ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 22.02.2019
Просмотров: 14874
Скачиваний: 16
510
Розділ 16
інструментів. У більшості випадків розривається шкіра і волокна м’язів верхньої ко-
місури вульви, а рідше – стінка присінку аж до прямої кишки.
Такі розриви можуть бути неповними, що захоплюють вульву та промежину до
ануса, і повними (наскрізними) з утворенням клоаки. Загоєння таких ран ускладню-
ється забрудненням їх каловими масами, які подразнюють слизову оболонку і обу-
мовлюють розвиток вестибуло-вагініту.
Постановка діагнозу вимагає ретельного дослідження для виявлення цілості пря-
мої кишки, наявності каналу у тазову порожнину.
Лікування. Необхідно старанно обмити і освіжити краї рани, накласти на них чис-
ті вузлуваті шви. У запущених випадках необхідно попередньо оживити краї рани
ножицями. Тварину витримують на легкій дієті (щоб уникнути пошкодження швів
каловими масами, спринцюють обережно піхву асептичними розчинами та тампону-
ють йодоформ-гліцериновими чи іхтіоловими тампонами.
Давні рани, залежно від стану країв рани і наявності грануляційної тканини, за-
кривають вторинними швами. При загоюванні ран за вторинним натягом їх обробля-
ють аерозолями “септонекс”, “кубатол” тощо.
При утворенні штучної клоаки хірургічне втручання і закриття ран швами ви-
конують у декілька етапів: спочатку закривають рану прямої кишки, потім – вульви і
промежини.
При маніпуляціях на промежині застосовують епідуральну сакральну анестезію,
блокаду нервів за В. І. Завірюхою або коротку новокаїно-пеніцилінову.
Присінково-ректальна нориця (ficstula vestibulo-rectalis) зустрічається у всіх са-
миць свійських тварин. Може бути вродженою або набутою. Остання виникає при трав-
муванні склепіння присінку під час родів або як ускладнення після невдалого оператив-
ного лікування розриву промежини. Рідше хвороба виникає внаслідок прориву абсцесу,
що виник у тазовій клітковині. У тварини спостерігають виділення значної кількості
гною із зовнішніх статевих органів. При піхвовому дослідженні у присінку та піхві ви-
являють калові маси, як ускладнення гнійних запальних процесів у ділянці таза.
В результаті постійного подразнення слизової оболонки може виникати вестибу-
літ або вестибуло-вагініт.
Діагноз обґрунтовується за результатами клінічного дослідження з врахуванням
анамнезу.
Лікування. Невеликі нориці припікають з боку присінку 10 %-им спиртовим розчи-
ном йоду, 3–5 %-им розчином карболової кислоти, ляпісом, йодоформ-ефіром, електока-
утером. При рубцюванні країв отвору нориці консервативне лікування малоефективне.
Нориці з діаметром більше 1 см з омозоленими краями лікують оперативно –
оживляють краї рани і накладають вузлуватий шов, краще в два ряди. Першим захо-
плюють лише стінку прямої кишки, другим – стінку присінку.
Запальні процеси зовнішніх статевих органів
Запальні процеси зовнішніх статевих органів зустрічаються у самиць усіх видів
свійських тварин, але найчастіше – у корів. При безвигульному утриманні тварин у
Ветеринарна гінекологія
511
зимових приміщеннях тут скупчується велика кількість хвороботворних мікроорга-
нізмів, грибів, вірусів, простіших, які можуть викликати масові спалахи вульвітів,
вестибулітів та вагінітів. Вони можуть бути також наслідком ускладнення травматич-
них пошкоджень під час родів, коїтусу чи переходу запалення з ендометрію та інших
статевих органів. Залежно від характеру запалення (серозне, катаральне, геморагічне,
фібринозне, гнійне, гангренозне чи інше) його ознаки можуть мати специфічний чи
змішаний прояв. Рідко запалення уражає лише один орган – вульву, присінок чи піхву;
найчастіше воно поширюється і на суміжні органи і тоді говорять про вульвовестибу-
літ чи вестибуло-вагініт.
Розвиток запального процесу залежить від стану резистентності організму, сту-
пеня травмування тканин та вірулентності мікроорганізмів. Як причину неплідності
тварин необхідно розглядати тільки хронічні запальні процеси, що є продовженням
гострих, при незакінченому або недостатньому лікуванні хворих тварин.
Неспецифічні вестибуло-вагініти.
Серозний вестибуло-вагініт проявляється значним випотіванням в уражені тка-
нини серозного ексудату, набряком їх, болючістю, набуханням слизової оболонки
органа, появою крапкових та смугастих крововиливів, хоча загальний стан тварини
залишається без змін. При сильно вираженому запаленні на слизовій оболонці вульви
можуть з’являтися пухирці, ерозії, некротичні ділянки.
Із статевої щілини тривалий час виділяється слиз. Статевий цикл буває переважно
ритмічним, з яскраво вираженими феноменами стадії збудження.
Діагноз ставлять на основі анамнестичних даних і клінічного дослідження тварини.
Прогноз відносно відновлення нормальної функції відтворення нащадків благо-
получний.
Лікування. Застосовують почергові зрошення в’яжучими та припікаючими роз-
чинами (5–10 %-й танін, 1 : 500–1 000 калію перманганат, 15–30 : 1 000 мідь чи цин-
ку сульфат, 1–2 : 1000 срібла нітрат, настоянка ромашки та ін.), мазі, дезінфікуючі
тампони чи свічки, новокаїнову блокаду за В. І. Завірюхою, пухке дренування піхви
з допомогою тампона Мікулича, просоченого синтоміциновою або стрептоцидовою
емульсіями, розчином новокаїну з антибіотиками. Процедури повторюють через 4–5
днів не більше 3–4-х разів.
Гострий та хронічний катаральний вагініт та вестибуліт (vaginitis et vestibulitis
catarrhalis acuta et chronica). При гострому перебігу хвороби у тварини спостерігають
набряки, почервоніння смугасті та крапкові крововиливи на слизовій оболонці, вона
вкрита каламутним ексудатом, що виділяється із статевої щілини і засихає на корені
хвоста у вигляді сіро-жовтих плівок та кірочок.
Хронічний катаральний вестибуло-вагініт проявляється ущільненням та блідістю
слизової оболонки з вузликовими ущільненнями, що виступають у вигляді блідих під-
вищень на поверхні піхви.
Лікування. Проводять зрошення присінку та піхви 1–2 %-им розчином двовугле-
кислої соди з послідуючим спринцюванням асептичними розчинами чи застосуван-
512
Розділ 16
ням мазей, тампонів з сульфаніламідними препаратами, комбінованих емульсій анти-
біотиків, гінекологічних свічок.
Гострий та хронічний гнійний вестибуло-вагініт (vaginitis et vestibulitis purule-
nta acuta et chronica) виникає звичайно як ускладнення попереднього захворювання,
в результаті травми, нанесеної під час родів чи коїтусу.
Хвороба проявляється сильним набряком вульви, присінку та піхви, значним виді-
ленням білого, жовтого чи жовто-бурого гною, болючістю дефекації та сечовиділен-
ня, іноді пригніченням тварини та зниженням молокоутворення.
Хронічний гнійний вестибуліт та вагініт супроводжується появою на слизовій
оболонці присінку та піхви спайок, виразок, стріктур, скупченням у порожнині піхви
гнійно-катарального ексудату, який періодично виділяється при лежанні тварини, піс-
ля дефекації та сечовиділення.
Флегмонозний вульвіт, вестибуліт і вагініт (vulvitis, vestibulitis et vaginitis phle-
gmonosa) виникає на ґрунті травматичних пошкоджень або як ускладнення гнійного
запалення геніталій і проявляється розлитою гнійною інфільтрацією міжм’язової та
підслизової сполучної тканини, іноді з утворенням абсцесів між присінком та прямою
кишкою або ж некрозом слизової оболонки.
Тканини присінку сильно набряклі, болючі, їх слизова оболонка почервоніла з ви-
разками, ділянками гангренозного розпаду, при затяжному перебігу хвороби – з руб-
цями та спайками. В піхві – гнійно-іхорозна маса з домішками обривків тканин.
Лікування. Роблять розтин абсцесів у просвіт статевої трубки з наступними час-
тими зрошеннями асептичними розчинами, тампонуванням та дренажуванням з ви-
користанням емульсій та мазей.
Бартолініт і кіста бартолінових залоз. Бартолінова залоза локалізується у верх-
ній частині присінку і відкривається по боках його стінки. Її секрет зволожує слизову
оболонку присінку і вульви.
Причиною запалення бартолінової залози є розповсюдження процесу по продо-
вженню із слизової оболонки присінку, особливо при гнійному вестибуліті.
Патогенез і симптоми. Розвиток і перебіг запального процесу супроводжується
потовщенням слизової оболонки залози, звуженням і закупорюванням її отворів.
Накопичення секрету та ексудату в порожнині залози обумовлює її збільшення,
розтягнення стінки і утворення кісти. Вони бувають різної величини. Можуть навіть
випинатися із статевої щілини. Міхур кісти забруднюється, її стінка травмується і на
ній можуть утворюватися тріщини, виразки тощо.
Лікування виконують у декілька етапів: ліквідують запалення присінку; після під-
готовки операційного поля та інфільтрації 0,25 %-го розчину новокаїну під основу
кістозного міхура роблять його пункцію, видаляють вмістиме і в порожнину вводять
один з розчинів: 5 %-го спиртового йоду, 3 %-го формаліну або йодоформ-ефіру; че-
рез 3 дні стінку міхура розтинають і введений розчин видаляють, а її внутрішню по-
верхню скарифікують; якщо міхур кісти великий, то його екстерпують, рану закрива-
ють вузлуватим швом.
Ветеринарна гінекологія
513
Гартнерит – обмежене запалення
стінки піхви в ділянці гартнерового
ходу у корів та є ускладненням вагініту
у свиней.
Симптоми. Гартнерові ходи заля-
гають у глибині стінки піхви і відкри-
ваються на декілька сантиметрів кау-
дальніше від шийки матки. Хвороба
проявляється набряком, смугастою гі-
перемією нижньо-бокових стінок піхви,
болючістю, утворенням абсцесів вздовж
каналу та в тазовій клітковині, частими
сечовиділеннями та дефекацією, неспо-
кійною поведінкою тварин під час се-
човиділення, утворенням одно- або
двосторонніх кіст вздовж ходів залози.
Може бути причиною неплідності при природньому осіменінні корів (рис. 152).
Лікування. Застосовують консервативне лікування: пухкі тампонади піхви з ан-
тисептичними емульсіями (синтоміцинова, стрептоцидова, іхтіол-гліцеринова), роз-
чинами антибіотиків, мастисану, спринцювання гарячими гіпертонічними розчинами
середніх солей, мазі, тампонування іхтіол-гліцериновими тампонами. При тривало-
му перебігу можна зробити пункцію кісти з суворим дотриманням правил асептики
та антисептики, з промиванням її порожнини розчином Люголя, етакридинлактату
1 : 1 000, фурациліну 1 : 5 000 та ін.
Наявність кіст невеликого об’єму при відсутності вагініту і гартнериту не впливає
на ефективність осіменіння корів і тому їх можна не видаляти.
Новоутворення у зовнішніх статевих органах
Доброякісні і злоякісні пухлини найчастіше локалізуються на слизовій оболонці
присінку, навколо отвору уретри та клітора. Вони зустрічаються переважно у сук,
рідше – кобил і корів.
Симптоми. Кровотеча із статевої щілини, випинання із неї різної форми ново-
утворених тканин. При огляді статевої щілини і порожнини присінку виявляють на-
рости на слизовій оболонці, що закривають вхід до піхви. Вони можуть бути щільні,
овально-круглої форми і гладенькі або гроноподібні, кровоточиві, дряблі.
Лікування. Новоутворення видаляють оперативно. При необхідності виконують
перінеотомію.
Патологія шийки матки
Шийка матки відіграє важливу роль у реалізації твариною її відтворювальної здат-
ності, а при виникненні тут патологічних процесів вона втрачає цю роль. Неплідність
Рис. 152. Кіста гартнерового ходу:
1 – кіста; 2 – гартнерів хід; 3 – шийка матки.
1
2
3
514
Розділ 16
на ґрунті захворювань шийки матки виникає за непрохідності її каналу для сперміїв
або ж загибелі їх тут під впливом несприятливого середовища.
Розвиток запальних процесів у шийці матки небезпечний тим, що у її каналі ви-
никає середовище токсичне для сперміїв.
Запалення шийки матки (cervicitis). Залежно від глибини ураження шарів ший-
ки матки розрізняють: ендоцервіцит – запалення слизової оболонки, міоцервіцит – за-
палення слизової і м’язової оболонки, перицервіцит – запалення серозної оболонки.
Практично завжди буває змішане запалення тканин шийки матки.
Етіологія. Ускладнення вагініту, ендометриту, інфікування ран, тріщин, ерозій,
що виникли під час родів, грубе маніпулювання при штучному осіменінні.
Симптоми. При хронічному цервіциті за нормального стану присінку і піхви із
статевої щілини виділяється ексудат. Слизова оболонка піхвової частини шийки мат-
ки гіперемійована, її складки потовщені, канал відкритий і з нього виділяється ексу-
дат. При ректальному дослідженні шийка матки виявляється ущільненою, за гострого
запалення – болючою. Ритм статевого циклу буває нормальним, але тварина після
осіменіння не запліднюється.
Діагноз. Огляд шийки матки при вагінальному дослідженні з врахуванням даних
анамнезу (перебіг родів) і результатів ректального дослідження є основною підста-
вою для визначення діагнозу.
Лікування. Вибір тактики лікування залежить від причини захворювання. При
одночасному перебігу вагініту і цервіциту в порожнину піхви вводять тампони, про-
сочені емульсіями синтоміцину або стрептоциду, маззю Конькова, розчинами анти-
біотиків, трициліном. Застосовують парасакральну анестезію за В. І. Завірюхою. Бло-
каду повторюють щоденно протягом 5–7 днів, блокаду – один раз в 3–4 дні. Тріщини
і виразки слизової оболонки обробляють йод-гліцерином.
Індурація шийки матки (indu-
ratio cervicis). Внаслідок хронічного
цервіциту, що виник на ґрунті розри-
ву стінки шийки матки під час родів,
розвивається гіперплазія з наступ-
ною гіпертрофією тканин шийки та
їх індурацією.
Симптоми. Шийка матки щільна,
канал звужений або навіть непрохід-
ний, її рухливість обмежена, порож-
нина матки збільшена в результаті
накопичення в ній слизу (рис. 153).
Діагноз ставлять за даними анам-
незу, ректального і вагінального до-
слідження, зондування каналу ший-
ки матки.
Рис. 153. Гіпертрофія піхвової частини шийки
матки:
1 – слизова оболонка піхви; 2 – гіпертрофовані складки шийки
матки; 3 – канал шийки матки.
1
2
2
3