Файл: immunologia_N3-4_2010_block_210x297.pdf

Вступ. Упродовж останніх десяти у всьому світі спостерігають підвищення захворюваності на бронхіальну астму (БА). Захворювання трактують не як епізодичне, а як хронічний процес, що перебігає також у безсимптомні періоди. Астму визначають як захворювання алергійнозапальної етіології, що грунтується на наявності у слизовій оболонці бронхів клітинних інфільтратів, які містять еозинофіли, тканинні базофіли і лімфоцити. Таке розуміння сутності БА сприяє радикальній зміні трактування імунопатогенезу захворювання й терапевтичних впливів. Отже, основною метою лікування стає не усунення симптомів хвороби, а пригнічення запального процесу, на якому грунтуються ці симптоми. Збільшує прояви запального процесу, а також пригнічує дію протизапальних цитокінів наявність у хворих на БА проявів симптому хронічної втоми та безкам”яного холециститу. Синдром хронічної втоми (СХВ) — це хронічний патологічний стан, який характеризується в клінічному плані наявністю відчуття втомленості, що тривало зберігається та навіть посилюється, зниженої працездатності, субфебрилітету, збільшення та чутливості при пальпації деяких груп лімфатичних вузлів, нерідким розвитком депресії, чітко виражених астенічно-невротичних або астенодепресивних явищ [8]. Оскільки лікування хворих на СХВ недостатньо ефективне, необхідним є пошук нових підходів для раціональної терапії хворих з СХВ. Відомо, що захворюваність на СХВ особливо поширена в екологічно несприятливих регіонах з високим рівнем забруднення довкілля ксенобіотиками та іншими хімічно небезпечними речовинами або радіонуклідами, які негативно впливають на стан імунної системи та хромосомний апарат клітин і обумовлюють формування вторинних імунодефіцитних станів та цитогенетичних порушень [13,14].

Клініко-епідеміологічні дослідження показали, що найчастіше СХВ розвивається у хворих

з фоновими хронічними ураженнями біліарної системи: хронічним безкам’яним холециститом (ХБХ), холангітом, а також при хронічних гепатитах невірусної етіології [11].

При розробці раціональних підходів до лікування та медичної реабілітації хворих на БА з СХВ на тлі ХБХ в останні роки все більшу увагу дослідників та практичних лікарів привертають імуноактивні засоби [2,13]. Тому розробка раціонального способу терапії БА з СХВ на тлі ХБХ може вважатися доцільною та перспективною для клінічної практики [14]. В цьому плані ми використовуємо різні імуноактивні засоби, і поперед усього сучасний препарат поліоксидоній (ПО).

Метою дослідження було вивчення динаміки функціональних і морфологічних показників мікрогемоциркуляції та стану системи перекисного окислення ліпідів у хворих на БА з СХВ на тлі ХБХ при застосуванні поліоксидонію.

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Було обстежено 77 хворих (32 чоловіка та 45 жінок) зі встановленим діагнозом БА з СХВ, поєднаний з ХБХ - основна (39 пацієнтів) та група зіставлення (38 хворих) віком від 28 до 55 років. Перебіг БА у даної групи хворих мав легкий та середній ступень тяжкості і знаходився в стані стійкої ремісії. Діагноз ХБХ виставлявся за даними анамнезу, клінічного і лабораторного обстеження (зокрема досліджень змісту жовчі після проведення дуоденального зондування) і результатів ультразвукового дослідження (УЗД) стану органів черевної порожнини [14]. Всі хворі, які були під спостереженням, знаходилися на диспансерному обліку у лікарягастроентеролога з приводу ХБХ. Обидві групи обстежених - основна і зіставлення, були рандомізовані за статтю, віком хворих, загальною тривалістю захворювання, частоті загострень ХБХ за останній календарний рік. На момент

обстеження у всіх хворих ХБХ був у фазі помірного загострення або нестійкої ремісії. Хворі основної групи отримували в комплексі лікування поліоксидоній внутрішньом'язовий по 0,06 г через день, всього 5 ін'єкцій, потім по 0,06 г 2 рази на тиждень ще 10 ін'єкцій [9]. Хворі з групи зіставлення отримували лише загальноприйняте лікування, тобто спазмолітіки, жовчогінні препарати, при необхідності - антибактеріальні засоби.

ПО - новий імуномодулюючий препарат, одержаний синтетичним шляхом, є сополімером N-окси-1,4-етилен-піперазина і (N-карбоксиегил) -1,4-етиленпіперазіній броміду з молекулярною масою 100 КД та являє собою ліофілізовану пористу масу з жовтуватим відтінком, добре розчинну у воді, ізотонічному розчині натрію хлориду, новокаїні [4]. Основна фармакологічна дія ПО полягає в активації процесів фагоцитозу і стимуляції природних кілерів, посиленні процесів антитілоутворення і продукції цитокінів. Поряд з імуномодулюючою дією, ПО володіє вираженою детоксикаційною активністю, яка визначається структурою і високомолекулярною природою препарату. ПО підвищує стійкість мембран клітин до цитотоксичної дії лікарських препаратів і хімічних речовин, знижує їх токсичність. Препарат добре переноситься хворими, не володіє місцевоподразнюючою дією, не надає побічних ефектів, не володіє мітогенною, поліклональною активністю, антигенними властивостями, не надає алергізуючої, мутагенної, тератогенної і канцерогенної дії [9]. Поліоксидоній дозволений до клінічного використання в Україні Наказом МОЗ України № 674 від 12.10.2006 р. реєстраційне посвідчення № Р.12.01 /04023).

Для реалізації мети дослідження у всіх обстежених хворих вивчали стан мікрогемодинаміки. При цьому в якості основного методу вивчення мікрогемоциркуляції здійснювали біомікроскопію бульбарної кон'юнктиви (ББК) [12] за допомогою фотощілинної лампи ЩЛ-2М виробництва ЗОМЗ (РФ). Додатково використовували також метод морфометрії капілярів нігтьового ложа (капіляроскопії) з використанням капіляроскопу М-60 А. При проведенні ББК аналізували хід і калібр мікросудин, наявність судинних клубочків та аневризм, підраховували артеріоловенулярний коефіцієнт (АВК), оцінювали функціонування артеріоло-венулярних анастомозів (ABA), число діючих капілярів, швидкість і характер кровотоку в МЦР, стан позасудинних зон. При капіляроскопії враховувалася форма капілярних петель, їхнє число в полі зору, стан фону, характер кровотоку і видимість мікросудин [7]. При аналізі вираженості морфологічних зсувів з боку мікрогемодинаміки розраховувалися кон’юнктивальні індекси

(КІ): судинних (КІ1), внутрішньосудинних (КІ2) та позасудинних (периваскуляриих) (КІ3) порушень, а також загальний кон’юнктивальний

індекс (КІзаг.) за формулою: КІзаг.=КІ1+КІ2+КІ3 [10]. Активність перекисного окислення ліпідів (ПОЛ)

досліджували за вмістом у крові кінцевого продукту ліпопероксидації -малонового диальдегіду (МДА) [1] і проміжних - дієнових кон’югат (ДК) спектрофотометрично [3].

Статистичну обробку отриманих результатів дослідження здійснювали на персональному комп’ютері Intel Pentium III 800 за допомогою одно-і багатофакторного дисперсійного аналізу (пакети ліцензійних програм Microsoft Office 97, Microsoft Exel Stadia 6.1/prof та Statistica) [5], при цьому враховували основні принципи використання статистичних методів у клінічних дослідженнях [6].

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

При проведенні вивчення ефективності ПО

вобох групах обстежених до початку лікування була однотипова картина захворювання, яка характеризувалася поєднанням скарг диспепсичного, астенічного, астено-невротичного або астено-депресивного характеру з вегетативними розладами: біль у правому підребер’ї, поєднана з нелокалізованим болем в м’язах, загальною слабкістю і запамороченням. Нами також було відмічене у ряду хворих невелике збільшення печінки, яка виступала з-під реберного краю на 2-4 см, підвищення її щільності, чутливість печінкового краю при пальпації, слабо або помірно позитивні симптоми Кера, Ортнера, Раухбе, що свідчило про наявність помірного загострення або неповної ремісії ХБХ. Для хворих, які спостерігалися, були типовими психоемоційні розлади, які характеризувалися симптоматикою астенічного або астено-невротичного, рідше астено-депресивного характеру. Тому серед суб’єктивних симптомів домінуючими були постійне відчуття втоми, яке спостерігалося у всіх обстежених і не зникало після відпочинку; загальна слабкість і виражене нездужання відмічалося у переважної більшості обстежених. Характерною була також наявність підвищеної дратівливості, вираженої емоційної лабільності, зниження апетиту, тупого дифузного болю

вм’язах і в суглобах (міалгії і артралгії), які посилювалися після фізичного навантаження. Нерідко мав місце періодично виникаючий субфебрилітет, переважно у вечірній час, збільшення і чутливість або помірна болючість задньошийних лімфовузлів (симптом Дранніка-Фролова).

При проведенні ББК у хворих СХВ на тлі ХБХ відмічалися чітко виражені порушення з боку мікрогемодинаміки, які характеризувались спазмом артеріол, звивистостю і нерівномірностіо калібру венул і капілярів, зменшенням

кількості функціонуючих капілярів з утворенням внаслідок цього аваскулярних зон, нерідко появою сітчастої структури мікросудин, що є ознакою функціонуючих ABA [12], зменшенням АВК до 1:4 - 1:5; уповільненням кровотоку; виникненням сладж-синдрому І-ІІ ступеня у венулах і капілярах у вигляді гранулярно-зернистого кровотоку; наявність периваскулярного набряку та мікрогеморагій та пігментних плям бурого

кольору у позасудинних ділянках. У низці мікросудин, частіше артеріол відмічалися мікроаневризми.

При вивченні КІ було встановлено, що до початку лікування усі вони були вірогідно вище норми, причому кратність збільшення КІ в основній групі та групі зіставлення стосовно норми були практично однаковими (табл.1).

Таблиця 1.

Як видно з таблиці 4, вміст МДА у хворих групи зіставлення був після завершення лікування в 1,6 рази більше норми (Р<0,01) та в 1,5 рази вище аналогічного показника в основній групі (Р<0,01). Концентрація ДК у пацієнтів групи зіставлення була в 1,63 рази вище норми (Р<0,01) та в 1,58 рази вище аналогічного показника в основній групі (Р<0,05).

Таким чином, на момент завершення курсу лікування у пацієнтів основної групи (які отримували ПО) відмічалась чітко виражена позитивна динаміка, а в більшості випадків навіть практично повна нормалізація стану мікрогемоциркуляції та показників ПОЛ - МДА та ДК. У хворих групи зіставлення залишались суттєві зсуви морфологічних, функціональних показників мікрогемоциркуляції та біохімічних показників (МДА, ДК), що свідчило про незавершеність патологічного процесу в організмі та наявність порушень як з боку МЦР, так и метаболічного гомеостазу.

ВИСНОВКИ

1.У хворих на БА з СХВ на тлі ХБХ до початку лікування була однотипова картина захворювання, яка характеризувалася поєднанням скарг диспепсичного, астенічного, астеноневротичного або астено-депресивного характеру з вегетативними розладами: біль у правому підребер’ї поєднана з нелокалізованим болем в м'язах, загальною слабкістю і запамороченням. Нами також було відмічене у ряду хворих невелике збільшення печінки, яка виступала з-під реберного краю на 2-4 см, підвищення її щільності, чутливість печінкового краю при пальпації, слабо або помірно позитивні симптоми Кера, Ортиера, Раухбе, що свідчило про наявність помірного загострен-

ня або неповної ремісії ХБХ Для хворих, які спостерігалися, були типовими психоемоційні розлади, які характеризувалися симптоматикою астенічного або астено-невротичного, рідше астено-депресивного характеру. Тому серед суб'єктивних симптомів домінуючими були постійне відчуття втоми, яке спостерігалося у всіх обстежених і не зникало після відпочинку; загальна слабкість і виражене нездужання відмічалося у переважної більшості обстежених. Характерною була також наявність підвищеної дратівливості, вираженої емоційної лабільності, зниження апетиту, тупого дифузного болю в м'язах і в суглобах (міалгії і артралгії), які посилювалися після фізичного навантаження. Нерідко мав місце періодично виникаючий субфебрилітет, переважно у вечірній час, збільшення і чутливість або помірна болючість задньошийних лімфовузлів (симптом Дранніка-Фролова).

2. У хворих на БА з СХВ на тлі ХБХ виявлені чітко виражені морфологічні та функціональні розлади мікрогемоциркуляції у вигляді генералізованого спазму артеріол, звивистості та нерівномірності калібру венул і капілярів, зменшення числа функціонуючих капілярів з утворенням аваскулярних зон, наявності сітчастої структури мікросудин, що вважається ознакою функціонуючих артеріоловенулярних анастомозів, зменшення артеріоло-венулярного коефіцієнту до 1:4 - 1:5; уповільнення кровотоку у мікросудинах, розвиток сладж-синдрому І-ІІ ступеня у венулах і капілярах. При морфометрії капілярів нігтьового ложа (капіляроскопії) виявлено блідість і каламутність фону, зниження числа функціонуючих капілярних петель у полі зору, порушення форми капілярів, зниження в них