміном «право власності». Власність є не ресурс сам по собі, а низка прав або принаймні частка права використання ресурсу,
Ця частка включає 11 елементів: право володіння, право користування, право управління, право на дохід і под. Права власності с не що інше, як певні «правила гри», санкціоновані суспільством, Друга особливість теорії права власності полягає в тім, що категорія власності виводиться з проблеми обмеженості ресурсів. Ті ресурси, кількість яких не обмежена, не стають об'єктом власності. З приводу їх використання між людьми не виникає ринкових відносин.
На думку Коуза, для успішного функціонування ринку важливе значення мають як трансакційні витрати, так і права власності. Якщо трансакційні витрати невеликі, а права власності чітко визначені і виконуються суб'єктами господарювання — ринок здатний до саморегулювання настільки, що може усувати навіть соціальне значущі зовнішні ефекти (екстерналіі). Зовнішні ефекти — це витрати, або вигоди, зв'язані з економічною діяльністю, що стосуються осіб, які не є учасниками даної ринкової угоди. Наприклад, забруднення навколишнього середовища якимось підприємством, шум аеропорту тощо. Той, хто спричиняє ці «ефекти», часто змушує населення збільшувати витрати на охоронні заходи, але далеко не завжди компенсує їх.
20. Кейнсіанство — одна з провідних течій економічної думки сучасності, яка дістала назву за прізвищем автора основних її концепцій — Джона Мейнарда Кейнса (1883—1946), англійського економіста, державного й політичного діяча. Вплив кейнсіанства на сучасну економічну думку такий великий, що це вчення вважається кеинсіанською революцією в економіці.
Воно стало своєрідною реакцією на неокласичну школу й маржиналізм, які панували в економічній науці до часів великої депресії. Значення теорії Кейнса передусім пов'язане зі зміною структури викладу економічної теорії, появою її нового розділу — макроекономіки, без якої нині неможливе функціонування будь-якої економічної системи. Кейнсіанство стало основою державного регулювання економіки та процесу суспільного відтворення в 30-х роках XX ст.