6.3. Види безробіття

Величина безробіття визначається як різниця між робочою си­лою і зайнятими.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором працюючого населення, а з іншого — великим суспільним злом. Всі економічно розвинуті країни докладають багатьох зусиль для по­долання безробіття, але жодна з них іще не спромоглася ліквідува­ти його повністю. Навіть у таких країнах з розвинутою соціальною економікою, як Японія, ФРН, США, кількість безробітних не була меншою 1,5% загальної кількості працездатних. У майбутньому у світі безробіття складатиме близько 10%, повністю його ліквідува­ти не зможе жодна країна.

Розрізняють такі його види.

Фрикційне безробіття. Виникає тоді, коли частина людей доб­ровільно міняє місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу. Термін „фрикційне безробіття” використовується для тієї категорії пра­цівників, які шукають роботу або чекають її отримання в недале­кому майбутньому. Фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою навіть бажаним, оскільки частина працівників переходить із низькопродуктивної та малооплачуваної роботи на більш продуктивну і вище оплачувану роботу.

Структурне безробіття. Є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, які змінюють стру­ктуру попиту на робочу силу. При цьому попит на робочу силу певних професій зменшується або зовсім зникає, а на інші професії, яких раніше не було, — зростає. Структурні безробітні не можуть знайти роботи без відповідної перепідготовки, додаткового на­вчання, навіть зміни місця проживання. Фрикційне безробіття має короткочасний характер, а структурне — більш тривале у часі.

Циклічне безробіття. Обумовлене спадами виробництва. Спо­стерігається під час економічної кризи, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безро­біття зростає.

Добровільне безробіття. Виникає тоді, коли працівник звільня­ється з роботи за власним бажанням через невдоволеність рівнем оплати праці, умовами роботи і т.д. Рівень добровільного безро­біття залежить від стадії економічного циклу. Закономірність цьо­го виду безробіття полягає ось у чому: що менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, то менше в нього бажання добровільно залишити роботу.

Вимушене безробіття. Виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал.

Приховане безробіття. Корениться переважно в малому бізне­сі, фермерстві, індивідуальному і ремісному виробництві, а також у неповній зайнятості (там, де працівників більше, ніж того вима­гає виконання виробничої програми). Приховане безробіття існує в таких формах:

---

• надлишкова чисельність працівників;

• неповна зайнятість працівників;

• тривалі відпустки працівників без збереження заробітної плати;

• цілодобові та внутрішньозмінні простої через організаційно-технічні причини.

Крім перелічених вище видів безробіття і в їх рамках (фрикцій­ного, структурного, циклічного) розрізняють їх модифікації.

Інституціональне безробіття — безробіття очікування, спричи­нене гарантованим мінімумом оплати праці, системою соціального забезпечення, розмірами допомоги з безробіття, пов'язане з мож­ливістю безробітного зачекати на кращу роботу.

Технологічне безробіття — безробіття, яке виникає через запро­вадження нових прогресивних технологій на тих виробництвах, де заміна живої праці машиною найбільш доцільна.

Конверсійне безробіття. Аналогічне структурному і викликане скороченням чисельності армії та зайнятих у військово-промисло­вому комплексі.

Економічне безробіття. Має порівняно стійкий характер, обу­мовлене коливаннями ринкової кон'юнктури, збанкрутінням час­тини товаровиробників у процесі конкурентної боротьби.

Регіональне безробіття. Виникає в тих регіонах, де зосередже­но галузі народного господарства, для яких є характерним найбіль­ше вивільнення робочої сили. Поріг регіонального безробіття звичайно становить 20-25%. В Україні регіональне безробіття спосте­рігається в західних областях.

Молодіжне безробіття. Характеризується непропорційно ви­сокою питомою вагою молоді (віком 16-24 роки) у складі безробіт­них, має характер переважно функціонального безробіття.

За тривалістю безробіття поділяють на тимчасове, тривале — більше 6 місяців і застійне — більше 12 місяців. Застійне без­робіття охоплює людей, які не хочуть, а з часом і не можуть пра­цювати.

За ознакою реєстрації безробіття поділяється на зареєстроване і незареєстроване. Останнє можна визначити відніманням від без­робіття, визначеного за методологією МОП, безробіття, зареєстро­ваного в державній службі зайнятості.

6.4. Природний рівень безробіття. Закон Оукена

Особливий інтерес викликає проблема рівня безробіття. Остан­нім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, за якої опла­чувану роботу мають менше ніж 100% працездатного населення. Іншими словами, за повної зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного і структурного безробіття.

Такий рівень безробіття називають нормальним, або природ­ним. Природний рівень безробіття — це такий його рівень, за якого фактори, які підвищують і зменшують ціни та заробітну плату, перебувають у рівновазі. Існує декілька тлумачень природного, нормального рівня безробіття. Одне з найбільш поширених роз­глядає його як рівень, за якого інфляція не зростає швидкими темпами.

Отже, до природного безробіття відносять фрикційне і структур­не. Перевищення безробіттям природного рівня визначається, на думку західних економістів, циклічними факторами. Меті визна­чення природного рівня безробіття служить концепція потенційно­го ВНП, яка фактично узаконює достатньо високу норму безробіт­тя. Згідно з цією концепцією потенційний ВНП досягається в разі повного завантаження основного капіталу, під яким розуміють завантаження виробничих потужностей обробної промисловості приблизно на 86%. У 60-ті роки природною нормою безробіт­тя, за якої міг бути досягнутий потенційний ВНП, вважали 4,3%, в 70-ті — 6,6%, в першій половині 80-х — близько 7%.

---

Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого ВНП від потенційного здійснив американський вчений Артур Оукен. Він вивів закон, згідно з яким щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7% утримує кічькість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2% приросту реального ВНП зменшують чисельність безробітних на 1%.

Із цього закону помітно, що визначення величини приросту ВНП необхідне для того, щоб не дати збільшуватися нормі безро­біття. Від 2,5 до 3% щорічного приросту реального ВНП повинно направлятися на створення нових робочих місць, адже це сприя­тиме утриманню безробіття на тому ж рівні. Крім того, швидший приріст ВНП скорочує безробіття, тоді як відносне падіння темпів зростання збільшує кількість безробітних.

На думку деяких дослідників, природний рівень безробіття, власне, таким не є, оскільки він є не оптимальним, а вищим від оптимального. Досягнення останнього максимізує економічний добробут, але призводить до надмірного росту інфляції. Рецептів безболісного зменшення рівня безробіття, навіть на 1-2%, ще не винайдено. Навіть із досягненням оптимального рівня безробіття добробут населення на максимальному рівні не забезпечується. За законами ринкової економіки, якщо зростає попит на робочу силу, зменшується безробіття і відповідно зростає заробітна плата, пла­тоспроможний попит населення на споживчі товари і послуги зро­статиме. Але за законами тієї ж ринкової економіки ціни на спо­живчі товари і послуги ростимуть ще швидшими темпами, знеці­нюючи таким чином грошові доходи населення, тобто призводячи до інфляції.

Отже, ринкова економіка змушена постійно шукати відповідь на запитання: зростання інфляції чи зростання безробіття? Рівень безробіття визначають за формулою:

.

Як свідчить світовий досвід, точного виміру безробіття ніхто й ніколи не здійснив із декількох причин:

1) Часткова зайнятість. В офіційній статистиці всі зайняті непов­ний робочий день входять до категорії повністю зайнятих, що за­нижує рівень безробіття.

2) Робітники, які втратили надію на роботу. Статистика рахує безробітними тих, хто активно шукає роботу, а ті, хто зневірилися знайти роботу, безробітними не вважаються.

3) Неправдива інформація. Є люди, які заявляють, що активно шукають роботу, а насправді працювати не хочуть. Це завищує рівень безробіття.

Помітним є те, що динаміка безробіття в розвинутих країнах має нерівномірний характер. Кожні 7-11 років відбувається масове оновлення основного капіталу, що супроводжується вивільненням морально застарілої робочої сили і формуванням попиту на робочу силу, відповідно до техніки нового покоління.

Складніша ситуація складається з вивченням довгострокового циклу. З переходом раз на 50-60 років до чергового довгостроко­вого циклу рівень безробіття значно зростає, оскільки відбувають­ся докорінні зміни в технологічній структурі виробництва і в умо­вах грошового обігу, Виникають нові галузі та зникають старі. Безробіття може охоплювати цілі регіони з переважанням застарілих виробництв.

---

Найбільш драматичний характер набуває безробіття під час пе­реходу до чергового довготривалого циклу, формування нового технологічного способу виробництва, на основі технічної револю­ції, коли докорінно змінюються структура відтворення і професій­ний склад працівників.

В економіці розвинутих країн безробіття в основному має струк­турний характер, а серед безробітних загострюється конкуренція за високооплачувану роботу.

У будь-якому суспільстві безробіття завжди пов’язане з певни­ми соціальними та економічними втратами. Економічні втрати суспільства вимірюються вартістю невироблених товарів і послуг, скороченням податкових надходжень до державного бюджету, зростанням витрат на виплату допомоги із безробіття, утриманням значного апарату державних органів із праці, зайнятості й соціаль­ного забезпечення.

Безробіття веде до посилення соціально-негативних процесів, зростання напруженості, соціальної патології в суспільстві. Амери­канський вчений М. Харвей Бренер на основі даних про населення США в 1970 р. відмітив, що впродовж 30 років зростання безробіття на 1% за збереження його протягом шестирічного періоду веде до зростання показників злочинності: загальної смертності на 2%, чис­ла самогубств на 4,1%, кількості вбивств на 5,7%, збільшення кіль­кості ув'язнених і зростання кількості хворих у результаті психічних захворювань — на 4%. У цілому ж відповідні витрати суспільства, пов'язані зі зростанням державних витрат на подолання соціально-негативних наслідків безробіття, є значними.

Однак останнім часом формуються дедалі оптимістичніші погляди на проблеми безробіття. Економічна практика свідчить про наявність можливостей для поглинання економічно активного населення.

Якщо вдатися до історії, то можна помітити таке: абсолютне скорочення зайнятості під впливом зростання продуктивності пра­ці в сільському господарстві супроводжувалося розширенням об­робних галузей, збільшенням у них робочих місць і поглинанням відносних надлишків населення, що вивільнювалися з цієї галузі.

Наступний етап характеризувався абсолютним скороченням за­йнятості в усіх галузях матеріального виробництва, швидким кіль­кісним збільшенням робочих місць у сфері соціальних і ділових послуг.

Останній етап, який лише намітився і набуває розвитку, полягає у збільшенні вільного часу для всіх категорій зайнятого населення, внаслідок зростання продуктивності праці, економії робочого часу в усіх сферах людської діяльності.

6.5. Світові структурні зрушення у сфері зайнятості

У другій половині XX ст. сталися серйозні структурні зрушення в економіці, спричинені науково-технічним прогресом, що знайшли вияв, зокрема, у впровадженні мікроелектроніки. Відбулися згор­тання і реструктуризація галузей обробної промисловості, швидко розширилася сфера послуг, виникло безліч дрібних і середніх під­приємств. Значного поширення вони набули у 90-ті роки у високотехнологічних секторах економіки.

---

Структурні зрушення в економіці привели до відповідних зру­шень у структурі зайнятості. Починаючи з 70-х років головною тенденцією трансформації зайнятості було переливання робочої сили з виробничих галузей у сферу послуг.

Розрізняють різні національні типи структури зайнятості. Зо­крема, виділяють інформаційну модель структури зайнятості, для якої характерним є розширення сфери послуг. Ця модель зайнято­сті властива англо-саксонським країнам. Так, у сфері послуг у Ве­ликій Британії 1996 р. було зайнято 70% робочої сили, у СІІІА й Канаді - 73%.

Інша модель — інформаційно-індустріальна. Поширена в Японії й таких країнах, як ФРН, Франція. Ця модель характеризується ще досить високою питомою вагою зайнятих в обробній промисло­вості. В Японії в середині 90-х років у сфері послуг було зайнято 58,4%, у ФРН — 63, у Франції — 69, в Італії — 62%.

Слід зазначити, що найбільш поширеною у сфері послуг є га­лузь інформатики. У цій галузі спостерігаються найвищі темпи приросту зайнятості. У США, Канаді і Великій Британії в цій галу­зі було зосереджено відповідно 48,3, 45,7, 45,8% всіх зайнятих у сфері послуг. У Японії та ФРН показник значно нижчий (32,2 і 28,4%). Збільшення зайнятості в інформатиці пояснюється тим, що знання та інформація на сучасному етапі перетворюються на основне джерело підвищення продуктивності праці та економічно­го зростання. Ось чому сфера інформаційних послуг вважається найперспективнішою в новій економіці.

Бурхливий розвиток галузі інформаційних і комунікаційних технологій зумовив поширення таких нетрадиційних форм зайня­тості, як тимчасова, часткова, короткострокова, контрактна, на­домна. В економічно розвинутих країнах, за оцінкою ОЄСР, від 60 до 85% жінок, які працюють за гнучкою системою організації праці, обирають саме такі форми зайнятості.

Слід відзначити, що в подальшому тенденції переважної зайня­тості робочої сили у сфері ділових та інформаційних послуг на сучасному ринку праці зберігатимуться. Крім того, важливими змінами у сфері зайнятості будуть скорочення робочого часу і зро­стання дозвілля працівника, яке він використовуватиме для роз­витку особистості, особистісного зростання. Основою вказаних перетворень на ринку праці повинно бути зростання продуктивно­сті праці у суспільному виробництві за рахунок постійного розвит­ку науково-технічного прогресу.

Контрольні запитання

1. Що розуміють під зайнятістю як економічною категорією?

2. Які існують форми зайнятості?

3. В чому особливість гнучких форм зайнятості?

4. Як характеризується зайнятість у кількісному вимірі?

5. Викладіть суть державного регулювання зайнятості.

6. Сформулюйте основні положення Закону України „Про зайнятість населення”.

7. Назвіть основні завдання державної служби зайнятості.

8. Що таке безробіття і які його види?

9. Що розуміють під природним рівнем безробіття?

10. В чому полягає Закон Оукена?

11. Розкрийте зміст основних типів структури зайнятості в світі.

---

Смотрите также файлы

• Фінанси (конспект).doc

• Тексты для чтения - БАК_2015.doc

• Организация готельного господарства.doc

• Завдання _5 .doc

• osnovi-tyrizmoznavstva-Minich-Td-2013.doc