ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 22.02.2019
Просмотров: 15170
Скачиваний: 17
Осіменіння тварин
95
З метою широкого використання можливостей штучного осіменіння в п’ятдеся-
тих роках минулого сторіччя змінено організаційну його структуру.
Організаційними та методичними центрами цієї роботи стали державні станції
штучного осіменіння, під безпосереднім контролем яких працювали господарські
пункти штучного осіменіння. На станціях було зосереджено цінних плідників і спер-
му їх стали використовувати для масового поліпшення племінних та продуктивних
якостей цілих масивів тварин.
Штучне осіменіння тварин вийшло далеко за межі Союзу і розповсюдилося по
цілому світу. Вже у 1936 р. група данських учених на чолі з Соренсеном, вивчивши
досвід радянських фахівців, створила перший у світі кооператив з штучного осіме-
ніння на острові Самбо. Незабаром подібний кооператив був організований у США, а
згодом і в інших країнах. Цьому у значній мірі сприяла розробка у 1939 р. англійцями
П. Філіпсом та Х. Ларді методу короткотривалого зберігання сперми, удосконалення
його Г. Солсбері і особливо розробка у 50-х роках нашим співвітчизником І. В. Смир-
новим та в Англії С. Полджем і А. Смітом методу глибокого заморожування сперми.
Ці і наступні досягнення цього плану дозволили створювати великі спермосхови-
ща, зберігати у них десятками років сперму кращих плідників і використовувати її за
спеціально розробленими планами селекційно-племінної роботи. У Франції в одному
з центрів з штучного осіменіння утримують 317 бугаїв, спермою яких осіменяють
протягом року 1,5 млн корів та телиць. В Англії компанія Брітіш Семен Експорт має
1 000 бугаїв і є великим експортером сперми. У США компанія Уорлд Уайд Сайерс у
1990 р. експортувала 2 млн сперми бугаїв у 70 країн світу.
На сьогодні нагромаджені дані про ефективне використання сперми після 25-річ-
ного зберігання її у замороженому вигляді. Теоретичні розрахунки шляхом екстрапо-
ляції показують, що термін зберігання її може коливатися в межах 50–500 років.
Значний вклад у теорію та практику штучного осіменіння тварин внесли: В. К. Ми-
лованов, А. І. Лопирін, Ф. В. Ожін, Г. В. Паршутін, П. А. Скаткін, І. І. Соколовська,
Н. П. Шергін і ціла плеяда працівників цієї галузі. З українських учених у першу
чергу слід назвати: О. В. Квасницького, Г. В. Звєрєву, І. В. Смирнова, Ф. І. Осташка,
С. І. Сердюка, М. Т. Плішка і також великий загін учених і практиків.
Сприятливий ґрунт для запровадження знайшло штучне осіменіння в країнах Єв-
ропи (Данія, Болгарія, Бельгія, Італія, Норвегія, Англія, Чехословаччина, Франція),
США, а згодом практично в цілому світі. Особливо швидко розвивалося штучне осі-
меніння в країнах, що понесли великі втрати тварин під час війни (Бельгія, Фінляндія,
Іспанія, Польща, Чехословаччина, Угорщина, Югославія та ін.).
У всіх науково-дослідних установах з тваринництва, вищих навчальних закладах
проводилися наукові дослідження з цієї проблеми, створено Міжнародне товариство з
відтворення та штучного осіменіння тварин, через кожних 4 роки організовуються між-
народні конгреси, регіональні симпозіуми, конференції та науково-методичні семінари.
Штучне осіменіння тварин має велике значення.
Перш за все, воно дозволяє максимально використати цінних плідників.
96
Розділ 3
Якщо річне навантаження на одного бугая
при природному паруванні складало в серед-
ньому 80–120 корів, то при штучному осіме-
нінні воно зросло до декількох тисяч.
В окремих центрах країн спермою одного
плідника осіменяють біля 50-ти тисяч корів
за рік.
За економічною ефективністю у світовій
історії тваринництва не зареєстровано від-
криття, рівноцінного штучному осіменінню.
Штучне осіменіння дозволяє значно швид-
ше поліпшувати племінні та продуктивні
якості тварин і замінювати ними малопродук-
тивних. Якщо до застосування штучного осі-
меніння лише 2–10 % поголів’я осіменялося
елітними плідниками, то тепер – усі.
Використовуючи штучне осіменіння для
схрещування грубововних овець з баранами
тонкорунних порід вдалося за короткий тер-
мін перетворити грубововнове вівчарство Ка-
захстану у напівтонкорунне і тонкорунне.
Багато порід великої рогатої худоби, овець та свиней виведені за допомогою
штучного осіменіння. Скоротився час виведення цих порід. Якщо сучасна симен-
тальська худоба формувалася біля 100 років, то зараз нові породи тварин виводять за
10–15 років.
Застосування штучного осіменіння сприяло значному генетичному поліпшенню
стад та підвищенню їх продуктивності у багатьох країнах. На прикладі тваринництва
США доведено, що продуктивність нащадків, одержаних від штучного осіменіння,
перевищує продуктивність їх однолітків, одержаних від природного спаровування,
(на 29 270 кг молока).
У США, Канаді, Великобританії застосування штучного осіменіння дозволило
фактично створити заново молочне тваринництво, а в Данії підвищення молочної
продуктивності наявних порід відносять, в першу чергу на рахунок штучного осі-
меніння. Незамінним виявилося осіменіння в Австралії, коли туди було завезено з
Америки породу санта-гертруда, яка виявилася перспективною, а уряд заборонив у
цей час подальший імпорт жуйних тварин. Тут штучне осіменіння зіграло свою роль.
Метод штучного осіменіння виявився не замінимим при проведенні в Україні програ-
ми голштинізації худоби і при створенні поліської м’ясної худоби.
Штучне осіменіння підвищує запліднюваність самок, тому не випадково першою
метою його застосування було лікування неплідності коней, але цей метод вийшов
далеко за межі вузького завдання.
Рис. 20. Фото І. І. Іванова.
Осіменіння тварин
97
Справді, роль штучного осіменіння у боротьбі з неплідністю велика. Адже тут
використовується лише сперма високої якості, самки піддаються гінекологічному до-
слідженню, сперма вводиться в шийку матки, постійно здійснюється контроль заплід-
нюваності маток і т. п., тому штучне осіменіння стало основним методом селекційно-
племінної роботи.
При штучному осіменінні знижуються витрати на осіменіння тварин і поліпшу-
ється зоотехнічний облік.
Штучне осіменіння має велике значення в профілактиці заразних захворювань,
що передаються через статевий акт. Виключення при штучному осіменінні контакту
між тваринами, використання лише здорових плідників та контроль за станом стате-
вих органів самок є ефективним заходом профілактики заразних хвороб.
Велика роль штучного осіменіння в боротьбі з неплідністю. Штучне осіменіння
широко застосовується при гібридизації тварин (яка і корови, осла і кобили). За його
допомогою отримали гібрида архаро-мериноса. Підстреливши гірського барана арха-
ра і добувши хірургічним методом вміст його сім’яників та придатків, осіменяли ним
овець. Одержаний таким чином гібрид важив біля 200 кг.
Штучне осіменіння застосовується у зоопарках для одержання приплоду від ди-
ких тварин, у звірівничих господарствах для схрещування, наприклад, звичайних ли-
сиць з чорно-бурими. У птахівництві воно використовується з метою поліпшення не-
сучості, зменшення втрат, поліпшення якості пуху, пір’я (наприклад, для одержання
гібридів між качкою та гагарою, яка відзначається цінним, легким і теплим пухом).
Проте, штучне осіменіння дає добрі наслідки лише в руках кваліфікованих спе-
ціалістів, при суворому дотриманні ветеринарно-санітарних та зоотехнічних вимог.
Відомі, наприклад, випадки, коли застосування в складі розріджувачів сперми непе-
ревірених по впливу на спермії компонентів, як і використання сперми не переві-
рених за якістю нащадків плідників виявилося причиною широко розповсюдженої
неплідності.
3.3. Фізіологічні основи та техніка
одержання сперми від плідників
Одержання сперми – перший найістотніший захід у системі штучного осіменіння
тварин, який повинен забезпечити нормальний прояв статевих рефлексів у плідників
з виділенням повноцінного, незабрудненого еякуляту. Техніка його проведення пови-
нна бути простою, легко доступною, безпечною для здоров’я плідників, не викликати
у них больових відчуттів.
При опрацюванні техніки штучного осіменіння було запропоновано багато мето-
дів одержання сперми від самців, які базувалися головно на особливостях проявлення
у них під час статевого акту безумовних статевих рефлексів. Проте умов для нор-
мального прояву цих рефлексів і одержання повноцінної сперми вони не створювали.
Тільки метод штучної вагіни дозволив вдало імітувати умови, що виникають у стате-
98
Розділ 3
вих органах самки під час коїтусу, і забезпечив таким чином нормальне проявлення
статевих рефлексів у самців при одержанні сперми.
Відомі до цих пір методи одержання сперми можна умовно поділити на піхвові
(власне піхвовий та губковий), уретральні (мастурбація, фістульний, спермозбирача,
масажу ампул сперміопроводів, електроеякуляції та штучної вагіни) і хірургічні. При
піхвових способах сперму отримують із піхви самки в стані охоти після спарування
її з самцем; уретральні методи передбачають одержання сперми безпосередньо з уре-
трального каналу самця.
Піхвові методи одержання сперми. Запропонований у кінці XIX століття піх-
вовий або дзеркальний метод полягає у тому, що після природної садки плідника на
самку, в її піхву вводили піхвове дзеркало і вибирали сперму за допомогою шприца,
ложки чи просто рукою. Недоліками цього методу є необхідність мати у кожному ви-
падку самку в охоті; допускається природний статевий акт, який не виключає небез-
пеки перенесення заразних захворювань; виділена плідником сперма забруднюється
секретами статевих органів самки і її не вдається зібрати повністю. Для свиней через
анатомічні особливості будови піхви (вузька і довга) і введення під час коїтусу сперми
безпосередньо в матку, цей метод цілком непридатний, хоча Е. Інгер та Н. Н. Михай-
лов пропонують вводити у передню частину піхви свиноматки перед коїтусом сте-
рильний тампон і збирати у мензурку сперму, що витікає під час еякуляції із статевої
щілини.
У звірівництві піхвовий метод застосовують для отримання сперми від лисів,
песців, соболів, норок. При цьому, зразу після коїтусу самок доставляють у тепле
приміщення, де за допомогою теплих, стерильних товстостінних скляних трубочок з
кулькою висмоктують сперму з передньої частини піхви.
На зміну піхвовому методу І. І. Іванов запропонував губковий метод, який віді-
грав важливу роль у перші роки застосування штучного осіменіння. У піхву самки
перед статевим актом за допомогою корнцанга вкладали знезаражену м’яку грецьку
губку, яка вбирала у себе виділювану самцем сперму. Тоді виймали її і видавлювали
спеціальним пресом. Проте, цьому методу властиві такі ж недоліки, що й попередньо-
му. Крім того, губка, як стороннє тіло, може гальмувати статеві рефлекси і порушу-
вати динаміку еякуляції. Складною є техніка підготовки губки, під час видавлювання
сперми багато сперміїв травмуються. Тому нині цей метод не застосовується.
Хірургічні методи. У 1932 р. професор Л. С. Сапожніков запропонував операцію
промежинної уретростомії при захворюваннях статевого члена у жеребців. Пізніше
І. В. Глумаков застосував цю операцію для одержання сперми від бугаїв, а в 1936–
1938 рр. її широко використовував Х. І. Животков у конярстві. Фістулу сечостатевого
каналу (уретростомію) проводять з таким розрахунком, щоб нижній кінець її знахо-
дився на рівні дна таза між сідничними горбами. Перед одержанням сперми корінь
хвоста у жеребця забинтовують, а краї фістули протирають ватним тампоном, змоче-
ним розчином борної кислоти, хлористого натрію чи 50–60° спирту. Жеребцеві до-
зволяють зробити природну садку. Хвіст його при цьому відводять набік і до отвору
фістули підставляють спермоприймач чи скляний стаканчик.
Осіменіння тварин
99
Недоліками цього методу є те, що не виклю-
чається природний статевий акт, хоча сперма і не
попадає у піхву; необхідно мати оперованих сам-
ців і самок в стані охоти.
До хірургічних методів можна також віднести
кастрацію плідників з наступним видавлюванням
сперми з придатків сім’яників. Сюди також від-
носиться операція фістули сім’япроводів.
Після кастрації з відпрепарованих і подрібне-
них придатків вимивають сперму розріджувачем,
оцінюють їх і використовують для осіменіння. У
окремих видів диких тварин можна проколювати
голкою хвіст придатка сім’яника, добувати спермії,
розріджувати середовищем і використовувати.
Уретральні методи. Якщо суть піхвових ме-
тодів зводилась до збирання сперми з піхви самки
після коїтусу, то при уретральних методах її отри-
мують безпосередньо з уретри самця, користую-
чись різними прийомами, пристосуваннями та приладами.
Ще на початку розробки методу штучного осіменіння сперму від жеребців отри-
мували досить примітивним і надто грубим методом – жеребця насильно стягували
з кобили під час еякуляції, перериваючи статевий акт, і збирали решту виділюваної
сперми у мензурку чи іншу посудину.
У 1927 р. Ремолле запропонував вкладати рукою у глибоку частину піхви корови
перед садкою гумову грушу, проте вона погано фіксувалася, часто зміщувалася і ста-
тевий член бугая не завжди попадав у її отвір. У грушу може затікати сеча.
У 1931 р. В. К. Милованов з співробітниками запропонували м’які гумові спер-
мозбирачі для бугая, барана та жеребця, які фіксувалися у піхві самки зовнішнім та
внутрішнім кільцями. Цей тип спермозбирача вистилав піхву самки, починаючи від
зовнішніх органів аж до шийки матки і дозволяв отримувати чисту сперму, без до-
мішок слизу. Проте, спермозбирач погано фіксувався і, що найважливіше – низька
температура його внутрішньої стінки гальмувала статеві рефлекси плідників.
Інший тип спермозбирача мав форму гумового мішка з твердим кільцем на від-
критому кінці. Перед статевим актом його нагрівали у гарячій воді, змазували всере-
дині вазеліном. Як тільки жеребець стрибав на кобилу, його статевий член відводили
набік, накидали на нього спермозбирач, охоплювали щільно руками і притискали до
крупа кобили.
Були також запропоновані спермозбирачі у вигляді широкогорлих скляних про-
бірок, які фіксувалися у глибокій частині піхви. Проте, погана фіксація, низька тем-
пература та необхідність мати на станціях самок в охоті для спаровування витіснили
цей метод.
Рис. 21. Фістула уретри у жеребця
(за Х. І. Животковим).