ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.11.2019
Просмотров: 5918
Скачиваний: 3
116
Сільськогосподарські виробничі кооперативи (СВК)
– це організаційно-
правова форма, яка створюється шляхом об’єднання майна двох або біль-
ше осіб, що мають на меті: ведення виробничої діяльності, забезпечення
прибутку його засновникам та забезпечення соціальних гарантій усіх
членів кооперативу.
Основні
принципи формування кооперативу
:
1) добровільність вступу в кооператив;
2) демократичність управління – кожен член кооперативу має один го-
лос під час прийняття управлінських рішень;
3) невтручання держави в діяльність СВК;
4) кожен член кооперативу повинен працювати на цьому підприємстві.
До 1993 року в Україні в аграрному секторі функціонували
колективні
господарства
(колгоспи) державної форми власності і все майно було кол-
госпним. У період з 1994 по 1999 роки після прийняття Указу Президен-
та „Про невідкладні заходи щодо реформування сільського господарства
України” колгоспне майно переходить у приватну власність колективу, що
створюються у формі колективних сільськогосподарських підприємств чи
фермерських господарств шляхом розпаювання земельних часток. Після
цього земля перебуває в приватній власності, майно в приватній власності,
що дає можливість утворювати різні організаційні формування.
Формування СВК проходить такі етапи:
1) розгляд сучасного стану підприємства (площа землекористування,
кількість працівників, вартість основних фондів, фінансові результа-
ти діяльності за останні п’ять років);
2) вибір відповідної організаційно-правової форми СВК – створюють-
ся на базі підприємств з великою земельною площею. В Україні най-
більш сприятлива зона функціонування цієї організаційно-правової
форми – південь України (Одеська, Миколаївська, Херсонська, За-
порізька області);
3) підписання установчого договору;
4) затвердження статуту;
5) реєстрація в державних органах влади;
6) вибір чи найом виконавчого директора;
7) вибір ревізійної комісії і керуючого органу.
Обслуговувальні кооперативи –
це організаційно-правова форма, яка
створена шляхом об’єднання майна, інтелектуальних цінностей, фінан-
сових ресурсів двох або більше юридичних осіб з метою надання послуг у
різних сферах виробництва.
Найбільш популярні організаційно-правові форми обслуговуваль-
них кооперативів:
1)
командитне товариство
– товариство, в якому один або декілька
учасників несуть повну відповідальність перед кредиторами. Таким
117
чином, до його складу належать особи, що несуть необмежену (солі-
дарну) відповідальність за зобов’язаннями (як у повному товаристві)
і особи, що беруть на себе зобов’язання зробити відповідний внесок
у спільне майно (командити). Використання даної організаційно-
правової форми доцільне лише у випадках, коли є ініціативна група
людей.
2)
товариство з обмеженою відповідальністю
– створю ються внаслідок
об'єднання пайових внесків. Відповідно до їх величини розподіляєть-
ся прибуток. Члени цього то вариства відповідають за зобов'язаннями
підприємства лише розміром вкладеного у пай капіталу і не мають
права продавати свої паї на відкритому ринку. Такі товариства мо-
жуть створювати підприємства, організації, громадяни та інші
суб'єкти. Установчі документи цих товариств – статут і установчий
договір. Для створення товариства з обмеженою відповідальністю в
різних країнах встановлю ється неоднакова мінімальна сума статут-
ного капіталу. Товариства з обмеженою відповідальністю позначають
лі терами Ltd або повною назвою limited.
11.3. Земельна рента та її форми в сучасних умовах
За феодалізму рента як економічна форма реалізації власності фео-
дала на землю існувала спочатку як панщи на, пізніше — оброк, який у
період розпаду цього ладу за мінила грошова форма.
Рента –
це економічна форма реалізації власності на природні ресур-
си, тому зі зміною відносин власності з'явля ються нові форми земельної
ренти.
Земельна рента за капіталізму існує у формі орендної плати орендаря
землевласникові за тимчасове користування землею.
Земельна рента
(з лат. – повертаю, сплачую) – економічна форма ре-
алізації власності на землю у вигляді доходу, який ство рюється найма-
ними працівниками, але привласнюється власни ком землі за її здачу в
оренду.
Якщо на цій землі є споруди (склади, іригаційна систе ма тощо), то
орендар додатково платить за користування ни ми. У цьому разі орендна
плата більша за ренту.
Основними формами земельної ренти є диференціаль на, монопольна
і абсолютна.
Диференціальна земельна рента
– дохід землевласників або оренда-
рів, отриманий за рахунок використання середніх і кращих за родючістю
та місце розташуванням земель і застосування най маної праці.
Така рента функціонує у двох формах.
118
1.
Диференціальна рента І
виникає внаслідок обмеже ності земель кра-
щої та середньої якості, що змушує залу чати до сільськогосподар-
ського обороту гірші за якістю ділянки землі.
Землевласник і орендар втрачають інтерес до ведення сільського госпо-
дарства на гірших землях, на них не будуть забезпечені нормальні умови для
розшире ного відтворення. За цих умов на середніх і кращих землях утворюєть-
ся додатковий чистий дохід, який є надлишком над середнім прибутком і набув
форми диференціальної ренти І. Отже, умовою виникнення цієї форми ренти є
відмінність у родючості та місці розташуванні земель. Джере ло диференціальної
ренти І – праця сільськогосподарсь ких найманих працівників або фермерів.
Господарства, розташовані на кращих та середніх за якістю землях,
витрачають на одиницю продукції менше праці, отримуючи при цьому
кращі врожаї. Тому диферен ціальну ренту І в умовах суспільної власнос-
ті на землю по винна вилучати держава. За капіталізму її привласнює зем-
левласник у формі орендної плати.
2.
Диференціальна рента II
утворюється внаслідок ін тенсивного веден-
ня господарства, тобто використання кра щих сільськогосподарських
машин, насіння, поліпшення культури землеробства і тваринництва,
за рахунок додат кових капіталовкладень. Це дає змогу підвищувати
продуктивність праці й отримувати більше продукції з кожно го гек-
тара землі. За умов раціонального сільськогосподарського виробни-
цтва додаткові капітало вкладення забезпечують не лише окупність
цих витрат, а й отримання надлишкового доходу, який набуває форми
ди ференціальної ренти II. Цю ренту привласнює фермер або орендар
землі впродовж дії орендного договору. При укла денні нового догово-
ру землевласник переважно враховує зроблені в попередні роки орен-
дарем додаткові капітало вкладення, вищу родючість землі й збільшує
плату за неї. Тому орендар зацікавлений, щоб договір про оренду землі
укладався на тривалий термін, а землевласник — навпаки.
У СРСР диференціальну ренту І вилучала держава через механізм най-
нижчих закупівельних цін у найспри ятливіших для ведення сільського гос-
подарства умовах і систему обов'язкових поставок сільськогосподарської
про дукції за цими цінами. Диференціальна рента II переваж но залишалася
в господарствах і використовувалася для розвитку виробництва й частково
для додаткового стиму лювання працівників колгоспів і радгоспів.
На сучасному етапі диференціальна рента в Україні повинна вилуча-
тися через механізм рентних платежів, плати за землю, розмір яких зале-
жатиме від якості землі. Оцінка якості землі (її родючість, забезпеченість
воло гою, теплом, а також місце розташування ділянок, їх кон фігурація
тощо) міститься в Державному земельному ка дастрі.
Монопольна рента
– форма економічної реалізації власності на уні-
кальні за родючістю землі, джерелом якої є праця найманих працівників
119
та частина доходів покупців, що надходить до земле власника через меха-
нізм монопольних цін.
Як економічна форма реалізації монополії приватної власності на
землю виникає абсолютна рента.
Абсолютна рента
(за капіталізму) – форма земельної ренти, яку
сплачують власникові за будь-яку ділянку землі, незалежно від її родю-
чості й місця розташування (звідси назва абсолютна).
Її джерело – надлишок додаткової вартості над серед нім прибутком
(різниця між ринковою вартістю сільсько господарської продукції та сус-
пільною ціною виробницт ва), що створюється найманими працівниками,
а умова ви никнення – значно нижча органічна будова капіталу в сіль-
ському господарстві. Коли фермер або капіталіст-фермер самі є власни-
ками землі, зникає причина існування абсолютної ренти.
З рентними відносинами тісно пов'язана ці на землі. Земля в багатьох
країнах є об'єктом купівлі-продажу, оскільки узаконена приватна влас-
ність на землю.
Земля – особливий товар. Ця особливість полягає в тому, що вона є
продуктом природи і на неї початково не затрачена праця. Згодом витра-
ти праці на поліпшення якості землі постійно зростають. Якщо абстрагу-
ватися від таких витрат, то ціна землі грунтується не на вартості, а на ве-
личині доходу, який вона приносить своєму власни кові, – ренті. Власник
може продати землю за умови, що отримана сума буде не меншою, ніж
дохід у формі відсот ка, одержаний від вкладання цієї суми в банк.
Ціна землі –
це капіталізована земельна рента. Вона визначається за
формулою
Рента
Ціна землі =
ќ
100 %.
Банківський відсоток
Вартість землі визначається множенням отриманої за рік ренти на
певну (переважно значну) кількість років. За підрахунками економістів,
середня вартість 1 га сільсько господарських угідь становила в Україні в
середині 90-х років 15 – 20 тис. дол. Вартість українських чорнозе мів – до
5,5 трлн дол. Останнім часом було висловлено чимало аргументів як за
перетворення землі на товар, так і за те, що за різкої поляризації суспіль-
ства земля в Украї ні не повинна бути товаром, адже купити 1 га землі
більш як за 10 000 дол. нині основна маса народу не може.
На ціну землі впливають також такі фактори, як зрос тання темпів ін-
фляції, зниження доходів фермерських господарств та ін. Ціна землі у
великих містах світу дуже висока і продовжує зростати.
Аналіз основних мікроекономічних питань дає змогу дослідити тео-
ретичні проблеми макроекономіки.
120
Тема 12. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО ТА МІСЦЕ УКРАЇНИ У
СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
12.1. Світове господарство та його структура.
12.2. Форми міжнародних економічних відносин.
12.3. Глобалізація світогосподарських зв’язків та загальноцивілізаційні
проблеми людства.
12.1. Світове господарство та його структура
Національна економіка будь-якої країни все більше залежить від
функціонування світового господарства, яке має свої закономірності та
проблеми розвитку.
Світове господарство
– це сукупність національних господарств та
економічних зв’язків між ними, що виникають на основі міжнародного
поділу праці.
Сучасне світове господарство є цілісною системою, яка складалася
поступово. Ця цілісність зумовлена рядом
факторів
:
1) прагнення народів світу вижити за умов нарощування ядерної зброї
та загрози світового тероризму;
2) розвиток науково-технічного прогресу, що вимагає об’єднання зу-
силь для використання сучасних досягнень науки і техніки;
3) інтернаціоналізація господарського життя, тобто переростання про-
цесу виробництва національних кордонів;
4) необхідність об’єднання зусиль країн для розв’язання глобальних
проблем та для допомоги в екстремальних ситуаціях.
Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового гос-
подарства.
Для того щоб визначити характерні риси національних господарств,
вказати їхнє місце у світовій економіці, а також передбачити перспекти-
ви розвитку, проводять систематизацію або класифікацію країн світу.
Єдиного підходу до класифікації країн, які входять до світового госпо-
дарства, не існує. Структурувати світову економіку можна за різними
критеріями.
Регіональний критерій
передбачає виділення країн за географічним
місцезнаходженням країн: європейські, азіатські і т.д.
Регіонально-економічний критерій
означає розподіл не лише за гео-
графічною, а й за економічною ознакою країн у межах регіону, що мають
спільні економічні інтереси: країни Західної Європи, країни Близького
Сходу, країни Південно-Східної Азії.
Економічний критерій
включає такі групи країн: а)
залежно від струк-
тури господарства
– аграрні, аграрно-промислові, промислово-аграрні,
промислові країни; б)
залежно від рівня економічного розвитку
. – промис-