Файл: Ветеринарне акушерство, Яблонський, 2006.pdf

Ветеринарна гінекологія

535

Лікування. Із врахуванням перебігу за-

хворювання  застосовують  симптоматич-
не  лікування.  Воно  полягає  в  механічній 
очистці  зовнішніх  покривів  вульви,  коре-
ня  хвоста  і  промежини.  Порожнину  піхви 
зволожують лужними розчинами двовугле-
кислої соди або натрію хлориду (1–2 %).

В  порожнину  піхви  не  бажано  вво-

дити  розчини  різних  дезінфікуючих  і  по-
дразнюючих  речовин.  Перевагу  надають 
введенню в порожнину піхви антибіотиків 
на  0,25 %-му  розчині  новокаїну,  емульсій 
синтоміцину або стрептоциду в тампонах, 
парасакральній  новокаїновій  блокаді  за 
В. І. Завірюхою.

Профілактика.  Запровадження  штуч-

ного осіменіння дає можливість уникати захворювання і обновити стадо.

Міхурцева  висипка  (еxantеma  vesiculorum  coitae) –  інфекційне  захворювання 

корів та кобил, рідше овець та свиней з ураженням зовнішніх статевих органів, що 
викликається  фільтрівним  вірусом  і  передається  під  час  коїтусу.  Захворювання  ще 
відоме під назвою пустульозний вестибуло-вагініт або інфекційний ринотрахеїт.

Перебіг захворювання характеризується утворенням міхурців на слизовій оболон-

ці зовнішніх статевих органів (рис. 162).

Етіологія. Збудник захворювання – фільтрівний вірус, яким тварини заражаються під 

час природного парування, через предмети догляду і сперму, отриману від хворих бугаїв.

Хвороба поширена досить широко, в окремих господарствах вона охоплює прак-

тично всіх корів і може не позначатися на їх плодючості, проте при важкому перебігу 
в геніталіях самки створюються несприятливі умови для сперміїв.

Патогенез. Вірус паразитує в епітелії клітин слизової оболонки зовнішніх стате-

вих органів, викликає їх некроз і руйнування. Оголені ділянки слизової оболонки не-
кротизуються. Він небезпечний тим, що має здатність проникати через плацентарний 
бар’єр і викликати аборт у останньому триместрі вагітності.

Міграція  збудника  в  епітелії  обумовлює  набряк  і  гіперемію  слизової  оболонки, 

утворення міхурців, наповнених прозорою рідиною, що лопають, зливаються між со-
бою з формуванням виразок, вкритих слизом і плівками фібрину.

Симптоми хвороби. Через 3–6 днів після коїтусу у тварини з’являється набряк 

вульви  та  присінку,  різке  почервоніння  слизової  оболонки  присінку  з  появою  на 
ній у дорсальному куті вульви і навколо клітора великої кількості дрібних черво-
них цяточок та вузликів, що скоро перетворюються на міхурці, заповнені прозорою 
рідиною;  може  розвиватися  гангренозний  процес,  запалення  лімфатичних  судин, 

Рис.  162.  Міхурцеві  висипи  на  слизовій 
оболонці присінку.

536

Розділ 16

набряк тазової клітковини і навіть септикопіємія. У тварини виникає сильна сверб-
лячка  у  статевих  органах,  вона  махає  хвостом,  треться  вульвою  до  стін,  приймає 
позу сечовиділення.

Через 4–5 днів оболонка міхурців руйнується і на їх місці виникають виразки та 

ерозії. Виділений із міхурців ексудат осідає на дно присінку, накопичується і витікає 
із статевої щілини і прилипає до волосків кореня хвоста, сідничних горбів, внутріш-
ньої поверхні стегна. Виразки гранулюють, епітелізуються і на їх місці залишаються 
сліди у вигляді гладеньких білих рубців.

При ускладненні запального процеу збудниками гнійної інфекції виразки ятрять-

ся, набряк розповсюджується на глибокі шари присінку, вульви і навіть низу живота.

Діагноз. Діагноз обґрунтовують за характерними клінічними ознаками з врахуван-

ням епізоотичного стану ферми. Міхурцеву висипку необхідно диференціювати від 
інфекційного вестибуло-вагініту, трихомонозу, кампілобактеріозу.

Прогноз. При відсутності ускладнень прогноз благополучний.
Лікування. Для прискорення загоювання виразок можна застосовувати пухку там-

понаду піхви з емульсією синтоміцину або стрептоміцину, мазі Конькова, розчинами 
антибіотиків на новокаїні.

Профілактика. У господарстві або на фермі, де виникло захворювання, впрова-

джують  штучне  осіменіння  тварин.  Природнє  парування  забороняють.  Сперму  від 
бугаїв для штучного осіменіння можна використовувати через місяць після клінічно-
го одужання.

Трихомоноз –  це  інфекційне  захворювання  переважно  великої  рогатої  худоби, 

рідше ним хворіють кобили, собаки та кішки. Збудником хвороби є джгутикові най-
простіші – трихомонади (trychomonada bovigenitalium).

Місцем локалізації трихомонад є піхва, матка, яйцепроводи та яєчники, а у сам-

ців – секрет простати, цибулинно-сечівникові залози, придаток, препуцій. Зараження 
відбуається статевим шляхом, в тому числі і при штучному осіменінні, не виключена 
можливість перезараження через підстилку.

Клінічі ознаки. Через декілька днів після зараження у корів виникає набряк вульви 

та слизової оболонки присінку. Із статевої щілини виділяється каламутний, іноді з до-
мішками пластівців та гною, слиз. На слизовій оболонці присінку і особливо піхви, на 
її нижній стінці з’являються щільні шорсткі вузлики, так звана “терка”.

У окремих корів запалення охоплює гартнерові ходи (виникає їх кістозне переро-

дження) чи шийку матки, викликаючи цервіцит, що переходить в ендометрит.

У інвазованих корів та телиць з гострою формою перебігу хвороби може насту-

пати запліднення, але на 2–7-му (найчастіше 4-му) місяці тільності виникає аборт з 
наступною мацерацією чи розсмоктуванням плода та розвитком піометри.

В порожнині матки накопичується ексудат, що нагадує гороховий суп.
Діагноз ставлять за клінічними ознаками (характерний аборт) і на підставі мікро-

скопії ексудату в затемненому полі зору. Проте мікроскопію необхідно проводити без-

Ветеринарна гінекологія

537

посередньо на місці, оскільки при охолодженні трихомонади втрачають рухливість і 
їх легко сплутати з лейкоцитами.

Лікування  полягає  у  звільненні  геніталій  від  вмістимого  шляхом  промивання 

2–3 %-им розчином іхтіолу, люголівського розчину чи 0,5 %-им розчином азотнокис-
лого срібла.

Кампілобактеріоз  (вібріоз) –  інфекційне  захворювання  великої  рогатої  худоби, 

свиней та овець, що передається при осіменінні, через предмети догляду, підстилку, 
питну воду. Збудник хвороби – плодовий вібріон – Campylobacter foetus veneralis та 
Campylobacter intestinalis. Два інших збудники – Campylobacter typ III та Campyloba-
cter bubulis – непатогенні.

Хвороба  реєструється  в  різних  зонах.  При  першому  винекненні  в  господарстві 

вона перебігає гостро, швидко росповсюджується і охоплює значне поголів’я тварин. 
Джерело збудника – хворі тварини. Корови і телиці заражаються під час природного 
парування  з  хворими  бугаями  або  при  штучному  осіменінні  контамінованою  спер-
мою.  Вівці  можуть  заражатися  за  час  кітності  аліментарним  шляхом.  У  тварин,  які 
перехворіли кампілобактеріозом, відтворювальна здатність відновлюється.

У  відповідь  на  проникнення  і  розмноження  збудника  виникає  вестибуліт,  церві-

цит, ендометрит, сальпінгіт.

Місце локалізації збудника – слизова оболонка статевих органів самок, плацента, 

плодові оболонки, тканини та органи плода.

Клінічні  ознаки.  При  гострому  перебігу  хвороби  спостерігають  гіперемію,  на-

бряки слизових оболонок геніталій. Із статевої щілини виділяється велика кількість 
слизу, іноді із домішками крові і при хронічному перебігу на слизовій оболонці піхви 
навколо шийки матки виявляють вузликовий висип.

Характерною ознакою хвороби у корів є аборти на 2–8-му місяці із зігнанням ви-

кидня чи резорбцією плода.

Викидні бувають набряклими, на шкірі голови та шиї у них є темно-червоні пля-

ми, при їх розтині в грудній та черевній порожнині виявляють мутну рідину, вмістиме 
шлунка – мутне чи коричневе, на серці та селезінці бувають дрібні крововиливи, на 
плодових оболонках – крововиливи та некрози.

Після зігнання викиднів спостерігаються затримання посліду, вагініти та метри-

ти, субінволюція матки, персистентні жовті тіла та кісти яєчників, тривала (до 6 мі-
сяців) анафродизія, але регулярні статеві цикли з безрезультатними багаторазовими 
осіменіннями.

У телиць при кампілобактеріозі тільність звичайно перебігає нормально, але теля-

та народжуються ослабленими, апетит у них відсутній і вони швидко гинуть.

Діагноз ставлять на основі мікроскопічного дослідження абортованих плодів (се-

лезінка, легені, плодові оболонки), або ж постановки реакції зв’язування комплемен-
ту (РЗК) чи реакції тривалого зв’язування комплементу (РТЗК), виділення бактеріо-
логічним методом чистої культури збудника із слизу статевих органів.

А. Я. Крилов запропонував спеціальний катетер для взяття матеріалу з матки та 

введення рідких лікарських речовин.

538

Розділ 16

Для  взяття  матеріалу  корову  фіксують,  знезаражують  зовнішні  статеві  органи, 

вводять у піхву стерильне піхвове дзеркало з освітлювачем і через нього – катетер. 
Звільняють вільний кінець його від муфти і просувають до шийки матки. Зрошують 
шийку матки середовищем і засмоктують катетером змивну рідину, що стікає на вен-
тральну стінку піхви, у пробірку. Виймають катетер, відокремлюють пробірку із зми-
вом, закривають стерильним корком, поміщають у тканинний чохол і направляють у 
лабораторію.

Лікування. П. А. Топленко рекомендує вводити внутрішньом’язово хворим коро-

вам 3 000–4 000 ОД на 1 кг маси тіла пеніциліну, 3–4 рази на день протягом 3–4 днів. 
Внутрішньоматково  можна  вводити  1 000 000 ОД  пеніциліну  в  30–50 мл  рослинної 
олії та інші антисептичні розчини.

При вагінітах застосовують 0,5 %-ну йодну мазь на вазеліні в поєднанні із зрошен-

ням порожнини піхви фізіологічним чи гіпертонічним розчином хлористого натрію.

Загальні принципи лікування гінекологічно хворих тварин

Довгий час у ветеринарній гінекології для лікування тварин з патологією статевих 

органів застосовували розчини дезінфікуючих, припікаючих, в’яжучих і подразнюю-
чих речовин. Їх рекомендували для промивання, іригації та спринцювання порожни-
ни матки і піхви.

Дослідженнями, проведеними під керівництвом І. С. Нагорного встановлено, що 

розчини  цих  речовин  руйнують  або  осаджують  глікозамінглікани  (муцини)  секрету 
геніталій, подразнюють слизову оболонку, тобто діють ятрогенно. Було зроблено ви-
сновок  про  недоцільність  введення  в  порожнину  геніталій  лікарських  засобів  у  ви-
гляді водних розчинів, за винятком розчинів антибіотиків.

Будь-які маніпуляції в порожнині статевих органів виконують після надійної фік-

сації тварин, механічної очистки ділянки статевої щілини, ануса, промежини і кореня 
хвоста та їх дезіфекції.

Метою лікувальних заходів, перш за все повинно бути підвищення резистентності 

та імунного статусу організму тварин.

Особливості лікування корів при вестибуліті і вагініті. У порожнину піхви вво-

дять тампон Мікулича, просочений емульсією синтоміцину або стрептоциду, маззю 
Конькова, мастисаном з трициліном або іншими антибіотиками і сульфаніламідами. 
Для доброї фіксації порошків марлеву серветку змазують однією з названих емульсій 
або  стерильним  риб’ячим  жиром,  комплексними  вітамінними  препаратами  (тривіт, 
тетеравіт, декамевіт). Кінчик тампона виводять із статевої щілини або залишають в 
глибині на межі піхви і присінку. До складу емульсій або мазей можна вводити 1 % 
новокаїну.

Введення тампона можна поєднувати з парасакральною новокаїновою блокадою 

за В. І. Завірюхою.

У корів при достатній годівлі та тривалому стійловому утриманні трихомонозний 

вагініт  і  ендометрит  самовиліковуються  протягом  18–34-х  днів.  Самовиліковуван-
ня прискорюється під час тічки і охоти, а також влітку при пасовищному утриманні 

Ветеринарна гінекологія

539

тварин. Нерідко через 24–48 годин після аборту і вигнання плода та навколоплідних 
облонок у виділеннях із статевих органів корови, яка абортувала, не виявляють збуд-
ника  трихомонозу  і  протягом  5–10 днів  настає  самовиліковування.  Добрі  наслідки 
дає внутрішньом’язове введення коровам синестролу 2–3 рази по 3–6 мл, фолікулі-
ну – 1 500–2 000 ОД, пітуїтрину – 5–10 мл, внутрішньовенно – суміші розчинів 40 %-ї 
глюкози 100 мл, 10 %-го кальцію хлориду 100 мл і 5 %-ї аскорбінової кислоти 20 мл.

Для  підвищення  стійкості  організму  щодо  трихомонад  і  продуктів  запалення, 

особливо при хронічному перебігу процесу, застосовують тканинні препарати в дозі 
20–25 мл або аутогемотерапію (І. С. Нагорний).

Особливості лікування тварин при ендометриті. Основна мета лікування – від-

новити здатність самиць до відтворення нащадків. Його спрямовують на асептизацію 
внутрішнього середовища матки, регенерацію епітелію ендометрію та залоз.

З  цією  метою  застосовують:  патогенетичну  терапію  (новокаїнові  блокади  за 

В. І. Завірюхою, І. Г. Морозом, М. В. Плахотіним, Г. С. Фатєєвим), тканинні препара-
ти із печінки, селезінки, плаценти, алое, ФІБС, аутогемотерапію.

З метою посилення скоротливої функції матки, збільшення виділення слизу із за-

лоз і кращого розкриття шийки матки роблять масаж матки через пряму кишку один 
раз на добу, 3–6 разів з інтервалом 1–2 дні, під шкіру або внутрішньом’язово вводять 
масляний  розчини  синестролу –  3–6 мл,  пітуїтрину –  5–10 мл,  фолікуліну –  1 500–
2 000 ОД, карбохоліну – 2–3 мл; внутрішньовенні вливання 20–40 %-го розчину глю-
кози – 100–200 мл з 10 %-им розчином кальцію хлориду 100–150 мл і 5 %-ї аскорбі-
нової кислоти 20–30 мл.

Добрий результат дає введення в аорту 1 %-го розчину новокаїну дозою 100 мл з по-

вторенням через 48 годин (Д. Д. Логвинов, В. С. Гонтаренко), або у вену 0,5 %-го розчину 
новокаїну з розрахунку 0,5–1 мл на 1 кг маси тіла (2–3 ін’єкції з інтервалом 4–5 днів).

При аутогемотерапії свіжу кров зразу ж вводять внутрішньовенно у дозі 60–100 мл 

з інтервалом 3–4 дні або стабілізовану 5 %-им розчином натрію цитрату (на 100 мл 
свіжої  крові  беруть  10 мл  розчину 
натрію  цитрату,  кров  утримують  в 
холодильнику 3–5 днів при темпера-
турі  3–5 °С)  і  теж  вводять  внутріш-
ньом’язово  через  день  в  дозах  25, 
50, 75 мл або 50, 75, 100 мл. У кров 
доцільно  додавати  250–500 тис.  ОД 
пеніциліну або стрептоміцину. Пере-
ливання  крові,  особливо  опроміне-
ної  ультрафіолетовими  променями, 
(УФОК)  має  виражену  високу  тера-
певтичну ефективність у корів.

З  успіхом  використовують  мето-

ди фізіотерапії (рис. 163).

Рис.  163.  Накладання  озокериту  на  попереко-
во-крижовий відділ хребців.