Файл: Костюк.pdf

121

лово розвинуті, або індустріальні, країни і країни, що розвиваються. Най-
потужнішу групу серед розвинутих країн становлять країни Великої сім-
ки (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада). 
Ці та ще 22 країни входять в Організацію економічного співробітництва 
та розвитку. Серед країн, що розвиваються, виділяють три рівні еконо-
мічного розвитку. Насамперед „нові індустріальні країни”, розвиток яких 
відбувався вже п’ятьма хвилями. До них відносять Аргентину, Бразилію, 
Туреччину, Китай, Індію. Критерії зарахування країн до НІК: частка про-
мислової продукції у ВВП повинна становити 30% і більше, готові вироби 
в експорті – не менше 50%, дохід на душу населення – понад 8800 дол. До 
другої, проміжної групи, відносяться країни, які мають нижчі порівняно з 
НІК показники, та характеризуються значною диференціацією галузевих 
структур, соціальних верств населення та їх становища в суспільстві. До 
третьої групи належать найменш розвинуті країни. Вони мають вузьку, 
часто монокультурну структуру господарства, високий ступінь залеж-
ності від зовнішніх джерел фінансування. Критеріями зарахування країн 
до найменш розвинутих є: частка ВВП на душу населення не перевищує 
400 дол. США; частка дорослого письменного населення – не більше за 
20%; частка обробної промисловості у ВВП – не більше ніж 10 %.

Організаційний принцип

 передбачає групування країн за належністю 

їх до міжнародних економічних організацій та інститутів, наприклад, та-
ких як Європейський Союз, Міжнародний валютний фонд, Світова орга-
нізація торгівлі та ін.

Соціально-економічний принцип

 включає декілька показників: а) ВВП 

на душу населення; б) галузеву структуру національної економіки; в) ди-
наміку економічного зростання; г) рівень інтеграції країни у світове гос-
подарство; д) показники економічної ефективності; е) рівень та якість 
життя населення (індекс людського розвитку).

Класифікацію країн, 

згідно з індексом людського розвитку,

 було за-

пропоновано Програмою Розвитку ООН (ПРООН). Він включає рівень 
доходу на душу населення, тривалість життя, рівень освіти тощо. Остан-
німи роками найвищий індекс людського розвитку мали Швеція, Норве-
гія, Канада.

Світове господарство у своєму розвитку пройшло декілька етапів.

Етап світової торгівлі

 – він починається в період великих географіч-

них відкриттів ХV–ХVІ ст., коли спостерігається зародження світового 
господарства, формування господарських зв’язків між країнами. Харак-
терні ознаки першого етапу: а) абсолютна перевага зовнішньої торгівлі 
у міжнародних економічних зв’язках; б) нерівноправність відносин і не-
еквівалентність обміну; в) відсутність стійких зв’язків і правової основи 
регулювання міжнародних економічних відносин; г) часте використання 
насилля у міжнародних відносинах.

122

Етап іноземних інвестицій

 – починається з другої половини ХІХ ст. 

Особливості даного етапу: а) активний розвиток такої форми міжнарод-
них зв’язків, як вивезення капіталу; б) вдосконалення форм зовнішньої 
торгівлі; в) виникнення нових форм зовнішньоекономічних зв’язків – 
міжнародна міграція робочої сили, науково-технічне співробітництво.

Етап економічної інтеграції

 – він починається з середини ХХ ст. 

Основні ознаки етапу: а) активний розвиток виробничої діяльності за 
кордоном на основі вертикальної і горизонтальної інтеграції; б) створен-
ня міжнародних економічних організацій, що координують діяльність 
суб’єктів різних країн для досягнення спільної мети.

12.2. Форми міжнародних економічних відносин

Уся сукупність національних економік у єдиному світовому госпо-

дарстві пов’язана рухом товарів, послуг та факторів виробництва (еко-
номічних ресурсів). На цій основі між країнами виникають 

міжнародні 

економічні відносини.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ)

 – це система господарських 

зв’язків між країнами, що виникають у процесі розвитку міжнародного 
господарського обігу, обміну товарами та послугами, переміщення капі-
талів за межі національних кордонів, міжнародної міграції робочої сили.

Кожній економічній системі відповідає властивий їй 

тип МЕВ

. Між-

народні відносини в період рабовласництва грунтувались на діяльності 
відносно великих торгових центрів у древніх містах і державах Риму, 
Греції, Єгипту та Індії, що підтримували зв’язки з оточуючими ці міста 
племенами. У цей період МЕВ не були стійкими. У період феодалізму 
міжнародні відносини, що були представлені в основному зовнішньою 
торгівлею, грунтувались на реалізації лишків сільськогосподарської про-
дукції. При мануфактурному виробництві МЕВ набувають форми від-
критого грабунку колоній з метою збагачення європейських держав. Ви-
рішальним етапом розвитку міжнародних економічних відносин стало 
створення світового ринку.

Міжнародні економічні відносини формуються на основі інтернаці-

оналізації продуктивних сил, що виростає із міжнародного поділу праці 
МПП.

Міжнародний поділ праці

 – це найвищий ступінь розвитку суспільно-

територіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно 
вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією ви-
значеної кількості та якості. Країни, які зайняли вагоме місце у МПП, ма-
ють вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток 
Японії, Німеччини, Південної Кореї та ін.

Фактори

, які визначають розвиток МПП: 1) природно-географічні 

умови; 2) науково-технічний прогрес; 3) соціально-економічні умови.

123

Природно-географічні умови

 включають такі елементи: клімат, при-

родні ресурси, розміри території, чисельність населення, економіко-
географічне розташування. Протягом тривалого часу ці умови відігравали 
головну роль у міжнародному поділі праці. Розвиток 

науково-технічного 

прогресу

 привів до зменшення значення природно-географічних умов. 

У розвитку МПП значну роль стали відігравати переваги науково-
технічних досягнень, рівень 

соціально-економічного розвитку

, меха-

нізм організації національного виробництва та механізм організації 
зовнішньо-економічних відносин. Головним напрямом розвитку МПП 
стало розширення спеціалізації і кооперування виробництва, які є його 
формами і виражають його суть.

Під 

міжнародною спеціалізацією

 виробництва розуміють таку форму 

поділу праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробни-
цтва збільшується на базі диференціації національних виробництв, виді-
лення у самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі 
виготовлення продукції понад внутрішні потреби. Основними 

формами

прояву 

міжнародної спеціалізації

 виробництва є 

предметна

, 

подетальна

(повузлова) та 

технологічна

 (постадійна) 

спеціалізації

. Другим елементом 

у МПП є 

міжнародне виробниче кооперування

, тобто об’єднання зусиль 

виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового 
ринку. Коопераційні зв’язки проявляються на всесвітньому, міжгалузе-
вому або внутрішньогалузевому рівнях. У міжнародній практиці виділя-
ють три основні 

форми кооперування

: а) здійснення спеціальних програм; 

б) договірна спеціалізація; в) створення спільних підприємств.

Основні 

форми міжнародних економічних відносин

, через які проявля-

ється функціонування системи світового господарства:
1.  Міжнародна торгівля товарами та послугами.
2.  Міжнародний рух капіталів.
3.  Міжнародна міграція робочої сили.
4.  Міжнародні валютні відносини.
5.  Міжнародний обмін технологіями.
6.  Міжнародна економічна інтеграція.

Міжнародна торгівля

 – торгівля між країнами, яка складається із 

ввезення (імпорту) та вивезення (експорту) товарів і послуг. Найважли-
віші тенденції в розвитку міжнародної торгівлі спричинені вирішальним 
впливом на її динаміку й структуру сучасної науково-технологічної ре-
волюції, радикальних змін, що відбуваються в системі “наука-техніка-
виробництво”. Різко загострюється конкуренція на світових ринках 
товарів і послуг, посилюються регіоналізація міжнародної торгівлі та від-
повідна сегментація єдиного світового ринку, зростає інтернаціоналіза-
ція торгівлі, тобто відносно відокремлюється міжфірмовий товарообмін 
з метою економії на ринкових трансакціях.

124

Світовий товарний експорт розміщується по країнах та регіонах сві-

ту досить нерівномірно. Так, на Північну Америку припадає 15,5% сві-
тового товарного експорту, на Латинську Америку – 4, Західну Європу 
– 46, Центральну, Східну Європу і колишній СРСР – 2,5, Африку – 3, 
Середній Схід – 3,5, Азію – 2,5%. За даними СОТ, вересня 2007 р. Ки-
тай вперше став найбільшим світовим експортером, випередивши США 
і Німеччину. Тепер на Китай припадає 8 % світового експорту. Близько 
46% товарів, що вивозяться Китаєм за кордон, становлять обладнання, 
продукція машинобудівної галузі та автомобілі.

Істотні зрушення стались у структурі світового товарного експорту. 

Головна і довготривала тенденція полягає в тому, що в загальному това-
рообороті збільшується частка готових промислових виробів при відпо-
відному зменшенні частки сировинних товарів. Найбільшу частку у сві-
товому експорті мають машини та устаткування – до 40%.

Історична практика свідчить про існування різних 

форм міжнародної 

торгівлі

: факторії, ярмарки, торговельні компанії і товарні біржі, аукціо-

ни, міжнародні торги, торговельні будинки, пряма міжнародна торгівля 
на основі кооперації, зустрічна торгівля, внутрішньофірмовий обмін.

Важливою особливістю сучасної міжнародної торгівлі є те, що вона 

стає все більш регульованою.

Державне регулювання міжнародної

 торгівлі включає два різних типи 

зовнішньоторговельної політики: 

лібералізації

 (політики вільної торгів-

лі) і 

протекціонізму

.

Під 

політикою вільної торгівлі (фритредерство)

 розуміють мінімаль-

не державне втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі 
вільних ринкових сил попиту і пропозиції.

Протекціонізм

 – це державна політика захисту національного това-

ровиробника від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних 
та нетарифних інструментів.

Важливим інструментом регулювання зовнішньоекономічних 

зв’язків є 

митні тарифи

. 

Тарифами або митними зборами

 називаються 

податки, які встановлюються на імпортні товари з метою підвищення їх 
ціни на ринку країни-імпортера. Головна мета митних тарифів   це захист 
національного ринку. Їх використання має сім основних економічних на-
слідків (ефектів), які потрібно враховувати при виробленні та реалізації 
зовнішньоекономічної політики.

Виробничий ефект

. Очевидно, що за інших рівних умов виробництво 

товару, який знаходиться під захистом митних тарифів, зростає, оскільки 
аналогічні імпортні товари дорожчі і не можуть задовольняти існуючий 
попит.

Споживчий ефект

. За інших однакових умов споживання товару, 

який обкладається митом, знижується.

125

Бюджетний ефект

. Митні тарифи є джерелом бюджетних надхо-

джень, значення яких надзвичайно велике, особливо для країн, що роз-
виваються. Але тут є певні обмеження: чим вищий тариф, тим менший 
обсяг імпорту і відповідно бюджетні надходження.

Ефект перерозподілу прибутків

. Він полягає в тому, що національні 

виробники в умовах відсутності або обмеженого характеру конкуренції з 
боку іноземних фірм можуть підвищувати ціни на свій товар і отримува-
ти вищі прибутки.

Конкурентний ефект

. Цей наслідок застосування тарифів забезпечує 

ефективну діяльність обмеженої кількості національних виробників. Ра-
зом з тим вилучення з економічного змагання іноземних фірм може при-
звести до втрати національними виробниками стимулів до підвищення 
ефективності виробництва та зниження цін.

Вплив на платіжний баланс

. Митні тарифи, як уже зазначалося, при-

водять до скорочення споживання імпортних товарів. Це означає, що 
зменшуються витрати за кордоном, а більша частина прибутків реалізу-
ється вдома. Такий процес за інших однакових умов сприяє поліпшенню 
платіжного балансу.

Вплив на умови торгівлі

. Очевидно, що застосування митних тарифів 

змушує іноземні фірми знижувати ціну товарів, які ввозяться до даної 
країни. А це, у свою чергу, веде до зміни співвідношення між експортни-
ми та імпортними цінами.

Визначають такі головні види мита:

- 

адвалерні

, що розраховуються у відсотках до тарифної вартості товарів;

- 

специфічні

, які обчислюються в установленому грошовому розмірі на 

одиницю товарів, на які сплачується мито;

- 

комбіновані

, що об’єднують обидва види мита.

Законом запроваджується порядок обчислення ввізного, вивізного 

та сезонного мита. Визначається також сфера застосування особливих 
видів мита: спеціальних, антидемпінгових і компенсаційних. Спеціаль-
ні статті закону регулюють порядок обчислення і сплати мита, тарифні 
пільги і преференції.

Важливо розрізняти 

ввізне і вивізне мито

. Перше нараховується на 

товари при ввезенні на митну територію України. Друге нараховується 
на товари при вивезенні за межі митної території України.

На окремі товари може встановлюватися сезонне ввізне і вивізне 

мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення.

Спеціальне мито

 застосовують:

- 

як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну територію в таких 
кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати 
шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конку-
руючих товарів;