ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 7823
Скачиваний: 7
(7 млн.), розмовляють китайською мовою. Писемність із
1926 р. — на основі арабської графіки, тепер — на основі
кирилиці.
ТИБЕТО-БІРМАНСЬКА ГРУПА
До цієї групи належать тибетська та бірманська мови.
Тибетська мова поширена в Китаї, а також у Монголії
та Росії (Бурятія й Тува). Користуються нею понад 4 млн.
осіб. Виконує функції мови міжнаціонального спілкуван-
ня й діловодства на всій території Тибетського автономно-
го району КНР. Найдавніші пам'ятки відносять до VII ст.
Створена багата література, в тому числі вірші VI Далай-
лами (XVII ст.). Тибетське письмо походить від письма
брахмі (V ст.).
Бірманська мова — офіційна мова Союзу М'янма (ко-
лишня Бірма). Розмовляють нею 22 млн. осіб. Виконує
функцію мови міжнаціонального спілкування на терито-
рії Союзу. Літературна мова помітно відрізняється від роз-
мовної. Письмо силабічне (складове) і походить від дав-
ньоіндійського алфавіту брахмі. Найдавніші писемні па-
м'ятки належать до початку XII ст.
ТАЙСЬКІ МОВИ
Тайські мови — сім'я мов, що поширена на півострові
Індокитай і в прилеглих до нього районах. Розмовляють
тайськими мовами 66 млн. 510 тис. осіб. До них належать
тайська, лаоська, шанська та інші мови. Деякі вчені від-
носять ці мови до китайсько-тибетської сім'ї. Однак остан-
нім часом знайдено чимало аргументів на користь того,
щоб розглядати ці мови як окрему сім'ю.
Тайська (сіамська) мова функціонує в Таїланді. Має
27 млн. носіїв. Є офіційною мовою Королівста Таїланд і
мовою міжнаціонального спілкування. Збереглися писем-
ні пам'ятки з XIII ст. Писемність оригінальна, створена в
1283 р. на основі давньокхмерського письма.
Лаоська (лаотянська) мова — офіційна мова та мова
9 4 Загальні питання мовознавства
міжнаціонального спілкування Лаоської Народно-Демок-
ратичної Республіки. Поширена також у Таїланді. Розмов-
ляють нею 3,5 млн. осіб. Найдавніші пам'ятки писемності
належать до XV ст. Алфавіт південно-індійського похо-
дження, споріднений із тайським. Є два види лаоського пи-
сьма: світське та духовне.
Шанська мова поширена на північному сході М'янми
(колишньої Бірми), в китайській провінції Юньнань, в де-
яких районах Таїланду і Лаосу. Користується нею 3 млн.
осіб. Писемність із XI ст. — у двох різновидах: кругле
(палійське) письмо і кутасте, що нагадує деванагарі. Пер-
ші пам'ятки писемності належать до XVIII ст.
АУСТРОНЕЗІЙСЬКІ МОВИ
Аустронезійські (малайсько-полінезійські) мови — од-
на з найбільших сімей мов (розмовляють ними 237 млн.
105 тис. осіб), яка поширена на Малайському архіпелазі
(Індонезія, Філіппіни), в південних районах Індокитаю, в
Океанії, на островах Мадагаскар і Тайвань. До них нале-
жать індонезійська, яванська, малайзійська, сунданська,
мадурська, гавайська та ін.
Індонезійська мова — офіційна мова й мова міжетнічно-
го спілкування Республіки Індонезії, якою володіють
150 млн. осіб, у тому числі 17 млн. 50 тис. використо-
вують її в побутовому спілкуванні. Назва індонезійська
мова була прийнята в 1928 р. й поступово витіснила стару
назву малайська мова. Писемність уведена на початку
XX ст. на основі латинського алфавіту.
Яванська мова локалізована на острові Ява. Спілкую-
ться нею 75 млн. 500 тис. осіб. Має давню літературну
історію. Широко відомою (значною мірою завдяки пра-
цям В. Гумбольдта) була літературна мова каві (від дав-
ньояванського kavi "поетичний"), яка функціонувала в
IX—XIII ст. Сучасна яванська мова користується латин-
ською графікою. Література яванською мовою є найдавні-
шою і найбагатшою в Індонезії.
Малайзійська мова поширена на островах Суматра і
Сінгапур, на півострові Малакка, архіпелагах Ріау й Лін-
га. Розмовляють нею приблизно 26 млн. осіб. Є офіцій-
ною мовою Федерації Малайзії та Брунею Даруссаламу, а
також Республіки Сінгапур. Найдавніші пам'ятки сяга-
ють VII ст. Письмо складове, яке бере свій початок від
Мови світу, їх вивчення та генеалогічна класифікація 95
давньоіндійського письма каранга. В Індонезії, Малайзії
та Сінгапурі тепер використовують латинську графіку.
Сунданська мова функціонує в Індонезії (Західна
Ява, острів Суматра). Спілкуються нею 21 млн. осіб.
Найдавніші написи, які були зроблені санскритською
мовою, але мали елементи сунданської мови, належать
до VIII—IX ст. Нині — писемність на основі латинсь-
кого алфавіту.
Мадурська мова поширена на острові Мадур та на
сході острова Ява. Спілкуються нею 9,2 млн. осіб. Є
близькою до малайзійської та яванської. З другої поло-
вини XIX ст. використовує складове яванське письмо, а
нині — латиницю.
Гавайською мовою розмовляють 20 тис. осіб на Га-
вайських островах. Із середини XIX ст. вона стала мо-
вою школи, церкви, юриспруденції, преси, художньої лі-
тератури. З втратою незалежності Гавайським королівст-
вом (1895 р.) гавайська мова поступово витісняється анг-
лійською мовою. Писемність із 1822 р. — на основі латин-
ської графіки.
АУСТРОАЗІАТСЬКІ МОВИ
Аустроазіатська сім'я мов функціонує на північному
сході й півдні Азії, а також на деяких островах Індійсько-
го океану. За даними 1985 p., аустроазіатські мови мають
74 млн. 295 тис. носіїв. Найпоширенішими серед мов цієї
сім'ї є в'єтнамська, кхмерська, нікобарська, нагалі, кха-
сі, санталі, палаунг, семанг.
В'єтнамська мова — офіційна мова В'єтнаму. Поши-
рена також у Камбоджі, Лаосі, Таїланді, Новій Каледонії,
Франції та СІЛА. Розмовляють нею 66 млн. 662 тис. осіб.
Письмо з 1910 р. — на основі латинської азбуки (до 1910 р.
використовували китайську ієрогліфіку).
Кхмерська мова — офіційна мова Королівства Камбо-
джі. Вживається також у В'єтнамі й Таїланді. Користую-
ться нею до 8 млн. осіб. Писемність складово-фонетична,
яка веде свій початок від індійського письма. Перші пи-
семні пам'ятки відносять до VII ст.
Нікобарська мова поширена на островах Нікобарсь-
кого архіпелагу в Індійському океані. Розмовляють нею
ЗО тис. осіб. Писемність уведена на початку XX ст. на
основі латинського алфавіту.
Нагалі локалізована в штаті Мадх'я-Прадеш (Індія).
96 Загальні питання мовознавства
Майже всі носії цієї мови були знищені каральними заго-
нами в 1870 р. Слово нагалі означає буквально "мова ви-
нищеного народу".
Мова кхасі поширена в Індії, а також у Бангладеш.
Користуються нею 735 тис. осіб. Писемність на основі ла-
тинської графіки введена наприкінці XIX ст.
АВСТРАЛІЙСЬКІ МОВИ
До сім'ї австралійських мов належать мови корінного
населення Австралії. До початку європейської колонізації
300 тис. австралійців користувалися більш ніж 260 мова-
ми. Тепер аборигенів стало менше (приблизно 160 тис).
Значна частина мов перебуває на межі вимирання.
Для всіх австралійських мов характерне дрібне діалектне
членування, через що носії різних діалектів погано розумі-
ють один одного. Це стало підставою для деяких мовознав-
ців уважати, що корінних мов в Австралії нараховується
від 500 до 600. Є думка, що не всі австралійські мови спо-
ріднені і що вони об'єднуються в 16 різних сімей. Крім
того, є 12 мов, кожна з яких представляє окрему сім'ю.
Найвідомішою австралійською мовою є аранта.
ПАЛЕОАЗІАТСЬКІ МОВИ
До палеоазіатських мов входять чукотсько-камчатські,
ескімосько-алеутські, єнісейські та юкагіро-чуванські мо-
ви. Загальна кількість носіїв цих мов становить 140 тис.
Оскільки між цими мовами не завжди можна встановити
генетичні зв'язки, то є підстави інтерпретувати палеоазіат-
ські мови як умовно виділену мовну спільність генетично
непов'язаних між собою мов.
ЧУКОТСЬКО-КАМЧАТСЬКА ГРУПА
До цієї групи належать чукотська, коряцька, алюторсь-
ка, керецька та ітельменська. Кількість мовців — 16,5 тис.
осіб (дані 1979 p.). Поширені на Чукотці й Камчатці.
Ескімосько-АЛЕУТСЬКА ГРУПА
До неї належать ескімоська й алеутська мови, поши-
рені на Чукотському півострові (Росія), в північних райо-
нах Канади та Гренландії (Данія), а також на Алеутських
островах (США). Користуються ними майже 112 тис. осіб.
За даними археології й етнолінгвістики, заселення ес-
Мови світу, їх вивчення та генеалогічна класифікація 97
кімосами-алеутами району Берінгової протоки, а згодом
районів Північної Америки відбувалося з північного схо-
ду Азії декілька тисячоліть тому.
ЄНІСЕЙСЬКА ГРУПА
До неї належать кетська і симська мови. Локалізовані
в Сибіру вздовж Єнісею. Кетською мовою в 1979 р. розмов-
ляло 684 особи, а симською — декілька осіб.
ЮКАГІРО-ЧУВАНСЬКА ГРУПА
До неї належать зниклі мови, якими розмовляли племе-
на, що займали територію Північно-Східної Азії і в XVIII ст.
були асимільовані росіянами та чукчами. Єдиною живою
мовою цієї гілки є юкагірська, яка поширена в басейні рік
Колима та Алазея. Розмовляють нею близько 250 осіб.
Окрему групу палеоазіатських мов представляє нівх-
ська (гіляцька) мова, що локалізована на острові Сахалін
і в пониззі ріки Амур. Розмовляють нею більше тисячі
осіб. Писемність створена в 1932 р. на основі латинської
графіки, а в 1953 р. переведена на кирилицю.
ПАПУАСЬКІ МОВИ
Папуаські мови, кількість яких визначається від 750
до 1000, поширені на острові Нова Гвінея та деяких ін-
ших островах Тихого океану. Генетична спорідненість їх
не доведена. Загальна кількість мовців понад 4,6 млн.
АФРИКАНСЬКІ МОВИ
До африканських належать мови, локалізовані на пів-
день від Сахари. Серед них виділяють конго-кордофанські,
ніло-сахарські та койсанські. Загальна кількість мовців у
1985 р. становила 337 млн. 365 тис. осіб.
Африканські мови ще недостатньо вивчені. Існує дум-
ка, що вони утворюють цілу низку сімей.
Найбільшим об'єднанням африканських мов є нігеро-
конголезькі мови, які складають 6 самостійних груп: за-
хідноатлантичну, манде, гур, ква, адамауа, бенуеконголе-
ську. Досить добре вивчені мови банту — підгрупа бенуе-
конголеських мов, якими розмовляють 160 млн. осіб
(1987 р.) у центральних і південних частинах Африки.
9S Загальні питання мовознавства
ДРАВІДСЬКІ МОВИ
Дравідські мови — сім'я мов, що поширена на терито-
рії Південноазіатського (Індійського) субконтиненту (пів-
денні штати Індії, Пакистан, Південний Афганістан, Схід-
ний Іран, частково Шрі-Ланка, країни Південно-Східної
Азії, острови Індійського та Тихого океанів). Загальна кіль-
кість мовців становить 192 млн.
Найпоширенішими дравідськими мовами є тёлугу, та-
мільська, каннада і малаялам.
Мови ДАЛЕКОГО СХОДУ
До мов Далекого Сходу звичайно відносять японську і
корейську. Це мови, які не входять у жодну сім'ю (в інших
регіонах до мов, що знаходяться поза мовними сім'ями, на-
лежать баскська, папуа й айнська).
Японська мова — офіційна мова Японії. Поширена та-
кож у США, Бразилії та інших країнах. Говорять нею
125 млн. осіб. Генетичні зв'язки японської мови остаточ-
но не з'ясовані. Помічені деякі спільні риси з алтайськи-
ми та аустронезійськими мовами. Писемність має з VIII ст.
(власне ідеографічно-силабічне письмо). Літературна мо-
ва (бунго) сформувалася в IX—X ст. У другій половині
XIX ст. почала складатися нова літературна мова на на-
родній основі, яка витіснила стару.
Корейська мова — офіційна мова Кореї. Поширена та-
кож у Китаї, Японії, США, Росії та інших країнах. За-
гальна кількість мовців у 1999 р. становила 75 млн. Має
деякі риси, спільні з алтайськими мовами. Єдина літера-
турна мова у зв'язку з поділом країни на дві держави пе-
рестала існувати: розвиваються два її варіанти. Перші па-
м'ятки датуються V ст. Сучасна писемність у КНДР —
корейське буквено-складове письмо (національний алфа-
віт, який створено в XV ст.), в Південній Кореї — зміша-
не китайсько-корейське письмо.
ІНДІАНСЬКІ (АМЕРИНДСЬКІ) МОВИ
Індіанськими (америндськими) мовами розмовляє бли-
зько 27 млн. тубільного населення Америки. Найбільша
концентрація індіанських мов спостерігається в гірських
країнах Центральної й Південної Америки: в Мексиці —
4 млн., в Гватемалі — 2,5 млн., в Еквадорі — 4 млн., в
Болівії — 4 млн., в Парагваї — 3,4 млн.
Мови світу, їх вивчення та генеалогічна класифікація 9 9
Мови американських індіанців утворюють декілька сі-
мей: 1) атапаскську (180 тис. носіїв), до якої входять мови
навахо, тлінп'т, хайда, квакіютль, нутка, чинук та ін.;
2) алгонкінську (90 тис), куди входять оджибва (чіппева),
мікмак, пенабскот, сіксіка, арапахі, беотук; 3)ірокезьку (100
тис), До якої входять мови черокі, сенека, онеїда, онондага,
каюга, тускарора, могавк, гурон; 4) сіу (70 тис), куди вхо-
дять кроу, хідатса, мандан, віннебаго, чивере, дакота та ін.;
5) юто-ацтецьку (1,5 млн.), до якої належать моно, баннок,
павіотсо, шошонська, юте, хопі, тюбатюлабаль
(в 1977 р. було 10 мовців), купа, лусеньйо, серрано, ацте-
цька, папаго, тарахумара, каїта, які, майо, кора та ін.;
6) майя-кіче (3 млн.), яка включає мови майя, чаньябаль,
хуастецьку, мам, агуатецьку, кіче, кекчё та ін.; 7) отоманг
(1,1 млн.), куди входять міштек, отомі, сапотек та ін.
Найпоширенішими індіанськими мовами є кечуа (9 млн.;
займає територію від Еквадору до Аргентини), аймара
(2 млн. в Болівії), гуарані (3 млн. у центральній частині
Андського нагір'я — Болівія, Перу).
Як бачимо з наведеного в цій темі матеріалу, остаточ-
ної (повної та завершеної) генеалогічної класифікації всіх
мов світу ще немає. Постійно проводиться робота з уточ-
нення генеалогічної класифікації. Найінтенсивнішою во-
на була в останні 50 років, коли було значно уточнено
генеалагічну класифікацію мов Південно-Східної Азії, Аф-
рики, Північної та Південної Америки. До цього періоду
належить і початок систематичних праць із об'єднання
мов у макросім'ї.
Якщо раніше вважали, що між сім'ями немає жодних
споріднених зв'язків, то останнім часом учені відзначають
між ними певні генетичні зв'язки. Так, зокрема, існує
думка, що тюркська, монгольська, тунгусо-маньчжурська
і корейська сім'ї утворюють одну алтайську макросім'ю.
Російський мовознавець В.М. Ілліч-Світич (1934—
1966) обґрунтував ідею ностратичної макросім'ї (від лат.
noster "наш"), до якої входять індоєвропейські, афразій-
ські, уральські, алтайські, картвельські та дравідські мо-
ви. Він та його послідовники уже виявили кілька сотень
етимологічних відповідників.
* 0 0 Загальні питання мовознавства
Література
ОСНОВНА
1. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. — К. — Одеса, 1991. —
С 225-237.
2. Головин Б.Н. Введение в языкознание. — М., 1983. — С 183—
186.
3. Дорошенко СІ., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. — К., 1974. —
С 263-291.
4. Реформатский А.А. Введение в языковедение. — М., 1996. —
С. 386-443.
5. Шайкевич А.Я. Введение в лингвистику. — М., 1995. — С 196—
279.
6. Кодухов В.И. Введение в языкознание. — М., 1987. — С 262—
275.
ДОДАТКОВА
1. Камчатнов A.M., Николина Н.А. Введение в языкознание. — М.,
1999. - С 184-208.
2. Широков О.С. Введение в языкознание. — М., 1985. — С. 87—
189.
3. Перетрухин В.Н. Введение в языкознание. — Воронеж, 1972. —