ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.11.2019
Просмотров: 3899
Скачиваний: 2
Які ж риси характерні для конфедеративної форми державного устрою?
• Конфедерація утворюється на основі відповідних договорів.
• Суб’єкти конфедерації мають право вільного виходу.
• Суверенітет у конфедерації належить державам, що входять до її складу. Ніякі рішення союзної влади не мають сили без згоди суб’єктів конфедерації.
• Фактично суверенітет конфедерації не визнається міжнародним правом, оскільки конфедерації позбавлені суверенної влади над всією територією і населенням. Міжнародні договори з конфедераціями носили обмежений характер і укладалися, головним чином, для вирішення питань війни і миру.
• У предмет відання конфедерації входить невелике коло питань: питання війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної армії, загальної системи комунікацій, вирішення спорів між суб’єктами конфедерації. Розширення їх можливе, як правило, тільки за згодою всіх держав, що входять до складу конфедерації.
• У конфедераціях утворюються тільки ті координаційні органи, котрі необхідні для вирішення завдань, що постають перед конфедерацією.
• Парламент конфедерації формується представницькими органами її суб’єктів, що зобов’язують своїх делегатів неухильно додержувати виданих їм інструкцій і вказівок.
• Постійно діючі державні органи конфедерації позбавлені владних повноважень. Як правило, акти конфедеративної влади не містять норм прямої дії: вони адресовані не громадянам, а органам влади суб’єктів конфедерації.
• Суб’єктам конфедерації належить право відмовлення у визнанні або відмовлення в застосуванні актів союзної влади.
• Бюджет конфедерації формується за рахунок добровільних внесків її суб’єктів. Правом безпосереднього оподаткування, як і можливістю примусового стягнення внесків, конфедерація не володіє.
• Суб’єкти конфедерації мають право встановлювати митні й інші обмеження, що перешкоджають пересуванню осіб, товарів, послуг і капіталів.
• Як правило, у конфедераціях відсутня єдина система грошового обігу.
• Військові формування набираються суб’єктами конфедерації, причому нерідко зберігається подвійне їх підпорядкування державним органам конфедерації і її суб’єктів.
• У конфедераціях немає союзного громадянства. Конфедерація як форма союзу держав порівняно рідко зустрічалася в історії. Конфедераціями були Австро-Угорщина до 1918 р., Шве-ція і Норвегія до 1905 р., Сполучені Штати Америки з 1781 до 1789 р., Швейцарія в період з 1815 до 1848 р. Були спроби створення конфе-дерацій у різних регіонах світу й у XX ст. Однією з них була Сенегамбія, що об’єднала в 1982 р. дві держави — Гамбію і Сенегал — у конфедеративний союз. Але через кілька років вона розпалася. Така ж доля спіткала в 1961 р. Об’єднану Арабську Республіку — конфедерацію, створену Єгиптом і Сирією в 1958 р.
Досвід історії конфедерацій свідчить про те, що ця форма є перехідною або до повного розпаду союзу, або до федеративної форми державного устрою. Характерно те, що до федеративної форми устрою перейшли тільки конфедерації з мононаціональним складом населення (США, Швейцарія), а багатонаціональні конфедерації (Австро-Угорщина, Швеція і Норвегія та ін.) розпалися.
Міждержавні утворення знають і таку форму, як співтовариство держав.В основі співтовариства, як правило, лежить міждержавний договір. Співтовариство є ще однією своєрідною перехідною формою в державній організації суспільства. Воно здебільшого підсилює інтернаціональні зв’язки держав, що входять у співтовариство, і еволюціонує вбік конфедеративного об’єднання (наприклад, Європейське Економічне Співтовариство).
Процеси міждержавного об’єднання, що відбуваються в рамках Європейського Економічного Співтовариства (створення системи наддержавних органів, ліквідація митних кордонів, введення загальної валюти), дозволяють говорити про становлення міждержавного об’єднання специфічного характеру. Країни Європейського Економічного Співтовариства переслідують насамперед економічні цілі.
Імперія — примусове об’єднання держав, здійснене або шляхом завоювання, або шляхом іншого тиску (економічного, політичного тощо). Разом з тим історія знає і добровільне, договірне входження деяких держав до складу імперії. Це відбувається, як правило, тоді, коли народу цієї держави загрожує знищення з боку іншої держави, і у возз’єднанні з близькими державами (на ґрунті релігії, мови) народ цієї держави бачить свій порятунок. Але в основному імперія тримається на застосуванні примусу (військового, політичного, економічного, ідеологічного), і як тільки він зникає, імперія розпадається.
Словом, міждержавні форми можуть розділятися на два види: доб-ровільні й примусові. Якщо на початковому етапі розвитку людства переважали насильницькі форми міждержавного об’єднання, то з розвитком цивілізації вони йдуть у минуле. Їхнє місце займають добровільні форми міжнародного співіснування, об’єднання. У перспективі інтеграційні зв’язки між державами будуть усе більше зростати.
5.5. Державний режим
Вивчення не лише форм державного правління або устрою, але й методів і способів, за допомогою яких держава здійснює свою владу, сукупність яких утворює політичний режим, стає об’єктивно необхідним для комплексного розуміння форми держави.
Державний режим — це характеристика форми держави, що вказує на сукупність методів, прийомів, способів і засобів, якими здійснюється влада в державі.Основні режими виділяють на основі таких критеріїв: ступінь вра-хування інтересів народу при здійсненні державної влади; ступінь участі народу в державному управлінні; ступінь колегіальності у прийнятті офіційних рішень; ступінь політичного та ідеологічного плюралізму та існування опозиції владі; ступінь обмеження проявів протиправного насильства з боку держави щодо громадян; ступінь забезпеченості прав і свобод людини і громадянина, переважаючі методи здійснення державної влади та ін.
Державний режим є історично обумовленим. Протягом усієї іс-торії людства з моменту виникнення держави існувало чимало різних режимів. При вирішенні питання про класифікацію державних режимів на різних етапах розвитку суспільства доцільно підходити до розв’язання цієї проблеми з погляду необхідності найбільш загальної класифікації державних режимів, а саме їх поділу на два види — демократичні і недемократичні. Кожен з них може поділятися на окремі різновиди.
Так, сучасні недемократичні режими поділяються на тоталітарні, авторитарні, військово-диктаторські тощо.
Тоталітарний режим характеризується всебічним і всеохоплюючим контролем держави над суспільством, підкоренням останнього державою, наявністю загальнообов’язкової державної ідеології та репресивних методів управління. Тоталітарна держава виступає як всеохоплююча влада. Тоталітарний режим відрізняється, як правило, наявністю однієї офіційної ідеології, що формується і задається політичною партією, політичним лідером, вождем народу. Тоталітарний режим допускає тільки одну правлячу партію. Відбувається зрощування партійного і державного апаратів.
Центром тоталітарної системи є вождь. Його особистість обо-жнюється, будь-яке критичне ставлення до нього забороняється. На тлі цього відбувається посилення виконавчих органів, виникає всевладдя номенклатури. Тоталітарний режим постійно застосовує терор, репресії, що мають масовий характер щодо населення як головний засіб для зміцнення і здійснення влади.
За тоталітаризму встановлюється абсолютний контроль над усіма сферами життя суспільства. Держава прагне повністю підпорядкувати суспільство, цілком його одержавити. Контроль пронизує навіть сферу особистого життя людей. Поширюються ідеї необхідності боротьби з ворогами народу. Мілітаризація — також одна з основних рис тоталітарного режиму. Агресія за тоталітарного режиму може поєднуватися з ідеєю світового панування, світової революції. Цей режим спирається на військово-промисловий комплекс, армію.
Фашистський режим представляє одну з крайніх форм тоталітаризму, що характеризується насамперед націоналістичною ідеологією, уявленнями про перевагу одних націй над іншими (панівної нації), крайньою агресивністю.
Авторитарний режим проявляється в дещо інших формах. Цей режим відрізняє концентрація влади в руках одного чи кількох органів державної влади, можливість застосування насильства, непідконтрольність влади, відсутність рівних, таємних та демократичних виборів державних органів.
Порівняно з тоталітарним, цей режим відрізняється певними ознаками пом’якшення: політичні репресії не мають масового характеру, існують представницькі органи, хоча насправді вони значної ролі в житті суспільства не відіграють. В авторитарній державі управління здійснюється, як правило, жорстко централізовано, життя у країні спрямовується політичною елітою (представниками правлячої партії).
Переважне використання методів примусу, придушення опозиції та боротьба з інакодумцями є характерним для авторитарного режиму. Така держава не може існувати без опори на поліцейський і військовий апарат. Опозиція при авторитаризмі не допускається. У політичному житті можуть брати участь і кілька партій, однак усі вони повинні орієнтуватися на лінію правлячої партії, інакше їх заборонять.
Особистість в авторитарній державі фактично не може повною мірою користуватися правами і свободами, навіть якщо вони і проголошуються формально, оскільки відсутні їхні гарантії. Найчастіше проголошується пріоритет інтересів держави над особистими.Але дуже часто авторитарні режими у відносно “м’якій”, стабілізаційній формі створюються для проведення радикальних реформ, зміцнення держави, її цілісності, єдності, попередження сепаратизму, економічного розвалу.
Авторитарному і тоталітарному режиму протистоїть демократичний режим. Демократичний режим (від грецьк. йетоктаїіа - народовладдя) - це режим, заснований на визнанні принципу рівності та свободи всіх людей, принципу народного суверенітету, рівної і вільної участі народу у формуванні державного апарату, в управлінні державою. Державна влада реалізується в інтересах народу демократичними методами, розмежовуються сфери державного управління та діяльності громадянського суспільства. Держава у своїй діяльності підпорядковується суспільству, їй притаманна підконтрольність та підзвітність перед народом.
Надаючи своїм громадянам широкі права і свободи, демократична держава не обмежується тільки їх проголошенням, вона всебічно їх забезпечує за допомогою системи юридичних та загальносоціальних гарантій.
В політологічній літературі виділяють такі специфічні різновиди демократичного режиму, як ліберально-демократичний, соціально-демократичний, національно-демократичний, консервативно-демо-кратичний, радикально-демократичний.
ТЕМА 6.ДЕРЖАВНА ВЛАДА
ПЛАН
-
Види державних органів
-
Принципи організації і функціонування механізму держави
половині ХХ ст. ця ідея набула широкого розповсюдження на Заході. Згідно з цією концепцією панування приватної власності та вільної конкуренції призводить до різкого майнового і соціального розмежування населення. Держава повинна брати активну участь в регулюванні економічних процесів з метою забезпечення кожному достатнього життєвого рівня.
Теорія 6.1.Види державних органів
За способом створення вони поділяються на первинні та похідні. Первинні створюються шляхом прямого волевиявлення всього або більшості населення (Верховна Рада), або виникають внаслідок спадкування (монархія), а похідні утворюються первинними органами та їм підзвітні.
За обсягом владних повноважень державні органи класифікуються на вищі (їх влада розповсюджується на територію всієї держави) та місцеві (функціонують в адміністративно-територіальних одиницях, їхні повноваження розповсюджуються лише на ці регіони).
За широтою компетенції виділяють органи загальної та спеціальної компетенції. Органи загальної компетенції уповноважені вирішувати широке коло питань, яке охоплює всі функції держави (уряд), органи спеціальної компетенції виконують одну функцію (міністерство фінансів, міністерство юстиції).
За принципом розподілу владних повноважень державні органи поділяють на законодавчі, виконавчі та судові.
За способами створення — виборні, призначувані та ті, що успад-ковуються.
За часом функціонування — постійні та тимчасові.
За складом — одноособові (монарх або президент) та колегіальні (парламент, уряд).
6.2. Принципи організації і функціонування механізму держави
Принципи організації та функціонування механізму держави — це законодавчі вимоги, що лежать в основі формування, організації і функціонування механізму держави.
До них належать закріплені в законі принципи організації і діяль-ності механізму держави: народовладдя, гуманізм, поділ влади, законність, рівни
доступ громадян до державної служби, підзвітність нижчих органів перед вищими, професіоналізм і компетентність державних службовців, гласність, відповідальність державних службовців за прийняті рішення, позапартійність державної служби, відокремлення релігійних об’єднань від держави, принцип оптимальності побудови і функціонування держапарату, принцип ефективності його дії, принцип професіоналізму державних службовців, принцип дотримання етичних вимог, принцип неупередженості та ін.
Однією з найважливіших проблем, які стосуються організації дер-жавної влади, протягом кількох століть є питання про єдність і поділ влади.
Сама ідея поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки влади супроводжує пошук людством ідеальної держави протягом багатьох століть. У зачатковому стані вона була присутня уже в поглядах давньогрецьких філософів (Аристотель, Полібій). Однак як основний принцип цілісного вчення про демократичну державу він був сформульований Д. Локком і розвинений згодом Ш. Мон-теск’є. Теоретична база була підготовлена всім об’єктивним ходом історії, а поштовхом до її оформлення стали буржуазно-демократичні революції.