Файл: Костюк.pdf

106

1) в ній уперше сформовано макроекономічний підхід до аналізу 

соціально-економічних процесів, згідно з яким економіка розгляда-
ється з точки зору всіх факторів, які на неї впливають;

2)  вона вперше встановлює певні кількісно-якісні функціональні зв’язки 

між факторами, які впливають на економіку;

3)  Кейнс у своїх працях доводить, що вільна конкуренція, еластичність 

цін та заробітної плати – це ті показники, які не притаманні економіці 
із соціальною спрямованістю;

4)  теорія доводить, що рівновага на ринку досягається не автоматично, 

а випадково, оскільки зростання пропозиції відбувається швидшими 
темпами, ніж попиту;

5)  Кейнс розробив власну теорію щодо виходу із стану економічної не-

рівноваги.
Теорія Кейнса ґрунтується на двох основних, на думку автора, заса-

дах: регулюванні сукупного попиту та регулюванні зайнятості. При цьо-
му, на думку Кейнса, регулювання сукупного попиту слід проводити за 
такими 

напрямами

:

1)  збільшення приватних інвестицій (це зменшує відсоток, що здешев-

лює кредит, а це, в свою чергу, приводить до активізації підприєм-
ницької діяльності, завдяки чому зменшується безробіття);

2)  найбільшим інвестором повинна стати держава. Державні видатки 

збуджують сукупний попит, вирівнюючи тим самим сукупний попит 
та пропозицію.

3)  підвищення інвестиційного попиту підтримується зростанням спо-

живанням населенням.
Основний недолік цієї теорії: Кейнс не враховував, що постійне зрос-

тання сукупного попиту обов’язково призведе до інфляційних процесів, 
що підтвердилось інфляційною кризою в західних країнах у 70-х роках.

10.2. Державне регулювання економіки: 

суб’єкти, об’єкти, мета та функції

Державне регулювання економіки

 – це комплекс форм та засобів цен-

тралізованого впливу на розвиток економічних об'єктів і про цесів для 
стабілізації економічної системи та її розширеного відтворення.

Найважливішими 

напрямами державного економічно го регулювання

народного господарства, а отже, й встанов лення рівноваги національного 
ринку, є:
1)  регулювання системи продуктивних сил загалом, у то му числі кож-

ного з її елементів (засобів праці, науки та ін.);

2)  регулювання відносин економічної власності, в тому числі її окремих 

форм (акціонерної, державної та ін.);

107

3)  регулювання техніко-економічних відносин, зокре ма процесу кон-

центрації виробництва, його спеціалізації тощо;

4)  регулювання організаційно-економічних відносин і передусім марке-

тингу.

Суб’єкти державного регулювання

 – це носії та виконавці господар-

ських інтересів, насамперед соціальні групи, що відрізняються одна від 
одної за такими ознаками: майно, доходи, види діяльності, професії, галу-
зеві та регіональні інтереси.

Насамперед, це наймані працівники (профспілки), власники підпри-

ємств (спілки підприємств та промисловців, політичні партії), фермери і 
земельні власники (латифундисти), управлінці (менеджери), акціонери, 
інвестори і т. д.

Об’єкти державного регулювання – 

це сфери, галузі економіки, ре-

гіони, а також ситуації, явища та умови соціально-економічного життя 
країни, де виникли або можуть виникнути проблеми, які не вирішуються 
автоматично. Об’єктами державного регулювання є: економічний цикл, 
секторна, галузева та регіональна структури народного господарства, 
умови нагромадження інвестиційного капіталу, зайнятість населення, 
грошовий обіг, платіжний баланс, ціни та умови конкуренції, підготовка 
та перепідготовка кадрів, навколишнє середовище, зовнішньоекономічні 
зв’язки. Ці об’єкти охоплюють макроекономічні процеси, господарський 
цикл, нагромадження капіталу в масштабах країни та ін.

До основних функцій держави належать: законотворча; гарант віль-

ної та добросовісної конкуренції; підтримання національної валюти, а за 
необхідності – її емісія;

захист національного виробника та проведення 

розумної зовнішньо-торговельної політики; захист інтересів споживачів; 
виробництво суспільних товарів; компенсація зовнішніх витрат; стабі-
лізація макроекономічних коливань, встановлення соціальних гарантій; 
розподіл та перерозподіл доходів.

10.3. Методи державного регулювання економічних процесів

До основних методів регулювання економічних процесів відносять: 

економічне регулювання; правове регу лювання; адміністративне регулю-
вання.

Економічне регулювання 

передбачає використання лише економічних 

важелів. Його поділяють на пряме (за допомогою державних закупівель 
товарів і послуг, державного цільового фінансування тощо) і непряме (за 
допо могою антициклічної, інвестиційної та інших форм полі тики).

Державне замовлення

 – це засіб прямого державного регулювання 

господарських зв’язків між державою-замовником та підприємством-
виконавцем. Державне замовлення полягає у формуванні на контрактній 
основі складу та обсягів продукції, необхідних для державних потреб: 

108

розміщення державних контрактів на її поставку серед підприємств, ор-
ганізацій та інших суб’єктів господарської діяльності країни усіх форм 
власності.

Правове регулювання 

здійснюють внаслідок прийнят тя та вдоскона-

лення правової бази (відповідного комплек су юридичних законів та по-
правок до них тощо).

Адміністративне регулювання 

передбачає викорис тання заходів за-

борони (наприклад, заборона будівництва підприємств на певних тери-
торіях), дозволу (наприклад, дозволу державним підприємствам базо-
вих галузей про мисловості займатися туристичним бізнесом) і примусу 
(примусове закриття четвертого блоку Чорнобильської АЕС).

Основні 

інструменти адміністративного регулювання

:

1) 

ліцензії

 – це спеціальні дозволи, які видаються СПД на здійснення 

окремих її видів, з метою захисту економічних інтересів держави, сус-
пільства, його членів як споживачів товарів і послуг. Складовим еле-
ментом ліцензування є перелік видів діяльності, які мають дозвіль-
ний статус;

2) 

квоти

 – визначають частку СПД у виробництві, споживанні, екс-

порті, імпорті товарів та послуг. Квотування здійснюється з метою 
створення конкурентного середовища, захисту вітчизняного ринку та 
стабілізації цін на внутрішньому ринку;

3) 

санкції

 – це заходи держави, спрямовані на покарання суб’єктів рин-

ку, які не виконують установлених правил діяльності. Прикладом мо-
жуть бути сплата неустойки, пені, штрафів за невиконання суб’єктами 
ринку певних зобов’язань, а також вилучення на користь державного 
чи місцевого бюджетів виручку від незаконної діяльності.

4) 

норма

 – це науково обгрунтована міра суспільно необхідних витрат 

ресурсів на виготовлення одиниці продукції заданої якості або це 
правила поведінки людей при здійсненні певних видів економічної 
діяльності;

5) 

норматив 

– це складова норми, яка характеризує кількість виробле-

них або використаних у споживанні товарів на будь-яку одиницю, на-
приклад на душу населення, на одиницю часу і т. д.;

6) 

стандарти

 – це єдині норми за типами, марками, параметрами, роз-

мірами і якістю виробів, а також за величиною вимірювань, метода-
ми випробування та контролю, правилами пакування, маркування 
та зберігання продукції, технології виробництва. Об’єктами стан-
дартизації є конкретна праця, норми та нормативи, вимоги, методи, 
терміни та позначення, які мають перспективу багаторазового ви-
користання і застосування у різних галузях господарства, а також у 
міжнародних економічних відносинах. Дотримання державних стан-
дартів обов’язкові для всіх СПД.

109

Програмування національної економіки 

означає ком 

плексний ана-

ліз її стану, виявлення найважливіших проб лем, вирішення яких не-
можливе за допомогою ринкового механізму і корпоративної плано-
мірності, а також розроб 

лення та реалізацію окремих стратегічних 

програм. Най досконалішою формою таких програм є прийняття загаль-
ногосподарських планів терміном на 5 років, які щорічно коригуються. 
Такі плани-програми приймають у Японії, Франції, Нідерландах та в ін-
ших країнах. У Франції, на приклад, заходи щодо виконання п'ятирічного 
плану пе редбачають запровадження системи показників обсягів вироб-
ництва, динаміки національного доходу, модерніза ції промисловості та 
торгівлі, розвитку інфраструктури, наукових досліджень, підготовки 
робочої сили, житлового будівництва та ін. Виконання планів держа-
ва прагне під тримати конкретними фінансовими програмами, планами 
структурної перебудови економіки (розвиток галузей, які визначають 
науково-технічний прогрес, наприклад маши нобудування, і “згортання” 
нерентабельних галузей, зо крема видобутку вугілля).

Важливими 

методами державно-корпоративного регулювання

 народ-

ного господарства є здійснення найважливі ших форм економічної полі-
тики:
- науково-технічної;
- кредитно-грошової;
- амортизаційної;
- структурної;
- цінового 

регулювання.

Науково-технічна політика. 

Щоб послабити дію тен денції до галь-

мування корпораціями НТП і накопичення капіталу, держава активно 
стимулює розвиток НДДКР, науково-технічну політику. З цією метою 
держава будує великі науково-дослідні центри та лабораторії, а відтак 
передає їх монополіям, створює науко- та капіталомісткі галузі промис-
ловості, фінансує інвестиційні проекти, па тенти та ліцензії, урядові за-
мовлення на НДДКР, готує наукові кадри.

Кредитно-грошова політика. 

Основними елементами грошово-

кредитної політики є операції з державними цін ними паперами на відкри-
тому ринку, регулювання рівня банківського відсотка, пряме регулюван-
ня банківських резервів, регулювання ризику й ліквідності банківських 
операцій.

Амортизаційна політика. 

Важливим методом дер 

жавно-

монополістичного регулювання економіки є амор 

тизаційна політика 

уряду. Держава здійснює політику прискореної амортизації. З погляду 
нагромадження капі талу така політика означає зростання частки амор-
тизації у внутрішніх джерелах нагромадження. Це дає змогу корпо раціям 
приховувати значну частину прибутків від оподат кування, оскільки суми 

110

амортизаційних відрахувань не оподатковуються, а також внаслідок 
скорочення частки податків у прибутках (через прогресивний характер 
опо даткування меншої частки балансового прибутку). Водно час така 
політика значно прискорює інвестування, оскільки ці кошти не можуть 
витрачатися на інші цілі, а отже, спри яє зростанню обсягів та ефектив-
ності виробничих потуж ностей, насамперед у монополізованому секторі 
економіки. Хоча політика прискореної амортизації сприяє пожвавлен ню 
процесу виробництва, за хронічної недовантаженості виробничих потуж-
ностей вона прискорює надмірне нагрома дження основного капіталу.

Структурна політика. 

Під впливом НТР відбуваються важливі 

структурні зміни в економіці розвинутих країн, зокрема, скорочується 
частка матеріального виробництва у ВВП, а нематеріального — зростає. 
За НТР здійснюється глибоке взаємопроникнення цих сфер, що виявля-
ється у створенні інформаційної технології, виникненні й інтен сивному 
розвитку гігантських індустріально-промислових комплексів, які забез-
печують збирання, оброблення, система тизацію інформації та її переда-
вання кінцевому спожива чеві. У таких комплексах інформація, зв'язок і 
мікроелектроніка є невід'ємними складовими цілісної органічної систе-
ми. Споживачі мають доступ до будь-якої інформації через Інтернет на-
віть у домашніх умовах.

Цінове регулювання.

 Його здійснюють державні орга ни прямо й опо-

середковано. У першому разі держава вста новлює ціни на акцизні товари, 
на продукцію базових га лузей промисловості (вугілля, електроенергію 
та ін.), які переважно є державною власністю, надає державні субси дії, 
в тому числі цінові, встановлює договірні ціни на това ри і послуги вій-
ськового призначення тощо. У межах ЄС наддержавні органи встанов-
люють фіксовані ціни на сіль ськогосподарську продукцію, уніфікують 
транспортні тарифи, гармонізують податки, соціальні виплати та ін., що 
свідчить про пряме й опосередковане наднаціональне регулювання цін.

10.4. Соціальна політика держави

В умовах ринкової економіки утвердження принципів соціальної 

справедливості проходить шляхом формування 

системи соціального за-

хисту

. Роль держави в цьому процесі полягає у встановленні на основі 

законодавства основних соціальних гарантій, нормативного регулюван-
ня механізмів їх забезпечення, а також безпосередніх функцій надання 
соціальної підтримки. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини, 
сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень 
життя, який враховує забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медич-
ним обслуговуванням, необхідних для підтримки здоров’я, власного до-
бробуту та сім’ї, і право на соціальне забезпечення на випадок безробіття,