Файл: Костюк.pdf

111

хвороби, інвалідності, старості або інших випадків втрати засобів до іс-
нування за незалежних від людини обставин.

Необхідно розмежовувати 

заходи соціального захисту

, які стосують-

ся всіх членів суспільства, і заходи, які адресовані окремим соціальним 
групам. До перших можна віднести такі заходи:
1)  забезпечення системи ефективної зайнятості, підготовки та перепід-

готовки кадрів, яка дозволила б кожній людині знаходити застосу-
вання особистих здібностей;

2)  організація ефективної системи формування доходів, при якій рівень 

одержуваної винагороди безпосередньо визначається кількістю і ре-
зультатами роботи людини незалежно від сектора економіки;

3)  макроекономічне регулювання процесу диференціації в доходах і 

особистому споживанні, яке може здійснюватись через податкову 
систему, формування єдиного споживчого ринку;

4)  офіційне встановлення реального рівня прожиткового мінімуму як у 

грошовій формі, так і за споживчим кошиком;

5) захист інтересів споживача за допомогою різних соціально-

економічних інновацій, пов’язаних з переходом від „ринку продавця” 
до „ринку покупця”.

Заходи допомоги

 окремим групам населення поширюються на:

1)  працівників з фіксованими доходами, що поступають з державного 

бюджету;

2)  ті групи населення, які з об’єктивних причин не можуть однаково з 

усіма конкурувати на ринку праці (пенсіонери, інваліди, безробітні, 
одинокі матері та ін.).
Із названих двох напрямів проведення політики соціального захисту 

держава повинна віддавати перевагу насамперед заходам, які стосуються 
всіх членів суспільства.

У системі соціального захисту населення найважливішим елементом 

виступає 

соціальне страхування

. Виділяють його 4 види:

1) пенсійне страхування;
2) медичне страхування;
3)  страхування на випадок безробіття;
4)  страхування від нещасних випадків на виробництві.

У розвинутих країнах 

пенсійне

 та 

медичне страхування

 здійснюється 

шляхом відрахувань від заробітної плати та прибутків в однакових част-
ках. У США та Японії платежі на соціальне страхування становлять 7,5 і 
7% середньої заробітної плати робітника.

Медичний страховий фонд формується на тристоронній основі: за ра-

хунок працівника, підприємств і держави. Страхові виплати відбивають 
реальну ціну медичних послуг і здійснюються за рахунок цього фонду. 
Обов’язкове медичне страхування безплатно надає населенню основні 

112

види лікування. Кошти, що відраховуються підприємствами на медичне 
обслуговування, включаються до виробничих затрат і не оподатковують-
ся. У країнах Заходу ставка страхового внеску в середньому становить 
12% заробітної плати.

Страхування від безробіття 

надається із спеціальних страхових 

фондів. Розмір виплати залежить від тривалості періоду безробіття і від 
специфічних умов тієї чи іншої країни.

Важливою ланкою соціального захисту населення є 

програми працев-

лаштування та перекваліфікації

. Особлива система працевлаштування 

існує для осіб, котрі не можуть на рівних брати участь у конкуренції на 
ринку праці. Це стосується насамперед інвалідів. Для них передбачаєть-
ся квотування робочих місць, державне фінансування виробництва, де 
працюють інваліди, пільгове оподаткування.

Другим елементом соціального захисту населення є 

правове регулю-

вання найманої праці

, яке здійснюється через законодавче встановлення 

мінімального рівня заробітної плати, пенсій, порядку укладення колек-
тивних договорів щодо умов праці, оплати робочої сили, соціального 
страхування, відпусток тощо.

При встановленні мінімального рівня заробітної плати в документах 

Міжнародної організації праці рекомендується враховувати потреби пра-
цівників та їхніх сімей, вартість життя, соціальні пільги, рівень інфляції, 
а також показники, які впливають на рівень зайнятості (наприклад, рі-
вень продуктивності праці, кількість безробітних та ін.). Механізм уста-
новлення мінімальної заробітної плати (МЗП) у тій чи іншій формі вико-
ристовується в усіх цивілізованих країнах, як правило, через механізми 
соціального партнерства та з урахуванням прожиткового мінімуму. За 
стандартами Європейської соціальної хартії, МЗП має становити 2–2,5 
прожиткових мінімумів.

В Україні 

мінімальна заробітна плата

 розглядається як „державна 

соціальна гарантія”, розмір якої „встановлюється в розмірі, не нижчому 
за вартісну межу малозабезпеченості в розрахунку на одну особу” (Закон 
„Про оплату праці”, ст. 3.9). До цього часу мінімальна заробітна плата в 
обсязі прожиткового мінімуму не встановлювалася; мірою неоподатко-
ваного мінімального доходу фізичних осіб не була, що можна розглядати 
як порушення законів „Про державні соціальні стандарти та державні со-
ціальні гарантії” (ст.1 встановлює , що мінімальний розмір оплати праці 
має бути не нижчим від прожиткового мінімуму) та „Про прожитковий 
мінімум” (ст. 2) трактує поняття і розмір прожиткового мінімуму як базо-
вий для визначення неоподаткованого мінімуму доходу та встановлення 
мінімального розміру заробітної плати). 

Прожитковий мінімум

 – вартіс-

на величина достатнього для забезпечення нормального функціонування 
організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчуван-

113

ня, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального 
набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і куль-
турних потреб особистості. Прожитковий мінімум на одну особу, а також 
для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп на-
селення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про 
Державний бюджет України на відповідний рік. Розрахунки прожитко-
вого мінімуму здійснюються, виходячи з наборів продуктів харчування, 
мінімальних наборів непродовольчих товарів та послуг, затверджених 
постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2000 року. Таких 
позицій, наприклад, для працездатних громадян у продуктовій групі на-
лічується 42, непродовольчих товарів – 49, товарів загально сімейного 
вжитку – 49, послуг – 23.

Надзвичайно важливим елементом соціального захисту населення 

є 

індексація грошових доходів населення

 залежно від підвищення рівня 

споживчих цін, тобто захист доходів людей від інфляційного зростання 
цін. Світовий досвід індексування грошових доходів населення вказує на 
те, що цим заходом соціального захисту слід користуватися з великою 
обережністю, оскільки це може призвести до розкручування інфляційної 
спіралі.

Елементом соціального захисту є 

соціальна допомога

, яка нада-

ється з державного і місцевого бюджетів найменш соціально захище-
ним громадянам у вигляді грошової допомоги, надання безкоштовного 
харчування, інших послуг, соціальної реабілітації, а також утримання 
соціально-культурних закладів для громадян, які не мають можливості 
користуватися цими послугами на комерційній чи страховій основі. Така 
система характерна для розвинутих країн і може існувати тільки на осно-
ві ефективної економіки.

114

Тема 11. АГРАРНІ ВІДНОСИНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ 

РОЗВИТКУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

11.1.  Сучасний стан аграрного виробництва в Україні.
11.2.  Еволюція власності та організаційно-правових формувань на селі.
11.3.  Земельна рента та її форми в сучасних умовах.

11.1. Сучасний стан аграрного виробництва в Україні

У сільському господарстві постійно розвиваються про дуктивні сили 

та відносини економічної власності. Най швидшими темпами ці зміни 
відбувалися в останні два сто ліття. Так, у середині XVIII ст. у сільському 
господарстві було зайнято майже 80% сукупної робочої сили на планеті; 
наприкінці XIX — на початку XX ст. у розвинутих країнах у цій галузі 
працювало до 40% населення, а в промисловос ті — майже 35%. На почат-
ку XXI ст. у сільському гос подарстві в передових країнах було зайнято 
менше 5% пра цездатного населення, а в США — лише 2,5%. В Україні цей 
показник становить приблизно 20% населення.

Жодна галузь народного господарства не залежить та к від природно-

кліматичних умов, як сільське господарство. Це зумовлено насамперед 
використанням землі як специфічного, значною мірою не відтворювано-
го засобу виробництва, її родючістю, місце розташуванням.

Специфічний характер землі як знаряддя праці також полягає в тому, 

що вона водночас є й предметом праці. До специфічних основних вироб-
ничих фондів сільського гос подарства належать: продуктивна худоба, де-
ревинні, пло доягідні та інші культури; своєрідними оборотними фонда-
ми є насіння, молодняк на відгодівлі, корми тощо. Вироб ничим фондам 
також властива їх повільніша оборотність (внаслідок нетривалого вико-
ристання), висока фондоміст кість сільськогосподарського виробництва.

Велика залежність сільського господарст ва від природних умов ви-

магає створення страхових фондів від посухи, надмірних опадів тощо.

Значний розрив між робочим періодом і кінцевим ре зультатом від-

чутно впливає на формування доходів пра цівників села, оскільки оста-
точний розмір таких доходів відомий після реалізації сільськогосподар-
ської продукції.

Отже, 

головними особливостями розвитку сільського господарства

 є:

1)  тісне переплетіння і взаємодія економічних, природ них та біологіч-

них законів;

2)  безпосередня взаємодія людини з природою, від спо собу та культури 

якої залежать здоров'я людини, її психіч ний, нервовий, емоційний 
стан тощо;

115

3)  менш інтенсивний характер дії економічних законів порівняно з ін-

шими сферами, що зумовлено специфікою землі, сільськогосподар-
ського виробництва;

4)  надзвичайна різноманітність природнокліматичних умов та місце 

розташування ділянок землі не тільки в мас штабі планети, а й усе-
редині багатьох окремих країн;

5)  наявність, крім суспільних факторів підвищення продуктивності 

праці, природних (наприклад, хімічний, механічний склад ґрунту) та 
біологічних;

6)  значний розрив між робочим періодом і кінцевим ре зультатом;
7)  найбільша відповідність біологічній (природній) сто 

роні сутності 

людини трудової приватної власності на час тину землі, певний жит-
тєвий простір.

Причини кризи в сільському господарстві

 поділяються на об’єктивні, 

суб’єктивні та об’єктивно-суб’єктивні.

Об’єктивні причини

 – це наслідки, спричинені розвалом Радянського 

Союзу до яких відносять, об”єктивно-суб”єктивні та суб”єктивні причи-
ни.

Об’єктивно-суб’єктивні причини

 – це ті причини, які виникли внаслі-

док теоретично неправильного наукового підходу до застосування прин-
ципів ринкової економіки. Це призвело до:
1)  відсторонення держави від процесів регулювання найважливішої га-

лузі народного господарства України;

2)  відсутність теоретичних розробок як технологічного, так і економіч-

ного характеру щодо розвитку сільського господарства за регіонами 
України.

Суб’єктивні причини

 – це причини, які виникли внаслідок прорахун-

ків та помилок осіб, які були при владі. До них відносять:
1)  відсутність чітко визначеної аграрної політики держави, що призвело 

до невизначеності під час вибору шляхів розвитку;

2)  відсутність політичного лобіювання в законодавчому органі;
3)  відсутність чітко визначеної суспільної ідеології бачення майбутньо-

го сільського господарства;

4)  відсутність чітко сформованої громадської думки щодо аграрного ре-

формування.

11.2. Еволюція власності та організаційно-правових формувань на селі

Законом України „Про сільськогосподарську кооперацію” визначено 

два види кооперативів:
1)  сільськогосподарські виробничі кооперативи;
2) обслуговувальні кооперативи.