Файл: Ветеринарне акушерство, Яблонський, 2006.pdf

90

Розділ 3

Овець,  у  яких  охота  буває  значно  коротшою,  осіменяють  зразу  після  виявлення 

охоти і, якщо вона продовжується, – осіменяють повторно через 12–24 години.

Кобили відрізняються від інших тварин значно тривалішою охотою. Перше спаро-

вування їх з жеребцем проводять на другий день (ввечері) після виявлення охоти і по-
вторюють через кожних 48 годин аж до відбою, а при яскраво вираженій охоті – через 
кожних 24–36 годин.

У тих випадках, коли застосовують ректальне визначення дозрівання фолікула у 

кобил,  час  їх  осіменіння  можна  наблизити  до  очікуваної  овуляції.  Дозрілий  фолікул 
кобили досягає діаметра 4–5 см, його стінки бувають тонкі, напружені, не флуктують.

У кобил перед осіменінням необхідно корінь хвоста забинтувати чистим бинтом, 

відвести  набік  та  зафіксувати,  тазові  кінцівки  розкувати  і  при  потребі  одягти  пару-
вальну  шлею.  Розковують  і  жеребця.  Його  статевий  член  і  препуційний  мішок  об-
мивають теплою водою і витирають стерильними серветками. Перед садкою та після 
неї плідникам роблять проводку, а самок залишають після осіменіння на деякий час у 
станку або роблять їм невеличку проводку.

У свиней овуляція супроводжується розривом великої кількості дозрілих фоліку-

лів  і  розпочинається  у  дорослих  свиноматок  через  18–24 години  від  початку  охоти, 
у молодих – через 24–30 годин, тому перших осіменяють у кінці першої доби після 
виявлення охоти, а других – через добу після виявлення охоти. Практично, виявлених 
у охоті зранку спаровують перший раз ввечері, а тих, у яких охоту виявили ввечері, 
спаровують  ранком  наступного  дня.  Оскільки  охота  у  дорослих  свиноматок  триває 
12–15 годин, а у молодих 20–30 годин, тому після першого осіменіння їх осіменяють 
повторно через 15–18 годин. Для своєчасного виявлення початку охоти користуються 
кнурами-пробниками.

У кролівництві до кожного плідника підбирають 5–8 самок; для спаровування по-

міщають самця у окрему клітку і підсаджують до нього самку. Після статевого акту її 
негайно видаляють і через годину знову підсаджують, це сприяє підвищенню заплід-
неності та багатоплідності. У теплу пору року самця використовують для спаровуван-
ня тричі, а зимою – двічі на день.

З економічної точки зору для попередження неплідності та одержання максималь-

ної кількості приплоду доцільно домогтися швидшого поновлення у всіх самок (ко-
рів, свиней та ін.) статевої циклічності після родів з тим, щоб можна було провести 
осіменіння в оптимальний час.

Після  статевого  акту  необхідно  залишати  самок  у  спокої,  а  через  5–15  днів  по-

вторити виявлення у них охоти. Кобил перевіряють через кожних 5 днів аж до кінця 
парувального сезону, оскільки у них часто трапляється резорбція зародка з послідую-
чим поновленням статевої циклічності.

Ручне спаровування застосовують також при розведенні хутрових тварин.
Косячне парування застосовується у табунному конярстві. За табуном (косяком) 

кобил закріплюють на весь пасовищний період одного повновікового жеребця-плід-
ника,  який  випасається  з  ними  цілодобово  під  контролем  табунника,  виявляє  серед 

Осіменіння тварин

91

них тварин у стані охоти і покриває їх. При цьому за одним дорослим плідником за-
кріплюють 20–35 кобил, за молодим – 15–20, за старим – 12–15 кобил. Забезпечивши 
раціональне  використання  жеребців,  надаючи  час  від  часу  одноденний  відпочинок 
жеребцю,  поліпшуючи  його  раціон,  застосовуючи  раннє  гінекологічне  обстеження 
осіменених кобил, можна збільшити майже у два рази навантаження на плідника.

Варкове парування також застосовується у конярстві. Тих кобил, яких потрібно 

покрити, виділяють у окрему загородку (варок, баз) і пускають до них на декілька го-
дин двічі на день, зранку і ввечері, жеребця-плідника, який сам виявляє самок у охоті 
і осіменяє їх. У іншу пору доби самок утримують окремо від самців. Навантаження 
маток на одного плідника складає 40–50 кобил.

Класне парування застосовується у вівчарстві. Відібравши за певними ознаками 

вівцематок у окрему групу і закріпивши за ними відповідного класу баранів-плідни-
ків, їх випасають разом і тут відбувається вільне спаровування. Середнє навантажен-
ня на одного барана-плідника становить 25–30 вівцематок.

Підготовка самок до осіменіння. Організація осімінення. Успіх осіменіння тва-

рин у значній мірі залежить від підготовки їх до цього важливого заходу. При цьому 
мають на увазі такі ветеринарно-зоогігієнічні заходи:

 необхідно забезпечити маточне поголів’я достатньою кількістю перевірених 

за якістю нащадків та станом здоров’я плідників або ж їх спермою;

 усі  самки  і  самці,  повинні  мати  відповідну  вгодованість,  тому,  виходячи  з 

плану  парувань  та  осіменінь,  вносять  відповідні  зміни  у  раціони  годівлі  тварин  та 
систему їх утримання. Враховуючи специфіку молочного скотарства, зокрема, значні 
витрати поживних речовин коровами у перший місяць лактації на молокоутворення 
і неможливість збалансування їх за рахунок кормів раціону, підготовку самок до осі-
меніння потрібно починати ще у сухостійний період. З цих же міркувань, відлучення 
ягнят і підготовку маточних отар овець до осіменіння проводять за 45–60 днів до по-
чатку парувальної кампанії; відлучення поросят, особливо раннє, необхідно супрово-
джувати відповідною організацією годівлі та утримання свиноматок;

 одночасно з організацією повноцінної годівлі необхідно забезпечити постій-

ний  нагляд  за  ростом,  розвитком  і  статевим  дозріванням  самок,  за  перебігом  у  них 
статевих циклів, вибором оптимального часу і способу їх осіменіння;

 організувати ветеринарний контроль за перебігом у самок післяродового пері-

оду і займатися профілактикою субінволюції матки та персистентного жовтого тіла;

 добрі наслідки в цьому плані дає активний моціон усіх корів, починаючи з 

другого дня після отелення;

 з метою активного впливу на перебіг післяродового періоду, прискорення по-

новлення відтворної функції на всіх фермах бажано запровадити акушерську та гіне-
кологічну диспансеризацію корів. Це дозволяє своєчасно виявляти усі випадки роз-
ладів статевої функції, активно впливати на неї і своєчасно вилучати тих тварин, стан 
геніталій у яких несприятливий для осіменіння. У м’ясному скотарстві та вівчарстві, 
де осіменіння самок має сезонний характер, можна застосувати синхронізацію їх ста-
тевої функції;

92

Розділ 3

 успіх осіменіння самок в значній мірі залежить від часу їх осіменіння, тому в 

кожному господарстві необхідно своєчасно виявляти тварин в охоті, об’єктивно оці-
нювати  у  них  фізіологічний  стан  геніталій,  характер  тічкового  слизу,  їх  реакцію  на 
самця-пробника і вибирати оптимальний час для осіменіння;

 виявлених у стані охоти тварин потрібно вилучити з загального стада, піддати 

у манежі санітарній обробці (замити і обробити антисептиком зовнішні статеві орга-
ни) і лише тоді осіменяти;

 щоб уникнути надто сильного збудження плідника під час статевого акту, яке 

негативно впливає на прояви інших статевих рефлексів та на якість сперми, роблять 
йому проводку перед садкою та після неї;

 доставлення  тварин  на  пункт  штучного  осіменіння,  їх  фіксація,  осіменіння 

повинні проводитися лагідно, спокійно, без завдання болю чи застосування холодних 
інструментів. Після осіменіння залишають самку на деякий час у станку або роблять 
їй невеличку проводку (при занепокоєнні). Осіменіння тварин слід проводити у від-
повідності з діючими технологічними вимогами.

3.2. Штучне осіменіння тварин та птахів

Збільшення  виробництва  продуктів  тваринництва  можливе,  з  одного  боку,  на 

основі створення міцної кормової бази, а з іншого – шляхом поліпшення племінних і 
продуктивних якостей тварин. Багатовіковий досвід показує, що породисті тварини, 
які до того ж походять від високопродуктивних предків, володіють вищою продуктив-
ністю і краще оплачують затрачений корм, ніж безпородні, не поліпшені тварини.

З  цієї  точки  зору  зрозумілим  є  прагнення  селекціонерів  збільшити  можливість 

використання  цінних  плідників,  яке  різко  зросло  із  запровадженням  штучного  осі-
меніння. Воно справді стало найефективнішим способом поліпшення племінних та 
продуктивних якостей тварин. І хоча народжуваний при цьому молодняк успадковує 
продуктивні риси обох батьків, чисельність нащадків самця при штучному осіменінні 
набагато  вища,  ніж  самки,  тому  вплив  його  на  продуктивність  стада  є  значно  біль-
шою. В зв’язку з цим старовинна приказка “бугай – половина стада” сьогодні звуча-
тиме краще “Цінний плідник – цінне стадо”.

Історія штучного осіменіння. Суть штучного осіменіння зводиться до введення 

сперми у статеві шляхи самки за допомогою спеціальних інструментів. Статевий акт 
при цьому виключений, більше того, самець і самка можуть знаходитися на величез-
ній віддалі одне від одного (або самця вже давно може не бути в живих); сперму від 
самців одержують також штучним шляхом, за допомогою спеціальних приладів і під-
дають її перед використанням різноманітним технологічним обробкам.

Історія штучного осіменіння сягає своїми коріннями у сиву давнину.
Спроби  отримувати  нащадків  від  тварин  без  статевого  акту  робилися  давно.  Із 

легенд, що дійшли до нас, відомо, що ще за 800 років до нашої ери асірійці збира-
ли сперму з піхви кобил після спаровування і осіменяли нею інших кобил. В одній 

Осіменіння тварин

93

з арабських легенд описано випадок, коли у 286 р. один бедуїн ввів у піхву кобили 
перед спаровуванням пучок вовни, а тоді, перенісши його в геніталії іншої кобили, 
отримав згодом від неї приплід.

Є згадки, що араби застосовували штучне осіменіння вже в XIV ст. Безумовно, ці 

дані несуть на собі деякий відбиток фантастики, проте ігнорувати ними не можна.

У 1763 р. в німецькій літературі з’явилося повідомлення, що Стефан Якобі провів 

успішні досліди з штучного осіменіння риб.

Дещо пізніше французький рибовод Жозеф Ремі разом зі своїм товаришем Антуа-

ном Жееном знову “відкрили” метод штучного запліднення риб і розробили практич-
ні прийоми з його використання.

У 1854–1859 рр. російський рибовод В. П. Враський-Галкін вдосконалив так зва-

ний сухий метод штучного осіменіння сігових риб, який не втратив свого значення 
по сьогодні. Суть методу зводилась ось до чого: ікру і молочко риб видавлювали під 
час нересту в спеціальні посудини, змішували і витримували при певних умовах. На-
ставало  запліднення  90–100 %  ікринок.  Цей  метод  В. П. Враський  поклав  в  основу 
роботи збудованого ним Нікольського рибзаводу.

Досліди з штучного осіменіння ссавців беруть початок від 1780 р. Цього року ви-

датний італійський природодослідник монах Лаццаро Спалланцані опублікував кла-
сичну працю “Історія зародження тварин та рослин”, у якій виклав результати дослі-
дження проблеми розмноження тварин і штучного осіменіння амфібій та ссавців. У 
його досліді штучно осіменена сука, що утримувалася ізольовано, принесла через 62 
дні трьох здорових цуценят.

У  1782  р.  дослід  Спаланцані  повторили  два  професори  Пізанського  університе-

ту – П’єр Россі і Бранду і отримали 4 цуценят.

Проте, скоро ці досліди забули, оскільки тоді вважали, що овуляція відбувається 

лише після статевого акту, а статевого акту тут не було. Тому багато дослідників сум-
нівалися в достовірності дослідів Спалланцані.

Лише  після  виходу  в  світ  у  1827  р.  класичної  праці  К. М. Бера  “Про  утворення 

яйця ссавців і людини”, монографій М. Рациборського, Ф. Пуше, Ж. Коста, Т. Бішо-
фа,  які  довели,  що  овуляція  відбувається  незалежно  від  статевого  акту,  і  особливо, 
коли у 1876 р. Фоль і Гертвіг побачили проникнення спермія в яйце морського їжака, 
а Ван Бенеден, Боварі та ін. простежили весь процес злиття спермія з яйцем, відпали 
заперечення проти штучного осіменіння.

Тепер поняття запліднення отримало нове трактування. Переосмислили і суть до-

слідів Спаланцані, які до того називали штучним заплідненням.

У 1879 р. англійський біолог Вальтер Хіп запропонував називати введення сперми 

у статеві шляхи осіменінням, а не заплідненням.

Поновилися знову досліди. Акушери-гінекологи вирішили застосувати цей метод 

у  боротьбі  з  неплідністю.  М. Жіро,  Д. Отт,  М. Онанов  провели  досліди  з  штучного 
осіменіння кролиць та собак.

У 1891 р. російський гінеколог М. Онанов подав у Паризьку академію наук допо-

відь про успішне запліднення яєць ссавців поза організмом та пересадку таких зигот 

94

Розділ 3

у статеві шляхи самки. Виділивши з яєчників оперованих самок яйцеклітини, він змі-
шував їх із суспензією сперміїв і вводив в черевну порожнину самки.

Подібні результати отримав у 1896 р. Груздєв. Штучне осіменіння привертало все 

більшу увагу лікарів та біологів.

У 1888 р. французький ветлікар Репіке застосував штучне осіменіння для бороть-

би з неплідністю кобил. Дещо пізніше, в 1893–1896 рр. ветеринарні лікарі та кінноза-
водчики Урусов, Лідеман, Ізмайлов, Хелковський, Лунд, Єнішерлов стали застосову-
вати штучне осіменіння в Росії.

Проводились також досліди у Польщі, Угорщині, США, проте вони носили чисто 

експериментальний характер і запліднюваність тварин у них була низькою.

В кінці ХІХ і на початку ХХ сторіччя у Росії розпочались широкі дослідження з 

біології  розмноження  і  вдосконалення  методу  штучного  осіменіння.  Піонером  цих 
досліджень був Ілля Іванович Іванов.

Перебуваючи після закінчення в 1896 р. Харківського університету на стажуванні 

в Пастерівському інституті в Парижі, вивчаючи тут роль секретів додаткових статевих 
залоз  у  процесі  запліднення  і  опрацьовуючи  метод  штучного  осіменіння  морських 
свинок, кролів та собак сперміями з придатка сім’яника, розрідженими фізіологічним 
розчином, І. І. Іванов прийшов до висновку, що еякулят можна ділити і осіменяти ним 
більшу кількість тварин; що плазму сперми можна замінювати штучними середови-
щами, тобто, заклав основи розрідження і зберігання сперми. У результаті проведе-
них дослідів з штучного осіменіння він довів: а) що для запліднення, у першу чергу, 
необхідна зустріч сперміїв з яйцеклітиною, а статеве збудження самки тут не відіграє 
суттєвої  ролі;  б)  що  процент  запліднень  при  штучному  осіменінні  вищий,  ніж  при 
природному;  в)  що  штучне  осіменіння  не  впливає  негативно  на  перебіг  вагітності, 
родів, наступний розвиток плода, його опірність до захворювань, на строки статевого 
дозрівання.

І. І. Іванов запропонував губковий метод одержання сперми, а також гумовий ка-

тетер для осіменіння кобил; він довів можливість зберігання сперми поза організмом 
та розробив методику оцінки її якості.

Велика  заслуга  І. І. Іванова  в  організації  штучного  осіменіння.  Він  організував 

перші пункти штучного осіменіння в с. Довге Орловської губернії та Дубрівському 
кінному заводі Полтавської області і через ці пункти та зоотехнічну станцію Асканія 
Нова пропагував опрацьований ним метод. Велику роль в цьому зіграла видана ним у 
1907 р. монографія “Искусственное оплодотворение у млекопитающих” і кінофільм, 
знятий в 1912 р.

Особливо слід підкреслити організовані І. І. Івановим у 1928–1929 рр. експедиції 

на Північний Кавказ та в Казахстан з масового осіменіння тварин. У 1932 р. внаслідок 
цих робіт було штучно осіменено 16 154 000 овець і 385 000 корів.

Завдяки  працям  І. І. Іванова  та  його  послідовників  штучне  осіменіння  ввійшло 

в практику тваринництва як метод, що дозволяє ефективно використовувати цінних 
плідників для прискореного якісного поліпшення тварин.