ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 7749
Скачиваний: 7
центувати на форморозрізнювальній функції фонем,
оскільки зміна форми завжди зумовлює зміну смислу (різ-
ні форми мають різний смисл).
Додатковою є делімітативна функція (від фр. delimitation
"визначення кордону"), яка вказує на межі слів чи
морфем. Так, скажімо, в англійській мові фонема <Г|> не
може знаходитися на початку слова чи морфеми. У япон-
ській мові фонема <g> трапляється тільки на початку сло-
ва, а в інших позиціях вона реалізується в звуці [ті].
Фонема як функціональна одиниця матеріалізується в
звуках. Однак фонема й звук не одне й те саме. Це різні
величини. Відмінність між фонемою і звуком полягає в то-
му, що:
1) фонема — соціальне явище, тобто це те спільне в
звуці, що робить його впізнаваним незалежно від особли-
востей його вимови різними людьми; звук — індивідуаль-
не явище;
2) фонема — мовна одиниця; звук — мовленнєва;
3) фонема — абстрактна одиниця (вона існує в уяві
мовців); звук — конкретна одиниця, фізичне явище, яке
сприймається на слух і може бути записане на магнітну
стрічку тощо;
4) фонема — величина стала; звук — величина за-
лежна (у слові боротьба звук [т'] під впливом сусіднього
154 Фонетика і графіка
[д] вимовляється як [д'], однак цей звук [д'] представляє
фонему <т>).
Про те, що фонема і звук — різні речі, засвідчують та-
кож такі факти:
1) у ролі однієї фонеми можуть виступати різні звуки.
Так, у словах просити і просьба [проз'ба] фонему <с> пред-
ставляють звуки [с] і [з'], а в російських словах вол [вол],
волы [вллы], валовой [вьллвоі] фонема <о> представлена
трьома звуками [о], [л], [ъ];
2) у ролі однієї фонеми можуть виступати два звуки
разом (за умови, коли дифтонги трактувати як поєднання
двох голосних у межах одного складу, а не один складний
голосний звук): англ. boy [bol] "хлопець", house [haus] "бу-
динок", time [talm] "час", note [nout] "записка", beer [bia]
"пиво"; нім. Eisen ['aezen] "залізо", heute ['hoete] "сьогод-
ні", Haus [haus] "будинок". Тут дифтонги [зі], [au], [al],
[ои], [із], [ае], [ое] є окремими фонемами, бо кожне слово
протиставляється всім іншим дифтонгом, а не якоюсь йо-
го частиною. Наприклад: boy [bol] "хлопець", by [bal] "при,
біля", bay [bel] "бухта", be [bi:] "бути", bar [ba:] "хвіртка",
bow [bau] "кланятися". Фонеми, які складаються з двох
звуків, завжди належать до одного складу, характеризу-
ються однією артикуляцією, не перевищують довготи мо-
нофтонгічної фонеми. Така фонема функціонує як одне
ціле, хоч і складається з двох звуків;
3) в одному звукові можуть збігатися дві фонеми. Так,
у слові сміється [с'м'цёц'а] звук [ц'] представляє фоне-
ми <т'> і <с'>, а в російському слові сшить [шыт'] звук
[ш] представляє фонеми <с> і <ш>;
4) крім сегментних фонем, за деякими теоріями,
зокрема теорією фонем американської фонологічної шко-
ли, існують суперсегментні фонеми — фонеми тону і наго-
лосу. У словах мука і мука, скажімо, сегментні фонеми
одні й ті самі, однак ці слова різняться значенням, і єди-
ним засобом розрізнення є наголос, що дає підставу інтер-
претувати його як фонему.
Отже, фонеми існують у нашій свідомості як єдині ком-
плекси звуків. У філософському плані співвідношення фо-
неми і звука можна визначити як відношення сутності та
явища.
Лінгвістичний (функціональний) аспект у вивченні звуків
Диференційні та інтегральні ознаки фонем
Саму фонему розщепити на елементи, які б ішли один
за одним (див.: речення можна розбити на слова, морфеми
на фонеми), неможливо. Однак фонема є не простим, а
складним явищем. Вона складається з низки ознак, які яв-
ляють собою узагальнені артикуляційні й акустичні влас-
тивості звуків.
Фонемі властиві диференційні (розрізнювальні) і не-
диференційні (нерозрізнювальні, інтегральні) ознаки.
Так, наприклад, фонема <д> характеризується передньо-
язиковістю, проривністю, дзвінкістю і твердістю. Ці
ознаки відрізняють її від інших фонем: дар — бар (<д> і
<б> протиставляються передньоязиковістю/губністю;
інші ознаки — дзвінкість, проривність, твердість — у
них є спільними); дам — зам (тут <д> і <з> протистав-
ляються лише за проривністю/фрикативністю); дар —
тар (<д> і <т> протиставляються за дзвінкістю/глухіс-
тю); діда [д'їда] — дідя [д'ід'а] (у другому складі <д> і
<д'> протиставляються за твердістю/м'якістю). Отже,
передньоязиковість, проривність, дзвінкість і твердість
фонеми <д> — це ознаки, які служать для розрізнення
слів, тобто диференційні.
Диференційні ознаки (від лат. differentia "різниця, відмінність") -
ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем.
Якщо розглянути в такому ж плані фонему російської
мови <г>, то виявиться, що вона має також чотири озна-
ки: дзвінкість, задньоязиковість, проривність і твердість.
Дзвінкість і задньоязиковість фонеми <г> служать для
розрізнення слів (гол — кол, гор — бор), а проривність і
твердість фонеми <г> такій меті не служать (у російській
мові немає жодної пари слів, які б розрізнялися звуками
[г] проривним і [у] фрикативним, [г] твердим і [г'] м'я-
ким), тобто ці ознаки є недиференційними.
Недиференційні, або інтегральні, ознаки (від лат. integralis "не-
роздільно пов'язаний з цілістю") — ознаки фонем, які не розрізняють
значень слів чи морфем.
Без інтегральних ознак фонема може обійтися, але без
них не може існувати звук, у якому ця фонема втілюється.
Однакові звуки різних мов можуть бути різними фоне-
мами. Якщо в російській мові звуки [г] і [у] представля-
156
ють одну фонему, то в українській і німецькій мовах — дві
різні фонеми. Пор.: грати "виконувати що-небудь на му-
зичному інструменті" і ґрати "переплетення металевих
прутів, що використовують для загорожі", нім. Hans (чо-
ловіче ім'я) і Gans "гусак, гуска". Якщо в українській мові
окремими фонемами є <р> і <р'> (рад і ряд [р'ад]), то в бі-
лоруській мові є тільки одна фонема <р>, оскільки там про-
тиставлення <р> і <р'> немає.
У більшості мов світу вібрант [р] і плавний [л] є різни-
ми фонемами (пор.: укр. рак і лак, Марина і малина),
тоді як у японській мові звука [л] немає і в запозичених
словах будь-яке [л] замінюється звуком [р]: Лісабон -> Рі-
сабон, Лондон —> Рондон, Волга -> Воруга. У корейській
мові [р] і [л] — варіанти однієї фонеми: [р] вживається
перед голосними і [h], а [л] — в інших позиціях: тарі
"нога", тал "місяць". У китайській мові [л] використову-
ється на початку складу (Лома "Рим", Кайло "Каїр"), а
[р] — в кінці (Улаершань "гори Урал"). Як бачимо, в ко-
рейській і китайській мовах вібрантність і плавність не є
диференційними ознаками, через що два різні звуки [р] і
[л] становлять одну фонему. Отже, для того щоб встанови-
ти, належать певні звуки якоїсь мови до різних фонем чи
є різновидами однієї фонеми, треба поставити їх в однако-
ві умови вимови і з'ясувати, чи розрізняють вони смисл.
Якщо розрізняють (за наявності навіть однієї пари слів),
то це різні фонеми, якщо ні, то це представники однієї
фонеми.
Диференційними ознаками фонем можуть бути:
1) ознаки за участю голосу і шуму (дзвінкість/глухість):
бір [б'ір] — пір [п'ір], зад [зад] — сад [сад], жал [жал] —
шал [шал];
2) ознаки за місцем творення (губність, передньоязи-
ковість, задньоязиковість, гортанність тощо): бук [бук] —
сук [сук], бар [бар] — дар [дар] ;
3) ознаки за способом творення (проривність, фрика-
тивність, африкативність, зімкнено-прохідність, вібрант-
ність, плавність тощо): дим [дим] — зим [зим], рук
[рук] — лук [лук], джміль [джм'іл'] — хміль [хм'іл'];
4) твердість/м'якість: стан [стан] — стань [стан'],
син [син] — синь [син'] , п'ят [щат] — п'ять [щат'], вяз
[в'аз] — вязь [в'аз'], біла [б'іла]— біля [б'іл'а]; рос. мел
[м'эл] — мель [м'эл'], вон [вон] — вонь [вон'], топ [топ] —
топь [топ'], кров [кроф] — кровь [кроф'] . У західноєвро-
пейських (німецькій, англійській, французькій та ін.) мо-
Лінгвістичний (функціональний) аспект у вивченні звуків 157
вах такої диференційної ознаки немає. В них твердість чи
м'якість звуків є інтегральною ознакою;
5) короткість/довгота: англ. sit [sit] "сидіти" — seat [si:t]
"місце для сидіння", ship [Jip] "корабель" — sheep [Ji:p] "вів-
ця", mitt [mlt] "рукавичка" — meat [mi:t] "м'ясо", live [llv]
"жити" — leave [li:v] "покидати", pot [pot] "горщик" —port
[po:t] "порт", cut [kAt] "різати" — cart [ka:t] "віз", rid [rid]
"звільняти" — read [ri:d] "читати"; нім. im [im] "в" — ihm
[i:m] "йому", Bett [bet] "ліжко" — Bett [be:t] "клумба", Riff
[rlf] "риф" — rief^ [ri:f] "кликав", Schiff [JIf] "корабель" —
schief [Ji|f] "косий, кривий", Вапп [ban] "вигнання, заслан-
ня" — Bahn [bcun] "дорога"; фр. Paul [рої] "Павло" — pole
[ро:1] "полюс", sol [sol] "ґрунт" — saule [soil] "верба". Із сло-
в'янських мов розрізнення довгих і коротких голосних має
чеська мова: pas [pas] "паспорт" — pas [pa:s] "пояс";
6) назальність/неназальність: англ. sin [sin] "гріх" —
sing [sir)] "співати", thin [Oln] "тонкий" — thing [біп] "річ",
польськ. boh [bok] "бік" — bqk [bcjk] "ґедзь, овід";
7) відкритість/закритість голосних: фр. fait [fe]
"факт" — fee [fe] "фея"; нім. Ahre [є :гэ] "колос" — Ehre
[ё:гэ] "честь".
Як довів американський мовознавець Р. Якобсон, у мо-
вах світу існує 12 ознак, які можуть попарно поєднувати-
ся, що дає можливість шляхом їх комбінування утворити
4096 фонем.
Позиції фонем. Варіанти і варіації фонем
У мовленнєвому потоці фонеми перебувають в різних
позиціях. Ці позиції бувають сильними й слабкими.
Сильні позиції — позиції, в яких протиставлення і розрізнення фо-
нем досягають повної сили.
Слабкі позиції — позиції, в яких протиставлення фонем неповне
або зовсім зникає (нейтралізується).
Для голосних сильна позиція — наголошена, слабка —
ненаголошена. Так, наприклад, у слові сёла [сёла] фонема
<е> знаходиться в сильній позиції, а в слові село [сеил6] — в
слабкій.
У слабкій позиції часто відбувається нейтралізація (від
лат. neuter "ні той, ні інший") двох чи більше фонем, тобто
їх нерозрізнення, збіг в одному звукові:
158 Фонетика і графіка
мене
мине
рос. волы
валы
леса
лиса
[меинё]
[вллы]
[л'эяса]
кленок
клинок
токовой
[клеин6к]
[тьклвоі]
таковой
Для приголосних сильною є позиція перед голосними і
сонорними, а слабкою — перед іншими приголосними. Так,
у слові просити фонема <с> знаходиться в сильній пози-
ції, бо стоїть перед голосним, а в слові просьба ця сама фо-
нема знаходиться в слабкій позиції і реалізується в звуці
[з']. Фонеми російської мови <г>, <к>, <з>, <с> у словах
голос, колос, зной, сниться знаходяться в сильній позиції,
бо стоять перед голосними і сонорними, а в словах легкий
[л'бхк'иі], к дому [г дому], сдать [здат'] — у слабкій, бо
стоять перед шумними приголосними, через що реалізу-
ються в звуках [х], [г], [з].
У багатьох мовах, зокрема в російській, білоруській,
польській, німецькій, слабкою позицією для приголосних
є положення в кінці слова. Внаслідок нейтралізації при-
голосних з'являються пари слів, які звучать однаково, але
мають різне написання і значення: рос. луг [лук] і лук
[лук], гриб [гр'ип] і грипп [гр'ип] ; польськ. pod [pot] "під"
і pot [pot] "піт", grad [grat] "град" і grat [grat] "стара річ";
нім. Bund [bunt] "союз" і bunt [bunt] "пістрявий", Rad
[rat] "колесо" і Rat [rat] "рада".
В українській та англійській мовах позиція в кінці слова
є сильною для приголосних: Важ хліб [важ хл'іб] — Ваш
хліб [ваш хл'іб], Знайшов гриб [знаі шоу гриб] — Захворів на
грип [захвор'іу на грип]; англ. bag [basg] "сумка" — back [baek]
"спина"; wide [waid] "широкий" — white [wait] "білий", hard
[ha:d] "сильний" — heart [ha:t] "серце".
Як бачимо, у мовленні виступають уже не фонеми, а
їх представники, які називають варіантами фонем, або
алофонами (від гр. allos "інший" і phone "звук"):
Фонема
укр.
рос.
Алофон Приклади
[еи] мене [меине]
[д'] молотьба [молод'ба]
[л] вода [влда]
[ф] трав [траф]
Лінгвістичний (функціональний) аспект у вивченні звуків 159
польськ.
англ.
нім.
<w>
<.Є>
<U>
<Z>
<d>
[f]
[э]
[э]ш [t]
khraesw to [okr e[hf]az tu:] to me [ta mi:]
does she [сіл/ Ji]
Rad [rat]
Варіанти фонем потрібно відрізняти від варіацій. Варі-
ації фонем — це індивідуальні, територіальні й позиційні
видозміни фонем, які не впливають на смисл, не утрудню-
ють сприймання. Так, зокрема, кожному індивіду прита-
манна тільки йому властива вимова звуків (тембр, шепе-
лявість, гаркавлення тощо). Це і будуть індивідуальні ва-
ріації фонем. Орфоепічні особливості вимови характерні і
для мовців певної території (полтавське пом'якшене [л']
([мол'окб]), галицьке м'яке шепеляве [сш>] ([л'в'і усш'киі])
тощо). Такі варіації називають територіальними. Прикла-
дом позиційних варіацій може слугувати акомодація голос-
них після м'яких приголосних (укр. ляля [л'а л''а], рос.
мял [м'"ал] тощо), а також перехід у російській мові звука
[и] в [ы] після прийменників і префіксів, які закінчуються
на приголосний: идейный — безыдейный, исторический —
предысторический, ____________я с Иваном [ja с_ыванъм].
На противагу варіантам, які зумовлюють утворення
омофонів (слів, які звучать однаково, але мають різне на-
писання і значення), варіації — це "невинні відтінки",
які не впливають на розуміння слів.
Отже, фонема як недоступна безпосередньому сприй-
няттю абстрактна одиниця протиставляється звукові як
конкретній одиниці, в якій фонема матеріально реалізуєть-
ся в мовленні. Одній фонемі можуть відповідати декілька
звуків. Образно кажучи, фонема — це "сім'я звуків" (на-
приклад, рос. фонема <о> реалізується в звуках [о], [л],
[ъ]). Тому можна вважати правомірним визначення фоне-
ми як низки звуків, які позиційно чергуються і служать
для розрізнення й ототожнення слів та морфем.
Фонологічна система
Фонеми не можна розглядати поза системою певної мо-
ви. Загальнолюдських фонем не існує. Фонема — одна з
характерних ознак самобутності мови. Оскільки фонема —
член фонологічної системи певної мови, то зміст кожної
фонеми визначається її положенням, місцем у системі.
Для того щоб описати фонологічну систему, необхідно
160 Фонетика і графіка
протиставити кожну фонему всім іншим. Найпростіший
спосіб встановити фонологічну систему — підбирати сло-
ва, які різняться між собою однією фонемою: бот — дот —
йот — лот — нот — рот — com (виділяються фонеми <б>,
<д>, <j>, <л>, <н>, <р>, <с>); гол — дол — фол (виділя-
ються фонеми <г>, <д>, <ф>); бам — вам — гам — дам —
зам — ям [}&и] — лам — мам — нам —рам — сам — там —
хам (виділяються фонеми <б>, <в>, <г>, <д>, <з>, <j>,
<л>, <м>, <н>, <р>, <с>, <т>, <х>); кін [к'ін] — кінь
[к'ін'], сіл [с'іл] — сіль [с'іл'] (виділяються фонеми <н>,
Саме таким чином можна встановити систему фонем
будь-якої мови, а зіставивши її з системою фонем іншої
мови (інших мов), можна виявити національно-мовну спе-
цифіку фонологічних систем порівнюваних мов. Так, зо-
крема, можна виявити, що в українській мові є фонеми
<р> і <р'> (пор.: рад [рад] і ряд [р'ад], тоді як у білорусь-
кій мові є тільки одна фонема <р> (рад старацца, жиццю
рад і другі рад, рад вучоных, цэлы рад акалічнасцей "ці-
лий ряд обставин"); в українській мові є фонеми <г> і <ґ>
(грати — ґрати, гніт — Ґніт), а в російській мові — тіль-
ки одна фонема <г> (коли замінити [г] проривне на [у] фри-
кативне, значення слова не зміниться: [гъллва], [уьллва].