ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 7804
Скачиваний: 7
ний+приголосний". У дагестанських мовах у кінці складу
допускаються тільки сполучення "сонорний+шумний".
У німецькій мові дзвінкі приголосні неможливі в кінці скла-
ду. В уральських і тюркських мовах на початку складу
може бути лише один приголосний. У випадку запозичен-
ня слів збіг кількох приголосних у цих мовах усувається.
Для цього використовуються такі способи:
1) відпадання одного приголосного (фін. Іеіта "клей-
мо", raja "край, кордон", Ranska "Франція", ест. leib
"хліб", rist "хрест", kool "школа");
2) вставлення голосного між приголосні (угор. barat
"друг (брат)", hirdly "король" (пор. чеськ. і словацьк. hral);
3) приставления голосного (угор, iskola "школа");
4) перестановка звуків (угор. kulcs "ключ").
У більшості мов світу склад — суто фонетична (не зміс-
това) одиниця, однак у деяких мовах (в'єтнамській, ки-
тайсько-тибетських) склад збігається з морфемою. Так, у
китайському слові женьміньжібао є чотири склади і чоти-
ри морфеми: жень "людина", мінь "народ", жі "день", бао
"газета". Оскільки в цих мовах склади збігаються з мор-
фемами, то в них не виділяють окремо звуки і мінімаль-
ною одиницею вважають склад — силабему. В японсь-
кій мові склад і морфема не збігаються, бо там корені
можуть бути двоскладовими, однак морфемна межа зав-
жди відповідає межі складів: хана-га "квітка", хана-но
"квітки", хана-ні "квітці", хана-де "квіткою".
Як уже зазначалося, складотворчим звуком, як прави-
ло, є голосний. Якщо складотворчим є один голосний, то
Фонетичні одиниці та засоби 125
його називають монофтонгом (від гр. monos "один" і
phthongos "звук"). Якщо в межах одного складу існує де-
кілька голосних, то їх називають поліфтонгами (гр. polys
"численний", polyphthongos "багатоголосний"). Серед по-
ліфтонгів найпоширенішими є дифтонги і трифтонги.
ДИФТОНГ (гр. diphthongos "двоголосний") — два голос-
них, які утворюють один склад, чим і забезпечується їх
фонетична цілісність. Наприклад: нім. [ае] (теіп "мій", leid
"жаль, шкода"), [ое] (heute "сьогодні"), англ. [аі] (ту "мій")
[із] (here "тут"), [єз] (there "там"), [из] (poor "бідний"), [аи]
(town "місто"), [ои] (home "дім, житло"), лат. [uo] (ruoka),
білор. [ау] (дзяучына), чеськ. [ои] (soused "сусід", па
shledanou "до побачення").
Дифтонги бувають висхідними і низхідними. Висхід-
ними називають дифтонги, в яких складотворчим є дру-
гий елемент. Наприклад: фр. [іе] (pied "нога"), [ui] (nuit
"ніч"), ісп. [ие] (Ьиепо "добрий", пиеио "новий", pueblo
"народ",puerta "двері"), [ua] (agua "вода", cuando"коли"),
італ. [іе] (іеге "вчора"), [іо] (іо "я"), [|а] (piatto "тарілка"),
[ua] (quatro "чотири"). У низхідних дифтонгах складо-
творчим виступає перший елемент. Наприклад: нім. [ае]
(schneiden "різати", scheinen "світити"), [au] (rauchen "ку-
рити, палити"), [ое] (Gebaude "будівля"), ісп. [аі] (аіге "по-
вітря"), [eu] (deuda "борг"), чеськ. [ou] (moucha "муха").
Дехто СХИЛЬНИЙ вважати, що дифтонги є і в українсь-
кій мові. Як приклад наводять слова типу мій, гай, дай.
Однак для такого трактування звукосполук [іі], [аі] під-
став немає, бо в інших формах цих слів [і] відходить до
іншого (наступного) складу (моя [мо-ja], гаю [ra-jy], а у слові
дай, крім цього, [j] належить до іншої морфеми.
ТРИФТОНГ (ВІД гр. triphthongos "триголосний") — три го-
лосних, які творять один склад, чим забезпечують свою
фонетичну цілісність. Трифтонги трапляються лише в тих
мовах, де є дифтонги. Наприклад: англ. [аиз] (our [аиз]
"наш", /Іоиг[flaua] "квітка",роюег[рамэ]"сила"), [&\s\(tyre
[taia] "шина", firing [faianrj] "розпалювання, підпалюван-
ня, паливо").
Слід зауважити, що останнім часом дифтонг і трифтонг
стали трактувати не як поєднання двох чи трьох звуків, а
як один голосний звук, який складається з двох чи трьох
елементів, що утворюють один склад.
І26
Наголос
Крім фонетичних одиниць (фраз, тактів, складів і зву-
ків), у мовленні використовуються фонетичні засоби. На
лінійний ланцюжок звуків нашаровуються інші фонетич-
ні явища — наголос та інтонація, які називають просодич-
ними засобами (від гр. prosodia "наголос").
Наголос — виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних
одиниць за допомогою фонетичних засобів.
Залежно від того, з якою сегментною одиницею функ-
ціонально співвідноситься наголос, розрізняють словесний
(тактовий), фразовий, логічний і емфатичний наголос.
СЛОВЕСНИЙ НАГОЛОС буває динамічним, музикальним і
кількісним.
Динамічний (силовий, експіраторний ) наголос — ви-
ділення (вимова) одного із складів слова (такту) більшою
силою, тобто сильнішим видихом струменя повітря. Він
характерний для української, англійської, чеської, німе-
цької, французької, італійської, іспанської та багатьох
інших мов. Сила динамічного наголосу в мовах неодна-
кова. Так, в німецькій мові він сильніший, ніж у фран-
цузькій.
Динамічний наголос може бути фіксованим (зв'язаним),
тобто в усіх словах падає на певний склад (перший, останній
тощо) і вільним (нефіксованим), тобто може падати на будь-
який склад. Фіксований наголос характерний для польсь-
кої, чеської, французької, естонської та інших мов.
Наголос на першому складі притаманний чеській, сло-
вацькій, латиській, угорській, естонській, фінській, чечен-
ській, монгольській, дравідським мовам, на другому — лез-
гинській, на передостанньому — польській, гірській
марійській, більшості індонезійських мов, на останньому —
французькій, вірменській, удмуртській, нанайській, тюрк-
ським мовам. Можна з деяким застереженням вважати
фіксованим наголос у німецькій та англійській мовах, де
наголошеним переважно є перший склад (винятки дуже
незначні, через що вони не можуть бути типологічною озна-
кою); іспанській та італійській мовах, у яких наголоше-
ним, як правило, є передостанній склад.
Вільний (нефіксовании) наголос характерний для
української, російської, білоруської, сербської, хорватсь-
кої, литовської, мордовської, абхазької та інших мов. Так,
Фонетичні одиниці та засоби 127
в українському слові мати наголос на першому складі, у
слові порода — на другому, у слові педагог — на третьому,
у слові передавати — на четвертому, а у слові учите-
лювати — на п'ятому.
Вільний наголос виконує смислорозрізнювальну
(мука — мука, замок — замок) і форморозрізнювальну
(вікна — вікна, виходити — виходити) функції. Однак і
в мовах із майже фіксованим наголосом у тих незначних
випадках, де наголос є вільним, дистинктивна функція
наголосу використовується: англ. object "об'єкт", object "за-
перечувати", desert "пустеля", desert "покинути, дезерти-
рувати", ісп. cdnte "я співав би", cante "я співав", нім.
ubersetzen "перекладати", ilbersetzen "переправляти, пере-
возити, пересаджувати".
У мовах з фіксованим і з нефіксованим наголосом наго-
лос може бути нерухомим (постійним) і рухомим. Нерухо-
мий наголос у будь-яких формах слова падає на один і той
самий склад. Рухомий наголос у формах одного й того ж
слова падає на різні склади. Так, в англійській мові наголос
нерухомий, бо якщо падає на якийсь склад у слові, місця у
різних формах того слова уже не змінює.
В українській мові наголос рухомий (учитель — учителі,
стіл — стола, рука — руки). Це саме стосується польської
мови, хоч вона належить до мов із фіксованим наголосом
(towdrzysz "товариш" — towarzysza "товариша", podrqcznik
"підручник" — podreczmka "підручника").
Деякі слова можуть мати два наголоси — головний і
побічний. Побічний наголос, як правило, мають складні
слова: п'ятиповерховий, перекотиполе, психолінгвістика.
Яскраво виражений побічний наголос в англійській мові,
причому він є не тільки у складних словах, а у всіх сло-
вах, які мають більше чотирьох складів і в яких головний
наголос падає на другий або третій склад від кінця: nevermore
[,neva'mo:] "ніколи", pre-war [,pri:'wo:] "передвоєн-
ний", celebration [,sell'breij(a)n] "святкування", operation
[,зрз'геі/(з)п] "дія, операція", interference [^ints'fiarans]
"втручання".
Динамічний наголос часто пов'язаний з редукцією (від
лат. reductio "повернення, відновлення"), тобто з ослаб-
ленням і скороченням звучання ненаголошених складів.
Див. у рос. мові: Мария Ивановна [мар'ванъ], водовоз
[въдлвбс].
Музикальний (мелодійний, тонічний) наголос — виді-
лення наголошеного складу інтонаційно, підвищенням ос-
128 Фонетика і графіка
новноготону. Він властивий норвезькій, шведській, литов-
ській, латиській, словенській, сербській, хорватській,
японській мовам. Дехто зараховує до таких мов китайсь-
ку, дунганську, в'єтнамську, тайську, бірманську мови,
що є некоректним. У цих мовах тон є невід'ємною якіс-
ною характеристикою слова, а не засобом виділення скла-
ду, оскільки кожен склад має свій тон, що історично зу-
мовлений. Він (тон) тут не є музикальним наголосом.
Музикальний наголос буває політонічним: наголоше-
ний склад може мати різні інтонації. Так, в литовській
мові, де є політонічний наголос, слово sudyti "судити"
вимовляється з висхідним тоном на першому складі, а
sudyti "солити" — з низхідним; див. ще: austi "світати" —
austi "мерзнути". Політонія характерна також для сло-
венської мови і деяких діалектів сербської та хорватської
мов. Була вона в давньогрецькій мові та санскриті, а та-
кож, очевидно, в індоєвропейській прамові. Висхідний на-
голос називають акутованим (від лат. acutus "різкий, гост-
рий"), а низхідний — циркумфлексним (від лат.
circumflexus "вигин").
Рефлексами цих наголосів в українській мові є те, що
в давніх словах, де був висхідний наголос, нині наголос
нерухомий (горох, береза), а де був низхідний — рухомий
(ліс, нога, рука, стіл).
Кількісний, або довготний, квантитативний (від лат.
quantitas "кількість"), наголос — виділення складу біль-
шою тривалістю звучання. Такий наголос можливий у тих
мовах, де нема розрізнення довгих і коротких голосних.
У чистому вигляді трапляється рідко (новогрецька мова).
Переважає в індонезійській мові за наявності в ній дина-
мічного і музикального наголосів.
У більшості мов один із типів наголосу переважає, але
є й елементи іншого типу. Так, динамічний наголос, як
правило, є й довшим. Наприклад, у російській мові наго-
лошені склади є і сильнішими, і довшими (дехто вважає,
спершу довшими, а вже потім сильнішими). Тому, за остан-
німи даними, наголос у російській мові є кількісно-
динамічним. У німецькій мові динамічний наголос поєд-
нується з тонічним. У норвезькій, шведській, литовській,
латиській, сербській мовах підвищення тону супроводжу-
ється посиленням голосу.
Наголос, за висловом римського вченого Діамеда, —
апіта vocis, тобто душа слова. Це спосіб фонетичного
оформлення слова. Втративши наголос, слово часто втра-
Фонетичні одиниці та засоби 129
чає свою самостійність. Наприклад, займенник ся "себе",
втративши наголос, перетворився на постфікс (умиватися).
У сучасних мовах трапляються випадки, коли слова,
зберігаючи смислову самостійність, втрачають наголос і
примикають до інших слів, об'єднуючись із ними спіль-
ним наголосом. Такі слова називають клітинами. Слова,
які, втративши наголос, приєднуються до наступних слів,
називають проклітиками, а явище — проклізою (від гр.
proclino "нахиляю вперед"). Наприклад: переді мною, ми-
мо нас, польськ., przy oknie, нім. an die Tafel [andltafal],
англ. in the house [inSahaus]. Ненаголошені слова, що стоять
після наголошених, утворюючи з ними одне фонетичне
ціле, називають енклітиками, а явище — енклізою (від
гр. епсііпо "відхиляю"). Наприклад: рос. во поле, за руку,
6 земь, йз лесу, за спину; польськ. nie daj siq.
ФРАЗОВИЙ НАГОЛОС — виділення певного слова у фразі.
Наприклад: Коли я вийшов на вулицю, \ зустрів давнього
друга. Що ви читали \ сьогодні вранці? Фразовий наго-
лос — посилення словесного наголосу в певній синтаксич-
ній позиції.
Логічний НАГОЛОС — особливе виділення якогось слова
чи кількох слів у всьому висловлюванні. Наприклад: Брат
прийшов до мене (не хтось інший). Брат прийшов до ме-
не (таки прийшов). Брат прийшов до мене (не до вас).
Ліки приймати до їди, чи після?
ЕМФАТИЧНИЙ НАГОЛОС (ВІД гр. emphatikos "виразний") —
емоційне виділення тих чи інших слів у висловлюванні
напруженою вимовою певних звуків. Наприклад: Він чу-
до-о-ова людина! Негід-д-дник ти!
Як бачимо, за позитивних емоцій розтягуються голос-
ні, за негативних — приголосні.
Інтонація
Членування мовлення на фонетичні відрізки пов'яза-
не з інтонацією.
Інтонація (лат. intonatio від intono "голосно вимовляю") — рух,
зміна, динаміка тону, що супроводжує висловлювання, ритміко-ме-
лодійний малюнок мовлення.
Інтонація складається з мелодики, інтенсивності, пауз,
темпу і тембру мовлення.
1 3 0 Фонетика і графіка
МЕЛОДИКА МОВЛЕННЯ (від гр. melodikos "мелодійний, пісен-
ний") — зміна частоти основного тону, його діапазонів, ін-
тервалів, підвищень і понижень, напрямку його руху (вго-
ру, вниз, рівно тощо).
ІНТЕНСИВНІСТЬ (фр. intensif від лат. intensio "напру-
ження") — підвищення і посилення голосу на слові, яке
хочуть виділити (логічний наголос).
ПАУЗА (ВІД лат. pausa "припинення") — перерва у зву-
чанні, зупинка в потоці мовлення. Паузи впливають на
ритміку мовлення, сприяють виділенню певного змісту.
Пор.: Моя сестра, артистка, в Києві і Моя сестра —
артистка в Києві. У першому реченні акцентується на
тому, що сестра знаходиться в Києві, а в другому, що во-
на працює артисткою в Києві.
ТЕМП МОВЛЕННЯ (італ. tempo від лат. tempus "час") —
швидкість мовлення, вимірювана кількістю виголошува-
них за секунду складів. Темп мовлення передає ставлення
мовця до висловлюваного: вагоме вимовляється повільні-
ше, неважливе — швидше. Крім того, темп виконує ще
низку інших функцій.
ТЕМБР МОВЛЕННЯ — емоційне забарвлення (схвильоване,
веселе, сумне, грайливе тощо). Тембр мовлення не слід
сплутувати з тембром голосу і тембром звука.
Усі елементи інтонації взаємопов'язані і становлять
єдність.
Інтонація відіграє найважливішу роль у розрізненні й
характеристиці фраз. У фразах розрізняють висхідний і
низхідний рухи тону. Висхідний рух тону має попереджу-
вальну функцію: показує, що речення ще не закінчене.
Якби ви вчились так, як треба...
Низхідний тон має завершальну функцію: вказує, що
речення закінчене.
...То й мудрость би була своя (Т. Шевченко).
У кожній мові інтонація має свої особливості. Порів-
няймо інтонацію англійського речення Does he live in Kyiv?
з його українським відповідником Він живе у Києві? В
англійській мові тон, який виражає запитання, не дося-
гає висоти першого наголошеного складу, а в українській
має місце різке підвищення тону (див. схему).
фонетичні одиниці та засоби 131
Англ. . *
Укр. . . >*
Загалом інтонація виконує такі функції: розрізняє ко-
мунікативні типи висловлювання (розповідь, запитання,
спонукання), частини висловлювання за їх смисловою важ-
ливістю, оформлює висловлювання в єдине ціле, одночас-
но розчленовуючи його на ритмічні групи; виражає конк-
ретні емоції; розкриває підтекст висловлювання; характе-
ризує мовця і ситуацію спілкування.
Література
ОСНОВНА
1. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. — К. — Одеса, 1991. —