ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.11.2019
Просмотров: 3909
Скачиваний: 2
ТЕМА 15. ОСОБА, ДЕРЖАВА І ПРАВО
ПЛАН
1. Поняття і принципи правового статусу особи
2. Види правових статусів особи
3. Права і свободи як головна складова правового статусу
4. Класифікація прав і свобод
5. Обов’язки як елемент правового статусу особи
6. Забезпечення прав і свобод особи
7. Гарантії прав і свобод особи
15.1. Поняття і принципи правового статусу особи
Для того щоб докладніше охарактеризувати місце і роль людини в суспільстві, її зв’язки з державою, необхідно проаналізувати її юри-дичний статус, що складається з системи прав, свобод і обов’язків, закріплених законом.
Таке поєднання і взаємообумовленість основних елементів правового статусу є невипадковим, оскільки будь-якому суб’єктивному праву відповідає певний юридичний обов’язок. Неможливо отримати повну уяву про права, свободи і обов’язки особи, розглядаючи їх як відокремлені один від одного явища (адже вони невіддільні один від одного і утворюють певну систему), тому їх слід розглядати комплексно, у складі правового статусу особи.
Отже, правовий статус особи — це система взаємопов’язаних прав і свобод та обов’язків, які закріплені в законодавстві і визначають правове положення особи в суспільстві.
Суть правового статусу особи полягає у визначенні і законодав-чому закріпленні правового становища особи в суспільстві. Правовий статус, що включає права, свободи і обов’язки, цілеспрямовано впливає на створення збалансованих способів взаємодії людей між собою і формування впорядкованих відносин між індивідом, суспільством і державою.
Основні принципи правового статусу особи — це головні засади, які визначають суть цього статусу і закріплюють його найважливіші ознаки. Ці принципи закріплені в Конституції України і повністю відповідають загальновизнаним світовим стандартам. Зокрема, серед принципів правового статусу особи є такі, як принцип рівності прав і свобод, забезпечений визнанням неприпустимості привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; принцип невідчужуваності та непорушності прав і свобод особи; принцип невичерпності прав і свобод особи; принцип гарантованості прав і свобод; принцип неможливості довільного скасування прав і свобод; принцип неприпустимості звуження змісту та обсягу наявних прав і свобод; принцип взаємообумовленості прав, свобод і обов’язків та принцип визнання міжнародних стандартів у галузі прав і свобод особи.
15.2. Види правових статусів особи
Правовий статус особи можна розглядати у трьох аспектах — міжнародно-правовому, конституційному і галузевому.
1. Проблема забезпечення прав і свобод особи вийшла далеко за межі внутрішньої компетенції кожної окремої держави, стала справою усього міжнародного співтовариства. Завдяки прийняттю цілого ряду міжнародно-правових документів з цих питань внесені принципові зміни у правосуб’єктність особи, яка виступає суб’єктом не лише внутрішньодержавного, але й міжнародного права.
Міжнародно-правовий статус особи (його ще називають “загаль-ним”) містить права, свободи і обов’язки, закріплені у міжнародно-правових документах. Їх охорона і захист передбачені не лише внутрішнім законодавством держав — учасниць міжнародних угод з питань прав і свобод людини, але й нормами, які вироблені світовим співтовариством і є для цих держав обов’язковими.
Міжнародно-правовий (загальний) статус особи містить перелік основних прав і свобод — таких, що є універсальними, пріоритетними для захисту як внутрішньодержавними, так і міжнародно-правовими засобами. Всі вони відображені в Міжнародному Біллі про пра-ва людини, в Європейській конвенції із захисту прав людини і основних свобод, Європейській соціальній хартії. Всі ці права і свободи мають бути визнані кожною державою-учасницею незалежно від їх конституційного закріплення. Пріоритет міжнародного права щодо внутрішньодержавного у сфері прав людини стає загальновизнаним принципом світового співтовариства.
2. Конституційний статус особи об’єднує права, свободи і обов’язки, закріплені у Конституції — Основному Законі держави і суспільства. Цей статус іноді називають “базовим”. Конституційні права, свободи і обов’язки є основними правами, свободами і обов’язками. Вони становлять юридичну базу для всієї системи прав, свобод і обов’язків, закріплених кожною окремою галуззю права, мають найвищу юридичну силу і підлягають підвищеному захисту. Конституційні права, свободи і обов’язки є правовим базисом для прав, свобод і обов’язків, зафіксованих у чинному законодавстві, бо вони містять вихідні, принципові положення правового регулювання в тій чи іншій сфері суспільних відносин. Елементи конституційного статусу особи вказують на головні напрями розвитку всієї системи прав, свобод і обов’язків, визначають зміст і основні цілі їх спрямування. Крім того, конституційні права, свободи і обов’язки визнаються такими, що безпосередньо діють, оскільки норми Конституції визнаються нормами прямої дії.
Конституційно-правовий статус можна охарактеризувати як єдиний і однаковий для всіх. Проте наявність або відсутність деяких прав, свобод і обов’язків залежить від особливого статусу того чи іншого суб’єкта, суть якого полягає у приналежності чи неприналежності цього суб’єкта до громадянства держави.
Громадянство — це невід’ємний складовий елемент конституційно-правового статусу особи, що розкриває зміст юридичного зв’язку між конкретним громадянином та державою. Громадянство визначає постійний правовий зв’язок особи та держави, що знаходить свій вияв у наявності в держави і конкретної особи взаємопов’язаних і взаємообумовлених прав і обов’язків. Перебування особи у грома-дянстві означає наявність у неї повного обсягу прав і обов’язків. Лише громадянин може розраховувати на захист як всередині держави, так і за кордоном; має право брати участь в управлінні державою і в повному обсязі володіє політичними правами і свободами; відбуває військовий обов’язок по захисту держави у Збройних силах.
3. Галузевий статус особи складається з певних повноважень, що забезпечують особі здійснення її можливостей у певній сфері суспільних відносин, яка регулюється тією чи іншою галуззю права. Кожна з галузей права закріплює права, свободи і обов’язки особи у певній сфері суспільних відносин, наприклад, у майнових, сімейних, трудових та інших. Роль і значення конституційно-правового статусу у його співвідношенні з галузевим статусом полягає в тому, що він системно інтегрує та об’єднує головні засади галузевого правового статусу.
15.3. Права і свободи як головна складова правового статусу
Як було зазначено, головними складовими правового статусу особи є права, свободи і обов’язки. Права і свободи особи визначають умови її нормальної життєдіяльності, створюють необхідні умови для її всебічного розвитку, задоволення інтересів і потреб.
Права і свободи особи — це певні можливості, необхідні для задо-волення особою своїх життєвих потреб — матеріальних і нематеріаль-них, для існування та розвитку особи в конкретно-історичних умовах, що об’єктивно обумовлені рівнем розвитку суспільства. Права і свободи є природними, природженими і невід’ємними якостями особи, без яких вона не може нормально існувати.
Положення про природне походження прав і свобод в жодному разі не означає, що вони не потребують законодавчого закріплення, скоріше навпаки, саме завдяки юридичному закріпленню прав і свобод створюються реальні підстави для забезпечення їх невід’ємного і непорушного характеру.
Саме через це правовий статус особи слід розглядати, органічно поєднуючи природно-правові і нормативістські підходи, що дозволяє уникати певних протиріч і встановлювати об’єктивну істину з питань, які безпосередньо стосуються прав і свобод особи та їх забезпечення.
Права і свободи — це закріплені в законодавстві і гарантовані дер-жавою юридичні можливості, що дозволяють кожному вільно і на власний розсуд поводитись, а також створювати і користуватись на-даними йому нормами права соціальними благами.
Права індивіда завжди пов’язані із задоволенням його інтересів і потреб, і тому кожне суб’єктивне право передбачає ряд повноважень, які надаються уповноваженій особі: можливість користуватись наданими соціальними благами; можливість здійснювати власні активні дії (фактичні і юридичні); можливість вимагати від інших осіб виконання дій, що відповідають праву уповноваженої особи; можливість привести в дію примусову силу держави проти зобов’язаної особи.
У чому причина відокремлення таких понять, як “права” і “свободи”? В цілому в сучасній науці ці категорії за своєю суттю і змістом вважаються рівними. За юридичною природою і за засобами гарантування права і свободи є ідентичними. Разом з тим термін “свобода” підкреслює ширші можливості індивідуального вибору (свобода думки, свобода слова), не окреслюючи конкретного кінцевого результату її реалізації, тоді як термін “право” визначає конкретні дії суб’єктів (право на страйк, право на недоторканність житла).
15.4. Класифікація прав і свобод
Наукова класифікація прав і свобод особи є необхідним засобом їх всебічного дослідження. Вона дозволяє не лише розкрити суть і зміст цих важливих компонентів правового статусу особи, але й сфери їх реалізації.
1. Історично найперша спроба класифікації прав і свобод була здійснена у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 року, згідно з якою права і свободи поділялись на дві групи — ті, що належать людині, і ті, що належать громадянину. Ця класифікація засновувалась на концепції природного права, згідно з якою деякі права і свободи існували ще в додержавний період (природні права — права людини), а інші (права громадянина) формуються на ос-нові їх закріплення державою в законах.
У сучасній теорії права роздвоєння прав і свобод особи на права людини і права громадянина пояснюється головним чином на основі розмежування сфер функціонування громадянського суспільства і держави. В громадянському суспільстві на основі прав людини створюються умови для самовизначення, самореалізації особи, забезпечення її автономії. Права громадянина охоплюють сферу відносин індивіда з державою, вони кваліфікують особу як члена державно-організованого співтовариства. Таким чином, права людини і права громадянина у своїй сукупності відображають найрізноманітніші зв’язки особи із суспільством і державою.
2. Досить розповсюдженим є поділ прав і свобод особи на основні (фундаментальні) та інші. Під основними правами і свободами розуміють конституційні права і свободи, а також ті, що закріплені у міжнародно-правових документах з прав людини і містять загальновизнані універсальні стандарти. Основні права і свободи являють собою серцевину правового статусу, вони передбачають можливість виникнення у особи на їх основі великої кількості інших прав і свобод. Вони є правовою базою для похідних, але не менш важливих, інших прав і свобод.
3. За часом виникнення права і свободи особи поділяються на права і свободи першого, другого і третього поколінь. До прав і свобод першого покоління відносять традиційні ліберальні цінності, суть, яких зводилась до обмеження втручання держави у сферу особистої свободи і створення умов для участі громадян у здійсненні управлінських повноважень з метою обмеження державної влади шляхом контролю над її організацією і функціонуванням. Правами першого покоління є громадянські і політичні права і свободи.
Соціально-економічні і культурні права є правами другого покоління, для їх забезпечення і реалізації одного лише невтручання з боку держави замало, вона повинна створювати належні умови для їх реалізації і захисту. Ці права з’являються як наслідок проведення заходів, спрямованих на пом’якшення різких соціальних протиріч, що виникли у процесі розвитку капіталістичних відносин.
Третім поколінням прав і свобод є колективні права, які формуються в міру становлення інтересів тієї чи іншої суспільної групи. Вони характеризують не індивідуальний статус особи, а її приналежність до певної спільності.
4. Серед інших підходів до класифікації прав і свобод особи можна назвати поділ прав і свобод по галузях права: на публічно-правові і приватноправові; на матеріальні і процесуальні.
5. Найбільш розповсюдженою є класифікація прав і свобод особи за сферами суспільних відносин, в яких реалізуються ті чи інші потреби й інтереси особи. Іншим, близьким за змістом критерієм класифікації прав і свобод є соціальні цінності або блага, що виступають об’єктом правових відносин, в яких бере участь особа. Але й серед послідовників цієї класифікації відсутня єдність поглядів.
Відповідно до цієї класифікації права і свободи найчастіше поді-ляються: 1) на громадянські; 2) політичні права і свободи; 3) соціально-економічні права і свободи; 4) на культурні і духовні права і свободи.
1. Громадянські права і свободи є природними, невідчужуваними і такими, що не можуть бути обмежені в жодному разі. Особа — носій цих прав і свобод, виступає як член громадянського суспільства. До них належать можливості, необхідні для фізичного існування людини, для задоволення її біологічних та матеріальних потреб та можливості збереження, прояву, розвитку і захисту морально-психологічної індивідуальності людини.
До громадянських прав і свобод належать: право на життя, право на повагу гідності, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність житла, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на невтручання в особисте та сімейне життя.
2. Політичні права і свободи являють собою можливість брати участь у державному та громадському житті, впливати на діяльність державних органів, громадських об’єднань політичного спрямування.
До політичних прав і свобод належать свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право на вільний виїзд з території України (крім випадків, передбачених законодавством); право на участь в управлінні державними справами та участь у референдумах; право на вільні вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування і право бути обраним до цих органів; право на звертання до органів державної влади і місцевого самоврядування; право на свободу об’єднання; право на мирні збори, мітинги і демонстрації; право направляти письмові звертання або особисто звертатись до органів державної влади та ін.
3. Соціально-економічні права і свободи — це можливість реалізу-вати свої здібності і здобувати засоби до існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ, а також у разі потреби от-римувати соціальну допомогу від держави.