Згідно з дослідженнями ОЕРС (Організація економічного співробітницт­ва та розвитку) перевагу не можна надати жодній з цих моделей, кожна з них має свої недоліки та переваги. При формуванні моделі соціального діалогу необхідно враховувати специфіку соціально-трудових відносин даної країни. Необхідно, щоб моделі були гнучкими, могли швидко пристосовуватися до необхідних змін міжнародної та національної економіки та політичної ситуації.

Контрольні запитання

1. Що таке „соціальне партнерство”?

2. Охарактеризуйте основні сторони соціального партнерства та їх функції?

3. Дайте визначення поняттю „найманий працівник”.

4. Роль і місце профспілок у сфері соціально-трудових відносин.

5. Дайте визначення поняттю „роботодавець”.

6. З якою метою роботодавці створюють свої організації та обєднання?

7. Розкрийте основи соціального партнерства в Україні.

8. Які основні підсистеми соціального страхування?

9. Які міжнародні організації втілюють досвід соціального партнерства?

10. Назвіть основні моделі соціального партнерства.

---

ТЕМА 5. РИНОК ПРАЦІ ТА ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

5.1. Соціально-економічна категорія „ринок праці”.

5.2. Умови виникнення та ефективного функціонування ринку праці.

5.3. Елементи ринку праці.

5.4. Механізм функціонування сучасного ринку праці.

5.5. Функції та сегментація ринку праці.

Основні категорії та поняття

Праця, робоча сила, ринок робочої сили, попит на робочу силу, про­позиція робочої сили, ціна робочої сили, суб'єкти і об’єкти господарсь­ко-трудових відносин, носії, виразники і виконавці господарсько-трудо­вих інтересів, функції ринку праці, сегменти ринку праці.

5.1. Соціально-економічна категорія „ринок праці”

Ринок праці є важливою складовою всієї ринкової системи. Пе­ред тим як визначити його соціально-економічну сутність, необ­хідно розглянути економічну категорію „ринок”. Класична полі­тична економія виділяє чотири напрями у визначенні ринку.

Перший напрям представлений науковцями, які під ринком ро­зуміють простір, місце, сферу збуту товарів. Представники друго­го напряму визначають ринок як сукупність продавців і покупців, третього — як сукупність товарно-грошових відносин, спосіб коор­динації дій учасників, або як форму зв’язку товаровиробників. Вчені четвертого напряму вбачають у ринку механізм, технологію здійснення обміну і розподілу товарів.

Отже, з наведеного вище можна зробити висновок, що ринок — це сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів, яким властива економічна незалежність, свобода у ви­борі суб'єктів ринку (продавців і покупців), вільне ціноутворення в умовах конкурентного середовища.

Переходячи від вивчення поняття ринку до сутності ринку ро­бочої сили, слід відзначити, що сьогодні визначення ринку праці здебільшого залишається дискусійним, через недостатню його вивченість. Дослідники проблем праці розглядають головним чи­ном окремі аспекти ринку праці та висловлюють часто діамет­ральні за змістом думки. Значною мірою це пояснюється різним тлумаченням самого поняття ринку праці.

Нині виділяють чотири напрями підходів до визначення ринку праці (робочої сили):

Представники першої групи ринок робочої сили розглядають як сферу обігу специфічного товару „робоча сила” і як особливий, властивий товарно-грошовим відносинам спосіб її включення до економічної системи.

Друга група вчених дає визначення ринку праці через його складові елементи — попит і пропозицію. Наприклад, визначення: „Пропозиція і попит на робочу силу означають ринок праці”. Про­сті, короткі визначення не розкривають суті економічної категорії.

Представники третьої, найчисленнішої групи науковців роз­глядають ринок робочої сили крізь призму суспільних відносин. Вони вважають, що ринок праці — це сукупність економічних від­носин, форм і методів узгодження й регулювання інтересів безпо­середніх виробників і роботодавців, пов’язаних з організацією, використанням та оплатою найманої праці.

---

Проте було б невірно зводити ринок праці лише до сфери об­міну. Ринок праці відіграє важливу роль у забезпеченні безперерв­ності процесу відтворення такого важливого для суспільства товару, як робоча сила. Саме в цьому полягає економічна сутність ринко­вих процесів. Тому оптимальним вважається визначення ринку праці, яке дають представники четвертого напряму.

Останні під ринком праці розуміють складну систему економіч­них відносин з приводу обміну індивідуальної здатності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили та розміщення працівника в системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва та обігу.

Робоча сила — це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які використовуються нею під час виробництва будь-якої споживчої вартості.

Робоча сила виступає в ролі товару за таких умов:

1) людина незалежна і може вільно розпоряджатися своєю ро­бочою силою;

2) власник робочої сили відділений від засобів виробництва і не має засобів для існування.

Праця — цілеспрямована діяльність людей зі створення матері­альних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожно­го індивіда і суспільства в цілому.

Категорії „праця” і „робоча сила” не тотожні. Але на підставі того, що на ринку праці купується лише здатність людини до праці (робоча сила), робітник „авансує” її роботодавцеві за умови опла­ти її через певний період, а розрахунок відбувається за виконану конкретну роботу певної якості (працю), поняття „ринок праці” і „ринок робочої сили” можна використовувати паралельно.

Ринок праці формується як органічна ланка ринкової системи. Ринкова система — це система ринків, з-поміж яких виділяють ринок засобів виробництва, ринок предметів споживання, ринок фінансів, ринок послуг, ринок технологій, ринок інформації тощо. Вказані типи ринків не є однаковими за значимістю. Існує думка, що на чолі ринкової системи стоїть ринок капіталів, оскільки остан­ній є грошовим еквівалентом усіх ресурсів і визначає кон'юнктуру всіх товарних ринків.

Відповідно до іншої думки, різні типи ринків, що входять до ринкової системи, слід ранжирувати в такому порядку:

1. Ринок праці;

2. Ринок засобів виробництва;

3. Ринок предметів споживання;

4. Фінансовий ринок;

5. Ринок послуг;

6. Ринок технологій та ін.

Такий порядок обумовлений тим, що ринок починається з при­дбання робочої сили і засобів виробництва. Без поєднання цих елементів за допомоги капіталу не може функціонувати вироб­ництво. Ринок праці є однією з найважливіших ланок ринкової системи. Він функціонує лише у взаємозв’язку з іншими типами ринків, забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаю­чи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів. На відміну від інших типів ринків, він має не тільки ресурсний, товарний характер, а й породжує велику кіль­кість економічних і соціальних проблем.

---

Отже, ринок праці є самостійною, комплексною системою в ринковій економіці, яка, з одного боку, залежить, від інших рин­ків, а з іншого — сама впливає на них.

5.2. Умови виникнення та ефективного функціонування ринку праці

Умови виникнення вільного ринку — такі, як і умови виникнен­ня товарного виробництва в цілому, це:

• суспільний поділ праці, завдяки якому здійснюється спеціалі­зація виробників на виробництві тих чи інших конкретних товарів;

• економічне відокремлення виробників на основі приватної власності на засоби виробництва, що в основному забезпечує екві­валентність товарного обміну;

• самостійність товаровиробника та свобода підприємництва;

• наявність попиту на товар, що виробляється, з боку покупців.

Аналогічними є умови виникнення ринку праці:

Перша умова — юридична свобода і здатність власника робочої сили на свій розсуд розпоряджатися своїми здібностями до праці.

Друга умова виникнення ринку праці — відсутність у працівника засобів виробництва як джерела одержання всіх необхідних для життя засобів існування. У сучасних умовах мова йде не про абсо­лютну відсутність будь-яких засобів чи умов існування, а про їх недостатню кількість. Необхідність продажу своєї робочої сили виникає тоді, коли дохід з інших джерел є недостатнім для одер­ання всіх необхідних для життя засобів.

Третьою умовою є поява на ринку праці покупця-підприємця, який економічно змушений вийти на ринок праці, щоби купити запропоно­вану для продажу здатність до праці потрібних йому працівників.

Умови ефективного функціонування ринку праці

Основними умовами ефективного функціонування ринку праці є:

• Повна самостійність і незалежність продавця й покупця робо­чої сили в поєднанні з їхньою економічною відповідальністю.

• Відносини на ринку праці — це відносини договорів та угод між рівноправними партнерами.

• Активна конкуренція між власниками робочої сили за право зайняття кращого робочого місця та роботодавців за залучення більш кваліфікованої робочої сили.

• Баланс між робочими місцями, сукупною пропозицією робо­чої сили та грошовою масою заробітної плати.

• Об’єднання найманих працівників і роботодавців у спілки для захисту своїх інтересів.

Крім того, можна виділити ще дві умови ефективного функціо­нування ринку праці:

• прагнення продавця продати свій товар найдорожче, а покуп­ця — купити найдешевше;

• єдність ринку робочої сили з ринком товарів і послуг, ринком капіталів та іншими типами ринків.

5.3. Елементи ринку праці

Елементами ринку праці виступають: товар, попит, пропозиція та ціна робочої сили. Співвідношення попиту, пропозиції та ціни робочої сили визначають кон'юнктуру ринку праці.

Попит на робочу силу — це суспільна платоспроможна потреба в робочій силі. Він визначається обсягом і структурою суспільного виробництва, рівнем продуктивності праці, кон’юнктурою ринків капіталу, товарів і послуг, ціною робочої сили, а також правовими нормами, що регламентують її використання, та іншими умовами.

---

Пропозиція робочої сили являє собою контингент працездатного населення, що пропонує роботодавцеві свою здатність до праці в обмін на фонд життєвих благ. На неї впливають: демографічна ситуація, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робочої сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепід­готовки кадрів, система оплати праці, кон’юнктура ринків капіта­лу, товарів і послуг тощо.

Ринок робочої сили є найскладнішим з усіх наявних видів рин­ків за структурою, специфікою, ціноутворенням, зв’язками з ін­шими ринками. Поряд із загальними для всіх ринків рисами він має особливості, властиві лише йому.

Ціноутворення на ринку праці має специфічні особливості. За­робітна плата найманого працівника повинна містити не тільки ціну його праці, а й витрати на утримання непрацездатних членів його сім’ї. Нижньою межею коливання ціни робочої сили є вар­тість робочої сили. Верхній рівень ціни робочої сили обмежується величиною знову створеної вартості. Він не може перевищувати останню, бо це призведе до банкрутства підприємства.

Закономірним явищем у ринкових умовах є встановлення рин­кової ціни на робочу силу. Жива праця швидко стає одним із най­дорожчих факторів виробництва.

Щодо такого елементу ринку праці як товар, то в економічній літературі відсутня єдина думка про те, що слід вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи результати праці. Але більшість дослідників вважає, що він виступає у вигляді індивіду­альної робочої сили. Тобто, товаром на ринку праці виступає ін­дивідуальна робоча сила.

Товар „робоча сила” не є однорідним за соціальними, економіч­ними, демографічними, національними, етнічними, професійно-кваліфікаційними, майновими та іншими ознаками. Робоча сила — товар специфічний.

Специфічність його полягає в тому, що він, з одного боку, є жи­вим організмом із власним характером, психологією, прагне до самовираження, потребує соціального захисту за несприятливої кон'юнктури ринку праці, диференційного та індивідуального під­ходу, а з іншого — є виробничим ресурсом.

Специфічні риси товару „робоча сипа”

1. Робоча сила є живим товаром, купівля якого має назву найму. Відповідно продана таким чином робоча сила називається найма­ною робочою силою.

2. Робоча сила не відчужується від свого власника — найманого працівника у процесі купівлі-продажу. Працівник продає підприєм­цеві користування своєю робочою силою на певний час, залишаю­чись носієм і власником цього своєрідного товару. Відносини між найманим працівником і роботодавцем оформляються трудовим договором, в якому вказуються взаємні права та обов'язки сторін із виконання всіх умов купівлі-продажу робочої сили.

3. Використання робочої сили передбачає продовження безпе­рервних відносин роботодавця і найманого працівника від момен­ту найму працівника до його звільнення.

4. Робоча сила відіграє значну роль у створенні доходів суспі­льства. Так, наприклад, за трудовою теорією вартості продукт створюється двома факторами — робочою силою і засобами вироб­ництва. Проте нову вартість створює жива праця. Вся знову ство­рена живою працею протягом року вартість створює національний дохід, який є джерелом доходів усіх верств населення (заробітної плати, прибутку, відсотків, ренти, дивідендів тощо), а також коштів на розширення виробництва. Згідно з теорією граничної продуктив­ності, продукт створюють чотири фактори: капітал, земля, праця і підприємницька діяльність. Теорія граничної корисності ствер­джує, що участь кожного з факторів у створенні цінності визна­чається його граничною продуктивністю. Економіко-математичні дослідження граничної продуктивності праці показали, що обсяг виробленої продукції на 75% створюється працею найманих пра­цівників і на 25% — капіталом. Крім того, слід додати, що заробіт­на плата в розвинутих країнах складає близько 75% національного доходу.

5. Робоча сила не приносить доходу, якщо її не продавати, до того ж потребує додаткових життєвих благ для її утримання.

6. Здібності найманого працівника не знищуються з викорис­танням, а навпаки, примножуються. Мова йде про підвищення професійної майстерності, зростання продуктивності праці у про­цесі трудового життя працівника.

7. Робоча сила не може бути абсолютно однаковою в різних ін­дивідів, якщо навіть вони належать до однієї й тієї ж професії, спеціальності, на відміну від інших товарів і послуг, вироблених за одним стандартом і технологією.

8. Робоча сила є капіталоємним товаром для суспільства. Від­творення його включає затрати на фізичне відтворення, освітню, професійно-кваліфікаційну підготовку. Крім того, цей процес — довготривалий і не підлягає значному скороченню.

9. Робоча сила має обмежену мобільність. Для її територіаль­ного і професійного переміщення між галузями чи підприємствами слід створити відповідні умови, зокрема розвивати ринок житла, транспортну інфраструктуру тощо.

10. Навіть після залучення в суспільне виробництво найманий працівник може претендувати на інше робоче місце, повторно ви­ходити на ринок праці, щоб знайти краще місце роботи.

---

Смотрите также файлы

• Фінанси (конспект).doc

• Тексты для чтения - БАК_2015.doc

• Организация готельного господарства.doc

• Завдання _5 .doc

• osnovi-tyrizmoznavstva-Minich-Td-2013.doc