ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.11.2019
Просмотров: 4001
Скачиваний: 2
Ця функція випливає зі ст. 1 Конституції України, що визначає нашу державу як соціальну. Зміст цієї функції багатозначний: у державі охороняються праця і здоров’я людей, встановлюється гарантований мінімальний розмір оплати праці, забезпечується державна підтримка родини; розвивається система соціальних служб; встановлюються державні пенсії та інші гарантії соціального захисту.
Соціальна функція держави спрямована на подолання бідності, нерівності і зростання безробіття; на стабілізацію рівня життя населення і більш рівномірний розподіл тягаря економічних труднощів між різними верствами населення.
Останнім часом багато передових держав світу активно здійснюють функцію розвитку науково-технічного прогресу. Постійно розширюється сфера науково-технічних досліджень, що відбуваються на державній основі. Це викликано тим, що сучасні масштаби наукових досліджень і експериментальних робіт значно зросли. Тому держава бере на себе стимулювання технічного прогресу, майже повністю оплачує витрати в галузі фундаментальних теоретичних досліджень.
Функція розвитку культури, науки й освіти склалася замість раніше здійснюваної культурно-виховної функції з властивим їй домінуванням радянської державної ідеології. На відміну від колишньої, функція розвитку культури, науки й освіти ґрунтується на визнанні Конституцією ідеологічного плюралізму, відповідно до якого ніяка ідеологія не може встановлюватися як загальнообов’язкова. Конституція гарантує кожному свободу літературної, художньої, наукової, технічної творчості, охорону інтелектуальної власності.
Екологічна функція, або функція охорони природи і раціонального використання природних ресурсів, об’єктивно обумовлена розвитком науково-технічної революції і її часом негативних наслідків для людини. В цих умовах проблема екології вийшла на перший план не тільки в межах окремої країни, але й у глобальному міжнародному масштабі.
Зовнішні функції держави забезпечують здійснення її зовнішньої політики, відображають основні напрями її діяльності на зовнішньо-політичній арені, спрямовані на встановлення та підтримання певних відносин з іншими державами.Серед зовнішніх функцій, як правило, виділяють наступні: оборона країни, захоплення чужих територій, дипломатична, взаємодопомоги. Однак з погляду сучасного розуміння права агресивну зовнішню політику, ведення агресивних воєн, імперіалістичну діяльність не можна вважати функціями держави. Це — діяльність, що суперечить міжнародному праву, тобто протиправна.
Останнім часом змінилася не тільки наша країна, але й увесь світ. Відійшла в минуле глобальна конфронтація. Відповідно істотних змін зазнали зовнішні функції нашої держави: стала першорядною функція підтримки миру і міжнародної безпеки, активізувалися міждержавні економічні відносини, розвивається колективна безпека, створюються міжнародні миротворчі збройні сили. Усе це й обумовило появу відповідних зовнішніх функцій.
Наша держава здійснює наступні основні зовнішні функції: оборона країни; забезпечення миру і підтримка світового порядку; інтеграція у світову економіку і співробітництво з іншими країнами у вирішенні глобальних проблем.
Функція оборони країни передбачає військову безпеку, формування і функціонування збройних сил, застосування яких здатне протистояти агресії інших держав, посяганню на державний суверенітет.
Функція забезпечення миру і підтримки світового порядку передбачає недопущення нової глобальної війни, зміцнення обов’язкового для всіх режиму нерозповсюдження зброї масового знищення, зміцнення ООН.
Функція інтеграції у світову економіку і співробітництва з іншими країнами у вирішенні глобальних проблем виокремилась в основну функцію. Новий характер міжнародних зв’язків відкрив сприятливі можливості для більш ефективної реалізації інтересів нашої держави в галузі економіки, торгівлі, бізнесу, науково-технічного співробітництва, інтеграції у світову економіку. Діючи в цьому напрямі, Україна вступила в основні міжнародні економічні організації, уклала ряд договорів про партнерство і співробітництво. Впровадження у світову економіку привело до реформування зовнішньоекономічної діяльності, за допомогою якої вітчизняний ринок тісно взаємодіє зі світовим; усунуто монополію держави в зовнішньоекономічних зв’язках.
4.4. Форми і методи здійснення функцій держави
Держава повинна виконувати свої функції у притаманних їй формах, застосовувати у своїй діяльності різні методи. У правовій літературі під формами здійснення функцій держави розуміють, по-перше, специфічні види державної діяльності; по-друге, однорідну за своїми зовнішніми ознаками діяльність органів держави, за допомогою якої реалізуються її функції.
Розрізняються правові та неправові форми реалізації функцій держави.
Правові форми здійснення функцій держави — це однорідна за своїми зовнішніми ознаками, характером і юридичними наслідками діяльність державних органів, пов’язана з виданням юридичних актів (нормативних та індивідуальних). У правових формах відображаються зв’язок держави і права, обов’язок держави діяти при виконанні своїх функцій на основі права й у рамках закону. Крім того, вони показують, як державні органи і посадові особи працюють, які юридичні дії вони здійснюють.
Виділяють три правові форми здійснення функцій держави — правотворчу, правовиконавчу і правоохоронну.
Правотворча діяльність — це форма здійснення функцій держави шляхом підготовки і видання нормативно-правових актів, без яких реалізація функцій держави практично неможлива. Наприклад, як здійснювати соціальну функцію без законодавства про соціальне забезпечення?
Правовиконавча діяльність — це діяльність державних органів з виконання законів і підзаконних нормативних актів шляхом видання актів застосування права. Вона являє собою зв’язану з повсяк-денним розв’язанням питань управління справами суспільства владну, виконавчо-розпорядницьку роботу державних органів.
Правоохоронна діяльність — це форма здійснення функцій держави за допомогою владної оперативної роботи державних органів з охорони норм права від порушень, захисту прав і свобод, із забезпечення виконання юридичних обов’язків, з притягнення осіб, що скоїли правопорушення, до юридичної відповідальності, з охорони правопорядку, попередження правопорушень.
Неправові (організаційні) форми охоплюють великий обсяг орга-нізаційно-підготовчої роботи у процесі здійснення функцій держави.
Така діяльність є і необхідною, і правомірною, але вона не пов’язана з юридично значущими діями, що тягнуть за собою правові наслідки. Це, наприклад, підготовча робота зі збору, оформлення і вивчення різної інформації при вирішенні юридичної справи, ознайомлення з листами і заявами громадян тощо.
Виділяють наступні неправові (організаційні) форми діяльності державних органів по здійсненню функцій держави: 1) організацій-но-регламентуючу; 2) організаційно-господарську; 3) організаційно-ідеологічну.
Організаційно-регламентуюча діяльність являє собою поточну ор-ганізаційну роботу з вирішення повсякденних завдань, техніко-ор-ганізаційного забезпечення функціонування різних ланок державно-го механізму.
Організаційно-господарська діяльність — це оперативно-технічна, поточна господарська робота з матеріального забезпечення виконання різних державних функцій (економічне обґрунтування, контрольно-ревізійна діяльність, бухгалтерія, статистика, організація постачання, збуту тощо).
Організаційно-ідеологічна діяльність — це повсякденна оператив-но-роз’яснювальна, виховна робота (роз’яснення законів та інших нормативних актів, формування суспільної думки; робота засобів масової інформації тощо).
Методи здійснення функцій держави досить різноманітні. Так, виконуючи охоронну функцію, держава використовує методи переконання і примусу, для реалізації економічної функції необхідний цілий набір економічних методів — прогнозування, плануван-ня та ін.
4.5. Поняття і основні критерії типології держав
Держава — явище винятково різнобічне і багатогранне. Це обу-мовлює створення різних систем її класифікації. У цьому плані здій-снюються численні, різні за своїми підставами спроби, але всі вони зводяться до необхідності виділення із сукупності всіх, що будь-коли існували, теперішніх і тих, котрі з’являться в майбутньому держав і правових систем,певних типів держави і права, до необхідності їхньої типології (“типізації”) чи класифікації.
Типологія держав і правових систем повинна здійснюватися на чітко визначеній основі. Що ж собою являють критерії класифікації (типології) держави? Які риси й особливості їм повинні бути притаманні?Насамперед це об’єктивність. Як свідчить величезний досвід дослідження держав, як “об’єктивні” критерії їх класифікації широко використовувалися географічні та кліматичні фактори, ступінь складності, характер їх зв’язків з релігією, ступінь свободи і незалежності людини від держави, спосіб внутрішньодержавної організації і життєдіяльності, рівень розвитку загальної культури і світогляду, спосіб виробництва матеріальних і духовних благ, характер державного режиму.
Найрозповсюдженішими в сучасній науці є класифікації держав відповідно до суспільно-економічних формацій (формаційний підхід) і за цивілізаціями (цивілізаційний підхід).
Визначившись з основними критеріями типології держав, необ-хідно визначитися також з поняттям типу держави. Тип держави — це не будь-яка окремо існуюча держава, це — наукова категорія, збірний образ реально існуючих на даному історичному відтинку часу держав, яка складається із сукупності найбільш важливих, спільних для всіх цих держав ознак.
4.6. Формаційний підхід до типології держав
Відповідно до марксистських положень про формаційний підхід класова сутність держави, як й інших соціальних інститутів, у кінцевому підсумку визначається економічним фактором, станом виробничих відносин, способом виробництва, а сама держава є лише надбудовою над економічним базисом. Інакше кажучи, за формою і змістом держава обумовлена економічним ладом суспільства.
Саме такий підхід до класифікації держави застосовувався в нашій науці, причому в його основі лежало поняття історичного типу держави. Історичний тип держави — це сукупність основних рис держави певної суспільно-економічної формації, що виражають її класову сутність і призначення у суспільстві. Виділення суспільно-економічних формацій базується насамперед на способі виробництва і формі власності на засоби виробництва.
Незважаючи на недоліки, у рамках марксистського вчення про суспільно-економічні формації і тип держави було отримано чимало цінних результатів.
По-перше, встановлена залежність типу держави, класової прина-лежності влади від характеру економіки, способу виробництва, від суспільно-економічної формації. Влада в державі, як правило, належить економічно панівному класу, в руках якого знаходяться засоби виробництва.
По-друге, були об’єднані в одні класифікаційні групи держави, що мають єдиний — по відображенню класових інтересів — характер влади. На цій основі виділені рабовласницька, феодальна, буржуазна і соціалістична держави, влада в яких належала відповідно рабо-власникам, феодалам, буржуазії і трудящим на чолі з робітничим класом.
По-третє, з’явилася можливість виявляти загальне й особливе в організації, функціонуванні та розвитку держав, що входять у зазначені типи.
І нарешті, по-четверте, були виявлені закономірності зміни одного типу держави іншим — відповідно до зміни суспільно-економічних формацій.
Згідно з марксистською формаційною теорією типологія держави своєю підставою має суспільно-економічні формації. В історії людства таких формацій виділялося п’ять: первіснообщинна, рабовласницька,
феодальна, буржуазна і комуністична (соціалістична формація розгля-далась як перехідна до комуністичної). І з кожною, крім першої та ос-танньої, пов’язувався певний тип держави, була сформульована основ-на теза про те, що історія знає чотири історичних типи держави: рабо-власницький, феодальний, буржуазний і соціалістичний.
З погляду формаційної теорії рабовласницька держава — це перший історичний тип держави, що виник у результаті розкладу пер-віснообщинного ладу і являв собою політичну організацію класу ра-бовласників. Держава необхідна рабовласникам для утримання в по-корі рабів, їх експлуатації та придушення їх опору. Формаційна теорія відносить до рабовласницького типу держав, крім антич-них — Афінської і Римської, — численні держави Давнього
Сходу: Єгипет, Вавилонську державу, Ассирію, Хетське царство, Індію і Китай та ін.
Відповідно до формаційного підходу феодальна держава є другим історичним типом держави. Феодальна держава розглядається як знаряддя організованого насильства над кріпосними селянами, ор-ган диктатури феодалів.
Буржуазна держава — третій історичний тип держави, запропоно-ваний формаційною типологією. Згідно з цією теорією капіталістична держава забезпечує умови буржуазної експлуатації, в її основі — приватна власність на засоби виробництва. Вона являє собою диктатуру буржуазії, спрямовану на те, щоб тримати в підпорядкуванні робітничий клас.
Нарешті, ще один історичний тип держави, що виокремлюється в рамках формаційної теорії, — соціалістична держава. Вважалося, що вона являє собою вищий і останній історичний тип держави. Соціалістична держава розглядалася як організація політичної влади трудящих на чолі з робітничим класом, як диктатура пролетаріату.
Нині стають очевидними певна помилковість такого підходу, не-можливість його використання як єдино вірної методологічної і фі-лософської основи пізнання державно-правових форм суспільного буття. Спробуємо розібратись.
1. Першим недоліком викладеного формаційного підходу є його догматизація.
2. Наступним недоліком формаційної теорії держави є відсутність у формаціях азійського способу виробництва і відповідного східного типу держави.
3. Істотним недоліком формаційної теорії є звеличування соціалістичної держави, представлення її як вищого неексплуататорського типу держави (всі інші типи визначаються як експлуататорські й неповноцінні).
4. Ще одним недоліком такої типології є абсолютизація класового підходу, ігнорування загальносоціальної ролі держави. Слід зазначити схематизм і однолінійність цієї концепції. Відповідно до неї всі держави проходили жорстко заданий шлях від одного історичного типу до іншого. Насправді еволюція держав була набагато різноманітнішою.Звичайно, марксистська типологія держави, заснована на формаційному підході, далеко не бездоганна. Марксистську типологію держав можна критикувати, можна відмовитися від неї, але спочатку потрібно запропонувати замість неї щось досконаліше. Можливо, плідними будуть удосконалення і розвиток формаційного підходу?
Сучасні вчені переосмислюють запропоновану Марксом формаційну теорію. Здійснюються спроби її удосконалення. До вже відомих формацій прихильники такого підходу пропонують додати “східну державу”, “азійський спосіб виробництва” і “протофеодалізм”. Слід по-новому підійти і до характеристики “посткапіталістичної” держави. Що це: новий тип чи держава перехідного типу? Не можна ігнорувати також держави, що й далі йдуть соціалістичним шляхом розвитку (КНР, Куба, КНДР).