ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.11.2019
Просмотров: 5904
Скачиваний: 3
86
приватнокапіталістичні підприємства –
засновані на власності
окремої особи (капіталіста), яка наймає робо чу силу (приватне підпри-
ємство);
індивідуальні підприємства –
засновані на приватній власності фізич-
ної особи та її особистій праці (приватний підприємець).
сімейні підприємства
— засновані на праці членів од нієї сім'ї.
- Власність спільних підприємств, іноземних громадян та іноземних
держав:
спільні (або змішані) підприємства –
засновані на по єднанні різних
форм власності, в тому числі із залученням іноземного капіталу. Майже
90% таких підприємств у роз винутих країнах є підприємствами з обме-
женою відпові дальністю.
8.4. Менеджмент та маркетинг
Менеджмент
(to manage – управляти) – це вміння досягати постав-
лених завдань, використовуючи працю, інтелект та мотиви поведінки ін-
ших людей, тобто мистецтво.
Менеджмент
– український відповідник “управління” – функція, вид
діяльності, зміст якої складає керівництво підлеглими в межах функції,
тобто діяльність.
Менеджмент
– галузь знань, що допомагає здійснити функцію
“управління”, тобто наука.
Менеджмент
– як похідна від “менеджер”, це певна категорія людей,
соціальний прошарок тих, хто реалізує, здійснює на практиці роботу по
управлінню, тобто люди.
Отже,
менеджмент
– управління (планування, регулювання, контр-
оль), керівництво, організація виробництва. Це також сукупність методів,
форми засобів управління виробництвом для досягнення поставлених
завдань або визначеної мети (підвищення ефективності виробництва,
збільшення прибутку тощо)
Різниця між менеджментом та управлінням:
1) менеджмент визначає знеособлену систему управління (з невизначе-
ною особистістю);
2) термін “менеджер” розуміє професійного управлінця, а не інженера
чи економіста, що займаються управлінням;
Термін
менеджмент
може застосовуватись в організаціях усіх ти-
пів, крім державних органів, тут доречніше вживати термін (public
administration) державне управління;
Різниця між менеджером та підприємцем грунтується на таких ознаках:
1)
стратегічна орієнтація
– менеджер зорієнтований на виконання
плану і досягнення ефективності використання тих ресурсів, які є в
його розпорядженні, а підприємець – на пошук нових можливостей;
87
2)
здійснення задуманого
: менеджер приймає рішення і будь-що намага-
ється його виконати, а підприємець ризикує і може змінювати ідею,
яка виявилася нежиттєздатною;
3)
залучення ресурсів
: менеджер залучає ресурси з метою забезпечення
роботи підрозділів, а підприємець – для досягнення поставленої мети;
4)
організаційна структура
: менеджер застосовує ту структуру, яка
склалася і має ієрархічний характер, а підприємець віддає перевагу
горизонтальним організаційним структурам, що сприяють нефор-
мальним зв’язкам зі споживачами та підлеглими.
Менеджмент, як і будь-яка складна система, розподіляється на більш
прості види. Один із таких розподілів має
горизонтальний характер
. Згід-
но з цим розподілом всі управлінські працівники поділяються на три рів-
ні: технічний (lower managment), адміністративний (middle managment),
соціальних структур (top managment).
Технічний рівень управління
– це нижчі ланки управління: керівники під-
відділів, бригадири, майстри та інші особи, аналогічні їм за рангом. Вони за-
ймаються поточними операціями та діями, необхідними для забезпечення
ефективної роботи, без зривів у виробництві продукції чи наданні послуг.
Адміністративний рівень управління
– середня ланка управління. До
них відносять керівників управлінь та самостійних підрозділів. Вони за-
ймаються управлінням та координацією всередині організації, узгоджу-
ють різні форми діяльності і зусилля різних підрозділів організації.
Інституційний рівень управління (соціальних структур)
– вища лан-
ка керівництва. До них належать генеральні директори та інші члени
правління. Вони займаються виробленням довгострокових планів, фор-
муванням завдань, адаптацією організації до різних змін у внутрішньо-
му та зовнішньому середовищі, управлінням відносин із суспільством, в
якому існує і функціонує організація.
Менеджери
– це люди, відповідальні за отримання результатів від
конкретних зусиль інших людей, які працюють як індивідуально, так і
об’єднаних в групи чи організації.
Визначивши, що таке менеджмент та менеджер, ми повинні визна-
чити принципи наукового менеджменту. Під
принципом
слід розуміти ке-
рівну ідею, основне правило і орієнтир діяльності в сфері менеджменту.
За період розвитку науки менеджменту ці принципи дещо змінилися.
І на сьогодні серед сучасних принципів розділяють дві великі групи: за-
гальні і спеціальні.
До
загальних принципів
відносять:
-
поєднання демократизму і доцільного економічного централізму;
-
досягнення високої економічної ефективності будь-якої діяльності;
- принципи
стимулювання;
-
єдиноначальність поєднанні з колегіальністю;
88
- принципи
науковості.
До
спеціальних принципів
належать:
1) розроблення чітких цілей (стратегічних, тактичних, оперативних),
обгрунтування стратегії підприємства, надання свободи пошуку в її
межах, повне врахування реальностей ринкових ситуацій;
2) опора на об’єктивні економічні закони, загальнолюдські цінності, мо-
ральність і екологічність діяльності;
3) пріоритет споживача (надійне, швидке і зручне обслуговування), ви-
сока якість, доступні ціни;
4) високі стандарти діяльності, відповідальність за кінцеві результати
роботи, розв’язання актуальних проблем новими методами;
5) орієнтація на перспективу розвитку, нововведення, новаторство та
ентузіазм персоналу;
6) децентралізація управління, делегування повноважень, впроваджен-
ня підприємницького стилю роботи з урахуванням змін у тенденціях
розвитку ринку;
7) розробка простих, реалістичних і чітких критеріїв оцінки власної ді-
яльності, регулярне звіряння з ними ділового процесу, своєчасне ко-
ригування стратегій, тактики і практичних дій;
8) постійне навчання кадрів, підвищення їхніх професійних знань, до-
свіду і вміння робити конкретну справу, активне формування ново-
го мислення персоналу з орієнтацією на динамічні швидкі зміни в
масштабах і характері діяльності;
9) ототожнення співробітників з підприємством, його інтересами і прин-
ципами, виховання почуття співучасника в його успіхах і невдачах;
10) відмова від зайвого адміністрування і перехід до сучасної організа-
ційної культури менеджменту, що ґрунтується на єдиних інтересах і
цілях діяльності, партнерстві, співробітництві, взаємній вигоді, вза-
ємодії, а не на владі й підлеглості.
Функції менеджменту
– це відносно відокремлені напрями управлін-
ської діяльності, які забезпечують управлінську дію. Вони відображають
суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління.
Класифікація функцій може відбуватися
залежно від місця
, які вони
посідають у менеджменті. За цією ознакою розрізняють
основні
(загальні)
функції
, тобто ті, які беруть участь у будь-яких управлінських процесах, і
часткові
(спеціальні), за допомогою яких здійснюються певні управлін-
ські процеси (управління основним виробництвом, матеріально-технічне
забезпечення, патентно-ліцензійною діяльністю, капітальним будівни-
цтвом). Розглянемо та детально проаналізуємо лише основні функції.
Функція планування
– це управлінська діяльність, яка ставить цілі та
визначає засоби їх досягнення. Функція планування повинна відповіда-
ти на наступні три питання:
89
1) де організація знаходиться в даний час? Тобто керівники повинні
оцінити сильні та слабкі сторони організації в даний момент часу, для
того щоб оцінити реальність планів;
2) у якому напрямі організація прагне розвиватися? Тобто керівник, оці-
нивши своє сучасне становище, визначає майбутні цілі організації.
3) які шляхи досягнення цілей? Тобто керівник визначає шляхи досяг-
нення цілей, розробляючи стратегічні та тактичні плани розвитку.
Вигоди від здійснення цієї функції:
1) координуються зусилля персоналу шляхом визначення спільної мети
для організації в цілому та її підрозділів;
2) здійснюється планомірна підготовка організації до змін;
3) керівництво долає умови невизначеності прогнозуванням змін у май-
бутньому зовнішнього середовища;
4) змінюється система мислення керівників – менеджери починають
мислити активно, заперечуючи пасивну поведінку.
Організація як функція менеджменту
– це процес створення струк-
тури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати для
досягнення спільної мети.
Мотивація
– сила, що спонукає особу до дії.
Мотив
– це внутрішнє
спонукання, імпульс або намір, який змушує людину щось робити або
поступати певним чином. Основним завданням цієї функції є створен-
ня такої мотиваційної системи, при якій персонал продуктивно виконує
роботу відповідно до делегованих йому обов’язків згідно з планами орга-
нізації.
Контроль
– це процес забезпечення досягнення організацією своєї
мети. Ця функція передбачає: 1) подолання невизначеності. При виник-
ненні певних обставин, які протидіють досягненню поставлених цілей
(зміна законів, соціальних цінностей, конкурентна боротьба) повинен іс-
нувати механізм оцінювання цих обставин та їх впливу на організацію; 2)
запобігання кризовим явищам. Постійний аналіз проблем, що виникають,
дозволить уникнути проблем глобального характеру. Функція контролю
дозволяє виявити проблеми та скоригувати діяльність організації до того
часу, поки ці проблеми переростуть у кризу; 3) підтримування успіху.
Контроль допомагає виявити успішні операції та дії, що дає можливість
краще адаптуватись до змін у зовнішньому середовищі.
Виходячи із функцій менеджменту, ми повинні сказати про одну із
основних функцій менеджменту –
організацію
. Для того щоб організацій-
на система почала працювати, насамперед потрібно сформувати служби
та виробничі підрозділи цієї системи. Формування цих служб проходить
такі
етапи
:
1) аналіз існуючої системи менеджменту (завдань, цілей, функцій, ко-
мунікацій тощо);
90
2) обґрунтування завдань та цілей майбутньої поведінки організаційної
системи, обсягу виробничих та управлінських функцій;
3) вивчення вимог до формування служб організаційної системи;
4) вивчення ступеня участі служб у вирішенні завдань та досягненні ці-
лей;
5) величини змінних та постійних затрат часу на вирішення завдань та
реалізацію функцій;
6) визначення чисельності апарату управління, необхідної для забезпе-
чення ефективного функціонування організаційної системи та фор-
мування служб;
7) обґрунтування схем внутрішньо-системних комунікацій.
Існують такі
правила формування служб
у виробничих підрозділах:
1)
розумної ієрархії
передбачає встановлення оптимальної кількості сту-
пенів управління, а також чіткого розподілу завдань, функцій, відпо-
відальності і повноважень у системі менеджменту;
2)
організаційного розподілу
– потребує спеціалізації однорідних функ-
цій і закріплення їх здійснення за певними суб’єктами діяльності;
3)
еластичності
– це оптимальне співвідношення між централізацією
і децентралізацією, свободою дій та адміністративним централізова-
ним втручанням;
4)
стійкості
– передбачає забезпечення стійкості систем у процесі змін
зовнішнього та внутрішнього середовища, її адаптивність;
5)
безперервного вдосконалення
– система менеджменту постійно вдо-
сконалюється з розвитком організаційного формування, зміною його
параметрів майбутньої поведінки;
6)
прямої підлеглості
– суб’єкт діяльності повинен підпорядковуватись
одній особі і від неї отримувати завдання;
7)
винятковості
– це передавання питань для прийняття рішень на вищі
ступені управління повинно мати винятковий характер;
8)
відповідальності
передбачає формування центрів відповідальності у
місцях вирішення завдань та прийняття рішень;
9)
контролю
– кожний керівник може ефективно здійснювати контр-
ольну функцію лише в межах своєї діяльності і за певної кількості
підлеглих;
10)
рівноваги
– оптимальне співвідношення між централізацією і децен-
тралізацією, регулюванням та саморегулюванням;
11)
гнучкості
– система менеджменту повинна бути гнучкою, своєчасно
реагувати на ситуації, що виникають;
12)
ефективності
– система повинна бути економічною і результатив-
ною, соціально орієнтованою, забезпечувати ефективне функціону-
вання організаційної системи.