ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.11.2019
Просмотров: 5732
Скачиваний: 3
71
мінові вартості є засобами експлуатації – привласнення частки чужої, не-
оплаченої праці. Капітал виступає як виробничі відносини через те, що:
1) він має суспільний зміст; 2) він володіє речовим змістом.
Суспільний зміст капіталу
має такі форми: 1) самозростаюча вар-
тість; 2) вартість, що приносить додаткову вартість; 3) вартість, що вті-
лює в собі додаткову вартість. У
речовому змісті
капітал набуває таких
форм: 1) певна сума грошей; 2) певна сума засобів виробництва; 3) певна
сума товарів.
Отже,
капітал
– це самозростаюча авансована вартість; вкладення,
які дають змогу отрима ти дохід.
Матеріально-речовий зміст капіталу
формують речові та особисті,
фінансові та інтелектуальні фактори товарного виробництва, його про-
дукти (товари і послуги), які обслуго вують процес створення економіч-
них благ та їх просування у сфері виробництва, обміну, споживання.
Соціально-економічну форму капіталу
визначає взає модіючий рух
підприємницької та особистої власності еко номічних суб'єктів у процесі
їх виробничо-господарської, комерційної діяльності та отримання відпо-
відних доходів.
ВИДИ
КАПІТАЛУ
За
масштабами
функціонування
За
напрямами
інвестування
За
сферами
застосування
За
роллю
у
створенні
додаткової
вартості
За
способом
обороту
та
перенесення
вартості
на
готову
продукцію
За
джерелами
формування
За
значенням
у
створенні
та
перерозподілі
доходу
За
формами
функціонування
-
промисловий
;
-
торговельний
;
-
позичковий
капітал
(
капітал
сфери
виробництва
);
-
капітал
сфери
обігу
-
речовий
;
-
людський
-
національний
;
-
міжнародний
-
постійний
;
-
змінний
-
власний
;
-
залучений
-
основний
;
-
оборотний
-
реальний
;
-
фіктивний
-
індивідуальний
;
-
колективний
;
-
суспільний
Рис. 7.1 Види капіталу
Постійний капітал (С)
– частина авансового промисло вого капіталу,
яка вкладається в засоби виробництва і переноситься конкретною пра-
цею на новостворений продукт, не збільшуючи його вартості. Іншими
словами, це та частина капіталу, яка перетворюється на засоби виробни-
цтва, не змінюючи своєї величини (матеріальні витрати).
72
Змінний капітал (V)
– частина авансового промислового капіталу,
вкладена в найм робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі вироб-
ництва і є джерелом додаткової вартості. Тобто це та частина капіталу,
яка витрачається на купівлю робочої сили і в процесі виробництва змі-
нює свою вартість (оплата праці):
К = С + V.
Відношення додаткової вартості до змінного капіталу, що перемно-
жується на 100%, називається
нормою додаткової вартості
:
де,
M
– норма додаткової вартості;
m
– додаткова вартість;
V
– змінний капітал.
Цей показник характеризує, скільки найманий працівник працює на
себе, а скільки – на роботодавця.
Власний капітал
– капітал, вкладений власником фірми, визначений
як різниця між сукупними активами фірми та її зобов'язаннями.
Залучений капітал
– створюється за рахунок розміщен ня цінних па-
перів та отримання банківського кредиту.
Реальний капітал
– обслуговує насамперед рух промис лового ка-
піталу, відіграє визначальну роль у створенні до
ходу, втілюючись у
матеріально-речові, грошові та духовні цінності.
Фіктивний капітал
(від лат. – вигадка) не функ ціонує безпосередньо
у виробничому процесі, уречевлюєть ся в цінні папери (акції, облігації) та
дає їхнім власникам право на отримання прибутку. Сам по собі фіктив-
ний капітал не створює доходу, а лише сприяє його перерозподілу.
Оборот капіталу
– це безперервно повторюваний кру гооборот ка-
піталу, в результаті якого авансовані кошти пов ністю повертаються до
своєї початкової форми.
У процесі кругообороту капітал поступово перетворюється з однієї форми
а іншу і перебуває на трьох стадіях, втілюючись на кожній у відповідну функ-
ціональну форму: засобів виро бництва, готової продукції, грошових коштів.
Стадії кругообороту капіталу
:
1) грошовий капітал перетворюється на
продуктивний
шляхом закупівлі
засобів виробництва. Частина грошових засобів використовується на
заробітну плату робітників. Ця стадія відбувається у сфері обігу. Зна-
чення її для підвищення ефективності виробництва досить велике.
2) це процес виробництва матеріальних благ і створення нової вартості,
в ході якого капітал з продуктивної форми пере ходить у
товарну
. Ця
73
стадія є найважливішою в процесі кругообороту, тому що, на відміну
від першої, де формую ться передумови виготовлення матеріальних
благ і ство рення нової вартості, тут вони матеріалізуються. Саме тут
створюються споживні вартості, які задово льняють виробничі по-
треби суспільства, його членів, а також формується вартість, виро-
бляється необхідний про дукт, завдяки якому забезпечується відтво-
рення робочої сили і додатковий продукт, який задовольняє спільні
по треби суспільства як в частині поточного споживання, так і в час-
тині нагромадження.
3) виробничий капітал виконує функцію реалізації створеної нової про-
дукції. При цьому вартість капіталу із товарної форми перетворюєть-
ся на
грошову
, тобто знову набирає своєї первісної вихідної форми.
Третя стадія завершує процес кругообороту дове денням створеної
продукції через сферу обігу до спожива ча. Саме на цій стадії відбу-
вається перевірка, з одного бо ку, чи відповідають створені в процесі
виробництва спожив ні вартості суспільним потребам (споживачам),
а з другого – чи відповідає рівень витрат підприємства на створення
одиниці продукції суспільнонеобхідним витратам.
Таким чином,
кругооборот капіталу
– це послідовне його перетворен-
ня з однієї форми на іншу до повернення у вихідну. Всі три стадії круго-
обороту виробничого капіталу тіс но пов'язані між собою і взаємозалежні.
Одна стадія постійно змінюється другою. Результатом цього процесу є
створення спожи вчої вартості і зростання вартості.
Кругооборот капіталу можна зобразити схема тично:
Г – Т – В – Т ' – Г ',
де, В – виробництво, в процесі якого вартість спожитих засобів ви-
робництва переноситься конкретною пра цею на продукт, що виробляєть-
ся, і створюється нова вар тість;
Т ' – готова продукція для реалізації, яка містить у со бі додатковий
продукт;
Г ' – кошти від реалізації продукції.
Будь-яке виробництво пов'язане з витратами. Основ не завдання під-
приємця полягає в мінімізації витрат і максимізації доходів фірми.
Витрати
– це затрати ресурсів, що набули на ринку вартісної ознаки.
Витрати – це частина вартості товару, що має бути знову авансована на
продовження виробництва.
Виділяють такі
види витрат
:
1)
суспільні витрати виробництва
– це сукупність за трат живої і уре-
чевленої праці, які знаходять своє вира ження у вартості готової про-
дукції. Витрати підприємства складаються з усієї суми витрат на ви-
робництво продукції та її реалізацію. Ці витрати в грошовій формі
74
називаються собівартістю продукції, що показує, чого коштує підпри-
ємству виробництво і реалізація продукції. Тому кожне підприємство
здійснює облік своїх витрат, визначає їхню за гальну суму і калькулює
собівартість одиниці продукції;
2)
постійні витрати фірми
– це ті, які не залежать під обсягу вироб-
ництва. Вони залишаються незмінюваними для фірми. До них відно-
сять: витрати на опалення та освітлення приміщень, заробітну плату
адміністрати вно-управлінського персоналу, орендну плату, аморти-
заційні відрахування, відсотки за кредит тощо. Ці ви трати повинні
бути оплачені навіть у випадку зупинки підприємства;
3)
змінні витрати
– це витрати, які безпосередньо за лежать від кіль-
кості виробленої продукції, хоча в розрахунку на одиницю продукції
вони залишаються незмін ними. До змінних відносяться витрати на
сировину, ма теріали, паливо, електроенергію, тару та інші витрати
чисто виробничого призначення. Змінними витратами підприємець
може управляти, змінюючи обсяги вироб ництва;
4)
середні витрати
: а)
середні загальні витрати
дорівнюють частці від
ділення загальних витрат на кількість виробленої продукції; б)
се-
редні постійні витрати
визначають діленням загальних постійних
витрат на кількість виробленої продукції; в)
середні змінні витрати
утворюються шляхом ділення загальних змінних витрат на кількість
виробленої проду кції.
Поняття
середніх витрат
важливе для визначення прибутковості
фірми. Якщо ціна дорівнює середнім витратам, то фірма має нульовий
ефект, прибутку немає. Якщо ціна мен ша від середніх витрат, то фірма
несе збитки і може збан крутувати. Якщо ж ціна більша від середніх ви-
трат, то фірма має прибуток у розмірі цієї різниці;
5)
бухгалтерські витрати
– це фактичні витрати ви робництва на виго-
товлення певної кількості продукції за цінами їх придбання. Витрати
підприємства в бухгалтер ській і статистичній звітності виступають у
вигляді собівартості продукції. Але одні й ті самі ресурси можна ви-
користати в різних альтернативних цілях;
6)
альтернативні витрати
– це та сума грошей, яку мо жна отримати
при найбільш вигідних із усіх можливих аль тернативних ресурсів. З
точки зору надходження засобів ви трати поділяються на зовнішні і
внутрішні (явні і неявні);
7)
зовнішні витрати
– це грошові затрати фірми на придбання сирови-
ни, матеріалів, обладнання, транспор ту, тобто постачальників, які не
входять до складу під приємства (фірми). Саме ці витрати враховує
бухгал терія.
8)
внутрішні витрати
– це витрати, які пов'язані з ви користанням фір-
мою своїх власних (внутрішніх) ресурсів.
75
Суму зовнішніх (явних) і внутрішніх (неявних) витрат виробництва
економісти називають
економічними витра тами
.
9)
граничні витрати
– це додаткові витрати, які необ хідні для забезпе-
чення приросту одиниці продукції. Вони дуже важливі для визначен-
ня стратегії фірми;
10)
трансакційні витрати
– це витрати на пошук ін формації про ринки
і умови руху товарів та послуг; витра ти на визначення якості товарів
і послуг, витрати на роз робку системи стандартів, на охорону фірмо-
вих знаків; витрати на розробку правил ведення контрактів; збитки за
рахунок невиваженої поведінки на ринку і т. д.
Показник, який визначає витрати підприємства, називається
собівар-
тістю
. За своєю суттю він наближається до середніх затрат.
Собівартість являє собою сумарні затрати в гро шовій формі на вироб-
ництво і реалізацію продукції.
Фак тична собівартість
включає реальні
затрати підприємства.
Розрахункова собівартість
передбачає норматив-
ні затрати. Велике значення для аналізу собівартості має визна чення її
структури – відсоткового співвідношення складо вих частин собівартості.
Основним серед них є затрати на сировину і основні матеріали, корми,
допоміжні матеріа ли, паливо і енергію, амортизацію і ремонт основних
засобів, заробітну плату, страхові платежі та ін.
Ціна
– це економічна категорія, що включає суму грошових коштів,
за яку продавець хоче продати, а покупець згоден купити товар, роботу
чи послугу.
Відповідно до марксистської економічної теорії
ціна
є грошовим ви-
разом вартості товару. Величина вартості ви значається кількістю сус-
пільнонеобхідних затрат праці.
Функції цін
:
1)
обліково-інформаційна
– за допомогою цін проводиться вираження
в єди ній грошовій формі різноманітних за натуральною фор мою ре-
сурсів, затрат і результатів;
2)
розподільча
– ціни визначають розподіл вартості суспільного продук-
ту і на ціонального доходу, відшкодування витрат, утворення доходів
і нагромадження у галузях, регіонах, на підпри ємствах, а також впли-
вають на формування доходів пев них соціальних верств населення;
3)
стимулювальна
– за допомогою цін заохочуються, насамперед, ті під-
приємства, які досягають кращих кін цевих результатів. Так, ціни за-
охочують виробників, що збільшують випуск і реалізацію продукції
завдяки зрос танню маси прибутку, який одержують ті підприємства,
які знижують витрати порівняно з діючою ціною, застосо вують пере-
дову техніку, технологію і організацію вироб ництва, отримують до-
датковий прибуток.
Види цін
: