Неповна зайнятість на рівні країни визначається ситуацією, ко­ли до суспільного виробництва залучено тільки частину працездат­ного населення. Під кутом зору окремого працівника неповна зайня­тість — це зайнятість певної особи протягом неповного робочого дня, або з неповною ефективністю, з неповною оплатою. Неповна зайнятість може бути примусовою та добровільною. Примусова неповна зайнятість обумовлена економічними причинами (скоро­ченням обсягів виробництва, циклічним розвитком економіки, реконструкцією підприємства).

Добровільна неповна зайнятість пов’язана з соціальними фак­торами — вихованням дітей, доглядом за хворими членами сім’ї, суміщенням роботи і навчання. Добровільна неповна зайнятість називається частковою. Цей вид зайнятості виникає з ініціативи працівника. До частково зайнятих можуть належати жінки-домогосподарки, студенти, пенсіонери.

Крім перелічених видів зайнятості, виділяють іще приховану, сезонну, маятникову зайнятість.

Прихована зайнятість — це зайнятість поза офіційним обліком, наприклад, зайнятість працівників, які перебувають у тривалих неоплачуваних відпустках, безробітних, пенсіонерів торгівлею, на­данням різних послуг населенню.

Сезонна зайнятість характеризується сезонним залученням працездатного населення у суспільне виробництво.

Тимчасова зайнятість — зайнятість, пов’язана з тимчасовим або сезонним характером роботи, а також разовими епізодичними ро­ботами.

Маятникова зайнятість — вид зайнятості, який має постійний характер, але пов’язаний з періодичними переміщеннями праців­ників під час трудової діяльності.

Залежно від сфери прикладання праці виділяють основну і до­даткову зайнятість, які ще можуть називатися первинною і вто­ринною.

Основна, або первинна зайнятість, — це діяльність у межах нормативного робочого дня, тижня за основним місцем роботи.

Додаткова, або вторинна зайнятість, — це зайнятість понад нормативний робочий час.

Останнім часом дедалі більшого розповсюдження набувають гнучкі й нестандартні форми зайнятості, гнучкі графіки робочого часу. Використовуються три форми гнучкості — гнучкість робочо­го часу, гнучкість зайнятості і гнучкість винагороди. Гнучкими формами зайнятості вважають:

• зайнятість, пов’язану зі специфічним соціальним статусом працюючих (самозайняті, допомогаючі члени сім'ї тощо);

• зайнятість на роботах із нестандартними робочими місцями та організацією праці (надомна праця, робота за викликами);

• зайнятість за нестандартними організаційними формами (не­стандартний робочий день, строкові контракти).

• Нестандартна зайнятість представлена в основному самозайнятими і членами сім’ї, які їм допомагають. Самозайняті — це особи, які самостійно організовують свою роботу власним коштом, володіють засобами виробництва і несуть відповідальність за ви­роблену продукцію. Члени сім'ї, які допомагають самозайнятим, — це особи, які працюють без прямої оплати на підприємствах роди­чів. Вони не отримують заробітної плати, але отримують зиск від збільшення загальних доходів своєї сім’ї. Самозайнятість зосередже­на в основному у дрібному виробництві та сфері послуг (магазини, кав’ярні, ресторани, перукарні тощо). Позитивними рисами само-зайнятості є те, що вона допомагає частині населення вийти зі скрутного стану безробіття і забезпечити собі певний рівень жит­тя. Проте, не слід забувати, що самозайнятість часто не забезпечує сталих робочих місць і нормальних умов праці.

---

За критерієм реєстрації трудової діяльності зайнятість поділяє­ться на:

• зареєстровану зайнятість (наймана праця, підприємництво, самозайнятість);

• неформальну зайнятість — діяльність, реєстрації якої не пе­редбачено чинним законодавством (дрібне виробництво, надання послуг пенсіонерами, особами, які перебувають у неоплачуваних відпустках тощо);

• тіньову зайнятість — діяльність, дозволену законом, реєст­рацію якої передбачено чинним законодавством, але яка з різних причин не здійснюється;

• кримінальну зайнятість — діяльність, заборонену чинним законодавством (торгівля й виробництво наркотичних речовин, зброї тощо).

У спеціальній економічній літературі нерідко може використо­вуватися велика кількість визначень зайнятості: продуктивна, ра­ціональна, оптимальна, збалансована, ефективна. Всі вони лише уточнюють основний зміст зайнятості, який полягає в необхідності підтримки такого співвідношення між зайнятою робочою силою і її резервом, яке сприяло б досягненню максимальної ефективності функціонування виробництва і зростання доходів населення.

Ефективною може вважатися зайнятість населення, яка забез­печує гідний дохід, здоров’я, підвищення освітнього і професійного рівня для кожного члена суспільства на основі зростання суспіль­ної продуктивності праці.

Прагнення до найповнішої та ефективної зайнятості всього еко­номічно активного населення країни — мета розвитку будь-якої економічної системи.

З поняттям зайнятості пов’язані поняття економічно активного та економічно неактивного населення, зайнятого населення та без­робітних. Необхідно зупинитися на визна­ченнях зайнятого та безробітного населення, які визначаються Законом України „Про зайнятість населення”.

Згідно з останнім статус безробітного в Україні мають гро­мадяни працездатного віку, які з причин, що від них не залежать, не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність при­йнятної роботи, зареєстровані в Державній службі зайнятості, справді шукають роботу і здатні до неї приступити.

До зайнятого населення, згідно з цим законом, в Україні відносять громадян, які проживають на її території на законних підставах:

1. працівники, що працюють за наймом на всіх підприємствах незалежно від форм власності й господарювання;

2. громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою (під­приємці, фермери, особи, зайняті індивідуальною трудовою діяль­ністю, особи творчої праці, та ін.);

3. вибрані, призначені на оплачувані посади в органи державної влади, управління або в громадські організації;

4. громадяни, які проходять службу у збройних силах, внутріш­ніх військах, органах національної безпеки і внутрішніх справ;

5. особи, що проходять професійну підготовку з відривом від виробництва;

6. працюючі громадяни держав, які тимчасово перебувають в Україні та виконують функції, не пов'язані з забезпеченням діяль­ності посольств і місій.

---

Кількісно зайнятість характеризується її рівнем, визначуваним як відношення чисельності зайнятих до загальної чисельності на­селення, або як відношення зайнятого населення до економічно активного.

; ,

де Ч₃ — чисельність зайнятого населення,

Ч_н — загальна чисельність населення,

Ч_б — чисельність безробітного населення.

6.2. Державне регулювання зайнятості населення в Україні

Ринок праці у сфері зайнятості не може бути саморегулятивною системою. Повніша та ефективніша зайнятість досягається завдяки її державному регулюванню. Зайнятість тут повинна розглядатись як один із головних орієнтирів розвитку економічної системи, який визначає перегрупування фінансових, матеріальних і трудо­вих ресурсів у народному господарстві, пріоритетних напрямів НТП, розміщення продуктивних сил, підвищення якості та рівня життя.

Державна політика зайнятості населення в Україні базується на таких принципах:

• забезпечення рівних можливостей всім громадянам у реаліза­ції права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібнос­тей і професійної підготовки;

• сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих місць;

• координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напряма­ми соціально-економічної політики;

• забезпечення контролю профспілок, спілок підприємців, вла­сників підприємств за виконанням заходів щодо забезпечення за­йнятості населення;

• міжнародної співпраці у вирішенні проблем зайнятості насе­лення.

Політика зайнятості має макрорівень (загальнодержавний) і мікрорівень (регіональний і локальний), перший з яких є визна­чальним.

Основи соціального захисту населення у сфері трудових відно­син закладено в Конституції України і в Законі України „Про за­йнятість населення”.

Державні гарантії зайнятості населення в Україні

1. добровільність праці й вибору виду діяльності;

2. захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і не­законного звільнення з роботи;

3. безплатне сприяння в підборі підходящої роботи і працевлаш­туванні відповідно до професійної підготовки, освіти, особистих і суспільних потреб;

4. виплати вихідної допомоги і збереження середнього заробіт­ку на період працевлаштування працівникам, які втратили постій­не місце роботи;

5. безплатне навчання безробітних новим професіям, перепідго­товка в навчальних закладах;

6. виплати безробітним допомоги з безробіття в установленому порядку.

Крім того, Законом України „Про зайнятість населення” перед­бачено додаткові гарантії щодо працевлаштування працездатним громадянам, які потребують соціального захисту, зокрема:

1. жінкам, які мають дітей віком до 6 років;

2. одиноким матерям із дітьми до 14 років;

3. молоді, яка закінчила освіту;

4. особам передпенсійного віку;

5. особам, звільненим після відбуття покарання.

---

Для їх працевлаштування місцеві органи адміністрації броню­ють на підприємствах усіх форм власності з чисельністю понад 20 осіб близько 5% робочих місць за робітничими професіями, зокрема з гнучкими формами зайнятості.

У разі відмови у працевлаштуванні їх на роботу в цих межах державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пільги і компенсації вивільненим працівникам

1. Працівникові, вивільненому з підприємства, зберігається се­редня заробітна плата на період працевлаштування, але не більше як на 3 місяці з урахуванням виплати вихідної допомоги;

2. Виплата місячної вихідної допомоги і середнього заробітку, що зберігається, проводиться за попереднім місцем роботи;

3. Зберігається безперервний трудовий стаж, якщо перерва в роботі не перевищувала трьох місяців.

Особливі гаранти надаються працівникам, які втратили роботу через зміни в організації виробництва і праці

1. надання статусу безробітного, якщо протягом семи днів йому не було запропоновано прийнятної роботи;

2. право на отримання допомоги в розмірі:

100% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів;

75% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи про­тягом 90 календарних днів;

50% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи про­тягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати в народному господарстві відповідної області за минулий місяць і не нижче мінімальної заробітної плати;

3. збереження на новому місці роботи, на весь період професій­ного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробіт­ної плати за попереднім місцем роботи;

4. право на достроковий вихід на пенсію за 1,5 року.

Вихідна допомога

Працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не мен­ше середнього місячного заробітку, у разі призову на військову службу — не менше двомісячного середнього заробітку, внаслідок порушення власником законодавства про охорону праці — у розмі­рі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісяч­ного середнього заробітку.

Умови виплати допомоги з безробіття громадянам, зареєстро­ваним на загальних підставах.

Допомога з безробіття виплачується з восьмого дня після реєст­рації громадянина в державній службі зайнятості до працевлашту­вання, але не більше 360 календарних днів протягом двох років;

• для осіб передпенсійного віку — до 720 календарних днів;

• громадянам, які вперше шукають роботу,— не більше 180 ка­лендарних днів.

Розміри допомоги з безробіття громадянам, зареєстрованим на загальних підставах

1. не менше 50% середньої заробітної плати за попереднім міс­цем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробіт­ної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів;

2. не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати — в усіх інших випадках, зокрема й громадянам, які шукають роботу вперше або після тривалої (більше шести мі­сяців) перерви.

---

Матеріальна допомога з безробіття

1. Безробітні після закінчення строку виплати допомоги з без­робіття можуть одержувати протягом 180 календарних днів мате­ріальну допомогу з безробіття в розмірі до 75% мінімальної заро­бітної плати, за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподат­ковуваного мінімуму доходів громадян.

2. Кожному з членів сім’ї, які перебувають на утриманні безробіт­ного, а також громадян, у яких закінчився строк виплати допомоги з безробіття, надається одноразова грошова допомога в розмірі 50% встановленої законодавством мінімальної заробітної плати.

Важливим провідником державної політики на ринку праці є біржа праці. Згідно з Законом України „Про зайнятість населення” цей інститут інфраструктури ринку праці в Україні називається Державною службою зайнятості. Відповідно до Закону, послуги, пов’язані з зайнятістю населення, надаються Державною службою зайнятості безплатно. При цьому вона не вирішує питань про ціну робочої сили.

Основні завдання державної служби зайнятості в Україні:

• аналіз і прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування про стан ринку праці;

• консультування громадян і власників підприємств, організа­цій, установ про можливість отримання роботи і забезпечення ро­бочою силою;

• облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з пи­тань працевлаштування;

• допомога громадянам у підборі прийнятної роботи, а робото­давцям — у підборі необхідних працівників;

• організація професійної підготовки і перепідготовки грома­дян, які лишилися без роботи;

• надання послуг відносно працевлаштування і профорієнтації незайнятого населення;

• реєстрація безробітних і надання їм у межах своєї компетенції допомоги, зокрема й матеріальної;

• участь у підготовці перспективних і поточних програм зайня­тості і заходів щодо соціального захисту різних верств населення від безробіття.

Поряд із державною службою зайнятості на ринку робочої сили великого значення набуває Державний фонд зайнятості. Останній формується за рахунок асигнувань з бюджетів різних рівнів, внес­ків підприємств, установ, організацій, кооперативів, добровільних внесків громадських організацій, громадян, іноземних фірм. Дер­жавний фонд зайнятості використовується для фінансування за­ходів щодо профорієнтації населення, професійного навчання вивільнених працівників та безробітних, сприяння їх працевлаш­туванню і виплати допомоги з безробіття, надання безпроцентних кредитів безробітним, для здійснення підприємницької діяльності, організації додаткових робочих місць, на утримання працівників служби зайнятості, оплати інших витрат, пов’язаних із соціальним захистом прав громадян України на працю.

---

Смотрите также файлы

• Фінанси (конспект).doc

• Тексты для чтения - БАК_2015.doc

• Организация готельного господарства.doc

• Завдання _5 .doc

• osnovi-tyrizmoznavstva-Minich-Td-2013.doc