Файл: Костюк.pdf

76

1) 

оптові

 – це ціни, за якими реалізує ться промислова продукція та 

які функціонують у відносинах між підприємствами-виробниками 
і підприємствами-споживачами, а також цих підприємств з оптово-
торговельними організаціями;

2) 

роздрібні 

– це ціни, за якими цінами товари реалі зуються населенню;

3) 

закупівельні

 – за такими цінами закуповується сільськогосподарська 

проду кція  державою;

4) 

кошторисні

 – це ціни на продукцію будівництва, які використову-

ються для розрахунків з будівельними організаціями за споруджені 
об'єкти;

5) 

особливі ціни (тарифи)

 – це ціни, за допомогою яких ведуться розра-

хунки за різні послуги як виробничого, так і споживчого призначення 
(транс порту, зв'язку, комунально-побутового господарства і т.д.);

6) 

міжнародні тарифи

 – це система митних ставок на товари, що перево-

зяться через кордон, і міжнародні послуги на основі міжнародних 
угод;

7) 

національні

 – це ціни, що діють у межах націо нального ринку;

8) 

світові 

– це ціни, що діють в межах світового ринку;

9) 

біржові

 – це ціни, за якими реалізуються то вари на біржах;

10) 

вільні

 – в ринковій економіці ціни встановлюються фір мами само-

стійно.

Ціноутворення

 – це процес формування цін на товари та послуги.

В сучасній західній економічній науці можна виділити два 

основні 

підходи до ціноутворення

:

1)  ґрунтується на поєднанні теорії попиту і пропозиції і теорії витрат 

виробництва. Згідно з ним по пит, як правило, визначає максималь-
ну ціну, яку фірма може запросити за свій товар. Мінімальна ціна 
визначає ться витратами фірми, щоб вона повністю покривала всі ви-
трати на виробництво і реалізацію, “включаючи спра ведливу норму 
прибутку за докладені зусилля і ризик”. Ціна встановлюється, вихо-
дячи із собівартості продукції та націнки;

2)  грунтується на теорії маржиналізму (те орії граничної корисності), 

тобто вста новлення ціни на товар на основі споживчої цінності то-
вару. Основ ним фактором ціноутворення фірми є не витрати вироб-
ництва, а сприйняття з боку споживача, тобто суб'єктивна корисність 
товару. Ринкова ціна визначається граничною корисністю – корис-
ністю граничного (останнього) екземп ляра даного блага, що задо-
вольняє найменш значиму (останню) потребу у ньому.
Виділяють такі методи регулювання цін:

1)  нагляд за цінами з боку державних органів

 і їх соціальних партнерів 

(науково-дослідні центри проф спілок, спеціальні незалежні комісії, 
дослідницькі фі рми, університети і т.п.);

77

2)  непрямий вплив на ціни

 – суть методу полягає в тому, що вводяться 

або скасовуються ті чи інші кількісні і митні обмеження у зовнішній 
торгівлі, змінюються облі кові ставки, розмір податків, обсяг емісії 
грошей і т.п.;

3) 

державне втручання в процес ціноутворення

 – пере дбачає санкціону-

вання урядовими органами завищення витрат виробництва: у собі-
вартість включаються завищені норми амортизаційних відрахувань, 
а також відрахуван ня в інші фонди;

4) 

лідерство в цінах

 – це явище має місце в тих сферах виробництва, де 

держава виступає крупним покупцем чи замовником (будівництво, 
виготовлення зброї і продукції для військово-промислового комп-
лексу тощо);

5) 

прямий державний вплив на ціни

 – це досягаєть ся шляхом надання 

державних субсидій, що знижують витрати індивідуальних виробни-
ків; встановлення по датку на додану вартість і ціни на акцизні товари 
(предмети масового споживання, а також послуги);

6) 

встановлення фіксованих пільгових цін і тарифів

 на товари та послу-

ги, що виробляються у державному се кторі економіки (наприклад, 
ціни на мінеральну сирови ну, що добувається на державних підпри-
ємствах, на елек троенергію з державних електростанцій, залізничні, 
по штово-телеграфні тарифи тощо);

7) 

урядовий контроль за цінами у формі їх фіксації чи встановлення межі 
їх підвищення

;

8) 

передача наднаціональним органам права встано влення і контролю за 
цінами на певні види товарів

 (на приклад, тимчасова фіксація цін на 

сільськогосподарську продукцію в ЄС, уніфікація транспортних та-
рифів, пода тків в інтеграційних об'єднаннях тощо).

Прибуток – 

у широкому розумінні це різниця між отриманою виго-

дою і понесеними при цьому затратами, у вузькому – це дохід від реаль-
ного капіталу.

За визначенням Карла Маркса:

Прибуток

 – це додаткова вартість представлена не як приріст змінно-

го капіталу а як породження всього авансового капіталу.

Соціально-економічна сутність прибутку найповніше виявляється у 

його функціях.

Функції прибутку

:

1) 

облікова, індикативна

, що характеризує прибуток як найважливіший 

показник, критерій ефективності гос подарської діяльності фірми, що 
в умовах ринку визначає, що, як і в яких обсягах виробляти;

2) 

розподільча

 – характеризує прибуток як основне фінансове джерело 

розвитку фірм та суспільства в цілому, тобто прибуток є основою для 
створення фондів грошових засобів, що забезпечують фінансування 

78

програм і проектів, які реалізуються фірмою, підтримання оптималь-
ної структу ри капіталу, зведення до мінімуму ризику банкрутства;

3) 

стимулювальна

 – визначає прибуток як потужний ге нератор еконо-

мічного розвитку, зниження витрат виробництва, впровадження ін-
новацій та здійснення інвестицій.

Економічна роль прибутку

 в умовах ринку виявляєть ся в тому, що він:

1)  є рушійною силою функціонування та розвитку еко номіки, основним 

спонукальним мотивом підприємниць кої діяльності;

2) сприяє найефективнішому розподілу та використан 

ню ресурсів, 

упровадженню досягнень науково-технічного прогресу, скороченню 
витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей;

3)  є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження на-

ціонального багатства та задоволення со ціальних потреб суспільства.
Виділяють такі види прибутку:

1) 

бухгалтерський прибуток

 – визначається як різниця між валовим до-

ходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгалтерськими (зо-
внішніми) витратами виробництва;

2)

 економічний прибуток

 – визначається як різниця між валовим до-

ходом та економічними (зовнішніми і внутріш німи, включаючи нор-
мальний прибуток) витратами вироб ництва;

3) 

нормальний прибуток

 – звичайний для галузі дохід від економічних 

ресурсів; мінімальний дохід, який стиму лює підприємця продовжу-
вати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу;

4) 

монопольний прибуток

 –прибуток фірми, яка займає монопольне 

(виключне) становище на ринку.
Засобами виміру прибутку є його маса (абсолютна гро шова величи-

на) та норма (якісний відсотковий показник).

Напрями розподілу прибутку

, що одержує фірма (під приємство) не-

залежно від форм власності, принципово не відрізняються, що зумовлено 
самою природою прибутку і потребами розширеного виробництва.

Розподіляючи чистий прибуток, фірма (підприємство) повинна ви-

значити оптимальне співвідношення між фондом нагромадження і фон-
дом споживання. Кошти 

фонду споживання

 спрямовуються на виплати 

премій за підсумками виробничої діяльності, матеріальної допомо 

ги, 

дивідендів, здійснення житлового будівництва, зміц 

нення матеріаль-

ної бази соціально-культурної сфери, культурно-масових заходів і за-
доволення інших соціаль них потреб підприємства. Кошти 

фонду на-

громадження

 є основним джерелом фінансування науково-дослідних і 

конструк торських розробок, поновлення і розширення основних фондів, 
приросту оборотних засобів та інших цілей роз ширеного відтворення.

Маса прибутку

 – це абсолютний розмір прибутку в грошовому ви-

раженні.

79

Фактично величина прибутку виражається в різниці між продажною 

ціною товарів і витратами на їх виробництво. Одним із показників ефек-
тивності розвитку підприємства є 

норма прибутку

.

Норма прибутку

 – це відношення величини прибутку до авансовано-

го капіталу.

100%

Ð

Ð

×

Ñ

V

=

×

+

Величина норми прибутку свідчить про ефективність функціонуван-

ня авансованого капіталу і залежить від ба гатьох факторів, що діють у 
сферах виробництва, обігу та розподілу, в тому числі від швидкості обо-
роту капіталу, маси прибутку, ринкових цін, структури витрат, масштабу 
вироб ництва  тощо.

Рівень ефективної роботи фірми (підприємства) хара ктеризує 

рен-

табельність

, що визначає відносний рівень прибутковості. При цьому 

використовуються такі показ ники:
1) 

загальний показник рентабельності

 – це відно шення прибутку до 

суми основних виробничих фондів і нормованих оборотних засобів. 
Цей показник характери зує ефективність використання всього наяв-
ного виробничого потенціалу фірми (підприємства);

2

)  рентабельність окремих видів продукції

 – це від ношення прибутку до 

собівартості продукції. Цей показ ник характеризує ефективність по-
точних витрат фірми (підприємства).

7.4. Монополії та конкуренція

Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні влас-

тивості. Однією з негативних властивостей є те, що ри нок породжує 
монополії та монополістичні тенденції в еко номічній системі. Причини 
виникнення монополій пов'язані передусім зі змінами в техноло гічному 
способі виробництва.

Монополія

 (італ. mono – один і роlео – продаю) – окремі наймогут-

ніші підприємства або об'єднання підприємств, які виготов ляють пере-
важну кількість певної продукції, внаслідок чого впли вають на процес 
ціноутворення і привласнюють високі (монополь ні) прибутки.

Монополії проникають в усі сфери суспільного відтво рення – безпо-

середнє виробництво, обмін, розподіл і спо живання. Першою монополі-
зується сфера обміну. На цій основі виникають найпростіші форми моно-
полістичних об'єднань — картелі та синдикати.

Картель

 (італ. carta – папір, документ) – об'єднання кількох під-

приємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність 

80

на засоби виробництва і вироблений продукт, виробни чу та комерційну 
самостійність, а домовляються про частку кожно го в загальному обсязі 
виробництва, ціну, ринки збуту.

На сучасному етапі картелі діють у формі патентних пулів, ліцензій-

них договорів, консорціумів з проведення науково-дослідних розробок 
тощо.

Синдикат

 (франц. syndicat – захисник) – об'єднання під приємств од-

нієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засо-
би виробництва, але втрачають власність на ви роблений продукт, а отже, 
зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Трест

 (англ. trast – довіра) – об'єднання підприємств одні єї або кіль-

кох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на за-
соби виробництва і вироблений продукт, виробничу й комерційну само-
стійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на 
суму вкладеного капіталу власники окре мих підприємств отримують ак-
ції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні й привласнювати 
відповідну частку прибутку.

Багатогалузевий концерн

 (англ. concern – об'єднання) – об'єд нання 

десятків і сотень підприємств різних галузей промисловос ті, транспор-
ту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на за соби виробництва 
і вироблений продукт, а головна фірма здійс нює за іншими учасниками 
об'єднання фінансовий контроль.

Конгломерат

 (лат. congeomeratus – нагромадження) – монопо-

лістичне об'єднання, утворене внаслідок поглинання прибуткових різно-
галузевих підприємств, які не мали виробничої й технічної спільності.

Процес монополізації має позитивні й негативні нас лідки. 

Позитив-

ним

 є те, що в гігантських підприємств та їх об'єднань більше можливос-

тей розвивати сучасне ви робництво, фінансувати науково-дослідні ла-
бораторії, от римувати нові наукові результати, впроваджувати новіт ню 
техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, 
пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних 
зрушень в економіці.

Негативним

 наслідком монополізації економіки є перед усім практика 

встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту. Покупці 
змушені купувати товари за нижчими цінами, оскільки великі компанії 
виробляють пе 

реважну масу продукції. Монополія гальмує науково-

технічний прогрес.

Монополії придушують конкуренцію — важливу рушій ну силу еко-

номічного прогресу.

Конкуренція

 (лат. concurrentіa — змагання, суперництво) — бо ротьба 

між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту това-
рів та послуг, за привласнення найбільших прибутків.