Файл: immunologia_N3-4_2010_block_210x297.pdf

ЛІТЕРАТУРА

1.Зозуля Ю.А., Лисяный Н.И., Любич Л.Д., Грищенко В.И., Петренко А.Ю., Бабийчук Г.А. Длительное культивирование in vitro криоконсервированных и нативных

нейроклеток эмбрионов человека // Укр. Нейрохірургічний журнал.-2003.-№ 2.- С.11-14.

2.Кузовкова Н.А. Оценка активности естественных киллеров колориметрическим методом // Иммунология.-1991.-№4.-С.59-61.

3.Лісяний М.І., Любич Л.Д. Особливості розвитку імунної відповіді на внутрішньо мозкове введення алогенних фетальних нейроклітин в експерименті // Імунологія та алергологія.- 2009.-№4.- С.99-109.

4.Лісяний М.І., Любич Л.Д., Семенова В.М., Стайно Л.П., Главацький О.Я., Висоцький М.С. Дослідження експресії антигенів HLA нейроклітинами людини різного терміну гестації in vitro // Імунологія та алергологія.- 2008.-№ 1.-С.14-19.

5.Лісяний М.І., Любич Л.Д., Семенова В.М., Главацький О.Я., Стайно Л.П., Висоцький М.С., Потапова А.І. Експресія антигенів гістосумісності нейроклітинами людини різного терміну гестації in vitro // Трансплантологія.- 2008.-Т.10, № 1.-С.125-129.

6.Лісяний М.І., Любич Л.Д., Черченко А.П., Верхоглядов Ю.П. Дослідження рівня аутоантитіл до нейроспецифічних білків у кролів після алогенної внутрішньомозкової трансплантації ембріональних клітин-попередників нервової системи // Фізіологічний журнал.- 2006.-т.52, № 3.-С.64-69.

7.Любич Л.Д., Лисяный Н.И., Семенова В.М., Стайно Л.П. HLA-антигенная характеристика нативных и культивируемых нейроклеток фетального и постнатального головного мозга человека // Клеточные культуры. Информационый бюлетень. Выпуск 25.-Спб.: Изд-во Политехн. ун-та, 2010.- С.47-59.

8.Никандров В.Н., Чаплинская Е.В. Протеин S-100: структурно-функциональные свойства и роль в нервной ткани // Біополімери і клітина.-2005.-Т.21, №1.-С.12-27.

9.Полтавцева Р.А., Марей М.В., Дубровина И.В. и др. Анализ развития стволовых нейральных клеток человека in vitro // Цитология. Cуtology.-2001.-Т.43, № 9.-С.884-885.

Т-лимфоцитов. Клеточная трансплантация и тканевая инженерия 2008; 3: 39-42.

11.Тейлор П., Томас Д., Миллз К.

Культивирование линий и клонов Т-клеток in vitro //В.кн. «Лимфоциты. Методы» П/р Дж.Клауса.-М.: «Мир».-1990.- С.208-229.

12.Чехонин В.П., Лебедев С.В., Гурина О.И. и др. Элиминация нейроспецифических белков из ЦНС (патогенетические и методические аспекты) // Вестник Российской АМн.- 2006.-№6.-С.3-12.

13.Шпакова А.П., Павлова К.С., Булычева Т.И.

МТТ-колориметрический метод определения цитотоксической активности естественных киллерных клеток // Клин.лаб. диагностика.-2000.-№ 2.-С.20-23.

14.Akesson E., Wolmer-Solberg N., Cederarv M. et al. Human neural stem cells and astrocytes, but not neurons, suppress an allogeneic lymphocyte response // Stem Cell Res.- 2009.- 2(1).-P.56-67.

15.Ben-Hur T. Immunomodulation by neural stem cells. J.Neurol.Sci. 2008; 265(1-2): 102-104.

16.Fainstein N., Vaknin I., Einstein O. et al. Neural precursor cells inhibit multiple inflammatory signals // Mol.Cell Neurosci. -2008.-39(3).- P.335-41.

17.Modo M., Mellodew K., Rezaie P. In vitro expressionofmajorhistocompatibilityclassIand class II antigens by conditionally immortalized murine neural stem cells //Neurosci Lett.- 2003.-Vol.337(2).-P.85-88.

18.Odeberg J., Piao J.H., Samuelsson E.B. et al.

Low immunogenicity of in vitro-expanded human neural cells despite high MHC expression

//J.Neuroimmunol.-2005.-Vol.161, No 1-2.- P.1-11.

19.Poltavtseva R.A., Marey M.V., Aleksandrova M.A. et al. Evaluation of progenitor cell cultures from human embryos for neurotransplantation

//Brain Res.Dev.Brain Res.-2002.-Vol.134, № 1-2.-P.149-154.

20.Ubiali F., Nava S., Nessi V. et al. Allorecognition of human neural stem cells by peripheral blood lymphocytes despite low expression of MHC molecules: role of TGF-beta in modulating proliferation. Int.Immunol. 2007; 19(9): 10631074.

РЕЗЮМЕ

ДИНАМИКА ИММУННОГО ОТВЕТА НА АЛЛО-

ИТКАНЕВЫЕ АНТИГЕНЫ ФЕТАЛЬНЫХ НЕЙРОКЛЕТОК В ЭКСПЕРИМЕНТЕ

Лисяный Н.И., Любич Л.Д.

ДУ «Институт нейрохирургии им.акад.А.П.Ромоданова АМН Украины»

Целью работы было сравнительное исследование иммунного ответа у мышей при системном введении клеток лимфоузлов и фетальных нейроклеток-предшественников (НКП) (Е13-15). Установлено, что клеточные аллоцитотоксические реакции развиваются с 6-х по 37-е сутки после внутрибрюшинного введения фетальных НКП с максимальным уровнем на 6-е сутки и последующим снижением до 37-х суток. Интенсивность клеточного аллоиммунного ответа на фетальные НКП ниже, чем ответ на клетки лимфоузлов взрослых животных. Гуморальные аллоиммунные реакции нарастают до 12-х суток и различаются в зависимости от типа введеных клеток: более высокий уровень аллоантител зарегистрирован у животных с введением клеток лимфоузлов взрослых животных, достоверно ниже - у животных с введением фетальных НКП (Е13-15). Повышенный уровень антител к ОБМ (18-е сутки) и S-100 (37-е сутки) у животных с введением фетальных НКП свидетельствует о потенциальной возможности развития нейроспецифических аутоиммунных реакций после внутрибрюшинного введения предшественников НК. Иммуносупрессивный препарат сандиммун тормозит клеточный аллоиммунный и, частично, аутоиммунный ответ на системное введение аллогенных фетальных НКП при использовании трехкратного введения препарата в дозе 100 мкг.

Фетальные НКП распознаются и вызывают клеточный и гуморальный иммунный ответ в аллогенной системе in vivo, интенсивность которого ниже по сравнению с ответом на лимфоциты, что указывает на более низкий уровень экспрессии антигенов гистосовместимости фетальными НКП, но этот уровень является достаточным для активации периферических лимфоцитов реципиента и индукции аллоиммунного ответа.

SUMMARY

EXPERIMENTAL STUDY OF DYNAMICS OF THE IMMUNE REACTIONS TO ALLOAND TISSUE ANTIGENS OF FOETAL NEUROCELLS

Lisyany N.I., Lyubych L.D.

Acad.A.P.Romodanov Institute of Neurosurgery Acad.Med.Sci.

of Ukraine, Kyiv

The purpose of paper was the comparative study of immune response in mice by systemic inoculation of allogeneic lymphatic node cells (LC) and foetal neural progenitor cells (NPC) (Е13-15). The cell allocytotoxic reactions were generated by intraperitonial inoculation of foetal NPC, achieved maximum on day 6 and decreased on the day 37. The intensiveness of cell alloimmune reactions to foetal NPC was lower than reactions to adult lymphatic node cells. The humoral alloimmune reactions increased till day 12 and differed depending on inoculated cell type: maximum of antibodies level registered in animals with transplanted cells from adult lymphatic nodes, lower level - in animals with transplanted foetal NPC (Е13-15). Increased levels of antibodies to MBP (day 18) and S-100 (day 37) in mice with transplanted foetal NPC evidence of possible development of autoimmune response to neurospecific antigens after NPC intraperitonial inoculation. Immunosuppressive preparation Sandimmune (100 mkg 3 tymes) inhibited cell alloimmune and partially autoimmune reactions to allogeneic foetal NPC.

Foetal NPC (Е13-15) are recognized and initiate the cell and humoral allospecific immune reactions in vivo, evidence the statement about lower MHC expression level by cells of foetal NPC, but this level is sufficient for peripheral lymphocytes activation and induction of alloimmune reactions in recipients.

Key words: allogeneic foetal neural progenitor cells, neurotransplantation, allospecific immune reactions, autoimmune response to neurospecific antigens, Sandimmune.

допомогою алергічних шкірних проб з певними алергенами або визначенням їв в периферичній крові і асоціюється з розвитком алергічних реакцій і хвороб які протікають за типом реакцій гіперчутливості негайного типу) [7].

На сьогодні найбільш розповсюдженими та проблемними з атопічних захворювань є: алергічний риніт (АР), атопічний дерматит (АД) та бронхіальна астма (БА).

Вперше термін «атопічний дерматит» запропонували Wise та Sulzbeger в 1923 р. для опису уражень шкіри різноманітної локалізації, що супроводжуються підвищеною чутливістю до різноманітних алергенів, проявляються нестабільністю клітинних мембран судин шкіри і поєднанням

зіншими атопічними захворюваннями (бронхіальна астма, сінна лихоманка, риніт та ін.). На сьогодні АД або атопічна екзема є хронічним сверблячим запаленням шкіри переважно згинальних ділянок, яке найбільш розповсюджене в ранньому дитинстві [4]. АД є полі етіологічним захворюванням. Основними чинниками розвитку атопічного дерматиту вважають: порушення імунної відповіді, функціональні порушення травного тракту, інвазія паразитів, хвороби дихальної сисетми, наявність вогнищ хронічної інфекції, порушення нервової та судинної регуляції. Але все ж таки основним етіологічним фактором виникнення АД є генетична схильність. Адже ще О. М. Єлісєєв говорив що «... в усіх захворюванням, за виключенням травм, є та чи інша доля генетичних факторів» [5].

Згідно з епідеміологічними даними АД виявляється у 25% дітей, при цьому найчастіше реєструється у дітей молодшого віку (32,4%) і найрідше у підлітків (15,2%) [6].

З2001 року було опубліковано документ який визначив використання нової номенклатури алергічних захворювань для того щоб стандартизувати визначення в області алергії [8]. Цільова група запропонувала називати атопічним дерматитом/ атопічною екземою (АДАЕ) те що раніше і називали атопічним дерматитом/ атопічною екземою і розподілити цей синдром на дві групи: алергічні та неалергічні АДАЕ. Група алергічного АДАЕ в свою чергу поділяється на IgEасоційований АДАЕ і не IgE-асоційований АДАЕ. В той час як термін неалергічного дерматиту повинен замінити термін «внутрішній» («intrinsic») варіант атопічної екземи який вживали раніше. Хоча проблематичним в цій номенклатурі є те що неалергічний АДАЕ може з часом замінятися алергічним під впливом певних чинників, і навпаки [9,10]. Що ж стосується генетичного аспекту атопічного дерматиту,то було проведено класичний близнюковий метод

здихальною алергією з позитивними результатами алергічних тестів на виявлення загальних алергенів і/або підвищення загального сиро-

ваткового рівня IgE ( більше 10 ОД/мл) [11]. Ці дослідження показали що більше двох третин досліджуваних близнюків мали неалергічний АДАЕ (65%). Цифри зростання попарної конкордатності у близнюків з неалергічним АДАЕ знаходилися на тому ж рівні що і в загалом в усіх близнюкових дослідженнях. Таким чином можна сказати що ступені генетичної обумовленості алергічного та неалергічного АДАЕ майже рівні.

Початкова фаза розвитку АДАЕ обумовлена активністю плазмоцитів дендритних клітин, підвищенням функціональної активності Th2, наступною активацією В-лімфоцитів і пов'язаної з нею гіперпродукцією загального і специфічних IgE, що викликає розвиток сенсибілізації до екзогенних алергенів. Проникнення у внутрішні середовища організму причинно-значущих алергенів і взаємодія їх з фіксованими на поверхні опасистих клітин, базофілів специфічними IgE призводять до активації цих клітин, вивільнення з них медіаторів та індукують розвиток алергічного запалення шкіри [13, 14]. У дітей раннього віку АДАЕ найчастіше ініціюється сенсибілізацією до білків коров'ячого молока, яєць, риби, злаків, ряду овочів і фруктів. У дітей більш старших вікових груп у розвиток АДАЕ зростає значення інгаляційних алергенів (алергенів домашнього пилу, Dermatopha goides pretonnyssinus, Dermatopha goides farinae, епідермальних, пилкових алергенів, алергенів спор цвілевих грибів), які проникають в організм не тільки через дихальні шляхи, але і через пошкоджену шкірним запальним процесом суху шкіру. При тривалому перебігу АДАЕ у хворих відзначається розвиток хронічного запалення шкірних покривів [13, 15], що викликаний антигенспецифічними Т-лімфоцитами, при цьому патогенетичну основу її складають загалом імунопатологічні реакції IV типу (гіперчутливість уповільненого типу). У дітей з тяжким АДАЕ відзначається залучення в патогенез аутоімунного компонента з утворенням аутоантитіл до протеїнів дерми [14, 16].

Відомо, що не визначено специфічного гена, який би відповідав за розвиток атопічного дерматиту чи інших алергічних захворювань [17]. Це означає що ці хвороби відносяться до групи хвороб з полігенною спадковістю. Для них характерною є наявність таких ознак: 1) чим рідше реєструється хвороба в популяції, тим вищим є ризик для родичів про банда і тим більшою є різниця величини ризику між родичами І та ІІ ступеню рідності; 2) чим більше вираженими є прояви хвороби у про банда, тим вищим є ризик для його родичів у виникненні цієї ж хвороби; 3) ризик для родичів пробанда буде вищим якщо є інший хворий кровний родич; 4) У випадку різниці частоти захворювання в залежності від статі ризик розвитку захворювання для родичів буде вищим у випадку якщо пробанд відноситься до більш враженої статі.

Доказом даних принципів є проведення значної кількості наукових досліджень, в яких доведено наявність полігенної схильності до розвитку АДАЕ. Так наприклад в Данії було обстежено 7000 пар близнюків на предмет їх конкордатності по алергічним захворюванням [18]. Результати дослідження підтверджували високу конкордатність проявів атопічної екземи у монозиготних близнюків (15,4 %) в порівнянні з дизиготними (4,5%).

Пізніше було проведено дослідження в Мюнхені та північній Баварії в якому було проаналізовано наявність алергічних захворювань у 6665 сімей які мали дітей 9-11 років [12]. За його результатами було визначено що діти з атопічними захворюваннями в загалом (астма, алергічний риніт, атопічний дерматит) мали позитивний сімейний анамнез (з родичами І рівня рідності) в 55%, в порівнянні з 35% у дітей без атопічних захворювань. Загальна розповсюдженість атопічних захворювань змінювалася прямо пропорційно з кількістю хворих родичів І ступеню рідності. Алергія у батьків в 56% була пов’язана з алергією у дітей. В родинах де визначалися більше ніж два родича з алергією цей показник зростав до 67%. Що стосується власне АДАЕ то

удітей частота його виявлення складала 26% за умови наявності алергічних захворювань у одного члена сім’ї, 40% - коли в родині хворіють двоє родичів, і 46% коли більше ніж двоє родичів. Що ж стосовно виду алергій якими страждали родичі дитини хворої на АДАЕ то в 39% це був власне атопічний дерматит, в той же час було очевидно що інші алергічні захворювання мають вплив: так якщо це бува алергічний риніт – це 23% дітей хворих на АДАЕ, а для астмои – 22%. В той же час вираженої залежності прояву атопічної екземи від статі батьків та дітей виявлено не було.

ВЖеневі проведене дослідження показало вірогідність виникнення алергічного захворювання

удитини залежить від того хто з батьків страждає алергією [19]. Були обстежені діти з атопічними

захворюваннями і їх батьки, і було виявлено що з них алергією страждали: 33% батьків та 45% матерів. На сьогодні доведено що атопічний статус матері є більш важливим фактором впливу на розвито захворювання у дитини ніж атопічний статус батька. Підтверджено також дані про те що ризик виникнення атопії складає 0-20% якщо обидва батьки здорові, 30-50% - якщо хворий один з батьків, 60-100% - якщо хворі обоє батьків.

Гени що сприяють виникненню атопічних захворювань містять поліморфізми (варіанти), що обумовлено відхиленням послідовності структурних компонентів генів і наслідком цього є зміна їх функцій. Основним завданням сучасних генетичних досліджень є виявлення і обстеження кандиданих генів, що можна здійснити методом картування.

На сьогоднішній день існує два основних різновиди картування генів різних розповсюджених захворювань [20]: позиційне картування – основним є сканування геному за допомогою великого набору мікросателітних або однонуклеарних поліморфних маркерів з подальшим аналізом зчеплення без першочергової прив’язки до якогось конкретного регіону в геномі; кандидатне картування – аналіз зчеплення проводиться в певній частині геному де розташовані відомі гени-кандидати певного захворювання чи ознаки.

До сьогодні опубліковані результати багато чисельних широкогеномних скринінгових досліджень для атопії, АД та БА з тестуванням великої кількості маркерів, рівномірно розподілених по всіх хромосомах людини (Cookson, 2003). Крім того, відомо неменше двох-трьох десятків аналізів зчеплення для цих станів, виконаних для конкретних хромосомних регіонів.

Згідно з результатами різноманітних досліджень гени асоційовані з АДАЕ розташовані в 12 відрізках геному людини. Зведені дані про них представлені в таблицях (таб. 1 [21, 12] ).

Таблиця 1