ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 7785
Скачиваний: 7
стрий на язик, язик як бритва, дерзкий на язик, добре
підвішений язик, довгий язик, язик як помело, лопотіти
(ляскати, ляпати, молоти) язиком, розв'язати язик, че-
сати язика, засвербів язик, розпустити язика, давати
волю язику. Не випадково в багатьох мовах одним і тим са-
мим словом по-
значають і язик,і
мову: рос. язык,
польськ. jqzyk,
чеськ. jazyk,болг.
език, серб. ]език,
англ. tongue (див.
mother-tongue,
"рідна мова"),
ісп. lengua, фр.
langue, лат. lingua,
фін. kieli,
рум. limba, угор.
nyelv, абхаськ.
абыз, албан.
gjuhe, осет. ква-
зар, татар, тел,
узб. тил.
Маленький
язичок може дри-
жати і таким чи-
ном творити звук
Рис. 2. Мовленнєвий апарат
І — порожнина рота; II — глотка (фаринкс); III — порожнина носа;
IV — гортань; 1 — трахея; 2 — голосова зв'язка; 3 — неправдива
голосова зв'язка; 4 — щитовидний хрящ; 5 — персневидний хрящ;
6 — під'язикова кістка; 7 — надгортанник; 8 — язик; 9 — тверде
піднебіння; 10 — м'яке піднебіння.
Звуки мови, їх вивчення і класифікація 109
(французький увулярний [г]). Надгортанник (хрящ, розта-
шований у глотці під коренем язика над гортанню), крім
функції закривати гортань при глитанні їжі, може, набли-
жаючись до задньої стінки глотки, утворювати надгортанні
звуки (надгортанні приголосні є в арабській мові).
Отже, кожен із трьох поверхів органів мовлення вико-
нує певні функції. Діафрагма, легені, бронхи і трахея є
джерелом струменя повітря, яке використовується для тво-
рення звуків. Гортань — джерело голосу і шумів. Надстав-
на труба (порожнина рота і носа) — джерело обертонів і
резонаторних тонів. Мовний апарат, за висловом В.І. Коду-
хова, нагадує духовий інструмент: легені — міхи, трахея —
труба, ротова порожнина — клапани.
Усією роботою органів мовлення керує вища нервова
система.
Робота органів мовлення, тобто сукупність їх порухів
при вимові певного звука, називається артикуляцією (від
лат. articulatio "вимовляння").
В артикуляції розрізняють три фази — екскурсію, куль-
мінацію і рекурсію.
Екскурсія (від лат. excursio "вибігання, вилазка"), або приступ, —
початковий рух органів мовлення, підготовка органів мовлення до
вимови звука.
Так, перш ніж вимовити звук [б], потрібно зімкнути
губи, щоб потім видихуване повітря їх розімкнуло, а пе-
ред вимовою звука [з] необхідно утворити щілину, щоб
видихуване повітря могло вільно проходити і тертися об
стінки цієї щілини.
Кульмінація (від лат. culmen "вершина"), або витримка, — поло-
ження органів мовлення в момент вимовляння звуків.
Рекурсія (від лат. recursio "повернення"), або відступ, - повер-
нення органів мовлення у вихідне положення.
За участю артикуляції органи мовлення поділяються
на активні й пасивні.
Активні органи рухомі, вони виконують головну робо-
ту при творенні звуків. До них належать язик, губи, ниж-
ня щелепа, м'яке піднебіння та язичок (у широкому розу-
мінні творення звуків, тобто з урахуванням середнього і
нижнього поверхів мовленнєвого апарата, сюди відносять
Ще діафрагму, легені, пірамідальні хрящі й зв'язки).
Пасивні органи нерухомі й виконують при творенні зву-
ків допоміжну функцію. До них належать зуби, альвеоли,
110 Фонетика і графіка
тверде піднебіння, задня стінка зіва, верхня щелепа й поро-
жнина носа. Слід зазначити, що не всі активні органи зав-
жди є активними. Навіть найактивніший мовленнєвий ор-
ган — язик — при вимові звуків [б], [п] та інших губних і
гортанного [г] є пасивним.
Артикуляція у кожній мові має свої особливості. Так,
для англійської мови характерне напружене положення
губ і розслаблення передньої частини язика. В українсь-
кій мові більшість приголосних утворюється зближенням
передніх частин органів мовлення ( губи, передня частина
язика, верхні зуби). В англійській мові — більш далеке,
більш заднє творення звуків (язик наближається до аль-
веол). Французьке [г] твориться вібрацією маленького язич-
ка, тоді як українське [р] є передньоязиковим. Польське
м'яке [s'] відрізняється від [с'] українського шепелявіс-
тю. Німецький приголосний [h] вимовляється з придихом,
а перед початковим [а] в німецькій мові має місце вибух
без голосу, так званий Knacklaut (Apfel ['apfel]). У грузин-
ській мові приголосні [п], [ш], [к] вимовляються напру-
жено і з придихом. Сукупність артикуляційних навичок,
характерних для певної мови, називається артикуляцій-
ною базою.
Артикуляційна база рідної мови часто перешкоджає
людині оволодіти вимовою звуків іншої мови, що виявля-
ється в акценті. Так, представникам неслов'янських мов
важко оволодіти вимовою м'яких приголосних (в російсь-
кому мовленні іноземців часто можна почути нужно при-
ходит, трудно писат тощо), а в українців виникають певні
труднощі у вимові англійських інтердентальних [3], [9],
французького увулярного [г] тощо.
Класифікація звуків
З акустичного погляду всі звуки мови поділяються на
голосні й приголосні, які розрізняються співвідношенням
голосу (тону) і шуму. Якщо голосні складаються з чистого
голосу і шуму в них немає, то приголосні складаються з
голосу і шуму або лише шуму. Отже, голосні — це тональ-
ні звуки. Приголосні обов'язково містять у собі шум. Спів-
відношення голосу і шуму в різних групах приголосних
залежить від їх природи.
Голосні й приголосні розрізняються й за артикуляцій-
Звуки мови, їх вивчення і класифікація 1 1 1
ними характеристиками. Так, при творенні голосних у мов-
леннєвому апараті немає перешкоди, так що струмінь по-
вітря проходить вільно. При творенні приголосних види-
хуваному повітрю доводиться долати перешкоди .^Різною є
і м'язова напруга: при творенні приголосних вона є значно
більшою. Крім того, у творенні голосних беруть участь ін-
ші м'язи, ніж у творенні приголосних: у першому випадку
ті, які служать для відкривання рота, а в другому ті, які
служать для закривання рота.
Голосні та приголосні розрізняються і функціонально.
Особлива функція голосних полягає в тому, що вони є
вершиною складу, тобто складотворчими. Правда, ця озна-
ка не є абсолютною. У деяких мовах складотворчими є й
сонорні приголосні. Однак загалом голосні мають більшу
складотворчу силу.
Голосні звуки
Відмінності між окремими голосними звуками поля-
гають в особливостях типового для кожного з них тембру.
Однак описати голосні звуки за тембром дуже складно,
через що найпоширенішою класифікацією голосних є ар-
тикуляційна, тобто за ступенем просування язика вперед
або назад і ступенем його підняття при їх творенні. За
цими ознаками голосні поділяються на голосні передньо-
го, середнього та заднього рядів і низького, середнього та
високого піднесення (див. табл. 1).
Таблиця 1.
Класифікація голосних
\ Ряд
ПіднеЧ
сення \
Високе
Середнє
Низьке
Передній
Нела-
біал.
і и
(укр.)
є
ж
(англ.)
Лабіал.
іі
(нім.,фр.)
б
(нім.,фр.)
Середній
Нела-
біал.
ы
(рос.)
э: Э
(англ.)
а
(рос.)
Лабіал.
іі
(швед.)
Задній
Нела-
біал.
ы
(казах.)
л
а (укр.)
а: (англ.)
Лабіал.
У
о
D
(англ.)
1 1 2 Фонетика і графіка
Більшість голосних — це голосні переднього і задньо-
го рядів. Голосних середнього ряду мало. Так, наприклад,
в українській і тюркських мовах нема жодного. Дехто на-
віть схильний вважати, що голосні середнього ряду — це
пересунені голосні переднього і заднього рядів: російсь-
кий звук [ы] пересунений з переднього ряду, а [а] із зад-
нього ряду.
Подана таблиця класифікації голосних є спрощеною і
не розкриває всіх параметрів характеристики звуків. У
мовознавстві зроблено спроби по-іншому представити кла-
сифікацію голосних. Так, ще наприкінці XVIII ст. Гель-
вег запропонував класифікацію голосних подавати у ви-
гляді трикутника з вершиною вниз, у кутах якого розта-
шовані голосні з найбільш крайніми артикуляціями —
Ш, [а], [У].
У
Рис. З
Усі інші голосні займають проміжне між цими звуками
положення.
Цю схему творчо використав Л.В. Щерба, заповнивши
її звуками багатьох мов.
Передні Змішані Задні
у і ы ~~~ -ы и
Y І ' Х>
0 Є 0
СЄ . З Л Э
аз
a a D
Рис 4
Як бачимо, за Л.В. Щербою, піднесень є значно більше,
до того ж звуки за цією ознакою розташовані одні за
одними на сходинках, які розходяться від центру знизу
вгору наліво і направо.
Звуки мови, їх вивчення і класифікація 1 1 3
У сучасному мовознавстві набула поширення схема го-
лосних у вигляді різностороннього чотирикутника, яка,
здається, найбільшою мірою відтворює реальне місце
кожного звука в класифікації за рядами і піднесеннями.
Рис. 5
За положенням губ під час артикуляції звуків розріз-
няють лабіалізовані і нелабіалізовані голосні. Лабіалізовані
вимовляються з участю витягнених і заокруглених губ.
До них належать [о], [у], німецькі [5], [іі] (ofnen "від-
кривати", schon "красивий", tiberall "всюди", пЬеп "трену-
ватися, вправлятися"), французьке [u] (dur [dur] "твердий"),
узбецьке [іі] (тук [тик] "волосок"). Лабіалізовані звуки є
також в уральських і алтайських мовах, причому тут вони,
як і в німецькій, французькій і узбецькій, протиставля-
ються таким самим, але нелабіалізованим звукам і роз-
різняють значення слів (пор. фр. dire [dir] "сказати" —
dur [dur] "твердий", нім. Непе "ясність" — Ндііе "пекло",
узб. тик "крутий" — тУк [тик] "волосок").
За положенням м'якого піднебіння при артикуляції
голосні поділяються на ротові й носові. При творенні
ротових м'яке піднебіння підняте і закриває прохід по-
вітря в ніс, а при творенні носових м'яке піднебіння
опущене і повітря проходить у ніс. Носові голосні є в
польській (bqdq "буду", dziqkujq "дякую", piqc "п'ять",
pieniqdze "гроші", rqczka "ручка", rqbac "рубати"),
французькій (monde [mod] "світ", penser [pase] "думати",
pain [рё] "хліб"), португальській (fim [ії]"кінець", bom
[bo] "добрий") та інших мовах. Особливо багато носових у
мові гінді, де кожному__чистому голосному, відповідає но-
совий: [а] — [а], [а] — [а], [і] — [І], [Г] — [Г] таін.
Були носові у праслов'янській і старослов'янській
мовах. В останній вони позначалися буквами А (ЮС малий)
і ж (юс великий).
1 1 4 Фонетика і графіка
Залежно від ступеня розкриття рота розрізняють
відкриті та закриті голосні. При вимовлянні закритих
м'язи більш напружені, ніж при артикуляції відкритих.
Так, наприклад, у французькій мові є відкритий [є] і за-
критий [є] (ргё [рге]"лука.", pret [ргє] "готовий"), а в німець-
кій — відкритий [о] і закритий [о] (Sohn [zo:n] "син", Stock
[Jtok] "палка").
За тривалістю звучання розрізняють довгі й короткі го-
лосні. Були вони в латинській мові (os "кість" — os "рот",
populus "народ" — populus "тополя", malus "поганий" —
malus "яблуня"). Є довгі голосні в англійській (ship [Jip]
"судно" — sheep [Ji:p] "вівця", rich [ritf] "багатий" — reach
[ri:tj] "досягати", cut [kAt] "різати" — cart [ka:t] "віз") та
німецькій (statt "замість" — Staat "держава", Bett "ліж-
ко" — Beet "клумба") мовах. В естонській мові розрізняють
короткі, довгі і наддовгі голосні (sada "сто" — saada "при-
йшли" — saaada "отримати").
Система голосних називається вокалізмом.
Приголосні звуки
ЗА АКУСТИЧНОЮ ОЗНАКОЮ (співвідношенням голосу й шуму)
приголосні поділяють на сонорні й шумні. У сонорних
приголосних голос (тон) переважає над шумом. До них
належать [л], [р], [м], [н], [j], укр. [в]; англ. [w], [rj]; нім.
[rj]. У шумних приголосних шум переважає над голосом
або наявний лише шум. Шумні приголосні у свою чергу
поділяються на дзвінкі й глухі. У дзвінких шум переважає
над голосом. До них належать [б], [г], [ґ], [д], [ж], [з], [дж ],
[дз]; англ. [б]. Глухі приголосні творяться тільки шумом.
До них належать [к], [п], [с], [т], [ф], [х], [ц], [ч], [ш]; англ.
[Є]; нім. [9], [h].
З артикуляційного (фізіологічного) погляду приголосні
класифікують за місцем творення і способом творення.
ЗА МІСЦЕМ ТВОРЕННЯ розрізняють губні (лабіальні), язикові,
язичкові (увулярні), глоткові (фарингальні) і гортанні
(ларингальні) приголосні.
Губні приголосні членуються на дві підгрупи: губно-
губні, або білабіальні (лат. Ы від bis — "двічі"), до яких
належать [б], [п], [м], англ. [w] (при творенні цих звуків
нижня губа змикається з верхньою) і губно-зубні, або лабіо-
дентальні (лат. dentalis від dens — "зуб"), як, наприклад,
[ф] і [в] (нижня губа змикається з верхніми зубами).
Звуки мови, їх вивчення і класифікація 115
Язикові приголосні поділяються на передньоязикові
([Д], М, [≪І≫ М≫ [с]. [ш]. [Р]. И . И . [Ц]. М> [дж], [Дз].
англ. [б], [0]), середньоязикові([j], фр., ісп., італ., узб. [rj]1',
нім. [?]2)) і задньоязикові ([ґ], [к], [х], англ. [rj]3')-
У всіх мовах найбільше передньоязикових.
ЗА ПАСИВНИМ АРТИКУЛЯТОРОМ передньоязикові поділяють на
міжзубні, або інтердентальні (англ. [3], [9], зубні, або денталь-
ні ([д], [т], [з], [с], [дз]), та піднебінні ([ж], [ш], [дж ], [ч}).
ЗА АКУСТИКОЮ вони бувають^свистячими [з], [с], [дз] або
шиплячими ([ж], [ш], [ч], [дж ]). Залежно від форми, якої
набуває язик, та ділянки передньої частини язика, що бе-
ре участь у творенні звуків, розрізняють серед передньоя-
зикових приголосних апікальні, дорсальні та какуміналь-
ні. При творенні апікальних (від лат. apex "верхівка, кі-
нець") кінчик язика (апекс) притискується до зубів, аль-
веол, ясен або загинається до твердого піднебіння. Апікаль-
ними є англійські зубні [d], [t] та міжзубні [3], [6], україн-
ський зубний [л].
При вимові дорсальних (лат. dorsalis від dorsum "спина")
спинка язика торкається піднебіння, а його кінчик опуска-
ється вниз, наближаючись до нижніх зубів. Дорсальними є
українські [д], [т], [з], [с]. Какумінальні (лат. саситеп
"вершина"), або церебральні (лат. cerebrum "мозок"), при-
голосні утворюються при піднятому вгору краї передньої ча-
стини спинки язика. Такими є звуки [ж], [ш], [р].
Гортанні (ларингальні) звуки утворюються при зімк-
ненні або зближенні голосових зв'язок. Ларингальним є
англ. [А].
Глоткові (фарингальні) приголосні творяться в порож-
нині глотки. До них належать укр. [г], нім. [h] (голова, га-
лас, нім. Hand "рука", Held "гроші", Freiheit "свобода").
Гортанних і глоткових звуків багато у грузинській та ін-
ших кавказьких мовах. Є вони в івриті та арабській мові.
Язичкові (увулярні) приголосні характеризуються ак-
тивною артикуляцією маленького язичка (увули). Таким
є французький гаркавий звук [г].
ЗА СПОСОБОМ ТВОРЕННЯ приголосні поділяють на проривні,
Щілинні, зімкнено-прохідні й африкати.
1(Див.: фр. signe [sin] "знак", ісп. senor "пан", італ. signore "пан",
узб. унг [orj] "правий".
2)Це так званий ich-Laut, який вимовляється у словах типу ich
" я " , Recht "право", durch "через" тощо.
3)Див.: sing [sir)] "співати", siting [sitirj] "сидіти" тощо.
І16 Фонетика і графіка
Проривні, або зімкнені, утворюються зімкненням двох
артикуляторів, що створюють перешкоду, яку повітря з си-
лою прориває, тобто це приголосні, які творяться при різ-
кому розкритті зімкнення. їх ще називають вибуховими,
експлозивними (від фр. explosion "вибух") та миттєвими (їх
не можна вимовляти протяжно). До них належать [б], [п],
[д], [т], [ґ], [к].
Щілинні, або фрикативні (від лат. fricare "терти",
fricatus "тертя"), — приголосні, які утворюються при не-
повному зімкненні активного й пасивного органів, внаслі-
док чого утворюється щілина, через яку проходить повіт-