ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 7781
Скачиваний: 7
приклад, прізвище американського піаніста Van Kliburn
передають то як Ван Кліберн, що ближче до транслітера-
146 Фонетика і графіка
ції, то як Вен Кляйберн, що ближче до практичної транск-
рипції. Подібне ж маємо в передачі українською мовою
прізвищ: Sweet, Jones, Lyons, які мають варіанти Світ і Су-
іт, Джонс, Джонз іДжоунз, Лайонс і Лайонз. Останнім ча-
сом помітна тенденція передавати іншомовні власні назви
ближче до їх звучання.
У практичній транскрипції допускаються порушення
правил правопису. Так, скажімо, в українській мові не
дозволяється після шиплячих у коренях слів писати бук-
ву я, однак назва литовського міста Siauliai по-українсь-
кому передається, як Шяуляй.
Живі та історичні фонетичні процеси.
Спонтанні зміни звуків
Фонетичні процеси не є стабільними. Вони час від ча-
су змінюються, одні припиняють своє існування, інші з'яв-
ляються. Так, скажімо, колись у нашій мові діяв процес
переходу [ґ], [к], [х] в [ж], [ч], [ш] перед голосними перед-
нього ряду (друг — друже, рука — заручення, птах — пта-
шина). Нині він не діє, і тому в словах, що з'явилися після
призупинення дії цього процесу, задньоязикові вільно по-
єднуються з голосними переднього ряду: герб, гени, кеп-
тар, кілограм, хекати, хіхікати, Херсон тощо. Нині в
українській мові діють інші процеси: відсутність оглушен-
ня дзвінких приголосних в кінці слова, твердість кінце-
вих губних (голуб, вісім тощо; пор. рос. голубь, восемь, де
кінцеві губні є м'якими). Тому потрібно розрізняти живі
та історичні фонетичні зміни (в деяких підручниках їх
називають відповідно фонетичними і нефонетичними, що
некоректно, бо в обох випадках йдеться про зміну звуків,
тобто фонетичні процеси).
Живі, або актуальні, фонетичні зміни є наслідком ді-
ючих у мові фонетичних процесів. Прикладом таких змін
є асиміляція і дисиміляція в українській та інших сучас-
них мовах, акання в білоруській мові (Касіу Ясъ канюшы-
ну, паглядау на дзяучыну), редукція ненаголошених го-
лосних і оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в
російській мові ([мъллко], [дуп], [друк] тощо).
Історичні, або традиційні, зміни не пов'язані з діючи-
ми в сучасній мові фонетичними процесами. До таких іс-
торичних фонетичних змін належить чергування задньо-
язикових [ґ], [к], [х] з шиплячими [ж], [ч], [ш] і свистя-
фонетичні процеси 1 4 7
чими [з], [с], [ц]. Слов'яни не могли вимовити цих звуків
перед [і], [є] та іншими голосними переднього ряду, і вна-
слідок пристосування (акомодації) задньоязикові зміню-
валися на передньоязикові. Тому виникли ці чергування
(нога — ніженька — нозі, мука — мучний — муці, муха —
мушка — мусі). Історичними є чергування [о], [є] з [і] в
закритому складі (стола — стіл, село — сіл), чергування
[о], [є] з нулем звука (сон — сну, день — дня), перехід [є]
в [о] після шиплячих (чотири, жонатий) та ін. До V ст. в
німецькій мові живим було чергування [а] з [є] (останній
звук на письмі передається буквою a: tragen "нести" —
trdgt "несе" — Trdger "носій", backen "пекти" — bdckt "пе-
че" — Backer "пекар"). У XV ст. в англійській мові довгі
голосні стали короткими ([є:] —> [і], [о:] -> [и] тощо, а ко-
роткі дифтонгізувалися ([і] —> [аі]). Через те тепер на письмі
зберігається стара орфографія, а звучать інші звуки: child
[tjaild] "дитина", bind [bamd] "зв'язувати". Прикладом іс-
торичних змін звуків є так зване друге пересунення при-
голосних у німецькій мові. Глухі проривні [р], [t], [k] після
голосних перейшли в щілинні [f], [s], [x], а після приго-
лосних та на початку слова — в африкати [pf], [ts], [ch].
Дзвінкі [b], [d], [g] трансформувалися в глухі [р], [t], [k].
Пор. нім. schlafen "спати", laufen "бігти" і готськ. slepan,
hlaupan, англ. sleep, leap; нім. essen "їсти", Wasser "вода"
і готськ. itan, wato, англ. eat, water; нім. machen "робити"
й англ. make; нім. Apfel "яблуко" й англ. apple; нім. zwei
"два" і англ. two; нім. Tochter "доня" й англ. daughter;
нім. alt "старий" і англ. old.
Усі такі чергування зберігаються в сучасних мовах,
однак у словах, які виникли після припинення дії цих
процесів, такого переходу немає (кепка, гіркий, хімія, хма-
рочос, бутерброд, нім. trappen "тупати" — trapt "тупає",
Trapper "мисливець").
Часто історичні чергування використовуються у мові
для розрізнення граматичних форм. Так, у германських
мовах чергування голосних заднього ряду з голосними пе-
реднього ряду (умлаут) залежали від позиції цих голосних,
тобто були живими. Тепер вони є одним із важливих гра-
матичних засобів: розрізняють форми однини і множини:
нім. Vater "батько" — Vdter "батьки", Bruder "брат" — Briider
"брати"; англ. tooth [tu:9] "зуб" — teeth [ti:9] "зуби", man
[тагп]"чоловік, людина" — men [men] "чоловіки, люди".
Крім фонетичних змін, причини яких можна поясни-
ти, оскільки вони зумовлені позицією звуків у слові або
1 4 8 Фонетика і графіка
їх сусідством із іншими звуками, трапляються звукові змі-
ни, причини яких виявити неможливо, оскільки вони по-
зиційно і комбінаторно не зумовлені. Такі зміни назива-
ють спонтанними (від лат. spontaneus — "довільний"). На-
приклад, звук, який колись позначався буквою Ь (ять) в
українській мові перейшов в [і], а в російській — в [є]
(лЬсъ —> укр. ліс, рос. лес; дЬдъ —> укр. дід, рос. дед; бЬлый
—> укр. білий, рос. белый). Ніхто не знайшов пояснення й
такому факту, чому носові голосні [Q] й [ej зникли в усіх
слов'янських мовах, але збереглися в польській (meisiqc
"місяць", miesiecy "місяців").
До спонтанних відносять також чергування типу носи-
ти — нести, рос. бреду — брод, лат. саріо "беру" — сері
"взяв", нім. binden "в'язати" — band "зв'язав" — gebunden
"зв'язаний", geben "давати" — gibt "дає" — gab "дав".
Різні звукові зміни можуть супроводжуватися явища-
ми конвергенції і дивергенції.
Конвергенція (ВІД лат. convergentio "сходження, наближення") -
збіг у процесі фонетичних змін двох звуків у одному.
Так, у давньоруській мові носові звуки [<?] й [е_], які на
письмі позначалися буквами ж (юс великий) і А (ЮС ма-
лий), трансформувалися відповідно в [у] й [а], тобто збіг-
лися з іншими звуками, що вже існували в мові. Подібне
сталося зі звуками [ъ] і [ь], які в слабкій позиції зникли,
а в сильній змінилися відповідно на [о] й [є], тобто збігли-
ся з наявними в мові звуками. Як бачимо, внаслідок кон-
вергенції кількість звуків у мові скорочується.
Протилежним конвергенції є процес дивергенції.
Дивергенція (від лат. divergentio "розходження") - розщеплення
звука на два різні звуки.
Іншими словами, в одній позиції звук може залиши-
тися, а в іншій — перейти в інший звук. Так, наприклад,
звуки [о] і [є] в українській мові у відкритому складі збе-
реглися, а в закритому — перейшли в [і]: вола — віл,
семи — сім.
Фонетичні закони
Переважна більшість звукових змін відбувається зако-
номірно, тобто під впливом фонетичних законів.
Фонетичні процеси 149
Фонетичні закони - закони, що керують регулярними змінами зву-
кових одиниць, їхніх чергувань і сполучень.
Сутність фонетичних законів полягає в регулярності
фонетичних змін у мові на певному етапі її розвитку і
регулярності фонетичних відповідників як у різних спо-
ріднених мовах, так і в одній і тій самій мові. Так, скажі-
мо, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в ро-
сійській, польській і німецькій мовах — це фонетичний
закон для цих мов. Фонетичний закон передбачає, що ко-
ли в мові відбувається якась фонетична зміна, то вона
охоплює всі випадки, в яких трапляються ті самі звуки в
однакових умовах.
Мовні фонетичні закони суттєво відрізняються від за-
конів природничих наук. У математиці, скажімо, закони
є абсолютними, тобто не залежать від жодних умов. Фо-
нетичні закони діють у певний період і на певній терито-
рії (в одній мові чи декількох споріднених, але не в усіх).
Так, наприклад, закон відкритого складу (принцип вис-
хідної звучності в складі) діяв до половини XI ст., закон
палаталізації задньоязикових [ґ], [к], [х] перед голосними
переднього ряду приблизно з IV ст. до н. є. до IV ст. н. є.
В англійській мові колись діяв закон переходу [sk] в [/]:
skip —> ship [Jip] "корабель", fisk —> fish ffij] "риба". Нині
він не діє: skill [skil] "мистецтво", score [sko:] "рахунок",
skates [skeits] "ковзани", screw [skru:] "гвинт".
Усі фонетичні зміни відбуваються за суворими зако-
нами. Навіть їх порушення є закономірними. Усі винят-
ки — результат дії закону, який замінив дію попередньо-
го. Наприклад, в українській мові слово кінець повинно
було б звучати конець, бо [о] — у відкритому складі. Од-
нак у цьому випадку маємо [і], яке виникло за законом
аналогії, тобто за принципом вирівнювання форм. В усіх
інших відмінкових формах це слово має закономірне [і]
(кінця, кінцю, кінцем, кінці, кінців, кінцям, кінцями, кі-
нцях), оскільки [о] тут знаходилося в закритому складі. У
російській мові слово рука в давальному та місцевому від-
мінках повинно було мати форму руце за законом перехо-
ду задньоязикових перед голосними переднього ряду (пор.
закономірне укр. руці). Однак за дією закономірного про-
цесу вирівнювання основи у цьому випадку закріпилася
форма руке (в усіх інших відмінкових формах зберігся
звук [к]: рука, руку, рукой, рук, рукам, руками).
Знання фонетичних законів дає змогу встановити від-
150 Фонетика і графіка
повідність звуків у різних мовах. Наприклад, українсь-
кому звукові [і], який виник із індоєвропейського [є], від-
повідає давньоруський [Ъ], рос. [е], лит. [аі]: *hena —
цЬна — цена — ціна — kaina.
Література
ОСНОВНА
1. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. — К. — Одеса, 1991. —
С 72—79.
2. Дорошенко СІ., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. — К., 1974. —
С 87—106.
3. Реформатский А.А. Введение в языковедение. — М., 1996. —
С. 195-210.
4. Головин Б.Н. Введение в языкознание. — М., 1983. — С 47—52.
5. Кодухов В.И. Введение в языкознание. — М., 1987. — С125—131.
ДОДАТКОВА
1. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. — М., 1987. — С 41—44.
2. Шайкевич А.Я. Введение в лингвистику. — М., 1995. — С 35—40.
3. Баранникова Л.И. Введение в языкознание. — М., 1973. —
С. 69—80.
4. Кочергина В.А. Введение в языковедение. — М., 1991. — С. 50—56.
5. Перетрухин В.Н. Введение в языковедение. — Воронеж, 1972. —
С. 116-130.
6. Шухардт Г. О фонетических законах // Шухардт Г. Избранные
статьи по языкознанию. — М., 1950. — С. 23—55.
7. Поливанов Е.Д. Фонетическая конвергенция // Вопр. языкозна-
ния. — 1957. — № 5. — С. 77—83.
8. Жовтобрюх М.А. Слово мовлене: Українська літературна вимо-
ва. — К., 1969. — 48 с.
9. Пономарів О.Д. Культура слова: Мовностилістичні поради. — К.,
1999. — С. 16—32.
10. Вакуленко МО. Як записувати українські власні назви латинкою//
Вісн. геодезії та картографії. — К., 1995. — № 1 (3). — С 68—72.
Запитання. Завдання
1. Які різновиди змін звуків ви знаєте?
2. Дайте визначення позиційних змін звуків. Назвіть позиційні змі-
ни звуків, поясніть їх суть, наведіть приклади.
3. У чому відмінність між кількісною та якісною редукцією?
Фонетичні процеси 1 5 1
4. Дайте визначення комбінаторних змін звуків. Назвіть комбінаторні
зміни звуків.
5. За якими ознаками можуть акомодуватися звуки?
6. Охарактеризуйте всі різновиди асиміляції.
7. Чим відрізняється асиміляція від акомодації?
8. Що таке сингармонізм? У яких мовах поширене це явище?
9. Що є спільного і відмінного між асиміляцією і дисиміляцією?
10. Наведіть приклади гаплології, діерези, епентези і метатези, суб-
ституції звуків і гіперизмів.
11. Що таке орфоепія? Що є предметом орфоепії?
12. Що таке транскрипція? Чим різняться фонетична, фонематична,
практична транскрипція і транслітерація?
13. Затранскрибуйте слова, визначте у них фонетичні процеси: про-
сьба, горіх, що, серце, смієшся, строк, хто, няня, молотьба, вісник; рос. гриб,
легко, мять, показчик, февраль, знаменосец, мрамор, діал. дохтур, фатать.
14. Чим історичні фонетичні зміни відрізняються від живих фонетич-
них процесів?
15. Які зміни звуків називають спонтанними?
16. Що таке конвергенція і дивергенція звуків? Наведіть приклади
конвергенції і дивергенції звуків?
17. Дайте визначення фонетичних законів. Розкрийте їх сутність. Для
чого потрібно знати фонетичні закони?
2.4. Лінгвістичний
(функціональний) аспект
у вивченні звуків
Поняття фонеми
Як уже зазначалося, звуки можна вивчати у фізично-
му (акустичному) і фізіологічному (артикуляційному) ас-
пектах. Третім аспектом у вивченні звуків є лінгвістич-
ний, який розглядає функції звуків у мові. Функціональ-
ний аспект у вивченні звуків є найважливішим.
Для того щоб вивчити функції звуків, їх необхідно зі-
ставити і протиставити в конкретних словах. Протистав-
лення в мовознавстві називають опозицією.
Опозиції бувають релевантні (від англ. relevant "дореч-
ний, до діла"), тобто здатні служити для розрізнювання
слів і морфем, і нерелевантні, які не здатні виконувати
таку функцію. Так, скажімо, опозиція [а] — [и] — [у] в
українській мові є релевантною, бо вона розрізняє значен-
ня слів дам, дим, дум. В англійській мові релевантною є
опозиція [є] — [л] — [і] — [і:] — [о] — [о:] — [ж] — [u:]: bet
[bet] "заклад, парі", but [bvt] "але, крім", bit [bit] "кусок,
трошки", beat [bi:t] "бити", "удар", bot [bot] "личинка
овода", bought [bo:t] "купив", bat [beet] "кажан", boot fbu:t]
"черевик".
Опозиція довгих і коротких голосних для української
мови є нерелевантною (пор. мама і ма-а-ма, де значення
від довготи [а] не залежить), тоді як для англійської і
німецької мов є релевантною (англ. cart [ka:t] "віз" — cut
[кЩ "різати", нім. saat [za:t] "посів" — satt [zAt] "ситий").
Для російської мови нерелевантною є опозиція [г] — [у] :
[гол] — [у°л], а для української мови вона є релевантною:
ґніт [ґн'іт] "шнур, що використовують у деяких освітлю-
вальних приладах — гасових лампах, керогазах тощо" —
гніт [гн'іт] "гноблення".
Як бачимо, в українській мові довгота чи короткість
звука не впливає на розрізнення слів, так само як заміна
[г] проривного на [g] фрикативний у російській мові.
Функцію розрізнення виконує фонема.
Лінгвістичний (функціональний) аспект у вивченні звуків 153
Фонема — мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для роз-
пізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць — морфем і слів.
Отже, звуки [а], [и], [у], [ґ], [г] в українській мові є окре-
мими фонемами, бо вони, як свідчать вищенаведені при-
клади, служать для розрізнення слів, так само як звуки [є],
[л], [І], [ І : ] , [О], [З:], [аг], [и:] — в англійській, [а:], [л] — в
німецькій. Іншими словами, фонема — це мінімальна ре-
левантна звукова одиниця.
Фонема виконує дистинктивну (від лат. distinctio "пі-
знання") — тобто смисло- і форморозрізнювальну функ-
ції. Так, у словах як []ак], так, пак фонеми <j>, <т>, <п>,
нім. Kante "край", Tante "тітка" фонеми <k>, <t>, фр. coute
[kut] "варто", toute [tut] "уся" фонеми <к> і <t> викону-
ють смислорозрізнювальну функцію, а в словах рука, ру-
ки, англ. man [тагп] "чоловік", men [men] "чоловіки, лю-
ди" фонеми <а> і <и>, <аг> і <е> мають форморозрізню-
вальну функцію, оскільки розрізняють іменникові форми
у першому випадку називного і родового відмінків, а в дру-
гому — однини та множини. Загалом, можна було б не ак-