ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 7835
Скачиваний: 7
С 289-305.
4. Баранникова Л.И. Введение в языкознание. — Саратов, 1973. —
С. 271—316.
5. Иванов В.В. Генеалогическая классификация языков и понятий
языкового родства. — М., 1954.
6. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов. —
К., 1966,
7. Левицький Ю.-М. Мови світу: Енциклопедичний довідник. —
Львів, 1998.
Запитання. Завдання
1. Скільки мов тепер існує у світі? Чому не можна точно встановити
кількість мов?
2. За якими параметрами розрізняють мови світу? Наведіть до кож-
ного розрізнення конкретні приклади.
3. За якими критеріями визначається спорідненість мов?
4. Що таке генеалогічна класифікація мов?
5. На основі якого методу створена генеалогічна класифікація мов?
6. Назвіть учених, які заклали основи порівняльно-історичного мовознав-
ства. Вкажіть на заслуги кожного з них.
7. Визначте поняття мовної сім'ї. Скільки мовних сімей є у світі?
Мови світу, їх вивчення та генеалогічна класифікація Юї.
8. Назвіть основні мовні сім'ї.
9. На які групи поділяють індоєвропейську мовну сім'ю?
10. Охарактеризуйте слов'янські, германські та романські мови за
генеалогічною класифікацією.
11. Які групи індоєвропейських мов представлені однією мовою?
12. Назвіть першу індоєвропейську мову з писемною фіксацією. До
якої групи вона входить?
13. Дайте генеалогічну характеристику кавказьких, тюркських, фін-
но-угорських та семіто-хамітських мов.
14. Що таке макросім'я мов?
15. У чому суть ностратичної гіпотези? Як її можна пов'язати з проб-
лемою походження мови?
16. До яких сімей, груп і підгруп належать такі мови: санскрит, абха-
зька, баскська, українська, туркменська, італійська, ірландська, угорсь-
ка, аварська, чуваська, тамільська, ескімоська, калмицька, марійська, фін-
ська, португальська, пруська, датська, польська, киргизька, бенгалі, в'єт-
намська, циганська, румунська, курдська, їдиш, тохарська, албанська, по-
ловецька, чукотська, англійська, іспанська, чеська, вірменська, литовсь-
ка, македонська?
2
Фонетика і графіка
2.1. Звуки мови,
їх вивчення і класифікація
Фонетика як лінгвістична дисципліна.
Три аспекти вивчення звуків
Будь-яка мовна одиниця (морфема, слово, речення)
передається через звукове вираження. Звукове виражен-
ня — це матеріальна оболонка мови. Матеріальна звукова
форма мови є об'єктом фонетики.
Фонетика (від rp. phone "голос, голосовий звук", phonetikos
"звуковий") - наука, яка вивчає звуки мови.
Об'єктом вивчення фонетики є не тільки окремо взяті
звуки, а й закономірності їх поєднання (сполучуваність),
фонетичні процеси (вплив позиції звука у слові та сусід-
ства інших звуків на його звучання), природа й структура
складу, а також наголос та інтонація.
Розрізняють фонетику загальну і конкретну. Загальна
фонетика вивчає загальні особливості, характерні для зву-
ків усіх мов. Конкретна фонетика вивчає звуки певної
мови або якоїсь групи мов.
Звуки можна вивчати як у синхронічному, так і в
діахронічному (історичному) аспектах. Відповідно до син-
хронії і діахронії розрізняють описову й історичну фонети-
ку. Описова фонетика вивчає звукову систему мови на пев-
ному етапі її розвитку. Історична фонетика встановлює фор-
мування звукової системи мови, закономірності й тенденції
її розвитку.
Звуки мови, їх вивчення і класифікація 103
Для дослідження звуків описова фонетика використо-
вує безпосереднє спостереження і різні експериментальні
методи: палатографію (визначає місце зіткнення язика з
піднебінням при творенні звука); рентгенографію (дає змогу
визначити положення всіх органів мовлення при творенні
звука); осцилографію (перетворення звукових коливань на
електричні, запис їх на екрані й встановлення таким чи-
ном довготи, висоти та інтенсивності звуків); спектрогра-
фію (фіксування спектра звука, тобто визначення його за-
гальної акустичної картини, сукупності значень амплітуд
його частотних складників).
Лінгвістична дисципліна, яка вивчає звуки мови за
допомогою точних приладів та апаратів, називається екс-
периментальною фонетикою.
Осібно виділяють зіставну фонетику, яка виявляє і ха-
рактеризує спільне й відмінне в звукових системах та про-
содичних засобах двох чи більше мов.
Фонетика має велике практичне значення. Знання з
фонетики необхідні для створення алфавітів для безпи-
семних мов, для удосконалення графіки й орфографії, для
навчання орфоепії рідної і, особливо, іноземної мови (як
правило, іноземну мову починають вивчати з фонетики),
для виправлення недоліків мовлення (логопедія) і навчання
розуміння звукової мови глухонімими (сурдопедагогіка),
для автоматичного розпізнавання мовлення електронно-
обчислювальною машиною (навчити машину розпізнава-
ти передавану людським голосом інформацію). Фонетист
із тонким звуковим відчуттям, почувши декілька фраз не-
знайомця, може багато чого дізнатися про нього. Згадай-
те професора Хіггінса з "Пігмаліона" Б. Шоу, який із пер-
ших слів безпомилково визначав, звідки родом його спів-
бесідник.
Фонетика пов'язана з такими нелінгвістичними дис-
циплінами, як фізика (акустика), анатомія, фізіологія (тво-
рення звуків) і психологія (мовленнєва діяльність люди-
ни є частиною її психічної діяльності ).
Звуки мови можна одночасно розглядати як фізичні,
фізіологічні і лінгвістичні явища. Фізичний аспект зву-
ка — це його звучання, акустика, фізіологічний — тво-
рення його мовленнєвим апаратом, лінгвістичний — його
функція в мові. Відповідно до цих аспектів у вивченні
мови розрізняють акустичну, артикуляторну й функціо-
нальну фонетику.
104
Фізичний аспект у характеристиці звуків
Звук людської мови — фізичне явище. .У.сі звуки, в
тому числі і мовленнєві, — це хвилі, які виникають уна-
слідок коливання фізичного тіла. Так, звук скрипки чи
бандури виникає внаслідок коливання струни. Звуки люд-
ської мови утворюються коливанням голосових зв'язок і
приводяться в рух струменем повітря з легенів. Середо-
вищем будь-якого звука є повітря. Коливальна хвиля
сприймається вухом. Людське вухо здатне сприймати від
16 до 20 000 коливань за секунду, тобто від 16 до 20 000
герців. Поширюється звук із швидкістю 340 метрів на
секунду.
Коливання тіла можуть бути ритмічними і неритміч-
ними. Якщо коливальний рух є ритмічним, то утворю-
ються звуки, які називаються тонами (звук струни); як-
що неритмічним, то виникають шуми (шелест листя від
вітру). При творенні мовних звуків тони виникають унас-
лідок коливання голосових зв'язок, шуми — внаслідок
подолання повітряним струменем різних перешкод у мов-
леннєвому апараті. Голосні є тоновими звуками, а приго-
лосні — переважно шумовими.
Акустика розрізняє в звуках силу, висоту, довготу і
тембр.
Сила звука залежить від амплітуди (розмаху) коли-
вання: чим більша амплітуда, тим звук сильніший. Так,
скажімо, що сильніше ударити по струні, то більшою буде
й амплітуда коливання і відповідно сила звука. Сила зву-
ка вимірюється белами. Десята доля бела називається де-
цибелом. Гучність шелесту листя дорівнює приблизно 10
децибелам, голосна розмова — 70 децибелам, а звук літа-
ка — 100 децибелам.
Висота звука залежить від частоти коливань за одини-
цю часу: чим більша частота коливань, тим вищий звук.
Голосові зв'язки утворюють звуки від 80 (дуже низький
бас) до 1300 герців (найвище сопрано, колоратурне сопра-
но). Вищий голос у жінок пояснюється тим, що в них
коротші й тонші зв'язки.
Довгота звука залежить від тривалості звучання.
Сила, висота і тривалість пов'язані з різними типами
словесного наголосу в мовах. Є мови з силовим (динаміч-
ним), тонічним (музикальним, висотним) і довготним на-
голосом. Крім того, в деяких мовах довгота є однією з важ-
ливих особливостей звуків, за якою вони протиставляють-
Звуки мови, їх вивчення і класифікація 105
ся і розрізняються. Наприклад, в англійській, німецькій,
чеській та деяких інших мовах розрізняють довгі та корот-
кі голосні.
Особливо важливим для звуків людської мови є тембр
(від ФР- timbre "дзвіночок") — звукове забарвлення. Тембр
виникає внаслідок накладання на основний тон додатко-
вих тонів, які є вищими від основного. Такі тони назива-
ють обертонами (від нім. ober "верхній, вищий"). Якщо
основний тон дорівнює 100 герцам, то виникають оберто-
ни в 200, 300, 400 герців.
В утворенні тембру провідну роль відіграє резонатор —
порожнє тіло з твердими стінками й отвором певного
розміру (для музичних інструментів — їх корпус, у лю-
дини — порожнина рота, носа і глотки). Самі обертони є
слабкими, але їх звучання може бути посилене резонато-
ром — тілом, у якому відбувається явище резонансу.
Явище резонансу (фр. resonance від лат. resonans "той,
що звучить у відповідь") полягає в тому, що коливання
звучного тіла викликають коливання іншого тіла, яке
перебуває в замкнутому просторі (в порожнині). Так, ска-
жімо, гучний звук у горах відбивається (резонує) відлун-
ням; якщо камертон, який звучить, наблизити до іншого
камертона, то той також почне звучати.
Як уже зазначалося, резонатором при творенні звуків
мовлення є порожнина рота, носа і глотки, яка під час
вимови різних звуків змінює свою форму й об'єм, що
зумовлює появу різних резонаторних тонів, тобто утво-
рення різних звуків. Зміна форми резонаторів, яка поси-
лює певний обертон, визначає відмінності в тембрі звука.
Два звуки можуть бути однаковими за основним тоном,
але різними за тембром.
Звуки мовлення можуть бути розкладені на ряд прос-
тих коливань, які утворюють певний спектр. Характерні
ознаки спектра, тобто тони звука, які найбільше посилю-
ються впливом резонаторів, називають формантами (від
лат. formans "такий, що утворює"). Форманти, якими роз-
різняються мовленнєві звуки, називають мовленнєвими
формантами.
Крім мовленнєвих формант, виділяють голосові фор-
манти, які властиві кожній людині. Голосові форманти
залежать від особливостей мовленнєвого апарату різних
людей. Вони не впливають на розрізняння звуків, але
дають можливість розрізняти людей за голосом.
У кожної людини є свій тембр, але й кожен звук має
106 Фонетика і графіка
свій тембр. Тембр — це основний параметр звуків, і вони
(звуки) розрізняються передусім за тембром (мовленнєвою
формантою).
Фізіологічний аспект у вивченні звуків
Кожен звук, який ми вимовляємо, є не тільки фізич-
ним, а й фізіологічним явищем, причому фізіологічний
аспект звуків важливіший за фізичний, оскільки пов'яза-
ний з безпосереднім творенням звуків мовлення.
Спеціально створених природою органів мовлення не-
має. Звуки творять органами, які виконують життєво важ-
ливі фізіологічні функції. Творення ними звуків мовлен-
ня — це, так би мовити, їхнє додаткове навантаження.
Тому терміни органи мовлення, мовленнєвий апарат є умо-
вними.
Органи мовлення складаються з органів дихання й ор-
ганів, які безпосередньо беруть участь у творенні звуків.
Умовно можна виділити три "поверхи" мовленнєвого апа-
рату — нижній, середній і верхній.
До нижнього належить апарат дихання — легені, брон-
хи, трахея та діафрагма. їх функція — накопичувати й ви-
дихати необхідний для творення звуків повітряний струмінь.
Середній поверх — гортань. Гортань — це своєрідна
трубка, яка складається з персневидного та розміщеного
над ним щитовидного хрящів (виступ щитовидного хря-
ща у чоловіків називають адамовим яблуком, або кади-
ком) і двох рухомих пірамідальних хрящів. До щитовид-
ного і двох пірамідальних хрящів прикріплені голосові
зв'язки — дві натягнуті еластичні мускульні плівки, які
складаються з волокон, розташованих у горизонтально-
му, вертикальному й діагональному напрямках. Це дає
можливість змінювати їх товщину і затискати їхні коли-
вальні частини в різних місцях, що впливає на характер
творення звуків. Рухомі пірамідальні хрящі змінюють по-
ложення голосових зв'язок, і щілина, утворена голосовими
зв'язками й пірамідальними хрящами (голосова щілина),
змінює свою форму. Виділяють три основні положення пі-
рамідальних хрящів і голосових зв'язок (див. рис. 1).
1. Видих. Голосові зв'язки розслаблені, пірамідальні
хрящі розсунуті, повітря вільно проходить через гортан-
ну щілину.
Звуки мови, їх вивчення і класифікація 1 0 7
Рисі.
2. Шепіт. Голосова (міжзв'язочна) щілина звужена,
міжхрящова залишається доволі широкою, видихуване по-
вітря створює слабкий шум.
3. Голос. Пірамідальні хрящі зближені, так що між-
хрящова щілина закрита, міжзв'язочна щілина дуже вузь-
ка, зв'язки напружені й коливаються ритмічно під тис-
ком повітряного струменя, виникає тон.
Як бачимо на третьому зображенні, голосові зв'язки,
натягуючись, як струни музичного інструмента, під впли-
вом струменя повітря вібрують і створюють музикальний
тон. Цей тон є голосом. Голос використовується для тво-
рення голосних звуків, а також сонорних і дзвінких при-
голосних. При звуженні голосової щілини у доволі широ-
кій міжхрящовій щілині (зображення 2) виникає шум,
який творить шумні приголосні. Отже, на середньому по-
версі творяться голос і шум, а не конкретні звуки.
Верхній поверх — надставна порожнина (її ще назива-
ють надставною трубою), до якої належать порожнини глот-
ки (фаринкс), рота і носа. Це резонатор, де творяться обер-
тони і резонаторні тони та шуми, тобто конкретні звуки.
Ротову й носову порожнину розділяють тверде (palatum)
та м'яке піднебіння (velum), яке закінчується піднебін-
ною завісою і маленьким язичком (uvula). Коли __________м'яке під-
небіння опущене, порожнина рота змикається з порожни-
ною носа і частина повітря проходить через ніс.
Порожнина рота має здатність змінювати свою форму й
об'єм завдяки рухомим органам — губам, язику, язичку,
м'якому піднебінню. Язик складається з трьох частин: ко-
реня, спинки й кінчика. Спинка ділиться на передню, се-
редню і задню. Залежно від того, яка частина язика бере
участь у творенні звуків, розрізняють передньоязикові,
середньоязикові і задньоязикові звуки. Коли кінчик язи-
ка торкається зубів, то утворюються зубні звуки; якщо
1 0 8 Фонетика і графіка
альвеол (горбиків біля коренів верхніх зубів; лат. alveolus
"жолобок, виїмка") — творяться альвеолярні звуки типу
англ. [t], [d], [n], [1]. Якщо кінчик язика займає позицію
між зубами, творяться міжзубні приголосні, як наприк-
лад, англійські [б], [0]. Потрібно зазначити, що язик є
одним із найважливіших органів звукотворення, а зна-
чить, і мовлення загалом, що засвідчують такі слова: язи-
катий "який багато говорить", без'язикий "який не гово-
рить" і надзвичайно велика кількість фразеологізмів, як-
от: сіпати за язик, вертітися (крутитися) на язиці, го-