До найважливіших чинників і мотивів, котрі впливають на виникнення й поширення чуток, можна віднести такі:

• компенсація емоційної недостатності (той, хто повідомляє інформацію, дістає задоволення від реакції слухача; слухач також отримує задоволення від сприймання нового, раніше не чутого, невідомого, такого, яке, на його думку, є надзвичайно важливим);

• утвердження особистості (за допомогою тієї чи іншої чутки особа намагається завоювати авторитет у групі, сформувати певну установку стосовно себе, приязне ставлення до себе членів групи);

• дійсне бажання людей попередити інших про певну небезпеку;

• неусвідомлене прагнення зменшити власне напруження, розділити свій страх, своє хвилювання зі слухачами;

• особистісне озлоблення, ворожі почуття стосовно інших

Запобігання чуткам. Необхідні профілактичні засоби та активна протидія. При цьому профілактичні завдання пов'язані з ефективністю дій засобів масової інформації та пропаганди, наявністю зворотного зв'язку між керівництвом та основною масою населення. Активна протидія, передусім пов'язана з контрпропагандою, яка має виходити з того, що замовчування чуток призводить до їх поширення та накопичення. Одним з ефективних способів припинення чи зменшення чуток є широка й послідовна подача правдивої інформації авторитетним і престижним джерелом.

Моделі комунікації: лінійні, інтерактивні, трансакційні.. Лінійна модель зображує комунікацію як дію, зміст якої – передача і прийом інформації; суть її в тому, що відправник кодує ідеї та почуття у певний вид повідомлення й потім відправляє його одержувачу, використовуючи певний канал (мова, письмове повідомлення тощо). Лінійна модель розглядає комунікацію як однобічний процес – від відправника до одержувача; причому одержувач постає як об’єкт впливу. Такий засіб передачі повідомлень характерний для письмово-текстової комунікації, засобів технічної й масової комунікації або для спілкування, у якому партнер виступає як об’єкт впливу. Інтерактивна модель припускає почерговий взаємовплив партнерів спілкування, що перетворює лінійну схему комунікації на колову, циклічну (внаслідок цього виникає зворотний зв’язок між партнерами). Якщо лінійно-„передавальна” й інтерактивно-циклічна моделі трактують комунікацію як послідовність адитивно-дискретних актів, що мають початок і кінець, то трансакційна модель трактує комунікацію як процес одночасного відправлення й одержання повідомлень комунікаторами. У кожний момент спілкування партнери одержують повідомлення та впливи від іншої людини, розуміють їх і реагують на повідомлення й поведінку партнера та водночас формують власні думки й почуття, повідомляють про них співрозмовникові й впливають на нього словами, діями і змістом своєї поведінки. Н. Казаринова вказує, що ця модель дозволяє побачити, що дискретний акт комунікації важко відокремити від подій, що йому передують та йдуть за ним, і тому комунікація є процесом, у якому люди формують відносини, взаємодіючи одне з одним.

---

Модель Лассвелла:

Модель Лассвелла стосується таких актів спілкування, під час яких комунікант чітко формулює комунікативну мету, знає, що він хоче від комуніката, яких змін позицій чи поведінки. Комунікативний процес при цьому розглядається як одновекторний опосередкований акт впливу на комуніката, залежний від п"яти чинників спіл-кування.

Модель контактування, або модель Якобсона. Включає шість важливих чинників спілкування:

Адресант	Контекст Повідомлення	Адресат
	Контакт Код

В ідеальній комунікативній ситуації на процес спілкування впливають усі шість чинників. Роман Якобсон (1960) виділяє шість функцій комунікації: емотивну (вираження свого "я"), референтну (денотативну) (визначення об"єкта мовлення), конативну (інтенсивну) (вплив на адресата), поетичну (оформлення повідомлення), металінгвістичну (пов"язану з виходом за межі бесіди у сферу коду, мови), фатичну (підтримання контакту).

Модель трансмісії сигналу, або модель Шеннона. Запропонована математиком К. Шенноном (1948) модель передачі сигналу для технічних систем набула такого вигляду:

Ця модель включає більш розгалужену систему чинників комунікативного процесу. Має фази і розглядається як процес трансмісії сигналу, тобто опосередкованої певними засобами передачі сигналу. Передавач (nadajnik) від джерела інформації (комуніканта) отримує її й у вигляді сигналу через канал під упливом джерела шуму (zrodlo zaklocen) робить передачу інформації; сигнал отримує споживач (odbiornik) сигналу, від якого адресат бере інформацію у вигляді її переказу.

Модель спільного досвіду, або модель Шрамма. Вільбур Шрамм, перший із гуманітаріїв, хто адаптував технічну модель Шеннона до нетехнічних умов спілкування (1954). Він першим застосував термін спільного досвіду (shared experience) до процесу комунікації, тобто спільних позицій, ідей, символів, які об"єднують комуніканта й комуніката.

Модель Лотмана. Послідовник формальної школи 30-х років Ю. М. Лотман розглядав комунікацію як переклад з мови свого "я" на мову твого "ти".

	МОВА 1		МОВА 3
АДРЕСАНТ		ТЕКСТ		АДРЕСАТ
	МОВА 2		МОВА 4

Принциповим для Лотмана є уявлення про комунікативний процес як багатовекторну, діалогічну структуру, яка є "мислячою", бо монологічна структура не може виробити принципово нового повідомлення. Діалог забезпечує взаємопорозуміння, оскільки воно виникає через часткову несумісність мов комуніканта й комуніката.

Бар'єри комунікації. Бар'єри, пов'язані із комунікативними особливостями учасників взаємодії, мають соціальний або психологічний характер. Вони можуть виникати через особливі соціально-психологічні стосунки, які склалися між партнерами (антипатія, недовіра тощо), а також через своєрідний «фільтр» довіри чи недовіри. Важливо також виявити засоби, які допомагають прийняттю інформації і послаблюють дію фільтрів. Сукупність цих засобів називається фасцинацією (від англ. fascination — зачарування). Вони організовуються для супроводу інформації з метою зменшення її втрат під час сприймання реципієнтом, підвищення довіри до неї. Засоби фасцинації відіграють роль додаткового фону, підсилювача інформації, що частково сприяє подоланню фільтра недовіри. Б. Поршнєв виокремлює три форми комунікативних бар'єрів, які різняться за ступенем прозорості: уникання, авторитет, нерозуміння. Практично непрозорим бар'єром є уникання. Втекти від небажаної інформації та її впливу можливо як фізично (уникання не передбачає контакту із самим носієм такої інформації), так і психологічно (забування інформації або «заглиблення в себе» під час слухання). Другий бар'єр — авторитет — діє таким чином: інформація потрапляє до свідомості, але на цьому шляху вона суттєво знецінюється через суб'єктивне зниження авторитетності її джерела, тобто, зрештою, стає ненадійною й малозначущою. Третій бар'єр — нерозуміння – найтонший спосіб знизити вплив інформації шляхом її перекручення до невпізнання, надання їй нейтрального смислу.

---

Логічний бар'єр виникає тоді, коли партнери не знаходять спільної мови. Той, хто слухає, розшифровує значення слів, осягаючи таким чином смисл вербального повідомлення. Труднощі виникають у зв'язку з неадекватним розумінням інформації. Найчастіше логічний бар'єр виникає в партнерів з неоднаковим видом мислення. Приміром, у одного — абстрактно-логічне, а в іншого — наочно-образне. Подолати логічний бар'єр можна тільки одним шляхом: «йти від партнера», тобто намагатися зрозуміти те, як він будує свої умовиводи й у чому полягають розбіжності. Фонетичний бар'єр, тобто перешкода, яка створюється особливостями мови того, хто говорить, виникає тоді, коли учасники комунікативного процесу розмовляють різними мовами й діалектами, мають суттєві дефекти мови та дикції, перекручену граматичну побудову висловлювань. Цей бар'єр можуть породити також невиразне мовлення, зловживання великою кількістю звуків-паразитів, мова-скоромовка або дуже голосна розмова. Наприклад, коли людині щось повідомляти на підвищених тонах, то розуміння того, хто слухає, буде заблоковане. І чим більш сенситивна (чуттєва) особистість, тим частіше і швидше це проявляється. Психологічно причина нерозуміння криється в тому, що вся увага індивіда, на якого спрямований потік образливих слів, концентрується не на смислі пояснення, а на ставленні того, хто говорить, до партнера. І як результат виникає захисна реакція, тобто відбувається зсув уваги, який блокує аналізаторську діяльність мозку, і слова, адресовані партнерові, який слухає, ним не усвідомлюються. Цілком зрозуміло, щоб такого бар'єра не було, необхідно говорити чітко, не дуже голосно, уникаючи скоромовок. Також психологи радять використовувати прийоми особистого психологічного захисту. Зокрема, можна подумки проаналізувати особливості партнера в момент запального виголошування інформації: «які в нього стали великі очі» або «як вени понадувалися». Хоча ефективніше буде використати вербальні засоби і сказати, наприклад: «Якщо ви говоритимете повільніше, тихіше і спокійніше, то я вас краще зрозумію». Така фраза дає змогу партнерові перебудуватися. Семантичний бар'єр виникає через відсутність збігу в системах значень партнерів з комунікації — тезаурусах, тобто лінгвістичного словника мови, з повною смисловою інформацією. Семантичний бар'єр — це, по-перше, проблема жаргонів і сленгів, по-друге, він викликається обмеженим лексиконом у одного з співрозмовників, по-третє, його причинами можуть бути соціальні, культурні, психологічні, національні, релігійні, професійні, групові та інші особливості спілкування. Т.Дрідзе використовує назву «ефект смислових ножиць» для позначення семантичного бар'єра й розглядає комунікативні ситуації, за яких цей ефект виникає:

• явна невідповідність між мовними засобами, які використовує комунікатор, і мовними ресурсами реципієнта;

• розбіжність виникає ще раніше — на етапі переведення думки у слова;

• взаєморозумінню заважають певні індивідуальні особливості реципієнта, передусім здатність оперувати мовою як засобом мислення.

---

Основні прийоми структурування інформації: правило рамки і правило ланцюга. Сутність правила рамки полягає в тому, що початок і кінець (цілі, наміри, перспективи, результати й висновки) будь-якої розмови слід чітко окреслювати, адже вони в інформаційному ряді запам'ятовуються краще. Правило ланцюга визначає «внутрішнє» структурування комунікативного процесу. Йдеться про те, що необхідна для аналізу проблеми інформація має утворювати ланцюг, в якому повідомлення поєднані за певними ознаками. Дуже важливою є й послідовність викладу всієї інформації в цілому. Вважається, що повідомлення сприймається краще, якщо воно побудоване таким чином:

• від уваги до інтересу;

• від інтересу до основних положень;

• від основних положень до заперечень і запитань;

• відповіді, висновки, резюмування.

Організаційна комунікації на підприємствах сфери туризму. Організаційна комунікація – це формальні канали взаємозв’язку між співробітниками, які сформовані в ході розв’язання організаційних завдань і які дозоляють співробітникам реалізувати свої професійні якості.

ЗАНЯТТЯ 6.

ВИДИ ТА ТЕХНІКИ СЛУХАННЯ І ЙОГО РОЛЬ У МІЖОСОБИСТІСНОМУ СПІЛКУВАННІ

Слухання — психологічний компонент вербальної комунікації, метод декодування і сприймання інформації. У процесі слухання реципієнт декодує (розкриває смисл) інформацію, отриману від комунікатора. Слухання як особистісна якість притаманне не всім людям. Не слухають співрозмовника з різних причин: через брак часу, контраст емоційного стану реципієнта зі змістом слів комунікатора тощо. Психологічні процеси, позначені поняттями “слухати” і “чути”, суттєво різняться. Слухати означає напружувати орган слуху, а чути — напружувати мозок, концентруючи увагу на словах партнера. Саме тому слухаючи можна не чути, оскільки свідомість у цей час зайнята іншими проблемами, думками, інформацією. Крім того, багато людей чують лише те, що хочуть почути. Тому комунікатор повинен враховувати, що його інформація сприймається суб'єктивно. Ефективне слухання передбачає правильне розуміння слів і почуттів мовця, зосередження на обговорюваній проблемі (рис.). Воно забезпечує усвідомлення і розв'язання партнерами по спілкуванню обговорюваної проблеми, створення спільного інформаційного поля, спільного смислу, налагодження відвертих стосунків, взаєморозуміння.

Рис. Культура слухання

Види слухання: нерефлексивне, рефлексивне, критичне та емпатійне слухання. Нерефлексивне слухання полягає у мінімальному втручанні в мову співрозмовника (умовно-пасивне слухання). Залежно від ситуації під час нерефлексивного слухання можуть виявлятися підтримка, схвалення, розуміння за допомогою лаконічних відповідей, що допомагають продовжити бесіду (репліки “так”, “розумію” тощо). Ефективне воно в ситуаціях, коли: співрозмовник висловлює своє ставлення до події, прагне обговорити актуальні питання, відчуває себе скривдженим або вирішує важливу проблему, коли співрозмовнику важко викласти свої проблеми, необхідно тримати під контролем емоції у спілкуванні з особою, яка обіймає високу посаду. Недоцільне воно в ситуаціях, коли співрозмовник не зацікавлений у розмові або коли його намагання слухати і зрозуміти сприймається як згода, співучасть.

---

Рефлексивне слухання передбачає регулярне використання зворотного зв'язку для досягнення більшої точності в розумінні партнера (табл.).

Таблиця 2

Сутність рефлексивного слухання

Параметри аналізу	Змістова характеристика
1	2
Особливості рефлексивного слухання	Налагодження зворотного зв'язку із співрозмовником з метою контролю точності сприймання інформації. Рефлексивне слухання називають ще “активним слуханням”, оскільки воно передбачає активне використання вербальної комунікації для підтвердження розуміння інформації. Таке слухання допомагає з'ясувати розуміння почутого для подальшої його критики, уточнення чи розвитку бесіди
Обмеження й труднощі рефлексивного слухання	— багатозначність більшості слів (іноді важко з'ясувати, що конкретно має на увазі комунікатор, вживаючи певне слово); — неможливість висловити думку так, щоб вона була правильно сприйнята (часом комунікатор починає розмову не безпосередньо з проблеми, а зі вступу, зі змісту, з якого важко з'ясувати конкретні наміри); — віддаленість індивіда від основного предмета розмови, внаслідок чого може загубитися головна його думка; — відключення, вибірковість уваги (відведення погляду від співрозмовника, безнадійний помах руки та ін.; перемінне переключення уваги з одного на інше); — висока швидкість розумової діяльності (людина думає швидше, ніж говорить, тобто коли хтось говорить, мозок більше часу вільний і тому відволікається від інформації); — антипатія до чужих думок (індивід цінує свої думки більше) тощо
Рефлексивні запитання	— інформаційні (збір необхідних даних); — контрольні (перевірка того, чи стежить партнер за думкою співрозмовника); — з метою орієнтації (чи дотримується партнер попередньої своєї думки); — підтверджуючі (щоб досягти схвалення); — ознайомлювальні (для ознайомлення з думкою, цілями партнера); — зустрічні (спричинюють звуження розмови, приводять партнера до згоди); — альтернативні (надають можливість вибору); — спрямовуючі (партнера “повертають” до потрібної теми); — провокаційні (з метою встановлення справжніх намірів співрозмовника) та ін.
Рефлексивні відповіді	Перефразування. Полягає у формулюванні почутої інформації своїми словами, особливо коли вона здається незрозумілою. Це підсилює адекватність змісту бесіди і визначає точність розуміння Відображення почуттів. Акцентує увагу на емоційному стані співрозмовника, його ставленні до змісту бесіди. Хоча відмінність між почуттями та змістом повідомлення певною мірою відносна і її не завжди можна чітко визначити, співрозмовник може приховати своє ставлення до певних подій, фактів, якщо він побоюється негативної оцінки Резюмування. Його функція — підсумувати бесіду або організувати окремі її фрагменти в єдиний змістовий контекст
Перешкоди на шляху рефлексивного слухання	Внутрішні: шкідливі звички слухання, які пов'язані із конкретною особою. Це роздуми про проблеми, які не стосуються змісту розмови, власні переживання, фантазії, загострення уваги на зовнішності співрозмовника та ін. Зовнішні: сторонні шуми; акцент мовця; темп розмови (надто швидка чи повільна мова партнера); неординарна зовнішність співрозмовника (екзотичні прикраси, неадекватність міміки тощо); погана акустика; надто гучний чи тихий голос співрозмовника; температура приміщення; телефонні дзвінки, що переривають розмову; обмеженість у часі, відчуття його дефіциту; неприємні запахи в приміщенні та ін.

---

Смотрите также файлы

• мова.doc

• Звіт з.doc

• Ministerstvo_osviti_i_nauki.doc

• default.doc

• Документ Microsoft Word.doc