ТЕМА 7. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

7.1. Поняття, принципи, задачі та основні напрями організації праці.

7.2. Основні елементи організації праці персоналу.

7.2.1. Форми розподілу й кооперації праці.

7.2.2. Класифікація робочих місць, їх організація, планування та обслуговування.

7.2.3. Раціоналізація трудового процесу, запровадження передових прийомів та методів праці.

7.2.4. Умови праці та фактори, що їх визначають.

7.3. Робочий час, його склад і структура. Методи вивчення зміс­ту праці та затрат робочого часу.

7.4. Сутність нормування праці.

7.5. Види норм праці.

7.6. Види нормативів з праці.

7.7. Законодавче регулювання робочого часу і часу відпочинку.

Основні категорії та поняття

Організація праці, наукова організація праці, основи організації праці: соціально-економічні, техніко-технологічні, психофізіологічні, правові, нормативні; розподіл праці: загальний, приватний, одиничний, функціональний, технологічний, професійно-кваліфікаційний; кооперація праці: міжцехова, внутрішньоцехова, бригадна; робоче місце, робоча зона, класифікація робочих місць, організація робочих місць, обслуговування, планування, оснащення робочих місць, ергономіка, умови праці.

Робочий час, час: оперативний, підготовчо-завершальний, основної роботи, допоміжної роботи, обслуговування робочого місця, регламенто­вані й нерегламентовані перерви, час нормований і ненормований; мето­ди вивчення затрат праці: фотографія і самофотографія робочого дня, хронометраж, моментні спостереження; норма праці, норма часу, норма виробітку, норма обслуговування, нормовані завдання, норма керованос­ті; нормативи: обслуговування, режимів роботи устаткування, часу, чи­сельності, мікроелементні, міжгалузеві, галузеві, місцеві.

7.1. Поняття і основні напрями організації праці

В умовах переходу України до ринкових відносин господарю­вання зростає важливість усіх факторів, що впливають на ефектив­ність виробництва. Не остання роль у підвищенні результативності суспільного виробництва відводиться науковій організації праці.

В економічній теорії під суспільною організацією праці розумі­ють формування й підтримування природних, розумних пропорцій між сферами прикладання праці, а отже, і між сферами суспільно­го виробництва й невиробничою сферою.

Організація діяльності виробничого підприємства — комплекс­не вдосконалення підготовки виробництва, виробничих процесів і системи їх обслуговування. Найбільш важливим завданням органі­зації виробництва є забезпечення раціонального поєднання живої праці з засобами виробництва на кожній ділянці підприємства, а також забезпечення ефективної взаємодії виробничих, управлінсь­ких та обслуговуючих ланок. Найбільш важливою складовою орга­нізації виробництва є організація праці.

Організація праці на підприємстві повинна забезпечувати раціо­нальне поєднання і поділ праці в колективі, професійний підбір кадрів, їхню ефективну діяльність і умови для реалізації їхніх творчих можливостей.

---

Організація праці на підприємстві повинна бути науковою, за­безпечувати неперервне впровадження у виробництво досягнень науки й передового виробничого досвіду, найбільш ефективне використання трудових, матеріальних ресурсів і виробничих фон­дів підприємства.

Сукупність досягнень науки і техніки, передового виробничого досвіду, на які спирається наукова організація праці в розробленні заходів з організації праці, називають її основами.

Останні гру­пуються таким чином:

• соціально-економічні,

• техніко-економічні,

• психофізіологічні,

• правові,

• нормативні.

Соціально-економічні основи наукової організації праці визна­чають цілі, характер, зміст праці в суспільстві, соціально-еконо­мічну спрямованість заходів організації праці.

Техніко-економічні основи наукової організації праці складають досягнення технічних наук, сукупність знань і досвіду в галузі застосування і вдосконалення знарядь і предметів праці, техніки і технології виробництва.

Психофізіологічні основи наукової організації праці становлять висновки й рекомендації наук, які вивчають фізіологію та психо­логію праці, зміни, які відбуваються в організмі людини з вико­нанням трудових дій у певних виробничих умовах.

Правові основи наукової організації праці складають закони, нормативи і правила, які регулюють трудову діяльність. Основним правовим документом у сфері праці є Конституція, яка гарантує право на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення старості.

Нормативні основи наукової організації праці складають вимоги, які містяться в різних нормативних документах і матеріалах, які регламентують виробничі й трудові процеси, економіку та управ­ління виробництвом.

Розглядаючи питання організації праці як певне коло самостійних проблем, слід мати на у вазі, що їх неможливо ізолювати від з’ясування суті організації виробництва в цілому. Процес матеріального виробництва поряд із безпосередньо живим трудом включає в себе предмети праці, тобто все те, на що спрямована праця (об’єкти його застосування), та знаряддя праці, за допомогою яких здійснюється дія людей на предмет праці. Забезпечення взаємодії цих трьох складових виробничого процесу є задачею організації виробництва.

Таким чином, організація праці є складовою частиною організації виробництва. Вона є основою ефективного використання персоналу.

Сутність організації праці полягає у створенні таких умов, які забезпечили б найбільшу ефективність виробництва, сприяли всебічному розвитку працівників.

Відрізняють:

• загальні організаційні принципи;

• принципи, що визначають організаційно-технічний аспект системи організації праці.

До перших відносяться:

• принцип плановості організації праці (на рівні підприємства плануванням охоплюються всі етапи виробничого циклу);

• принцип комплексності (приховувати взаємодію всіх елементів системи організації праці та різних рівнів управління виробництвом);

• принцип науковості (використання прогресивних методів організації праці);

• принцип нормативності (використання у організації праці прогресивних нормативів та стандартів);

• принцип ефективності (максимальний матеріальний та соціальний ефект із мінімальними витратами).

---

Друга група принципів охоплює:

• принцип обов’язкової відповідності між технічним оснащенням виробництва та рівнем організації праці;

• принцип системності та комплексності вирішення усіх практичних питань організації праці;

• принцип пропорційності та узгодженості у праці окремих груп, які працюють із метою утворення з часткових працівників єдиного виробничого колективу;

• принцип безперервності та ритмічності процесу праці у всіх ланцюгах та на усіх етапах виробничого процесу.

Раціональна організація праці покликана вирішити

• економічну задачу, яка полягає у максимальному зменшенні витрат на виробництво;

• психофізіологічну задачу, яка пов’язана з оздоровленням та полегшенням умов праці, збереженням фізичного здоров’я та безпекою людей, із підтримкою високого рівня їх працездатності;

• соціальну задачу, яка вирішується шляхом підвищення рівня задоволеності людей своєю роботою, розвитком особистості працюючих.

В сучасних умовах господарювання основні напрями наукової організації праці полягають у:

• розробленні та впровадженні раціональних форм розподілу і кооперації праці;

• поліпшенні організації підбору, підготовки й підвищення ква­ліфікації кадрів;

• раціоналізації трудових процесів, впровадженні передових способів і методів праці;

• вдосконаленні організації та обслуговування робочих місць;

• вдосконаленні нормування праці;

• впровадженні ефективних форм і методів матеріального і мо­рального стимулювання праці;

• покращенні умов праці;

• зміцненні дисципліни праці.

Впроваджуючи названі вище напрями вдосконалення організа­ції праці, слід враховувати особливості виробничого рівня.

У масштабі народного господарства вдосконалення організації праці має такі завдання: забезпечення найбільш повного викорис­тання трудових ресурсів суспільства, регулювання співвідношення чисельності зайнятих у галузях матеріального і нематеріального виробництва, раціональний розподіл і перерозподіл робочої сили між галузями і регіонами країни.

На рівні підприємства завдання з удосконалення організації праці полягають у: правильності розстановки працівників на виробничих ділянках на основі раціонального розподілу і кооперації праці, спеціалізації та розширенні зон обслуговування; узгоджено­сті дій.

На конкретному робочому місці вирішують такі завдання: впро­вадження прогресивних робочих засобів і трудових операцій пра­вильне обладнання і планування робочих місць, рівномірне та без­перебійне забезпечення їх інструментами й матеріалами, створен­ня належних умов для роботи й життєдіяльності людини.

7.2. Основні елементи організації праці персоналу.

7.2.1. Форми розподілу й кооперації праці

Необхідність організації праці обумовлена такими об'єктивни­ми категоріями, як розподіл і кооперація праці.

---

Розподіл праці — відокремлення діяльності окремих працівників та їх груп у процесі праці. Завдяки розподілу праці підвищується продуктивність пра­ці, вдосконалюються знаряддя праці.

Розрізняють такі види розподілу праці: загальний, приватний і одиничний. До загального розподілу праці відносять розподіл між виробничою і невиробничою сферами діяльності людей, а всере­дині цих сфер — між промисловістю, сільським господарством транспортом, зв’язком, торгівлею.

Частковий розподіл праці передбачає її розподіл усередині га­лузей загального розподілу праці. Наприклад, промисловість поді­ляє на галузі, підгалузі, об'єднання, окремі підприємства. Сільське господарство — на рослинництво і тваринництво, а всередині їх — на спеціалізовані галузі.

Всередині підприємства виділяють такі види розподілу праці:

1. функціональний — розподіл працівників підприємства на кате­горії залежно від виконуваних ними функцій. Виділяють такі кате­горії працівників: робітники, службовці (керівники, спеціалісти, технічні виконавці), молодший обслуговуючий персонал, охорона (рис. 7.1.);

2. технологічний — розподіл праці за технологічними операція­ми і процесами; за фазами, видами робіт, виробами, деталями. Він визначає розстановку працівників відповідно до технології вироб­ництва;

3. професійно-кваліфікаційний — поділ праці між групами пра­цівників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ро­біт, а також залежно від складності цих робіт. Він передбачає поділ працівників підприємства за професіями, спеціальностями, кваліфікацією.

Одиничний розподіл праці передбачає розподіл робіт окремого підприємства: за цехами, ланками, бригадами, окремими праців­никами та їхніми професійно-кваліфікаційними групами. Цей вид розподілу праці — найбільш складний і важливий, оскільки кон­кретні трудові процеси здійснюються в рамках одиничного роз­поділу праці.

Слід відзначити, що розподіл праці — тільки один бік трудової діяльності. Він викликає необхідність об’єднання праці окремих працівників у групи в спільному трудовому процесі, у взаємопов’язаних трудових процесах на всіх рівнях — від робочих місць окремих виконавців до підприємств, підгалузей і взаємопов’язаних галузей народного господарства. Об’єднання, встановлення взаємозв’язку між розрізненими, спеціалізованими виконавцями в про­цесі трудової діяльності називається кооперацією праці.

Складність і значення кооперації праці безпосередньо на вироб­ництві зростає з поглибленням одиничного розподілу праці.

Розрізняють такі види кооперації праці:

• міжцехова — об’єднання праці цехів, служб підприємства для виробництва продукції;

• внутрішньоцехова, що передбачає об’єднання праці ділянок, служб цеху;

• внутрішньодіяьнична — об’єднання праці всіх учасників ділянки виробництва для забезпечення неперебійності виробничого проце­су, передбачає об'єднання праці між бригадами;

• бригадна — різновид внутрішньодільничної кооперації, перед­бачає об’єднання працівників однієї або декількох професій, які виконують єдине виробниче завдання.

---

У проектуванні варіантів розподілу праці на підприємстві необ­хідно усвідомлювати, що він має певні межі: треба враховувати економічну доцільність, психофізіологічні та соціальні наслідки такого розподілу.

Економічна доцільність розподілу праці оцінюється підвищен­ням ефективності виробництва внаслідок зростання продуктивнос­ті праці, покращенням використання виробничого обладнання, матеріальних і трудових ресурсів підприємства.

Психофізіологічні наслідки не повинні бути негативними, а са­ме: викликати фізичне й нервове перевантаження, порушувати нормальне функціонування людського організму.

Соціальні наслідки розподілу праці передбачають забезпечення його змістовності, поєднання фізичного і розумового навантажен­ня, привабливості трудової діяльності, потреби в ній і наявності умов для розвитку творчих здібностей особистості.

На сучасному етапі господарювання основними напрямами вдосконалення розподілу та організації праці повинні бути:

• формування окремих трудових процесів і складу виробничих операцій з урахуванням економічної доцільності, психофізіологіч­них і соціальних наслідків розподілу праці;

• складання проектних балансів робочого часу для окремих працівників за професіями і робочими місцями, за бригадами, ді­лянками і цехами з ув’язуванням цих балансів між собою, з трудо­місткістю виконуваних робіт і трудових функцій;

• розробка тарифно-кваліфікаційних характеристик для кожно­го виду робіт і чіткого переліку функціональних обов’язків пра­цівників, що забезпечують виконання окремих трудових процесів в умовах розподілу праці;

• забезпечення рівної інтенсивності праці на всіх ділянках ви­робничого процесу і науково обґрунтованих режимів праці й від­починку;

• забезпечення ритмічності, безперебійності трудового і вироб­ничого процесів за рахунок чіткої кооперації праці Й підвищення продуктивності праці на організаційній основі.

7.2.2. Класифікація робочих місць, їх організація, планування та обслуговування

Робоче місце — частина виробничого простору одного чи групи працівників, оснащена основним і допоміжним технологічним об­ладнанням, інвентарем, інструментом, робочими меблями, необ­хідними для проведення певного виду робіт.

Усередині робочого місця виділяють робочу зону — частину простору, в межах якого відбуваються трудові дії працівника. Вимоги до організації робочого місця розробляються такою галуззю науки, як ергономіка. Основними завданнями останньої є вивчення функціональних мож­ливостей людини у трудових процесах і розроблення рекомендацій щодо створення оптимальних умов праці.

Всі робочі місця класифікують за такими ознаками. За ступенем механізації робочі місця поділяють на ручні, машинно-ручні, механізовані, автоматизовані й апаратурні.

---

Смотрите также файлы

• Фінанси (конспект).doc

• Тексты для чтения - БАК_2015.doc

• Организация готельного господарства.doc

• Завдання _5 .doc

• osnovi-tyrizmoznavstva-Minich-Td-2013.doc