Файл: Костюк.pdf

86

приватнокапіталістичні підприємства – 

засновані на власності 

окремої особи (капіталіста), яка наймає робо чу силу (приватне підпри-
ємство);

індивідуальні підприємства – 

засновані на приватній власності фізич-

ної особи та її особистій праці (приватний підприємець).

сімейні підприємства 

— засновані на праці членів од нієї сім'ї.

-  Власність спільних підприємств, іноземних громадян та іноземних 

держав:

спільні (або змішані) підприємства – 

засновані на по єднанні різних 

форм власності, в тому числі із залученням іноземного капіталу. Майже 
90% таких підприємств у роз винутих країнах є підприємствами з обме-
женою відпові дальністю.

8.4. Менеджмент та маркетинг

Менеджмент

 (to manage – управляти) – це вміння досягати постав-

лених завдань, використовуючи працю, інтелект та мотиви поведінки ін-
ших людей, тобто мистецтво.

Менеджмент

 – український відповідник “управління” – функція, вид 

діяльності, зміст якої складає керівництво підлеглими в межах функції, 
тобто діяльність.

Менеджмент

 – галузь знань, що допомагає здійснити функцію 

“управління”, тобто наука.

Менеджмент

 – як похідна від “менеджер”, це певна категорія людей, 

соціальний прошарок тих, хто реалізує, здійснює на практиці роботу по 
управлінню, тобто люди.

Отже, 

менеджмент

 – управління (планування, регулювання, контр-

оль), керівництво, організація виробництва. Це також сукупність методів, 
форми засобів управління виробництвом для досягнення поставлених 
завдань або визначеної мети (підвищення ефективності виробництва, 
збільшення прибутку тощо)

Різниця між менеджментом та управлінням:

1)  менеджмент визначає знеособлену систему управління (з невизначе-

ною особистістю);

2)  термін “менеджер” розуміє професійного управлінця, а не інженера 

чи економіста, що займаються управлінням;
Термін 

менеджмент

 може застосовуватись в організаціях усіх ти-

пів, крім державних органів, тут доречніше вживати термін (public 
administration) державне управління;

Різниця між менеджером та підприємцем грунтується на таких ознаках:

1) 

стратегічна орієнтація

 – менеджер зорієнтований на виконання 

плану і досягнення ефективності використання тих ресурсів, які є в 
його розпорядженні, а підприємець – на пошук нових можливостей;

87

2) 

здійснення задуманого

: менеджер приймає рішення і будь-що намага-

ється його виконати, а підприємець ризикує і може змінювати ідею, 
яка виявилася нежиттєздатною;

3) 

залучення ресурсів

: менеджер залучає ресурси з метою забезпечення 

роботи підрозділів, а підприємець – для досягнення поставленої мети;

4) 

організаційна структура

: менеджер застосовує ту структуру, яка 

склалася і має ієрархічний характер, а підприємець віддає перевагу 
горизонтальним організаційним структурам, що сприяють нефор-
мальним зв’язкам зі споживачами та підлеглими.
Менеджмент, як і будь-яка складна система, розподіляється на більш 

прості види. Один із таких розподілів має 

горизонтальний характер

. Згід-

но з цим розподілом всі управлінські працівники поділяються на три рів-
ні: технічний (lower managment), адміністративний (middle managment), 
соціальних структур (top managment).

Технічний рівень управління

 – це нижчі ланки управління: керівники під-

відділів, бригадири, майстри та інші особи, аналогічні їм за рангом. Вони за-
ймаються поточними операціями та діями, необхідними для забезпечення 
ефективної роботи, без зривів у виробництві продукції чи наданні послуг.

Адміністративний рівень управління

 – середня ланка управління. До 

них відносять керівників управлінь та самостійних підрозділів. Вони за-
ймаються управлінням та координацією всередині організації, узгоджу-
ють різні форми діяльності і зусилля різних підрозділів організації.

Інституційний рівень управління (соціальних структур)

 – вища лан-

ка керівництва. До них належать генеральні директори та інші члени 
правління. Вони займаються виробленням довгострокових планів, фор-
муванням завдань, адаптацією організації до різних змін у внутрішньо-
му та зовнішньому середовищі, управлінням відносин із суспільством, в 
якому існує і функціонує організація.

Менеджери

 – це люди, відповідальні за отримання результатів від 

конкретних зусиль інших людей, які працюють як індивідуально, так і 
об’єднаних в групи чи організації.

Визначивши, що таке менеджмент та менеджер, ми повинні визна-

чити принципи наукового менеджменту. Під 

принципом

 слід розуміти ке-

рівну ідею, основне правило і орієнтир діяльності в сфері менеджменту.

За період розвитку науки менеджменту ці принципи дещо змінилися. 

І на сьогодні серед сучасних принципів розділяють дві великі групи: за-
гальні і спеціальні.

До 

загальних принципів

 відносять:

- 

поєднання демократизму і доцільного економічного централізму;

- 

досягнення високої економічної ефективності будь-якої діяльності;

- принципи 

стимулювання;

- 

єдиноначальність поєднанні з колегіальністю;

88

- принципи 

науковості.

До 

спеціальних принципів

 належать:

1)  розроблення чітких цілей (стратегічних, тактичних, оперативних), 

обгрунтування стратегії підприємства, надання свободи пошуку в її 
межах, повне врахування реальностей ринкових ситуацій;

2)  опора на об’єктивні економічні закони, загальнолюдські цінності, мо-

ральність і екологічність діяльності;

3)  пріоритет споживача (надійне, швидке і зручне обслуговування), ви-

сока якість, доступні ціни;

4)  високі стандарти діяльності, відповідальність за кінцеві результати 

роботи, розв’язання актуальних проблем новими методами;

5)  орієнтація на перспективу розвитку, нововведення, новаторство та 

ентузіазм персоналу;

6)  децентралізація управління, делегування повноважень, впроваджен-

ня підприємницького стилю роботи з урахуванням змін у тенденціях 
розвитку ринку;

7)  розробка простих, реалістичних і чітких критеріїв оцінки власної ді-

яльності, регулярне звіряння з ними ділового процесу, своєчасне ко-
ригування стратегій, тактики і практичних дій;

8)  постійне навчання кадрів, підвищення їхніх професійних знань, до-

свіду і вміння робити конкретну справу, активне формування ново-
го мислення персоналу з орієнтацією на динамічні швидкі зміни в 
масштабах і характері діяльності;

9)  ототожнення співробітників з підприємством, його інтересами і прин-

ципами, виховання почуття співучасника в його успіхах і невдачах;

10) відмова від зайвого адміністрування і перехід до сучасної організа-

ційної культури менеджменту, що ґрунтується на єдиних інтересах і 
цілях діяльності, партнерстві, співробітництві, взаємній вигоді, вза-
ємодії, а не на владі й підлеглості.

Функції менеджменту

 – це відносно відокремлені напрями управлін-

ської діяльності, які забезпечують управлінську дію. Вони відображають 
суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління.

Класифікація функцій може відбуватися 

залежно від місця

, які вони 

посідають у менеджменті. За цією ознакою розрізняють 

основні

 (загальні) 

функції

, тобто ті, які беруть участь у будь-яких управлінських процесах, і 

часткові

 (спеціальні), за допомогою яких здійснюються певні управлін-

ські процеси (управління основним виробництвом, матеріально-технічне 
забезпечення, патентно-ліцензійною діяльністю, капітальним будівни-
цтвом). Розглянемо та детально проаналізуємо лише основні функції.

Функція планування

 – це управлінська діяльність, яка ставить цілі та 

визначає засоби їх досягнення. Функція планування повинна відповіда-
ти на наступні три питання:

89

1)  де організація знаходиться в даний час? Тобто керівники повинні 

оцінити сильні та слабкі сторони організації в даний момент часу, для 
того щоб оцінити реальність планів;

2)  у якому напрямі організація прагне розвиватися? Тобто керівник, оці-

нивши своє сучасне становище, визначає майбутні цілі організації.

3)  які шляхи досягнення цілей? Тобто керівник визначає шляхи досяг-

нення цілей, розробляючи стратегічні та тактичні плани розвитку.
Вигоди від здійснення цієї функції:

1)  координуються зусилля персоналу шляхом визначення спільної мети 

для організації в цілому та її підрозділів;

2)  здійснюється планомірна підготовка організації до змін;
3)  керівництво долає умови невизначеності прогнозуванням змін у май-

бутньому зовнішнього середовища;

4)  змінюється система мислення керівників – менеджери починають 

мислити активно, заперечуючи пасивну поведінку.

Організація як функція менеджменту

 – це процес створення струк-

тури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати для 
досягнення спільної мети.

Мотивація

 – сила, що спонукає особу до дії. 

Мотив

 – це внутрішнє 

спонукання, імпульс або намір, який змушує людину щось робити або 
поступати певним чином. Основним завданням цієї функції є створен-
ня такої мотиваційної системи, при якій персонал продуктивно виконує 
роботу відповідно до делегованих йому обов’язків згідно з планами орга-
нізації.

Контроль

 – це процес забезпечення досягнення організацією своєї 

мети. Ця функція передбачає: 1) подолання невизначеності. При виник-
ненні певних обставин, які протидіють досягненню поставлених цілей 
(зміна законів, соціальних цінностей, конкурентна боротьба) повинен іс-
нувати механізм оцінювання цих обставин та їх впливу на організацію; 2) 
запобігання кризовим явищам. Постійний аналіз проблем, що виникають, 
дозволить уникнути проблем глобального характеру. Функція контролю 
дозволяє виявити проблеми та скоригувати діяльність організації до того 
часу, поки ці проблеми переростуть у кризу; 3) підтримування успіху. 
Контроль допомагає виявити успішні операції та дії, що дає можливість 
краще адаптуватись до змін у зовнішньому середовищі.

Виходячи із функцій менеджменту, ми повинні сказати про одну із 

основних функцій менеджменту – 

організацію

. Для того щоб організацій-

на система почала працювати, насамперед потрібно сформувати служби 
та виробничі підрозділи цієї системи. Формування цих служб проходить 
такі 

етапи

:

1)  аналіз існуючої системи менеджменту (завдань, цілей, функцій, ко-

мунікацій тощо);

90

2)  обґрунтування завдань та цілей майбутньої поведінки організаційної 

системи, обсягу виробничих та управлінських функцій;

3)  вивчення вимог до формування служб організаційної системи;
4)  вивчення ступеня участі служб у вирішенні завдань та досягненні ці-

лей;

5)  величини змінних та постійних затрат часу на вирішення завдань та 

реалізацію функцій;

6)  визначення чисельності апарату управління, необхідної для забезпе-

чення ефективного функціонування організаційної системи та фор-
мування служб;

7)  обґрунтування схем внутрішньо-системних комунікацій.

Існують такі 

правила формування служб

 у виробничих підрозділах:

1) 

розумної ієрархії

 передбачає встановлення оптимальної кількості сту-

пенів управління, а також чіткого розподілу завдань, функцій, відпо-
відальності і повноважень у системі менеджменту;

2) 

організаційного розподілу

 – потребує спеціалізації однорідних функ-

цій і закріплення їх здійснення за певними суб’єктами діяльності;

3) 

еластичності

 – це оптимальне співвідношення між централізацією 

і децентралізацією, свободою дій та адміністративним централізова-
ним втручанням;

4) 

стійкості

 – передбачає забезпечення стійкості систем у процесі змін 

зовнішнього та внутрішнього середовища, її адаптивність;

5) 

безперервного вдосконалення

 – система менеджменту постійно вдо-

сконалюється з розвитком організаційного формування, зміною його 
параметрів майбутньої поведінки;

6) 

прямої підлеглості

 – суб’єкт діяльності повинен підпорядковуватись 

одній особі і від неї отримувати завдання;

7) 

винятковості 

– це передавання питань для прийняття рішень на вищі 

ступені управління повинно мати винятковий характер;

8) 

відповідальності

 передбачає формування центрів відповідальності у 

місцях вирішення завдань та прийняття рішень;

9) 

контролю

 – кожний керівник може ефективно здійснювати контр-

ольну функцію лише в межах своєї діяльності і за певної кількості 
підлеглих;

10) 

рівноваги

 – оптимальне співвідношення між централізацією і децен-

тралізацією, регулюванням та саморегулюванням;

11) 

гнучкості

 – система менеджменту повинна бути гнучкою, своєчасно 

реагувати на ситуації, що виникають;

12) 

ефективності

 – система повинна бути економічною і результатив-

ною, соціально орієнтованою, забезпечувати ефективне функціону-
вання організаційної системи.