ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 7821
Скачиваний: 7
С 89-93.
2. Дорошенко ____________СІ., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. — К., 1974. —
С 81-87.
3. Реформатский А.А. Введение в языковедение. — М., 1996. —
С. 190—201.
4. Головин Б.Н. Введение в языкознание. — М., 1983. — С 43—47.
5. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. — М., 1987. — С 66—80.
6. Кодухов В.И. Введение в языкознание. — М., 1987. — С 120—
125.
ДОДАТКОВА
1. Кочергина ВА Введение в языковедение. — М., 1999. — С 59—71.
2. Баранникова Л.И. Введение в языкознание. — Саратов, 1973. —
С. 62—69.
3. Шайкевич А.Я. Введение в лингвистику. — М., 1995. — С. 27—35.
4. Перетрухин В.Н. Введение в языкознание. — Воронеж, 1972 —
С. 96—108.
5. Будагов Р.А. Введение в науку о языке. — М., 1965. — С. 187—
198.
6. Лекомцева М.И. Типология структур слога в славянских языках. —
М., 1968.
7. Дыбо В.А. Славянская акцентология. — М., 1981.
8. Николаева Т.М. Фразовая интонация славянских языков. — М.,
1977.
132 Фонетика і графік*
Запитання. Завдання
1. На які відрізки фонетично членується мовленнєвий потік?
2. Дайте визначення фрази. Якими властивостями характеризуєть-
ся фраза?
3. Що таке такт? Який синонім вживають до слова такт?
4. Які теорії складу існують у мовознавстві? Яка з цих теорій, на ва-
шу думку, є найбільш прийнятною? Які типи складів ви знаєте?
5. Дайте визначення монофтонга і поліфтонга. Які різновиди полі-
фтонгів є у мовах світу?
6. Які просодичні засоби використовують у мовленні?
7. Дайте визначення наголосу. Назвіть типи словесного наголосу, які
наявні в різних мовах. Охарактеризуйте наголос української і тієї інозем-
ної мови, яку вивчаєте.
8. Розкрийте сутність явища енклізи і проклізи. Наведіть відповідні
приклади.
9. Які типи наголосу вам відомі?
10. Дайте визначення інтонації та назвіть основні її функції. Із яких
компонентів складається інтонація? Розкрийте зміст кожного компонен-
та інтонації.
2.3. Фонетичні процеси
Оскільки звуки в мовленні вимовляються не ізольова-
но, а в звуковому потоці зв'язного мовлення, то вони мо-
жуть, по-перше, зазнавати на собі впливу загальних умов
вимови (початок і кінець слова, положення під наголосом
і в ненаголошеному складі), і, по-друге, впливати один на
одного (рекурсія одного слова впливає на екскурсію іншо-
го). Зміни, спричинені впливом загальних умов вимови,
називають позиційними, а зміни, зумовлені впливом од-
ного звука на інший, — комбінаторними. Існують деякі
звукові зміни, які можна водночас розглядати і як пози-
ційні, і як комбінаторні.
Позиційні зміни
До позиційних змін належить редукція голосних, оглу-
шення дзвінких приголосних в кінці слова і протеза.
Редукція голосних (від лат. reductio "відсунення, повернення, від-
ведення назад") — ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і
зміна їхнього звучання.
Наприклад, у словах кленок і клинок [є] в ненаголо-
шеному складі своїм звучанням наближається до [и], а [и]
до [є], так що ці слова звучать однаково: [клеин6к].
Різниця в звучанні наголошених і ненаголошених скла-
дів у різних мовах не однакова. Скажімо, в російській
мові наголошений склад у півтора раза сильніший від пер-
шого складу перед ненаголошеним і в три рази — від ін-
ших ненаголошених складів. В англійській мові найслаб-
шим є перший склад перед наголошеним (understand
[,And9'stsnd]). В українській і німецькій мовах так само є
відмінність у звучанні наголошених і ненаголошених го-
лосних, але вона не є такою значною, як у російській та
англійській мовах.
Редукція голосних буває кількісною та якісною.
КІЛЬКІСНА РЕДУКЦІЯ — редукція, за якої голосні ненаголо-
шених складів утрачають силу і довготу, але зберігають
характерний для них тембр. Так, якщо порівняти звучан-
ня голосного [у] в словах дуб, дубок, дубовик, то він у дру-
гому слові є слабшим та коротшим, а в третьому — ще
слабшим і коротшим, але його тембр, зумовлений фор-
134 Фонетика і графіка
мою резонатора при високому піднесенні задньої частини
язика і витягненими вперед заокругленими губами, зали-
шається незмінним.
ЯКІСНА РЕДУКЦІЯ — редукція, за якої голосні ненаголоше-
них складів стають не тільки слабшими і коротшими, але
й утрачають деякі ознаки свого тембру, тобто свою якість.
Порівняємо звучання голосного, який позначається бук-
вою о в російських словах воды [вбды], вода [влда], водя-
ной [вьд'з"ноі]. У першому слові це звук заднього ряду,
середнього піднесення, лабіалізований, у другому — зад-
ньо-середнього ряду, середнього піднесення, нелабіалізо-
ваний, а в третьому — середнього ряду, середнього підне-
сення, нелабіалізований, нейтральний, невизначений,
ослаблений. Отже, в другому слові втрачена лабіалізація,
зміщений ряд і, таким чином, відбулася якісна зміна зву-
ка [о] (тут він звучить, як слабке [а]), а в третьому слові
відбулася зміна в ряді, втрачена лабіалізація, сила, довго-
та (голосний звучить, як слабке [ы]). Пор. ще рос. пять
[п'ат'], пятак [п'эитак], пятачок [п'ьтлч'бк], де голосний
[а] у другому слові звучить, як звук середній між [э] і [и],
а в третьому — як знеосіблений [ь]. Англ. сап [кагп] "мог-
ти" у слабкій позиції звучить [кэп].
Якісна редукція є тільки в мовах з динамічним наголо-
сом. При дуже сильній редукції ненаголошені голосні мо-
жуть зовсім зникати: рос. жав(о)ронки, провол(о)ка,
сутол(о)ка, с(ей)час, всё-т(а)ки, (И)ван (И)ван(ов)ич;
англ. І am busy [aim'bizi], it is [its], inconsiderable
[,mkan'sid(s)r3bl] "незначний". В англійській мові кінцеві
зредуковані голосні зовсім зникли: face [feis] "обличчя", game
[geim] "гра", name [neim] "ім'я". Подібне трапилося і в дав-
ньоруській мові, де зредуковані голосні [ъ] і [ь] у слабкій
позиції (не тільки в кінці слова) зникли: видъ —> вид, шьвьць —>
швець, съна —> сна. Відбулася також редукція голосного [и]
в другій особі однини дієслів: пишеши —≫ пишеш.
Для сучасної української мови якісна редукція не ха-
рактерна. Усі голосні в ненаголошених позиціях зберіга-
ють свої якісні характеристики, тільки [о] перед [у] стає
більш губним [зоузул'а], [коужух], а [є] і [и] в ненаголоше-
ній позиції звучать однаково [еи].
Позиційні зміни приголосних зумовлені їх положен-
ням в кінці слова. У багатьох мовах прикінцеві дзвінкі
приголосні оглушуються. Такий процес спостерігається в
російській, білоруській, польській, німецькій, туркмен-
ській та інших мовах: рос. дед [д'эт], дуб [дуп], друг [друк];
фонетичні процеси 135
білор. горад [гбрат], захад [захат], воз [вос]; польськ. kulig
[kulik] "катання на санках", krqg [kr^k] "хребець", krew
[kref] "кров"; нім. Bund [bunt] "союз", Zug [zuk] "поїзд",
Hand [hant] "рука", Rad [rat] "колесо".
Для української та англійської мов цей процес не ха-
рактерний. Виняток становлять деякі західноукраїнські
говірки, в яких дзвінкі приголосні оглушуються, але це
суперечить нормам літературної мови.
Протеза (ВІД rp. prothesis "додання, приєднання") — поява перед
голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшен-
ня вимови.
Наприклад: острый — гострий, у лиця — вулиця. Най-
частіше приєднуються приголосні [г], [в], [j]: Анна — Ган-
на, рос. усеница — гусеница; она — вона, оспа — віспа,
рос. отчина — вотчина "маєток від батька"; азъ — я[іа],
аблуко — яблуко [іаблуко] (див. нім. Apfel), агнець — яг-
ня [jara'a], білор. он — ён [зон], она — яна [з'ана]. Зрідка
протетичним є [л]: ледве (пор. рос. едва).
Ще більше, ніж у літературній мові, явище протези
поширене в українських говірках, особливо подільських,
де можна, почути таке: Гандрій повернувся з Гумані і по-
їхав горати, а Ганна готує йому гобід.
Як протезу можна кваліфікувати німецький Knacklaut
— гортанний проривний звук, який з'являється пе-
ред [а] на початку слів типу Arbeit "робота", однак цей
звук на письмі не позначається.
Оскільки протеза — поява приголосного перед голос-
ним, а не перед будь-яким звуком, то її можна розглядати
і як комбінаторну зміну.
Комбінаторні зміни звуків
До комбінаторних змін звуків належать акомодація,
асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза.
Акомодація ______________(від лат. accomodatio "пристосування") — зміна одно-
го звука під впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування су-
сідніх звуків.
При вимові звуків органи мовлення настроюються на
наступний звук і таким чином відбувається накладання
екскурсії наступного звука на рекурсію попереднього. Це
136 Фонетика і графіка
добре відчутно, коли порівняти вимову голосних у таких па-
рах слів, як дар і доза, той і тон. У слові доза відбувається
огублення звука [д], а в слові тон — крім огублення [т], звук
[о] під впливом звука [н] набуває носового відтінку.
Як бачимо, акомодація стосується впливу голосних на
приголосні і навпаки.
В українській та інших слов'янських мовах голосні
звуки змінюють свою артикуляцію під впливом м'яких
приголосних. Після м'яких приголосних звуки [а], [о], [у],
[є] стають більш передніми, більш закритими і більш на-
пруженими. Пор.: саду [саду] і сяду [с'аду], тук [тук] і
тюк [т'ук]; рос. сок [сок] і сёк [с'ок], сэр [сэр] і сер [с'эр].
Акомодація може бути двобічною: лягти [л'агтй], бать-
ко [бат'ко], няня [н'ан'а]. Таким чином, в українській мо-
ві маємо чотири [а] — [а], [а], [а], [а].
В англійській мові акомодації звуків майже немає.
Можна лише говорити про більш відкрите [є] перед [1] і
більш губне [и:] після [j]: [gel] "гель", [nju:] "НОВИЙ". Од-
нак в історії англійської мови явища акомодації були по-
ширеними. Так, скажімо, після [w] голосний [а] перейшов
в [о], бо губний приголосний [w] огублював голосний [а],
що й зумовило цей перехід: what [wot] "що", was [woz]
"був", quarrel fkwor(e)l] "сварка", quality [Icwoliti] "якість".
Якщо в українській, як і в інших слов'янських та в анг-
лійській мовах, приголосні впливають на голосні, то у
французькій мові, навпаки, відкритий і закритий харак-
тер голосних впливає на артикуляцію приголосних.
На акомодації приголосних голосними ґрунтується пе-
рехід [ґ], [к], [х] у [ж], [ч], [ш] і [з], [ц], [с] перед голосни-
ми переднього ряду в праслов'янській мові {нога — ножь-
ка — нозі, рука — ручька — руці, муха — мушька —
мусі), а на акомодації голосних приголосними — перехід
[є] в [о] після стверділих шиплячих у давньоукраїнській
мові (пшено —> пшоно, жена -> жона, четири —> чотири).
Отже, акомодація може бути консонантною і вокаліч-
ною, прогресивною (попередній звук упливає на наступний)
і регресивною (наступний звук упливає на попередній).
АСИМІЛЯЦІЯ (ВІД лат. assimilatio "уподібнення") — артикуляційне упо-
дібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах сло-
ва або словосполучення.
Наприклад, у слові боротьба дзвінкий [б] впливає на
попередній глухий [т'] і уподібнює його собі, тобто одзвін-
чує його: [бород'ба].
фонетичні процеси 137
Асиміляція характерна для багатьох мов: рос. лодка
[лоткъ], травка [трафкъ]; лат. scnbo "пишу" — scriptus
"написаний", rego "правило" — rectus "правильний"; англ.
voiceU [voist], what's [wots], doefshe [dajji]. В англійсь-
кій мові іменникове закінчення множини і дієслівне за-
кінчення третьої особи теперішнього часу (Present indefinit)
-s після дзвінких приголосних звучить, як [z], а після
глухих, як [s]: dogs [dogz] "собаки", birds [ba:dz] "птахи",
reads [ri:dz] "читає", cats [kasts] "коти", cups [слрэ] "чаш-
ки", works [wa:ks] "працює".
Приголосні звуки можуть асимілюватися за дзвінкіс-
тю/глухістю (усі вищенаведені приклади), за місцем і спо-
собом творення (безжурний [беижурниі], рос. сушить
[шыт'] ), за м'якістю/твердістю (цвіт [ц'в'іт], спів
[с'п'іу], слід [с'л'ід], гість [г'іс'т']. Тут зубні [з] і [с] аси-
мілюються з піднебінними [ж] і [ш], а тверді [ц] і [с] упо-
дібнюються з м'якими [в'], [п'], [л'], [т'].
Асиміляція від акомодації відрізняється тим, що, по-
перше, при асиміляції взаємодіють однорідні звуки (при-
голосний і приголосний або голосний і голосний), а, по-
друге, асимілюватися можуть не тільки сусідні звуки, але
й звуки, які знаходяться на відстані один від одного.
Розрізняють декілька різновидів асиміляції:
1) за результатами — повну і неповну (часткову);
2) за спрямуванням — прогресивну і регресивну;
3) за розташуванням звуків, які взаємодіють, — кон-
тактну (суміжну) і дистанційну (несуміжну).
ПОВНА АСИМІЛЯЦІЯ — асиміляція, за якої звуки уподіб-
нюються повністю, тобто стають абсолютно однаковими.
Наприклад: знан]а -> [знаії'а], сільгу -> [сіл'у],
безжалісний [беиж ал'ісшіі ], рос. отдых [бдых],
высший [ВЬІШЬІІ]; нім. Zimber —>Zimmer"кімната"; англ.
doefshe [dajji]; татар, урманлар -> урманнар "ліси".
НЕПОВНА (ЧАСТКОВА) АСИМІЛЯЦІЯ — асиміляція, за якої зву-
ки наближаються за ознаками, але повністю не збігають-
ся. Наприклад: просьба [проз'ба], боротьба [бород'ба].
Тут під упливом дзвінких [б] і [д] одзвінчуються [с'] і [т'],
але не стають звуками [б] і [д].
ПРОГРЕСИВНА АСИМІЛЯЦІЯ — асиміляція, за якої попередній
звук упливає на наступний (стрілка, яка вказує на вплив
звудів, спрямована вперед): англ. voicea [voist], нім.
Zimber —≫ Zimmer, татар, имэнлэр —≫ имэннэр "дуби";
польськ. {ггеЬа.ЩёЪа], trzy [tfy] (буквосполучення rz no138
Фонетика і графіка
значає дзвінкий звук, близький до українського [ж]: rzecz
"річ" читається як жеч). Прогресивної асиміляції в сучас-
ній українській мові немає, хоч колись вона мала місце:
знан]а —> знання, бьчела —> бджола, Ганця —-> Гандзя.
РЕГРЕСИВНА АСИМІЛЯЦІЯ — асиміляція^ за якої наступний
звук впливає на попередній: молотьба [молод'ба], рос.
лавка [лафкъ], англ. newspaper ['nju:s,peipa].
КОНТАКТНА (СУМІЖНА) АСИМІЛЯЦІЯ — асиміляція, за якої вза-
ємодіють сусідні звуки (всі вищенаведені приклади).
ДИСТАНЦІЙНА (НЕСУМІЖНА) АСИМІЛЯЦІЯ — асиміляція звуків
на відстані. Наприклад: сочевиця —> чечевиця, желізо —>
залізо (пор. рос. железо).
Класичним прикладом несуміжної асиміляції голосних
є сингармонізм (від гр. syn "разом", harmonia "спів-
звучність") — фонетичний процес, який полягає в тому,
що всі голосні в слові стають однорідними за артику-
ляцією.
Якщо в першому складі слова (в деяких мовах — у корені
слова) є голосний переднього ряду, то в усіх інших складах
можуть бути тільки голосні переднього ряду, а якщо в тій
позиції є голосний заднього ряду, то в усіх інших складах
також повинен бути лише голосний заднього ряду.
Сингармонізм притаманний тюркським, монгольським,
тунгусо-маньчжурським, фінно-угорським та корейській
мовам.
Так, скажімо, в турецькій мові місцевий відмінок імен-
ника виражається за допомогою афікса -da, а значення
множини — за допомогою афікса -lar: oda "кімната", odada
"в кімнаті", odalar "кімнати", odalarda "в кімнатах". Якщо
ж у першому складі слова будуть голосні переднього ряду,
то афікси відповідно матимуть вигляд de, ler: ev "дім",
evde "в домі", evler "доми", evlerde "в домах". Пор. ще
татарські: кул "рука" — куллар "руки", корт "черв'як" —
кортлар "черв'яки", агач "дерево" — агачлар "дерева",
баш "голова" — башлар "голови", але КУЛ "озеро" — кУллэр
"озера", теш "зуб" — тешлэр "зуби", имэн "дуб" —
имэннэр "дуби". В угорській мові сингармонізм залежить
від голосного звука в корені слова: ablah-hoz "до вікна",