ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 7817
Скачиваний: 7
ря і треться об стінки цієї щілини, витворюючи шум. їх ще
називають спірантами (від лат. spirans "який дує, дме, ви-
дихає"). До них належать [в], [з], [ж], [г], [ф], [с], [ш], [х],
англ. [Э], [9], англ. і нім. [h].
Зімкнено-прохідні приголосні утворюються одночасним
поєднанням зімкнення і проходу (щілини). Органи мовлен-
ня змикаються, але десь залишається щілина для повітря.
Зімкнено-прохідними є [р], [л], [м], [н], французький уву-
лярний [г]. Серед них розрізняють: 1) дрижачі, або вібран-
ти (від лат. vibrans "дрижачий"), при творенні яких арти-
кулятор (язик або язичок) дрижить і таким чином то закри-
ває, то відкриває шлях для повітря ([р], фр. увулярне [г]);
2) плавні, або бокові, латеральні (від лат. latus "бік", lateralis
"боковий"), які характеризуються тим, що повітряний стру-
мінь проходить краями порожнини рота (наприклад, при-
голосний [л] утворюється боковою щілиною при опущенні
країв язика і зіткненні кінчика язика з верхніми зубами);
3) носові, або назальні (фр. nasal від лат. nasus "ніс"), які
утворюються при опущеному м'якому піднебінні, внаслідок
чого частина видихуваного повітря проходить через порож-
нину носа (звуки [м], [н]).
Африкати (від лат. affricatus "притертий") — зімкнені
приголосні, вимова яких закінчується щілинною (фрика-
тивною) фазою. Це своєрідні гібриди проривних і щілин-
них. До них належать [ц], який починає вимовлятися як
проривний [т], що згодом переходить у фрикативний [с], і
[ч], початок вимови якого нагадує [т], а кінець [ш]; звуки
[дж] (укр., серб., англ.), [дз] та нім. [Q] (Pferd "кінь",
Apfel "яблуко", Pfeil "стріла").
ЗА ДОДАТКОВОЮ АРТИКУЛЯЦІЄЮ, коли до основного тембру до-
дається ще інше (додаткове) забарвлення, виділяють зву-
ки тверді й м'які та аспірати.
М'які, або палаталізовані, звуки відрізняються від
твердих тим, що при їх творенні відбувається артикуля-
Звуки мови, їх вивчення і класифікація 117
ційний зсув у напрямку до середнього піднебіння. Саме то-
му всі середньоязикові є м'якими: [j], [л'], [н'], [с'], [т']
та ін. М'які приголосні, що утворюють із твердими пари, є
тільки у слов'янських, японській та ще деяких мовах. В
інших мовах кожен із приголосних є або м'яким, або твер-
дим. Так, наприклад, у французькій мові приголосні [ж] і
[ш] м'які. Та й у слов'янських мовах класифікація приго-
лосних на тверді та м'які не збігається. Наприклад, у ро-
сійській мові [ч] є м'яким звуком, тоді як у білоруській і
польській — тільки твердим.
Аспірати, або придихові (від лат. aspirare "дути, ви-
дихати", aspiratus "придиховий"), — приголосні, які ха-
рактеризуються великим струменем видихуваного повіт-
ря при їх творенні', що призводить до появи фази шуму в
кінці звучання. Придиховими є німецькі глухі приголос-
ні [р], [t], [k] (Pilz "гриб", Tat "справа, дія, вчинок", Kuh
"корова" вимовляються приблизно так: Philz, That, Khuh).
Багато придихових є у санскриті, гінді, урду, в'єтнамсь-
кій, корейській і китайській мовах.
У деяких мовах існують так звані абрубтивні (глоталі-
зовані, зімкнено-гортанні) приголосні, які характеризую-
ться зімкненням або зближенням голосових зв'язок у кін-
цевій фазі артикуляції. Замкнута гортань піднімається вго-
ру, і стиснуте повітря утворює в ротовій порожнині тиск.
Відтак настає гортанний прорив, який надає приголосно-
му різкого забарвлення. Такі звуки є в кавказьких (гру-
зинській, осетинській, аварській та ін.), семіто-хамітських
і деяких індіанських мовах.
Існують також огублені (лабіалізовані) приголосні. При
їх творенні збільшується ротовий резонатор, відповідно
знижується тональність приголосного. Лабіалізовані при-
голосні є в діалектах японської мови.
Вважають, що в індоєвропейській прамові існували губ-
ні [*kw], [*д-], [*hw].
ЗА ТРИВАЛІСТЮ ВИМОВЛЕННЯ (артикуляції) приголосні, як і
голосні, бувають довгими і короткими. Наприклад, в укра-
їнських словах знання і життя довгими є приголосні [її'],
[т"'], які звичайно називають подвоєними, але в транск-
рипції записують як довгі звуки [знан'а], [жи^'а]). У ро-
сійській мові довгими є [ж '] і [ш']: вожжи [вбж 'и], изжо-
га [иж 'огъ], щи [ш 'и], щука [ш 'укъ]. В арабській мові до-
вгота приголосних широко використовується для розрізнен-
ня слів. Наприклад: [сама] "бути високим" — [сама] "на-
зивати".
Співвідн
голосу
Шумні
ошення
і шуму
Дзвінкі
Глухі
Дзвінкі
Глухі
Дзвінкі
Глухі
орні
х. Місце
>v творення
Спосіб N.
творення \^
Щілинні
(фрикативні)
Проривні
Африкати
Зімкне-
но-про-
хідні
Носові
Бокові
Дрижа-
чі
Щілинні
Класифікація
Губні
Губно-
губні
W
амтл.
б, б'
п, п'
рї
нім.
м, м'
Губно-
зубні
в, в'
ф. ф'
приголосних
Язикові
Передньоязикові
Між-
зубні
а
англ.
Зубні
3 , З '
с, с'
д, д'
т, т'
да,да'
ц, ц'
н, н'
л, л'
Р. Р'
Альве-
олярні
3
англ.
J
англ.
d
англ.
t
англ.
n
англ.
1
англ.
Підне-
бінні
ж, ж'
ш, ш'
дж,дж'
ч, ч'
Серед-
ньо-
язикові
j
нім.
c h f c ]
ich-
Laut
нім.
n'
франц.
j
укр.,
рос.
Задньоязикові
Серед-
ньопід-
небінні
У'
х'
і"
укр.
к'
п
тюрк.
Задньо-
підне-
бінні
У
X
ґ
укр.
К
X)
нім.,
англ.
Уву-
лярні
У
тюрк.
г
франц.
Таблиця 2
Глотко-
ві (фа-
ри н-
галь-
ні)
г
укр.
h
нім.
Гортан-
ні (ла-
рин-
га л fa-
Hi)
h
англ.
Звуки мови, їх вивчення і класифікація 119
Систему приголосних називають консонантизмом.
Примітка до табл. 2. Українські звуки передані буквами укра-
їнського алфавіту, звуки інших мов — буквами латинського алфаві-
ту або знаками, які використовуються в транскрипції цих мов.
Література
ОСНОВНА
1. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. — К. — Одеса, 1991. —
С 52-72.
2. Дорошенко С.І., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. — К., 1974. —
С 50—57, 66—81.
3. Реформатский А.А. Введение в языковедение. — М., 1996. —
С. 157—190.
4. Головин Б.Н. Введение в языкознание. — М., 1983. — С 25—43.
5. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. — М., 1987. — С. 33—44.
6. Кодухов В.И. Введение в языкознание. — М., 1987. — С 101—
120.
ДОДАТКОВА
1. Кочергина В.А. Введение в языковедение. — М., 1999. —
С 10—35.
2. Баранникова Л.И. Введение в языкознание. — Саратов, 1973. —
С. 34-62.
3. Перетрухин В.Н. Введение в языкознание. — Воронеж, 1972. —
С 82—96.
4. Будагов Р.А. Введение в науку о языке. — М., 1965. — С 159—
173.
5. Росетті А. Вступ до фонетики. — К., 1974.
6. Зиндер Л.Р. Общая фонетика. — М., 1979.
7. Jassem W. Podstawy fonetyki akustycznej. — Warszawa, 1973.
Запитання. Завдання
1. Що є об'єктом вивчення фонетики?
2. Поясніть, чим відрізняється загальна фонетика від конкретної, опи-
сова від історичної? Що є предметом вивчення зіставної фонетики?
3. Що таке експериментальна фонетика? Які прилади для вивчення
звукової природи мови використовує експериментальна фонетика?
4. У чому практичне значення фонетики?
5. З якими нелінгвістичними дисциплінами і як саме'пов'язана фо-
нетика?
6. Які є три аспекти у вивченні звуків?
120 Фонетика і графіка
7. Охарактеризуйте звук людської мови як фізичне явище. Розкрий-
те сутність понять "сила звука", "висота, звука", "довгота звука", "тембр
звука".
8. Що таке форманта? Які різновиди формант ви знаєте?
9. Дайте загальну характеристику мовленнєвого апарата.
10. Що таке артикуляція? Із яких фаз вона складається? Назвіть ак-
тивні й пасивні органи мовлення.
11. Як ви розумієте термін артикуляційна база?
12. Назвіть основні відмінності між голосними й приголосними зву-
ками.
13. За якими ознаками класифікуються голосні звуки? Які схеми кла-
сифікації голосних відомі в мовознавстві?
14. За якими параметрами класифікуються приголосні звуки?
15. Охарактеризуйте приголосні за акустичною ознакою.
16. Назвіть групи та підгрупи приголосних за місцем творення.
17. Які групи приголосних виділяють за пасивним артикулятором?
18. Назвіть групи приголосних, які розрізняються за способом тво-
рення.
19. Як характеризуються приголосні звуки за додатковою артикуля-
цією?
20. Охарактеризуйте кожен звук у словах дзвінок, грунт, пісня, рос.
чай, нім. ich "я", Pf/ff "свист", Burger "громадянин", англ. this "цей", part
"частина", фр. fenetre "вікно", tu "ти", ісп. ргосєіа "буря", senal "сигнал,
знак".
2.2. Фонетичні одиниці та засоби
Фонетичне членування мовленнєвого потоку
Мовленнєвий потік членується на відрізки різного роз-
міру. Ці відрізки і є основними фонетичними одиницями.
До них належать фрали, такти, склади і звуки. Найкруп-
нішою фонетичною одиницею є фраза.
Фраза - відрізок мовлення, що становить собою інтонаційно-
змістову єдність, виділену з двох боків паузами.
Наприклад: Я єсть народ \ якого правди сила \ ніким
звойована ще не була (П. Тичина).
У тому самому значенні, що й фраза, вживається тер-
мін синтагма, запропонований Л.В. Щербою. Щербівсь-
ке фонетичне розуміння синтагми не можна сплутувати з
синтаксичним трактуванням синтагми, запропонованим
Ф. де Соссюром, під яким він розумів словосполучення,
яке складається з незалежного і підпорядкованого йому
слова {писати листа).
Кожна фраза (фонетична синтагма) пов'язана зі зміс-
том та інтонаційним малюнком і має власний (фразовий)
наголос. У середині фрази не може бути паузи, оскільки
вона б спотворила зміст. І хоча членування на фрази до-
пускає варіативність, однак ця варіативність має певні
обмеження, продиктовані змістом. Так скажімо, рядок із
поезії І. Франка Я бачив дивний сон. Немов переді мною
безмірна, та пуста, і дика площина... можна поділити
на такі фрази: Я бачив дивний сон \ немов переді мною \
безмірна та пуста і дика площина або Я бачив \ дивний
сон | немов переді мною | безмірна та пуста і дика пло-
щина (можливі й інші варіанти), але не можна розчлену-
вати таким чином: Я \ бачив дивний сон немов переді
мною безмірна | та пуста і дика \ площина. Отже, при
членуванні мовленнєвого потоку є варіанти, але немає
сваволі.
Неоднакове членування речення на фрази зумовлює
різну змістову інтерпретацію. Пор.: Це було спостере-
ження | за грою наших шахістів і Це було спостереження
за грою | наших шахістів. У першому випадку хтось спо-
стерігав за грою наших шахістів, у другому — наші шахіс-
ти спостерігали чиюсь гру. Або ще відомий вислів, непра-
вильне розбиття на фрази якого нібито врятувало життя
122 Фонетика і графіка
людини: Казнить нельзя | помиловать (а потрібно було: Ка-
знить | нельзя помиловать).
Фраза розпадається на такти.
Такт — частина фрази, об'єднана одним наголосом.
Наприклад: Чуєш
Я до твого \ серця
чи не чуєш | чарівна \ Марічко |
кладку | прокладу.
У мовознавстві такт ще називають фонетичним сло-
вом, оскільки службові слова, як правило, не мають наго-
лосу і примикають до повнозначного слова з наголосом; не-
рідко і повнозначне слово втрачає наголос, передаючи йо-
го попередньому чи наступному слову. Слухач, особливо
іноземець, який недостатньо знає мову, кожен такий такт
сприймає як одне слово. Так, скажімо, шевченківське Ре-
ве та стогне Дніпр широкий сприймалося тими, хто не знав
слова реве, як Ревета стогне \ Дніпр широкий, де ревета
осмислювалося якоюсь істотою жіночої статі.
Такти членуються на склади, оскільки кожен такт скла-
дається з декількох зростань і спадів звучності.
Склад у свою чергу складається зі звуків — мінімаль-
них фонетичних одиниць. Потрібно зазначити, що в мов-
ленні звуки, як правило, окремо не вимовляються, а ли-
ше в складі, який є найменшою одиницею мовленнєвого
ланцюжка.
Склад
Хоча склади у словах легко визначають навіть ті мов-
ці, які не обізнані з елементарними лінгвістичними по-
няттями, однак у науці донині немає загальноприйнятої'
дефініції складу. Існує три теорії складу: еспіраторна, му-
скульної напруги і сонорна.
ЕСПІРАТОРНА ТЕОРІЯ (ЕСПІРАТОРНЕ ВИЗНАЧЕННЯ СКЛАДУ). ЗГІДНО З
нею склад — це звук або комплекс звуків, що вимовля-
ється одним поштовхом видихуваного повітря.
Сучасні експериментальні дослідження заперечують це
вкорінене в усі шкільні підручники визначення, оскільки
доведено, що одним поштовхом повітря можна вимовити і
декілька складів.
ТЕОРІЯ МУСКУЛЬНОЇ НАПРУГИ. Обґрунтована мовознавцями
Граммоном, Фуше і Щербою. Згідно з нею склад — це час-
тина такту, яка вимовляється з єдиною мускульною напру-
фонетичні одиниці та засоби 1 2 3
гою. Його (склад) можна зобразити як дугу мускульної на-
пруги (зусилля, вершина, ослаблення).
СОНОРНА ТЕОРІЯ. Обґрунтована датським мовознавцем
О. Єсперсеном, виходить із того, що за звучністю склад
має вершину (ядро) і периферію.
Вершина — момент найвищої звучності. Периферія
складається з ініціалі й фіналі. Ініціаль — наростання
звучності до вершини, а фіналь — затухання звучності
після вершини. За цією теорією, склад — частина такту,
яка складається з більш звучного і прилеглих до нього
менш звучних звуків. Найнижчу звучність мають шумні
глухі, найвищу — голосні:
склад, куль-тур-ний.
Останнім часом вважають, що склад реалізується не
як послідовність звуків, із яких він складається, а як ціль-
ний артикуляційний комплекс. З погляду мовленнєвої
аеродинаміки склад є мінімальним звуковим відрізком,
на який припадає наростання і спад величини повітряно-
го струменя. В акустичному сигналі "видихуваному імпу-
льсу" відповідає висхідно-низхідна дуга звукового тиску
("хвиля звучності").
Оскільки вершиною складу є найзвучніші звуки, то
вони є складотворчими. До них належать переважно го-
лосні. У деяких мовах складотворчими є сонорні [р], [л]:
чеськ. vlk, vlna, smrt, prst, nesl, Trnka, Brno;
серб, трг, npcm, cpn, ербин.
Склади мають різну структуру. Розрізняють відкриті,
закриті, прикриті і неприкриті склади.
Відкритий склад закінчується голосним (ма-ти), за-
критий закінчується приголосним (кіт), прикритий по-
чинається з приголосного (та, він), неприкритий — з го-
лосного (от). Враховуючи всі чотири характеристики, мож-
на виділити такі типи складів:
1) відкритий неприкритий (V*): і, у, о, англ. eye [al],
ear [із] "вухо", are [а:] "є";
2) закритий прикритий (CVC): сад, кіт; англ. hat [hast]
"капелюх", top [top] "вершина", look [lu:k] "погляд";
3) відкритий прикритий (CV): на, те, до; англ. day [del]
"день", know [nou] "знати", far [fa:] "далеко";
* У мовознавстві прийнято позначати голосний буквою V (англ.
vocal "голосний"), а приголосний — буквою С (англ. consonant
"приголосний").
124 Фонетика і графіка
4) закритий неприкритий (VC): ар, ось, от, ум; англ. is
[iz] "є", ice [ais] "лід", arm [a:m] "рука".
У різних мовах структура складів не збігається. В укра-
їнській мові переважають відкриті (го-ло-ва, мо-ло-да, ста-
ра-ти-ся, пе-ре-по-чи-ти) та прикриті (вісім, ву-ли-ця, віт-
чи-зна, Єв-ро-па [йеу-ро-па], яй-це [jai-це]; пор. рос. у-ли-
ца, от-чи-зна, польськ. Еи-го-ра, нім. Еі "яйце"; відкри-
тий характер складів українська мова успадкувала від пра-
слов'янської, де панував закон відкритого складу). А у
французькій мові, навпаки, межа складу, як правило, про-
ходить після приголосного (ac-teur "актор", dis-trait "роз-
сіяний", absent "відсутній", ad-ver-saire "противник").
У полінезійських мовах тільки відкриті склади (див. назви
островів Тихого океану: Са-мо-а, Ні-у-е, Ра-па-ну, Га-ва-ї,
Ту-а-мо-ту). В арабській мові допускаються склади тільки
типу "приголосний+голосний" і "приголосний+голос-