Файл: Налоговая система.doc

ТЕМА2. ПОДАТОК ЯК ЕКОНОМІЧНА І ПРАВОВА КАТЕГОРІЯ

План

2.1 Поняття і визначення податку

2.2 Податки й інші державні вилучення і платежі

2.3 Класифікація податків

2.1 Поняття і визначення податку

Учені і суспільні діячі постійно починали спроби дати дефініцію податку не тільки з економічних, але і з юридичні позиції. А. Сміт визначав податок як тягар, що накладається державою в законодавчому порядку, у якому передбачені його розмір і порядок сплати. Він затверджував, що податки для того, хто їх виплачує, – ознака не рабства, а волі.

Розуміння терміна «податок» сприяє правильному застосуванню норм законодавства, дає можливість визначити обсяг повноважень суб'єктів податкових відношень. Але саме головне — це неможливість без точного визначення цього терміна правильно сформулювати фінансову чи інші види відповідальності платника податків. У російському законодавстві існує наступне визначення: «Під податком, збором, митом і іншим платежем розуміється обов’язковий внесок у бюджет відповідного рівня чи в позабюджетний фонд, здійснюваний платниками в порядку і на умовах, обумовлених законодавчими актами». Дане визначення не розкриває цілком правових ознак податку й утрудняє відмінність податкового платежу від неподаткового.

Правознавці розглядають податки як обов’язкові й індивідуально-безоплатні платежі в бюджет і позабюджетні фонди. Так, по визначенню, запропонованому С. Пепеляєвим, податок є «єдино законна (установлювана законом) форма відчуження власності фізичних і юридичних осіб на засадах обов’язковості, індивідуальної безплатності, безповоротності, забезпечена державним примушенням, що не носить характер покарання чи контрибуції, з метою забезпечення платоспроможності суб'єктів публічної влади».

У даному юридичному трактуванні виділяються наступні основні моменти, важливі для розуміння суті оподатковування:

а) прерогатива законодавчої влади затверджувати податки;

б) головна риса податку - однобічний характер його встановлення;

в) податок є індивідуально безоплатним;

г) сплата податку — обов’язок платника податків, що не породжує

зустрічного обов’язку держави;

д) податок стягується на умовах безповоротності;

е) мета стягування податку — забезпечення державних витрат узагалі, а не якої-небудь конкретної витрати.

2.2 Податки й інші державні вилучення і платежі

В області оподатковування розроблені два варіанти рішення проблеми юридичного трактування податку:

а) до податків відносять будь-які вилучення засобів для формування дохідної частини бюджету;

б) податок є одна з форм фіскальних платежів, що відповідає визначеним

вимогам.

Вибір одного з зазначених варіантів залежить від особливостей національного законодавства.

Як юридичний критерій відмінності податку від неподаткового платежу запропонована ознака нормативно-галузевого регулювання, відповідно до якого податкові відносини регламентуються нормами податкового законодавства, а неподаткові обов’язкові платежі — нормами інших галузей права.

Використовуючи цей юридичний критерій розмежування, можна певним чином представити види податкових вилучень .

Розходжень між податками, зборами, митом й іншими платежами з юридичної точки зору й у визначенні податку, даному в російському законодавстві, не мається. Види податкових платежів і їхній зміст приведені на мал. 2.1.

Малюнок 2.1 Види податкових платежів

Обов’язок по сплаті податку завжди виникає при наявності об’єкта оподатковування. При сплаті мита чи збору завжди присутні спеціальна мета і спеціальні інтереси. Стягуються вони тільки з того, хто звертається у відповідні органи з проханням надання потрібних йому послуг.

Для найбільш повної характеристики податку доцільно виділити наступний перелік юридичних ознак:

а) податок — це відчуження частини власності суб'єктів у доход держави;

б) податок встановлюється і вводиться законом;

в) податок — це обов’язковий внесок, сплата якого носить примусовий характер;

г) внесення податку відбувається в грошовій формі;

д) податок сплачується на основі безплатності;

е) податки вносяться в чи бюджет позабюджетний фонд;

ж) податки — абстрактні платежі, що за звичаєм не мають цільового призначення.

2.3. Класифікація податків

У теорії оподатковування для класифікації податків використовують різні підстави.

По способі стягування розрізняють:

прямі податки, що стягуються безпосередньо з майна чи доходів платника податків. Остаточним платником прямих податків є власник майна (доходу). Ці податки підрозділяються на:

реальні прямі податки, що сплачуються з урахуванням не дійсного, а передбачуваного середнього доходу платника;

особисті прямі податки, що сплачуються з реально отриманого доходу і враховують фактичну платоспроможність платника податків;

непрямі податки, що включаються в ціну товарів і послуг. Остаточним платником непрямих податків є споживач товару. У залежності від об’єктів стягування непрямі податки підрозділяються на:

непрямі індивідуальні, котрими обкладаються строго визначені групи товарів;

непрямі універсальні, котрими обкладаються в основному всі товари і послуги;

фіскальні монополії, якими обкладаються всі товари, виробництво і реалізація яких зосереджені в державних структурах;

мито, якими обкладаються товари і послуги при здійсненні експортно-імпортних операцій.

У залежності від органа, що встановлює і має право змінювати і конкретизувати податки, останні підрозділяються на:

федеральні (загальнодержавні) податки, елементи яких визначаються законодавством країни і є єдиними на всій її території. Їх встановлює і вводить у дію вищий представницький орган. Однак ці податки можуть зараховуватися в бюджети різних рівнів;

регіональні податки, відмітною рисою яких є встановлення елементів податку відповідно до законодавства країни законодавчими органами її суб'єктів;

місцеві податки, що вводяться місцевими органами влади відповідно до законодавства країни. Вони вступають у дію тільки на підставі рішення, прийнятого на місцевому рівні. Ці податки завжди надходять у місцеві бюджети.

По цільовій спрямованості введення податків розрізняють:

абстрактні (загальні) податки, призначені для формування дохідної частини бюджету в цілому;

цільові (спеціальні) податки, що вводяться для фінансування конкретного напрямку державних витрат. Для цільових платежів часто створюється спеціальний позабюджетний фонд.

У залежності від суб'єкта – платника податків виділяють наступні види податків:

податки, що стягуються з фізичних осіб;

податки, що стягуються з юридичних осіб (підприємств і організацій);

суміжні податки, що сплачують і фізичні і юридичні особи.

За рівнем бюджету, у який зараховується податковий платіж, розрізняють:

закріплені податки, що безпосередньо і цілком надходять і той чи інший чи бюджет позабюджетний фонд;

регулюючі податки - надходять одночасно в різні бюджету в пропорції, прийнятої відповідно до бюджетного законодавства.

По порядку введення податкові платежі поділяються на:

загальнообов’язкові податки, що стягуються на всій території країни незалежно від бюджету, у який вони надходять;

факультативні податки, що передбачені основами податкової системи, але їхнє введення і стягування є компетенцією органів місцевого самоврядування.

По термінах сплати податки поділяються на термінові і періодично-календарні (останні, у свою чергу, підрозділяються на декадні, щомісячні, щоквартальні, піврічні, річні).

ТЕМА 3. ЕЛЕМЕНТИ ЗАКОНУ ПРО ПОДАТОК

План

3.1 Правове значення елементів закону про податок

3.2 Суб'єкт оподатковування (платник податків)

3.3 Предмет і об’єкт оподатковування

3.4 Масштаб податку та одиниця оподатковування

3.5 Податкова база

3.6 Податковий і звітний періоди

3.7 Ставка податку і метод оподатковування

3.8 Податкові пільги

3.9 Порядок і способи обчислення податку

3.10 Способи і терміни сплати податку

3.11 Порядок сплати податку

3.1 Правове значення елементів закону про податок

До законів про оподатковування пред'являються підвищені вимоги, тому що вони торкаються матеріальних інтересів платників податків. У законі про кожен податок повинний міститися вичерпний набір відомостей, що дозволив би конкретно затвердити: а) зобов'язану особу, розмір зобов'язання і порядок його виконання; б) границі вимог держави щодо майна платника.

Податок — це складна система відношень, що включає в себе ряд взаємодіючих елементів, кожний з який має самостійне юридичне значення. Тому положення про виділення цих елементів знайшло відображення в законодавстві. Тільки при наявності повної сукупності елементів обов’язок сплати податку може вважатися встановленим.

Неповнота, чи нечіткість двозначність закону про податок можуть привести до можливості ухилення від сплати податку на законних підставах чи до порушень з боку податкових органів, тобто до розширювального тлумачення положень закону. Якщо законодавець не установив чи не визначив хоча б один з елементів, то платник податків має право не сплачувати податок чи сплачувати його зручним для себе способом.

Складові податкових формул — елементи закону про податок — мають універсальне значення, хоча структура податків різна і число їх велике. Елементи, без яких податкове зобов'язання і порядок його виконання не можуть вважатися визначеними, називають істотними елементами закону про податок, до яких відносяться:

а) суб'єкт оподатковування (платник податків);

б) предмет і об’єкт оподатковування;

в) масштаб податку;

г) одиниця оподатковування;

д) податкова база;

е) податковий період і звітний період;

ж) ставка податку і метод оподатковування;

з) порядок і способи числення податку;

і) способи і терміни сплати податку

к) порядок сплати податку.

Існують і факультативні елементи, відсутність яких не впливає на ступінь визначеності податкового зобов'язання. До них відносяться порядок утримання податку і повернення, неправильно утриманих сум, а також відповідальність за податкові правопорушення і податкові пільги.

3.2. Суб'єкт оподатковування (платник податків)

Платниками податків є фізичні і юридичні особи. Суб'єкт оподатковування - платник податків, на якого покладено юридичний обов’язок сплатити податок за рахунок власних коштів; податок повинен скорочувати доходи суб'єкта.

Податок може бути утриманий у джерела виплати доходу чи безпосередньо в самого платника податків. У зв’язку з цим варто розрізняти поняття «платник податків» і «носій податку». Носій податку — це особа, що несе тягар оподатковування. Саме за рахунок носія податку в остаточному підсумку податки сплачуються в бюджет.

Від імені платника податків податок можуть сплачувати представники. При цьому розрізняють представництво за законом (наприклад, виплата податку опікунами, попечителями) і представництво за дорученням (наприклад, доручення платника податків третьої особі сплатити податок за рахунок належного платникові податків боргу).

Економічні відносини платника податків і держави визначаються принципом постійного місцеперебування (резидентства), з обліком якого розрізняють два види суб'єктів оподатковування: резиденти і нерезиденти.

Резиденти мають постійне місцеперебування у визначеній державі; оподатковуванню підлягають їхні доходи, отримані на території даної держави і за кордоном (повний податковий обов’язок).

Нерезиденти не мають постійного місцеперебування в державі; оподатковуванню підлягають тільки ті їхні доходи, що отримані в даній державі (обмежений податковий обов’язок).

Правила визначення резидентства розрізняються стосовно фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до економічної і податкової політики держави крім розподілу юридичних осіб за принципом резидентства проводиться їхній розподіл на види і за іншими підставами. З позицій платника податків важливе значення може мати розподіл юридичних осіб за організаційно-правовою формою, чисельності працюючих, виду господарської діяльності, підпорядкованості підприємства.

3.3. Предмет і об’єкт оподатковування

Предмет оподатковування — це майно (земля, автомобілі, інше майно) і нематеріальні блага (державна символіка, економічні показники й ін.), з наявністю яких закон зв’язує виникнення податкових зобов’язань.

Об’єкт оподатковування — це юридичні факти (дії, події, стан), що обумовлюють обов’язок суб’єкта заплатити податок: здійснення обороту по реалізації товару, володіння майном, здійснення угоди купівлі-продажу, вступ у спадщину, одержання доходу й ін.

Об’єкти оподатковування можна розділити на наступні види: права майнові і немайнові; дії (діяльність) суб'єкта; результати господарської діяльності.

Об’єкт і предмет оподатковування — поняття не тотожні. Предмет податкового обкладання позначає ознаки фактичного (не юридичного) характеру. Наприклад, предметом оподатковування є земельна ділянка, що не породжує ніяких податкових наслідків; об’єктом же податку є право власності на землю.

Об’єкт оподатковування необхідно відрізняти від джерела податку. Джерело податку — це резерв, використовуваний для сплати податку. Існують два джерела податку: доход і капітал платника податків.