Файл: Налоговая система.doc

4.2 Принципи податкового права

Основні принципи правового регулювання податкових відносин можуть бути як загальними для всіх галузей права, так і специфічними для цілей оподатковування. Можна сформулювати шість основних юридичних принципів оподатковування:

Принцип рівного податкового тягаря (нейтральності) передбачає загальнообов’язковість сплати податків і рівність платників перед податковим законом. Відповідно до даного принципу не допускається встановлення додаткових, а також підвищених по ставках податків у залежності від яких-небудь дискримінаційних основ (форма власності, місцезнаходження платника податків і ін.).

Принцип установлення податків законами закріплений у Конституції України; він означає, що встановлювати податки повинні представницькі органи, приймаючи в обов’язковому порядку відповідні закони.

Принцип заперечення зворотної сили податкових законів — відповідно до якого прийнятий закон, що приводить до зміни розмірів податкових платежів, не поширюється на відносини, що виникли до його прийняття.

Принцип пріоритету податкового закону над неподатковими законами є спеціальним. Він означає, що якщо неподаткові закони містять норми, що стосуються яким-небудь чином податкової сфери, застосовувати їх можна тільки в тому випадку, якщо вони підтверджені і відповідають нормам податкового законодавства. У випадку колізії норм застосовуються положення податкового законодавства.

Принцип наявності всіх елементів податку в податковому законі припускає, що відсутність хоча б одного елемента дозволяє платникові податків не сплачувати податок чи сплачувати його зручним для себе образом.

Принцип поєднання інтересів держави і зобов'язаних суб'єктів властивий будь-якій системі податкового законодавства і припускає нерівність сторін (держава, органи місцевого самоврядування, платник податків) у правовому регулюванні податкових відносин і при застосуванні податкового закону. Ця нерівність виявляється в нерівноправному положенні платника податків при стягненні недоїмок і штрафів і поверненні переплачених податків.

4.3 Відносини податкового права з іншими галузями податкового права

Конституційне право має основне значення для податкового права. Конституція містить положення, відповідно до якого кожен зобов'язан платити встановлені законом податки і збори.

Податкове право має відношення до цивільного права, оскільки податкові відносини тісно зв’язані з майном. За загальним правилом норми цивільного права не застосовуються до податкових відносин. Для правильного застосування норм необхідно з’ясувати, які відносини складаються між сторонами, цивільно-правові чи податково-правові.

У рамках застосування відповідальності за порушення податкового законодавства можна говорити про взаємодію податкового й адміністративного права. Податкова відповідальність по своїй природі подібна з адміністративною відповідальністю.

При взаємодії норм складових частин фінансового права, податкового права і бюджетного права - пріоритет віддається податковому праву. Доходи бюджетів кожного рівня формуються відповідно до податкового законодавства.

Податкове право стикається з митним правом. При стягуванні мита діють спеціальні норми митного законодавства.

4.4 Джерела податкового права

Основним джерелом податкового права є нормативно-правові акти: закони, укази, постанови, міжвідомчі і відомчі нормативні документи й ін.

Взаємозалежна сукупність нормативних актів різного рівня, що містять податкові норми, складає систему податкового законодавства.

До джерел податкового права відносяться також акти інших галузей законодавства - у тому випадку, якщо вони містять норми, застосовувані до податкових відносин.

Податковий закон — це нормативний акт, що володіє вищою юридичною чинністю, прийнятий у спеціальному порядку представницьким органом державної влади і регулюючий суспільні відносини в податковій сфері.

ТЕМА 5. ОСНОВИ МІЖНАРОДНОГО ПОДАТКОВОГО ПРАВА

План

5.1 Мети міжнародного співробітництва в податковій сфері

5.2 Види міжнародних договорів

5.3 Міжнародне подвійне оподатковування

5.4 Офшорні механізми в міжнародному оподатковуванні

5.1 Мети міжнародного співробітництва в податковій сфері

Основна мета міжнародного співробітництва в податковій сфері — усунення подвійного оподатковування і дискримінації платників податків. Не менш важливими є й інші цілі:

а) гармонізація податкових систем і податкової політики;

б) уніфікація фіскальної політики і податкового законодавства;

в) вирішення проблем подвійного оподатковування;

г) запобігання ухилення від оподатковування;

д) запобігання дискримінації платників податків – нерезидентів;

е) гармонізація оподатковування інвестиційної діяльності.

Міжнародна економічна інтеграція обумовила тенденції гармонізації

податкової політики і національного податкового права в закордонних країнах. Гармонізація — це процес приведення до відповідності і взаємної домірності податкових систем різних держав.

Положення про уніфікацію податкового законодавства країн — членів ЄС (Великобританія, Італія, Франція, ФРН, Іспанія й ін.) зафіксовано в Римському договорі в 1957 р. У процесі формування єдиного ринку ці країни прагнули уніфікувати фіскальну політику (спочатку в рамках митного союзу), потім розв’язати проблеми подвійного оподатковування, запобігти ухиленню від оподатковування, ліквідувати умови для податкової дискримінації.

У ході узгодження податкового законодавства країн – членів ЄС проведена поступова уніфікація стягування непрямих податків. Деякі акцизи скасовані (на чай, сіль, цукор), інші непрямі податки стягуються по єдиних ставках. Надалі передбачається поступово перейти від проведення загальної податкової політики до створення території з єдиним податковим режимом.

5.2 Види міжнародних договорів

Відносини в сфері оподатковування в окремій країні регламентуються нормами, як національного законодавства, так і міжнародного права. Формою реалізації міжнародного законодавства є міжнародні договори й угоди.

Національні правові системи розрізняються в залежності від того, що має велику юридичну чинність — внутрішньодержавні закони чи міжнародні договори. Для визначення впливу наступних норм національного законодавства на податкову угоду важливо знати правовий статус міжнародних договорів у даній країні.

Якщо угода, інкорпорована в національне законодавство, має рівну з ним силу, виникають деякі труднощі. Вирішуючи подібні питання, держави дотримують двох принципів: lех роstеrior derogat legi priori; lех sресilis.

Частіше держави дотримують першого принципу. У цьому випадку закон, що інкорпорував міжнародний договір, витісняє раніше прийняті внутрішньодержавні закони.

Відповідно до другого принципу діють у першу чергу спеціальні, а не більш загальні норми; це правило застосовується до прийняття національного закону, що скасовує положення міжнародної податкової угоди.

У системі податкового законодавства міжнародні угоди по оподатковуванню поділяються на групи:

а) міжнародні угоди загального характеру;

б) власне податкові угоди:

в) загальні податкові угоди (конвенції);

г) обмежені податкові угоди;

д) угоди про надання адміністративної допомоги по оподатковуванню;

е) договори, у яких порушуються і податкові питання:

ж) угоди про податкові режими і пільги;

з) торгові договори;

і) специфічні угоди по конкретних міжнародних організаціях.

Міжнародні угоди загального характеру поряд з іншими сферами співробітництва встановлюють загальні правила дії сторін в області оподатковування. Безпосередньому застосуванню ці акти не підлягають, але принципи, що містяться в них, використовуються в інших договорах, а також у національному законодавстві.

Власне податкові угоди двостороннього і багатобічного характеру мають три підгрупи:

загальні податкові угоди (конвенції) — міжнародні договори; рекомендаційного характеру, що порушують усі питання взаємовідносин сторін в області прямих і непрямих податків;

обмежені податкові угоди, розповсюджувані на конкретний вид податку, платника і т.ін.;

угоди про надання адміністративної допомоги по оподатковуванню.

Договори, у яких порушуються податкові питання, звичайно спрямовані на встановлення сприятливого податкового режиму, надання тих чи інших пільг і т.ін. Наприклад, у 1992 р. в Угоді про регулювання взаємин держав СНД одинадцять країн зобов'язалися, зокрема, вжити заходів по усуненню подвійного чи багаторазового оподатковування доходів від торгівлі. Власне кажучи, даний документ являє собою угоду про податкові режими і пільги для країн – учасників СНД.

До договорів, у яких вирішуються податкові проблеми, відносяться торгові договори, що передбачають режим найбільшого сприяння для товарів і послуг.

Існують і специфічні угоди по конкретних міжнародних організаціях — наприклад, угода про розміщення штаб-квартири ООН у Нью-Йорку, спрямована на звільнення від сплати податків у країні перебування.

5.3 Міжнародне подвійне оподатковування

Відсутність взаємозв’язку між законодавчими нормами в окремих країнах – причина виникнення міжнародного подвійного оподатковування.

Міжнародне подвійне оподатковування - це обкладання порівнюваними податками в двох державах (чи більш) одного платника податків у відношенні одного об’єкта за той самий період часу, у результаті чого виникають ідентичність податкового платежу, тотожність об’єкта оподатковування, суб'єкта оподатковування і термінів сплати податків.

Подвійне (тобто зайве) оподатковування стримує ділову активність підприємця і сприяє підвищенню цін на товари і послуги. Антиоподатковування, тобто не включення об’єкта чи суб’єкта оподатковування в податкову систему двох країн і більш, означає відсутність чи зменшення оподатковування; однак у цьому випадку знижується інтерес підприємця до участі в розвитку національної економіки.

Застосовують як однобічні міри запобігання подвійного оподатковування, зв’язані з нормами внутрішнього податкового законодавства, так і багатобічні міри, реалізовані за допомогою відповідних міжнародних угод і конвенцій.

Відповідно до розподільного методу (принципом звільнення) держава А не обкладає податком доход, що за згодою обкладається в державі Б. У договорах між сторонами перераховані відповідні види доходів і об’єктів, що підпадають під їхню податкову юрисдикцію.

Податковий залік (кредит) означає, що держава А обчислює стягнутий їм з резидента податок на основі сукупного доходу, включаючи доход, отриманий у державі Б. Далі з власного податку віднімаються суми податків, сплачених в іншій державі.

Податкова знижка зменшує на суму сплаченого за рубежем податку оподатковувану базу, тобто сплачений податок розглядається як витрата, що віднімається із суми доходів, що підлягають оподатковуванню.

Для визначення податкового статусу (але не організаційно-правової форми) іноземної юридичної особи використовується поняття «постійне представництво». При укладанні договорів про запобігання подвійного оподатковування держави, яки договорюються, встановлюють, що оподатковуванню на території іншої держави підлягає прибуток тільки тієї іноземної юридичної особи, що отриманий через постійне представництво, котре знаходиться там. Якщо іноземна особа, допустимо в Україні, не має такого податкового статусу, то доходи, отримані з джерел на її території, при наявності відповідного міжнародної угоди оподаткуванню в Україні не підлягають.

Постійне представництво виникає при дотриманні декількох загальних умов (критеріїв). У Росії встановлені три умови: наявність фіксованого місця діяльності (офіс, монтажний об’єкт, площадка складу й ін.); сталість місця діяльності (звичайно 12 місяців); здійснення в ньому діяльності іноземною особою.

5.4 Офшорні механізми в міжнародному оподатковуванні

Майже в кожній країні існує вид діяльності чи організаційно-правова форма, податковий режим яких завдяки особливості національного податкового законодавства більш кращий. Тим самим створюється основа для залучення під таку юрисдикцію з низьким рівнем оподатковування іноземних юридичних осіб. Державна політика деяких країн передбачає надання вагомих податкових пільг іноземним фірмам з метою одержання вигоди у формі напливу іноземних капіталів.

Країна, у якій податковий режим є більш пільговим, має назву податкового притулку (податкової гавані). Якщо в межах однієї країни діє пільговий порядок оподатковування, що стимулює залучення інвестицій у підприємницьку діяльність, то виникає податковий оазис (економічна зона, зона вільного підприємництва, порт і т.п.).

Пільговий податковий клімат чи наявність безподаткового статусу стимулює створення так званих офшорних компаній (від англ. оff-shore — поза берегом, ізольований). Місцева адміністрація звичайно пред’являє таким компаніям ряд типових вимог: