Файл: Теория гос-ва и права-2010.doc

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 26.11.2019

Просмотров: 3975

Скачиваний: 2

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

Економічні права — це повноваження, які відображають еконо-мічні аспекти природних прав людини і забезпечують одночасно господарську автономність індивідів і їхні взаємозв’язки один з одним і з суспільством. До економічних належать право приватної власності, право на володіння, користування і розпорядження майном як одноосібно, так і спільно з іншими особами, право на підприємницьку ді-яльність, право обирати вид діяльності або професію та ін. Соціальні права забезпечують людині гідний рівень життя і соціальну захищеність. До них належать право на соціальне забезпечення, на достатній рівень життя, на охорону здоров’я та ін. Через те, що обидві групи прав і свобод стосуються підтримання і нормативного закріплення соціально-економічних умов життя індивіда та прямо залежать від стану економіки і ресурсів, їх слід об’єднати в одну спільну групу — соціально-економічні права і свободи.

Особливістю цих прав є те, що обсяг і ступінь їх реалізованості багато в чому залежить від стану економіки і ресурсів, і тому гарантії їх реалізації порівняно з громадянськими або політичними правами менш розвинені.

До цих прав належать: право на приватну власність, право на під-приємницьку діяльність, право на користування суспільною власністю — загальнонародною, загальнодержавною та комунальною, право на працю, право на страйк, право на відпочинок, право на соціальний захист, право на житло, право на достатній життєвий рівень, право на охорону здоров’я, на медичну допомогу і медичне страхування тощо.

4. Культурні і духовні права і свободи — це можливості доступу до духовних здобутків людства, їх засвоєння, використання та участь у подальшому їх розвитку. До цих прав належить право на освіту, яке охоплює практично всі основні її форми; право на свободу творчої і інтелектуальної діяльності та право на її результати; право на свободу думки і слова, право на інформацію, а також право на свободу світогляду і віросповідання.

15.5.Обов’язки як елемент правового статусу особи

Невід’ємним складовим елементом правового статусу особи ви-ступають юридичні обов’язки. Кожна людина не може розглядатись у відриві від величезної кількості зв’язків, які існують між нею та іншими людьми, між нею та суспільством, державою. Взаємодіючи з іншими, вона не може не мати певного кола обов’язків як щодо суспільства і держави, так і щодо оточуючих. Тому обов’язки є так само важливим і необхідним елементом правового статусу, як права і сво-боди. Обов’язки — це об’єктивно необхідні форми поведінки, що відповідають інтересам суспільства, держави та інших індивідів.

Якщо права і свободи являють собою варіанти можливої поведінки суб’єктів, яку вони здійснюють у межах відповідних правових норм за власним вибором і на власний розсуд, відштовхуючись від власних інтересів і потреб, то юридичні обов’язки є необхідними варіантами поведінки суб’єктів, суть яких полягає в обов’язковому виконанні окреслених в нормах права активних дій (активні обов’язки) або в утриманні від тих дій, які забороняються у правових нормах (пасивні обов’язки).


Якщо права і свободи — це встановлені нормами права можливості обирати вид і міру поведінки, то обов’язки — це передбачена правовими нормами необхідність слідувати певному виду і мірі поведінки, це закріплені в законі вимоги держави і суспільства до поведінки особи.

Обов’язки необхідно виконувати належним чином, виходячи з усієї сукупності вимог, які висуваються до поведінки суб’єктів і стосуються часу, місця, кількості, якості і повноти виконання обов’язків. Обов’язок — це необхідна (правомірна) поведінка, котрій притаманна певна якість, що визначає вид поведінки, та здійснюється у певних межах, в яких виявляється міра цієї поведінки.

Між правами і свободами, з одного боку, і обов’язками — з другого існує тісний, нерозривний взаємозв’язок, адже всім без винятку суб’єктивним правам уповноважених осіб кореспондують відповідні юридичні обов’язки зобов’язаних осіб, оскільки права одних, не підкріплені обов’язками інших, не здатні реалізовуватись. Саме така нерозривна єдність прав, свобод і обов’язків, які виступають головними і першочерговими елементами правового статусу особи, забезпечує нормальну взаємодію індивідів, засновану на паритетності інтересів, є важливим засобом попередження конфліктних ситуацій і передумовою збалансованості, впорядкованості і стабільності суспільних відносин у цілому. Права, свободи і обов’язки у своїй сукупності визначають ту сферу життєдіяльності кожної окремої особи, в межах якої вона є вільною. Проте ця свобода не є безмежною, заборона порушувати права і свободи інших осіб виступає для кожного чи не найважливішим обов’язком.

Першочерговим обов’язком громадян України є захист своєї Віт-чизни, її незалежності та територіальної цілісності, а також шанування державних символів, відбування військової служби. Здійснення цих обов’язків має на меті утвердження реального суверенітету Української держави.

Наступним конституційним обов’язком громадян є незаподіяння шкоди природі, культурній спадщині і відшкодування збитків у разі порушення цього обов’язку. Конституційне закріплення цього обов’язку засвідчує важливість захисту природних і культурних цінностей України.

У зв’язку зі змінами економічного та суспільного ладу, які відбувались протягом останнього десятиріччя, з’явилась потреба законодавчо закріпити такий обов’язок, як сплата податків і зборів в порядку і розмірах, встановлених законом, а також щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій стан та доходи за минулий рік. Несплата податків значною частиною населення, підприємств та організацій є однією з причин кризової ситуації в нашій економіці, адже податки є важливим джерелом формування доходів держави.

Конституція України визнає людину, її життя, здоров’я, честь і гідність, її безпеку і недоторканність як найвищу соціальну цінність, проголошуючи і гарантуючи систему її прав і свобод, покладає на неї


обов’язок неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Ця норма має загальне значення. Вона поширюється на всі положення Конституції, законів і підзаконних нормативно-правових актів України.

15.6. Забезпечення прав і свобод особи

Забезпечення прав і свобод особи як специфічна діяльність по на-данню їм реального, невід’ємного і непорушного характеру передбачає створення певних умов, за яких реалізація прав і свобод особи є безперешкодною і максимально ефективною, охорона запобігає найменшій можливості їх порушення, а захист від скоєного правопорушення сприяє відновленню порушених прав і притягненню винної особи до відповідальності.

Аналізуючи сутність забезпечення прав і свобод особи, необхідно поряд із юридичними складовими цієї системи розглядати й економічні, політичні та соціальні умови забезпечення прав і свобод особи, адже перераховані фактори як матеріальні умови життєдіяльності суспільства обумовлюють фактичне становище у сфері забезпечення прав і свобод особи.

Тому не можна зводити процес забезпечення прав і свобод особи до реалізації лише окремих юридичних засобів забезпечення без врахування економічних, соціальних, політичних та інших факторів соціального середовища, без вивчення загальносоціальних умов їх фактичного здійснення. Всі зазначені аспекти мають бути враховані і повинні знайти своє відображення в понятті “забезпечення прав і свобод особи”.

Соціальне призначення забезпечення прав і свобод насамперед обумовлено потребою у створенні належних умов (як фактичних, так і юридичних) для надання законодавчо закріпленим правам і свободам реального і непорушного характеру, у ліквідації невідповідності між правовим і фактичним положенням особи в суспільстві.


15.7. Гарантії прав і свобод особи

Гарантії прав і свобод особи — це юридичні засоби забезпечення повного, неухильного і безперешкодного здійснення кожним своїх прав і свобод, охорони прав і свобод від можливих протиправних посягань і їх захисту від будь-яких незаконних порушень.

Дуже часто під гарантіями розуміють також певні фактори або різноманітні умови забезпечення прав і свобод особи. Проте фактори та умови самі по собі не належать до гарантій, вони виступають лише як загальні передумови забезпечення прав і свобод особи.

Під гарантіями прав і свобод особи слід розуміти сукупність кон-кретних засобів, що носять юридичний, загальнообов’язковий характер, завдяки яким можливе всебічне забезпечення ефективного здійснення, охорони і захисту прав і свобод особи. Головне призначення гарантій прав і свобод особи полягає у забезпеченні всім і кожному рівних правових можливостей для набуття, реалізації, охорони і захисту прав і свобод. Вони покликані забезпечити найсприятливіші умови, в атмосфері яких записаний у Конституції і законах правовий статус особи і насамперед її права і свободи стали б фактичним становищем кожної людини і громадянина.


Гарантування прав і свобод особи як найважливіший чинник їх реального і ефективного забезпечення неможливий без певних передумов — як загальних, так і спеціальних, нормативних. Головними передумовами, які забезпечують реальну можливість ефективного здійснення, охорони та захисту прав і свобод особи, є демократична правова соціальна держава і вільне громадянське суспільство. В свою чергу, їх розвиненість залежить від конкретних економічних, політичних, соціальних, культурних та ідеологічних передумов. Адже всі конкретні юридичні засоби реального забезпечення прав і свобод особи виявляються повною мірою як результат їх функціонування і розвитку.

Правильна класифікація юридичних гарантій прав і свобод особи має не лише велике науково-теоретичне, але й практичне значення. Вона сприятиме наповненню їх реальним змістом, підвищенню їх дієвості та ефективності.

До системи юридичних гарантій прав і свобод особи доцільно віднести такі складові елементи: матеріальні та процесуальні гарантії; інституційно-організаційні гарантії; галузеві гарантії; міжнародно-правові гарантії; юридичну відповідальність.

1. До першої групи юридичних гарантій прав і свобод особи належать матеріальні та процесуальні гарантії, які у своїй сукупності становлять вихідні нормативні положення, що закріплюють основні правові засади забезпечення реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи. Закріплюючи у відповідних правових нормах матеріальні гарантії — нормативні приписи, що мають на меті створити сприятливі юридичні умови для ефективного здійснення кожною особою своїх прав і свобод, держава водночас визначає конкретні форми і механізми реалізації деяких з них, закріплюючи їх у процесуальних нормах і утворюючи таким чином процесуальні гарантії. Процесуальні гарантії прав і свобод особи — це встановлені законом юри-дичні засоби забезпечення прав і свобод особи у процесі захисту цих прав і свобод під час здійснення правосуддя. Встановлюючи матеріальні гарантії прав і свобод, держава не може обійтись без врегулювання правозастосовчої діяльності, метою якої є втілення матеріальних гарантій у реальність.

2. Інституційно-організаційні гарантії прав і свобод особи — це пе-редбачені в законі суспільно-політичні інституції, на які покладаються відповідні функції і повноваження по організації забезпечення реалізації, охорони і захисту прав і свобод людини і громадянина.

Основними інституційно-організаційними гарантами прав і свобод людини за Конституцією України є Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, суди, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокуратура, адвокатура, Конституційний Суд, політичні партії і громадські організації, органи місцевого самоврядування, міжнародні судові установи та відповідні органи міжнародних організацій.


3. Конституційні і галузеві гарантії — юридичні засоби забезпечення реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи, які містяться у правових нормах відповідних галузей права. Серед галузевих гарантій виділяються конституційно-правові гарантії прав і свобод особи та загальногалузеві гарантії. Найважливішим видом є кон-ституційні гарантії, які містяться в Основному Законі — Конституції, забезпечують реальне здійснення, охорону і захист конституційних прав і свобод особи та визначають основоположні засади забезпечення галузевих прав і свобод. У правових нормах цивільного, сімейного, трудового права містяться відповідні гарантії цивільних, сімейних, трудових прав і свобод громадян.

4. Важливе значення у сфері забезпечення реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи в сучасних умовах розвитку людської цивілізації належить міжнародним гарантіям, які являють собою таку систему, що включає в себе загальновизнані принципи і норми, які регулюють сферу забезпечення прав і свобод окремих індивідів та соціальних спільностей (народів, націй), а також міжнародні установи і організації, які наділені відповідними функціями і повно-важеннями. Отже, міжнародні гарантії прав і свобод особи можна умовно поділити на матеріальні та процесуальні й інституційно-організаційні.

Міжнародно-правові гарантії прав і свобод особи — матеріальні, процесуальні та інституційно-організаційні — є важливим засобом забезпечення їх реалізації, охорони і захисту на міжнародному, над-державному рівні. Їх особливість полягає в тому, що, на відміну від внутрішньодержавних засобів забезпечення прав і свобод (які вста-новлюються нормами внутрішнього законодавства), система міжнародного і регіонального забезпечення прав і свобод особи базується на міжнародно-правових нормах, які створюються шляхом підписання державами багатосторонніх угод з відповідних питань. Держава, яка є учасником тієї чи іншої міжнародної угоди з прав людини, впроваджує норми цієї угоди у своє внутрішнє законодавство.

5. До особливої юридичної гарантії забезпечення реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи слід віднести юридичну відповідальність. Якщо попередні види юридичних гарантій в цілому виступають гарантом такого складового елементу правового статусу особи, як права і свободи, то юридична відповідальність є гарантією іншого, не менш важливого елементу правового статусу — юридичних обов’язків, без яких права і свободи не можуть існувати.