ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 7833
Скачиваний: 7
нята як субстанція; п'ятірка, сотня, тисяча — кількість,
сприйнята як субстанція; ходіння, говоріння, читання —
дія, інтерпретована як субстанція; хвороба, одужання, кво-
лість — стан, інтерпретований як субстанція; любов, не-
нависть — стосунки, інтерпретовані як субстанція; синь,
голубінь, білизна, жовтизна — ознака, інтерпретована як
субстанція.
Дієслово також є розуміння чого завгодно в дійсності
як дії: працювати — дія, сприйнята як дія; порозумні-
ти — якість, інтерпретована як дія; подвоїти, подесяте-
рити — кількість, інтерпретована як дія; хворіти, оду-
жувати — стан, сприйнятий як дія; любити, ненавиді-
ти — відношення, інтерпретоване як дія тощо.
Як уже зазначалося, значення і форма існують у єд-
ності, тому при класифікації слів на частини мови потріб-
но враховувати й форму, тобто формально-граматичний
(морфологічний) критерій виділення частин мови.
ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНИЙ (МОРФОЛОГІЧНИЙ) КРИТЕРІЙ — кри-
терій, за яким до уваги береться своєрідність змінювання
слів, тобто інвентар їх форм і парадигм, які є виразника-
ми певних морфологічних категорій. Так, наприклад, імен-
ники змінюються за відмінками і числами, дієслова — за
особами і часами, прислівники не змінюються. Форми слова
репрезентують морфологічні категорії частин мови. Кож-
на частина мови характеризується особливою системою
граматичних категорій. Так, в українській мові іменнику
Частини мови 297
властиві категорії роду, числа й відмінка, прикметнику —
категорії ступеня порівняння (для якісних прикметників)
роду, числа та відмінка, дієслову — категорії способу, ча-
су, особи, стану, виду тощо. Щоправда, бувають випадки,
коли деякі класи слів поєднують у собі ознаки різних ча-
стин мови. Так, скажімо, дієприкметник має морфологіч-
ні ознаки дієслова та прикметника. Спроби побудувати
класифікацію частин мови на суто формальній основі
(П.Ф. Фортунантов та його учні М.М. Петерсон, Д.М. Уша-
ков, А.Б. Шапіро; Л. Єльмслев та ін.) не були успішними,
тому що слова однієї й тієї ж частини мови нерідко мають
різні формальні ознаки (пор.: один і п'ять, він і хто).
Крім значення і форми, слово має здатність функціо-
нувати в реченні, причому різні слова виконують не одна-
кові синтаксичні функції, тому при класифікації слів на
частини мови використовують синтаксичний критерій.
СИНТАКСИЧНИЙ КРИТЕРІЙ — критерій, за яким до однієї час-
тини мови відносять слова, здатні стояти в реченні в од-
накових синтаксичних позиціях і виконувати однакові син-
таксичні функції (йдеться головним чином про первинні
синтаксичні функції). Наприклад, однією з ознак, за якою
розрізняють іменник і дієслово в українській мові, є зда-
тність бути головним компонентом атрибутивної констру-
кції (пор.: тихий спів, але не тихий співати). При цьому
важливий не тільки набір синтаксичних функцій, а й сту-
пінь характерності кожної з функцій для даної частини
мови. Так, в українській мові і іменник, і дієслово мо-
жуть виконувати функцію підмета {Хлопчик читає. Лиш.
боротись — значить жить) і функцію присудка {Бать-
ко — лікар. Сонце світить). Однак для іменника функ-
ція підмета є первинною, а присудка — вторинною, тоді
як для дієслова функція присудка є первинною, а підме-
та — вторинною. Вторинні синтаксичні функції мають
деякі обмеження. Так, зокрема, іменник може бути під-
метом незалежно від типу присудка, тоді як дієслово не
може бути підметом, якщо присудок виражений особовою
формою. Пор.: Боротьба його загартувала і *Боротися
його загартувало.
Саме виходячи з синтаксичного критерію, деякі мово-
знавці ставлять під сумнів виділення в окремі частини
мови займенника і числівника. Слова цих частин мови за
синтаксичними функціями належать до різних класів, то-
му їх нерідко розглядають у межах інших частин мови
(іменник-числівник п'ять, прикметник-числівник п'ятий).
2 9 8 Граматика
Синтаксичним за своєю суттю є критерій сполучувано-
сті, який як додатковий стали активно використовувати
при класифікації слів на частини мови в останні десяти-
ліття. Не всі слова можуть поєднуватися одне з одним. Так,
прислівники поєднуються з дієсловами (читає добре), з ін-
шими прислівниками (дуже добре), прикметниками (знач-
но кращий, дуже вдалий), але не із займенниками та чис-
лівниками; прикметники поєднуються з іменниками, але
не з дієсловами і т.д.
Останнім (допоміжним) критерієм виділення частини
мови є словотвірний.
СЛОВОТВІРНИЙ КРИТЕРІЙ — критерій, за яким для кожної
частини мови виділяють властивий тільки їй набір слово-
твірних моделей та інвентар словотвірних засобів. В укра-
їнській мові можна назвати ряд словотвірних афіксів, на-
явність яких засвідчує належність слова до групи іменни-
ків: -тель, -ник, -щик, -ар тощо. В англійській мові імен-
никовими є суфікси -ship (friendship "дружба", kinship,
relationship "споріднений"), -ment (movement "pyx", nourishment
"харчування", statement "висловлювання, твер-
дження") та ін.
Який із названих критеріїв слід вважати провідним?
На це запитання мовознавці давали різні відповіді.
О.О. Шахматов таким критерієм вважав семантичний,
П.Ф. Фортунатов — морфологічний, 0.0. Потебня — син-
таксичний. Л.В. Щерба висунув ідею врахування трьох
критеріїв: семантичного, морфологічного і синтаксично-
го. Саме на щербівській концепції й ґрунтується сучасна
класифікація частин мови.
Деякі вчені вважають, що, використовуючи всі три ос-
новні критерії, потрібно встановити їх ієрархію. Так, на
думку українського мовознавця І.Р. Вихованця, базовим
критерієм є семантичний, на другому плані — синтаксич-
ний, а на третьому — морфологічний. Додатковими ("для
спірних випадків") є логічний і словотвірний.
Зрозуміло, що в разі застосування різних критеріїв по-
діл слів на частини мови буде різним. Зазначимо, що ви-
значення іменника, прикметника, дієслова і прислівника
не становить великих труднощів, однак існують спірні пи-
тання щодо виділення займенника й числівника. Виокрем-
лення займенників і числівників із погляду семантичного
критерію є доречним, а з погляду синтактичного крите-
рію — зайвим. Службові слова, за морфологічним кри-
терієм, загалом не вважаються частинами мови.
Частини мови 299
Хоч деякі мовознавці принцип комплексного виділен-
ня частини мови називають "безпринципним і еклектич-
ним", оскільки він передбачає "всього потрохи", однак кра-
щого підходу поки що немає. Але вибудувати одну ієрар-
хічну схему критеріїв класифікації слів на частини мови
для всіх мов світу неможливо. У кожному конкретному
випадку потрібно враховувати специфіку мови. Так, зо-
крема, морфологічний критерій надається тільки для тих
мов, які мають закінчення і суфікси. Синтаксичний кри-
терій є провідним для мов, де немає чіткої системи мор-
фологічно виражених граматичних категорій, — малай-
сько-полінезійських, китайської тощо. Цей же критерій є
провідним і для аналітичних мов — англійської, францу-
зької тощо. Критерій сполучуваності також особливо ве-
ликого значення набуває в тих мовах, де слабо розвинуті
морфологічні показники. Так, у китайській мові з її широ-
ко розвинутою омонімією слів критерій сполучуваності є
надзвичайно ефективним. Тут критерієм віднесення слів
до іменників слугує сполучуваність із так званими слова-
ми лічби, які займають положення між числівником та
іменником. Наприклад: сань бень шу "три книги" (бук-
вально: три корінь книга). Слово лічби бень показує, що
слово шу є іменником. Критерій сполучуваності найбіль-
ше використовується для виділення двох основних частин
мови — іменників і предикатів в індонезійській мові. Імен-
ники в цій мові не поєднуються із заперечним словом, з
яким поєднуються предикативи. Як бачимо, для різних за
будовою мов провідними є різні критерії.
Слід також пам'ятати, що й не всі частини мови виді-
ляють за одним принципом. Зокрема, займенник і числів-
ник виокремлюють на основі виключно семантичного кри-
терію, тоді як інші частини мови в українській мові — за
морфологічним критерієм.
З історії питання про частини мови
Майже всі сучасні граматичні концепції частин мови
беруть свій початок з античної (давньогрецької). Частини
мови — калька з давньогрецького mere tu logu чи безпосе-
редньо латинського paries orationis, Repartes — "частини",
a oratio — "мовлення, висловлювання, речення". Части-
нами мови спочатку називали ті граматичні явища, які
3 0 0 Граматика
тепер називають членами речення. Лише згодом цей вираз
набув сучасного термінологічного значення, хоч ще довго
частини мови ототожнювали з членами речення.
Уперше частини мови були виділені давньоіндійськи-
ми граматистами Яска і Паніні (V ст. до н.е.), які розріз-
няли в санскриті такі частини мови, як ім'я, дієслово,
прийменник, сполучник і частку. Однак давньоіндійська
теорія не була відомою в Європі. Європейська теорія час-
тин мови йде від Аристотеля (IV ст. до н.е.), який виділив
чотири частини мови: ім'я, дієслово, член (артикль) і спо-
лучник. Остаточно вчення про частини мови сформувало-
ся в александрійській школі (II ст. до н.е.). Аристарх Са-
мофракійський і його учень Діонісій Фракійський уперше
виділили вісім частин мови: ім'я, дієслово, прислівник,
артикль, займенник, прийменник, дієприкметник, сполу-
чник. Прикметник був об'єднаний з іменником в одній
частині мови, бо в давньогрецькій мові вони мали спільну
систему відмінювання. В основу класифікації слів за час-
тинами мови було покладено два принципи: морфологіч-
ний ("Ім'я є відмінюваною частиною мови, ...") і семан-
тичний ("що означає тіло або річ"). Ця система частин мо-
ви була запозичена римськими вченими, які, правда, внес-
ли до неї незначні зміни: з числа частин мови було усунено
артикль, якого немає в латинській мові, а додано вигук.
Пізніше ця класифікація поширилася на всі європей-
ські, а згодом і на інші мови. Так витворилася класифіка-
ція частин мови, яку прийнято називати шкільною і яка
по суті стала універсальною. Граматичні класи слів різ-
них мов намагаються втиснути в наперед вибрану античну
схему, не враховуючи відмінності, які є в різних мовах.
За шкільною класифікацією виділяють десять частин
мови, які поділяють на самостійні (ті, що можуть бути
членами речення) і службові (ті, що виражають відношення
між словами в реченні). До самостійних частин мови на-
лежать іменник, прикметник, числівник, займенник, діє-
слово і прислівник. До службових — прийменник, спо-
лучник, частку й артикль.
Осібно виділяють вигуки, які не можуть бути членами
речення, але можуть самі утворювати речення.
Широко відомою є класифікація частин мови В.В. Ви-
ноградова. На думку цього вченого, частинами мови є тіль-
ки повнозначні слова. В його класифікації виділено чоти-
ри категорії слів: частини мови, модальні слова, частки
мови і вигуки. До частин мови він відносить імена (імен-
Частини мови 3 0 1
ник, прикметник, числівник), займенник, дієслово, при-
слівник і категорію стану. До часток мови, за Виноградо-
вим, належать власне частки, зв'язки, прийменники і спо-
лучники. Графічно ця класифікація має такий вигляд:
Категорії слів
[Частини мови | |Модальні слова Частки мови | |Вигуки
s
яяя2
Імена
\
х
кяа рикм
а
ч
N
Кя числ
займенник
дієслово
прислівник
категорія стану
Частини мови в різних мовах
Мовознавці дійшли висновку, що неможливо побуду-
вати однакову для всіх мов систему частин мови, бо в
кожній мові є багато своєрідного в членуванні слів на ча-
стини мови. По-перше, не в усіх мовах є одні й ті самі
частини мови, по-друге, у різних мовах є суттєві відмін-
ності в характерних ознаках однієї й тієї ж частини мо-
ви. Звичайна для європейських мов схема частин мови не
підходить для багатьох мов Азії, Африки й Америки.
Отже, відмінності в частинах мови різних мов стосу-
ються як самого складу, так і обсягу окремих частин мо-
ви. Якщо основні частини мови — ім'я та дієслово — ви-
діляють в усіх мовах світу, що є відображенням універ-
сальності функціонально-семантичних категорій субстан-
ціональності й процесуальності (тобто предмета і дії), то
в інших частинах мови є значні розбіжності. Так, у де-
яких мовах Північної Америки й Африки не розрізняють
прислівника і прикметника. У китайській мові виділяють
такі частини мови, як ім'я, куди відносять іменник та
числівник, предикатив, куди входять дієслова і прикмет-
302 Граматика
ники, і прислівник. Прикметники об'єднані з дієсловами
в одну частину мови на основі здатності бути присудком
без допоміжної зв'язки. Подібне маємо і в бірманській
мові. У деяких мовах виокремлюють лише іменник і діє-
слово, як, наприклад, в індіанській мові йума.
В англійській мові протиставлення прикметника й імен-
ника зведене до мінімуму. У тюркських мовах є проблема
тлумачення так званих "зображувальних слів", тобто та-
ких, які імітують звук або є "образними", як окрему час-
тину мови. Ускладнюють класифікацію слів за частинами
мови і явища переходу слів із однієї частини мови в іншу,
що свідчить про існування більш-менш стабільних про-
міжних ланок між частинами мови. У тюркських, мон-
гольських та тунгусо-маньчжурських мовах перехід імен-
ників у прикметники та прислівники і навпаки має масо-
вий характер.
Характеристика основних частин мови
Кожна частина мови характеризується специфічними
ознаками.
Іменник має граматичне значення предметності, яке
реалізується в категоріях роду, числа та відмінка (за на-
явності тих категорій у мові). У деяких мовах (германсь-
ких, романських, болгарській та ін.) іменнику притаман-
на граматична категорія означеності/неозначеності. Імен-
ники здатні приєднувати прикметники і дієслова. Спів-
відносяться із займенниками хто або що. Первинна син-
таксична функція іменника — бути в реченні підметом і
додатком.
Прикметнику властиве граматичне значення ознаки
(якості або властивості). Він граматично залежить від імен-
ника (ознаки завжди стосуються якогось предмета). Імен-
ник може бути без означення, а прикметник тільки з імен-
ником. Залежність прикметника від іменника реалізуєть-
ся у формі узгодження з іменником або, як то маємо в
англійській мові, позиційно. Категорії роду, числа і від-
мінка прикметника не є самостійними, а залежать від
поєднуваного з ним іменника, що засвідчує граматичну
підпорядкованість прикметника іменнику. Прикметник
має супутні ознаки якісності/відносності і ступенів по-
рівняння. У деяких мовах прикметник формально мало
Частини мови 303
відрізняється від іменника. Пор.: англ. damp "волога" і
damp "вологий", dark "темнота" і dark "темний", dead