Файл: Костюк.pdf

96

Недоліки структури

: 1) проблематичність підтримання загального 

іміджу фірми в умовах стратегічної свободи; 2) збільшення кількості рів-
нів управління; 3) можливість дублювання функцій на стратегічному та 
місцевому рівнях; 4) проблематичність формування політики одноманіт-
ності; 5) труднощі в координації діяльності по країні та по продукту.

Найбільш відомими типами адаптивних структур управління є 

ма-

трична 

та

 конгломератна структури управління

. Вперше матрична 

структура управління була застосована в 30-х роках фірмами, продукція 
яких мала короткий життєвий рівень. Ця структура утворюється шляхом 
суміщенням структур двох типів: лінійної та програмно-цільової.

Відповідно до лінійної структури (по вертикалі) будується управлін-

ня окремими сферами діяльності, такими як НДР, виробництво, збут, по-
стачання. Відповідно до програмно-цільової структури (по горизонталі) 
організовується управління програмами та проектами. За цієї структури 
управління керівник програмами працює з безпосередньо не підпорядко-
ваними йому спеціалістами, які залежать від лінійних керівників. Він в 
основному визначає, що і коли повинно бути зроблено з конкретної про-
грами. Лінійні керівники вирішують, хто і як виконуватиме ту чи іншу 
роботу. При переході до матричної структури найбільший ефект дося-
гається на великих підприємствах і багатьох заводських комплексах, які 
виробляють складну продукцію.

Переваги цієї структури

 : 1) достатня увага кожному із стратегічних 

пріоритетів; 2) можливість одночасно впроваджувати різні типи страте-
гічної ініціативи; 3) створення умов для прийняття рішень за критеріями 
найбільшої вигоди для організації; 4) заохочення кооперації, координації 
споріднених видів діяльності; 5) значна активізація діяльності керівників 
і працівників управлінського апарату; 6) розподіл функцій управління 
між керівниками, відповідальними за високі кінцеві результати (керів-
ники проектної групи), та керівниками, відповідальними за забезпечення 
повного використання ресурсів (начальники функціональних підрозді-
лів); 7) забезпечення гнучкості та оперативності маневрування ресурса-
ми при виконанні кількох програм у межах однієї фірми.

Недоліки структури

: 1) труднощі в утримуванні балансу між двома 

лініями влади; 2) можливість нераціональних витрат часу на комуніка-
ції; 3) проблематичність оперативного вирішення проблем через необхід-
ність досягнення спільної думки з багатьма людьми; 4) сприяння розви-
тку організаційної бюрократії та послаблення дієвого підприємництва; 5) 
громіздкість та складність комунікаційного процесу.

Конгломератна структура управління

 є прикладом структур адап-

тивного класу. Ця структура не має сталої форми. Фірма сама обирає ту 
структуру, яка найбільше відповідає вимогам, які склалися на місцевих 
ринках. Керівництво вищої ланки корпорації відповідає за довгострокове 

97

планування, вироблення політики, а також за координацію та контроль 
дій у межах усієї організації. Цю групу оточує ряд фірм, які, як прави-
ло, є незалежними економічними одиницями. Ці фірми майже повністю 
автономні відносно прийняття оперативних рішень. Ця структура дуже 
популярна серед підприємців в науково містких галузях.

Переваги цієї структури

: 1) високий рівень децентралізації влади; 2) 

можливість швидкої диверсифікації з мінімальними порушеннями існу-
ючих у конгломераті зв’язків; 3) наявність мінімальної залежності між 
фірмами, що входять до складу конгломерату.

Недоліки

: 1) проблематичність дотримання загального іміджу в умо-

вах достатньої свободи; 2) автономію підрозділів може блокувати досяг-
нення вигод стратегічного поєднання.

Для побудови або раціоналізації діючих організаційних структур іс-

нує система 

принципів формування організаційної структури управління

:

1) 

принцип єдності мети

 – передбачає наявність чітко сформованої мети 

або цілей фірми;

2) 

принцип первинності функцій і вторинності структури

: побудова ор-

ганізаційної структури повинна грунтуватися на виявленні складу та 
змісту функцій управління;

3) 

принцип функціональної замкнутості підрозділів апарату управлін-
ня

: коло завдань для кожного структурного підрозділу повинно чітко 

орієнтуватися на досягнення мети управління з відповідної функції;

4) 

простота організаційної структури

;

5) 

принцип єдності розпорядництва

: працівник повинен отримувати на-

кази лише від одного начальника;

6) 

визначення оптимальної норми керованості

: кількість підлеглих, що 

підпорядковані одному керівникові, повинна бути обмеженою. Кіль-
кість підлеглих більша на нижчих рівнях менеджменту і менша на ви-
щих (оскільки керівник нижчої ланки вирішує однорідні проблеми, а 
вищої ланки – більш різноманітні);

7) 

установлення оптимального співвідношення централізованих і децен-
тралізованих форм управління

. Рівень децентралізації регулюється 

рядом чинників, такими як розмір компанії, масштаби проектів, од-
норідність робіт, філософія вищого керівництва;

8) 

принцип зворотного зв’язку

 – це забезпечення можливості здійснення 

постійного контролю за результатами діяльності.

Маркетинг

, як правило, пов’язують з ринковою діяльністю підприєм-

ства. Існує безліч трактувань поняття маркетингу, що зумовлено специ-
фікою і масштабами проблем, які розв’язуються в процесі виробництва, 
збуту, реклами, технічного обслуговування і т. д. Найбільш поширені такі 
визначення:

98

„

Маркетинг

 – це соціальний і управлінський процес, за допомогою 

якого окремі особи і групи осіб задовольняють свої потреби за допомо-
гою створення товарів і споживачів цінностей і взаємно обміну ними” 
(Ф. Котлер).

„

Маркетинг

 являє собою процес планування і втілення задуму, ціно-

утворення, просування і реалізацію ідей, товарів і послуг за допомогою 
обміну, що задовольняє мету окремих осіб і організацій” (Американська 
асоціація маркетингу).

„

Маркетинг

 – це соціальний процес, спрямований на задоволення 

потреб і бажань людей і організацій шляхом забезпечення вільного кон-
курентного обміну товарами і послугами, що становлять цінність для по-
купця” (Ж.-Ж. Ламбен).

„

Маркетинг

 – це аналіз, планування, реалізація і контроль за втілен-

ням комплексу маркетингових рішень щодо продукту фірми, його ціни, 
системи просування і розподілу, а також надій і сподівань фірми, тобто 
це ключ до досягнення цілей і завдань, що виникають перед фірмою, яка 
прагне завоювати цільовий ринок” (А. Павленко, В. Войчак).

Основні поняття маркетингу:

нестаток

 – це почуття недостачі , що відчувається людиною;

потреба

 – відсутність чого-небудь для забезпечення життєдіяльності 

людини, суспільства;

запити

 – потреби людини, підкріплені її купівельною спроможністю;

попит

 – бажання і можливість споживача купити товар або послугу у 

певний час і в певному місці;

товар

 – це сукупність атрибутів, за допомогою яких покупець може 

задовольнити певну потребу через купівлю-продаж і використати для 
споживання;

послуга

 – нематеріальний вид суспільно корисної діяльності, здійснюва-

ної за певну плату (консультації, навчання, перевезення пасажирів тощо);

споживча цінність

 – це оцінне судження покупця про здатність това-

ру задовольнити його потреби; визначається як різниця між загальною 
цінністю продукту і його загальними витратами. Загальна цінність для 
споживача – це сукупність вигод, які він очікує одержати, здобуваючи 
продукт. Загальні витрати – сума витрат, які понесе споживач при по-
купці і використанні продукту;

задоволення споживача

 – сукупність збігу властивостей товару, які 

об’єктивно сприймає клієнт, з очікуваннями, пов’язаними з цим товаром.

купівля

 – процес придбання товару чи послуги на ринку, що включає 

дві основні операції: обмін і угоду. Це результат придбання права влас-
ності на товар або послугу, що цікавлять покупця;

обмін

 – акт одержання від будь-кого бажаного об’єкта з пропозицією 

чого-небудь натомість;

99

угода

 – це торговельна операція між зацікавленими сторонами у здій-

сненні процесу купівлі-продажу товару або послуги; комерційний обмін 
цінностями між зацікавленими сторонами;

ринок

 – сукупність існуючих або потенційних продавців і покупців, 

які здійснюють операції з купівлі-продажу певних товарів або послуг;

ринок продавця

 – має місце тоді, коли попит значно перевищує про-

позицію, а організація збуту не потребує значних витрат. Фірма в цих 
умовах орієнтується на свої виробничі потужності і робить товар, який не 
відображає вимог покупців щодо якості, сервісу і дизайну товару;

ринок покупця

 являє собою таку ситуацію на ринку, коли покупець 

формує умови взаємодії з продавцем (виробником), що змушує виробни-
ка докладати зусиль для реалізації виробленої продукції, звертати увагу 
на асортимент, інновацію, якість, дизайн і умови постачання, до- і після-
реалізаційне обслуговування покупця товару.

Провідний американський теоретик з проблем управління П. Друк-

кер підкреслював, що 

мета маркетингу

 – зробити зусилля щодо збуту 

непотрібними. Його мета – так добре пізнати й зрозуміти клієнта, що то-
вар або послуга будуть обов’язково потрібні останньому і продаватимуть 
самі себе.

Основні 

принципи маркетингу

:

- 

всебічне і глибоке пізнання ринку, зростаючих запитів споживачів;

- 

пристосування до ринку, випуск товарів, що відповідають попиту;

- 

вплив на ринок, активне формування попиту через рекламу;

- 

виготовлення нових товарів „створення” споживачів.

Цілі маркетингу

 поєднуються у п’ять груп:

1) 

ринкові

 (частка на ринку, завоювання ринку, виявлення перспектив-

них ринків);

2) 

маркетингові

 (створення іміджу фірми, заходи щодо формування сус-

пільної думки, обсяг продажів, обсяг прибутку, конкурентна боротьба);

3) 

структурно-управлінські

 (удосконалення структури керування);

4) 

забезпечуюча

 (цінова політика, стимулювання збуту, споживчі влас-

тивості товару, параметри руху товару);

5) 

контроль діяльності

.

Маркетингова фірма

 всю свою діяльність підпорядковує задоволен-

ню потреб клієнтів (покупців), одержуючи прибуток саме завдяки ство-
ренню і підтриманню споживацького попиту.

Таким чином, основою для досягнення цілей фірми – одержання при-

бутку – є орієнтація всієї господарської діяльності на потреби споживача 
та їх задоволення.

100

Тема 9. МАКРОЕКОНОМІЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ ТА 

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮ ВАННЯ

9.1. Циклічність розвитку економіки.
9.2. Безробіття та зайнятість.
9.3. Інфляція. Причини інфляції в Україні.

9.1. Циклічність розвитку економіки

Цикл ділової активності

 – це період часу між двома сусідніми вищи-

ми або нижчими точками економічної кон’юнктури.

Економічна кон’юнктура

 – це тимчасова ситуація на ринку.

Для характеристики економічної кон’юнктури застосовують ряд по-

казників: валовий внутрішній продукт, рівень безробіття, інфляція, рі-
вень особистих доходів, коливання національного доходу.

Всі показники можна розподілити на три групи:

1

) проциклічні

 – це ті показники, які під час зростання економіки зроста-

ють, а під час спаду знижуються: ВВП, НД, інвестиційна активність;

2) 

контрциклічні

 – це показники, які під час спаду економіки зростають, 

а під час зростання спадають: інфляція, безробіття, кількість банкру-
тів;

3) 

ациклічні

 – це ті показники, на динаміку яких загальна економічна 

кон’юнктура не впливає: експорт.
Вперше циклічність розвитку економіки досліджувала марксистська 

школа. За Марксом, існує 4 фази циклу:
1) 

криза

 – головна фаза економічного циклу, що супроводжується різ-

ким скороченням обсягів виробництва, зрос танням безробіття, нако-
пиченням товарів у сфері торгівлі тощо і продовжується до встанов-
лення відносної ринкової рівноваги;

2) 

депресія

 – застій у розвитку народно го господарства, в межах якого 

відбуваються поступове відновлен 

ня перерваних кризою зв'язків, 

переливання капіталу у перспек тивніші галузі, починається масове 
оновлення основного капіталу;

3) 

пожвавлення 

– зростання виробництва в обсягах, які були досягнуті 

перед кризою. Починає зростати попит на засоби виробництва та ро-
бочу силу, відновлюється еко номічне зростання, збільшуються при-
буток і заробітна плата. В суспільній свідомості живе сподівання на 
краще.

4) 

піднесення 

– швидке зростання виробництва, яке супрово джується 

скороченням безробіття, розширенням обсягів кредиту та ін., вна-
слідок чого економіка виходить на рівень, який переви щує попередні 
рівні.