ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 22.02.2019
Просмотров: 15242
Скачиваний: 17
410
Розділ 13
головою. Незабаром вона змінює положення, лягає на бік і витягує кінцівки, а голо-
ву закидає на грудну клітку. Намагання насильно змінити положення голови, взявши
руками за роги, виявляються безуспішними, голова корови мов на пружині, поверта-
ється в попереднє положення. Рогівка очей буває мутною, нечутливою або мало чут-
ливою до дотику пальцем руки. Під час огляду виявляють розширення зіниць.
Надалі проявляються більш або менш виражені ознаки парезу: язик звисає з на-
піввідкритого рота, виявляється парез глотки; на поколювання шкіри голкою тварина
не реагує. Перистальтика кишечника припиняється, кал не виділяється. У тварини
може наступити незначне здуття рубця. Виділення сечі звичайно зовсім припиняєть-
ся. При ректальному дослідженні сечовий міхур виявляють розтягнутим і переповне-
ним сечею.
Дихання тварини у коматозному стані буває звичайно глибоке, трохи сповільнене,
іноді з хрипами. Пульс спочатку сповільнений і слабкий, пізніше стає частим і ледве
відчутним.
Температура тіла у корови на початку хвороби буває нормальною і тільки у ви-
падках збудження тварини (на початку захворювання) вона буває трохи вищою від
норми. З перебігом хвороби температура тіла поступово знижується, опускаючись
іноді до 35 °С. При обмацуванні виявляють, що поверхня шкіри, рогів і вух холодна.
У кіз і овець симптоми післяродового парезу такі самі, як і у корів. Це захворю-
вання спостерігається на 1–3-й день після родів або відразу після відлучення ягнят.
Хвороба дуже рідко може появлятися в самому кінці вагітності або в процесі родів.
У свиней післяродовий парез спостерігається на 2–5-й день після родів. Клінічна
картина цього захворювання така: апетит значно зменшується або й зовсім зникає,
кал на початку хвороби буває твердий, в незначній кількості, а потім дефекація при-
пиняється. Температура тіла – в межах норми або трохи підвищена. В легких випад-
ках хвороби свині важко встають, під час руху у них спостерігається хиткість таза.
У важких випадках свиня самостійно підніматися не може. Коли ж її підняти, вона
стоїть невпевнено, але пересуватися не може, внаслідок напівпарезу тазової части-
ни тулуба. Під час лежання у свині спостерігається цілковита байдужість до навко-
лишнього середовища. Поросята ссуть її безперервно, але в молочних залозах молока
дуже мало, або навіть його зовсім немає. Іноді ж свині лягають на живіт і не дають
поросятам ссати.
Перебіг. У корів хвороба розвивається швидко. Смерть може настати через 12–
48 годин від початку захворювання. Перед смертю настає глибокий коматозний стан,
причому, тварина гине настільки спокійно, що момент смерті іноді важко помітити. В
окремих випадках перед загибеллю тварини можуть проявитися епілептичні судоми.
У кіз і овець післяродовий парез проходить так само, як і у корів.
У свиней ця хвороба триває 1–2, а іноді й 4 дні, після чого свині одужують.
Прогноз. У корів без надання допомоги ця хвороба звичайно закінчується леталь-
но. Застосування ж описаного нижче лікування дає у 90–95 % випадків цілковите оду-
жання, а у кіз і овець завжди настає одужання тварин.
Післяродові ускладнення
411
Лікування. Коровам при важкому стані слід ввести під шкіру кофеїн в кількос-
ті 4,0 мл у водному розчині. Хворим коровам апаратом Еверса нагнітають повітря у
вим’я, від чого зменшується надходження крові до молочної залози і виведення глюко-
зи і кальцію з молоком. Одночасно збільшується приплив крові до головного мозку.
Повітря нагнітають послідовно у цистерни кожної чвертки вим’я. Спочатку ви-
доюють молоко, потім верхівку дійки протирають тампоном, змоченим у 70° спирті,
вставляють стерильний катетер і нагнітають повітря повільно до утворення тимпаніч-
ного звуку при пальпації та рівномірного розтягнення шкіри. На верхівку кожної дійки
накладають бинтову лігатуру, щоб не виходило повітря і залишають на 10–15 хвилин.
За цей час внутрішньовенно корові вводять 200 мл 40 %-го розчину глюкози і 150 мл
10 %-го розчину кальцію хлориду.
Замість повітря у кожну чверть вим’я можна вливати свіжовидоєне молоко, але
його слід вводити у цистерну повільно, без надмірних зусиль.
Після відповідного лікування починається одужання, повертається чутливість,
тварина втягує язик, голова набуває звичайного положення, починається виділення
калу й сечі, підвищується загальна температура тіла, пульс стає рівним і наповненим.
Незабаром корова встає і починає їсти. Вона має вигляд цілком здорової тварини. Те-
пер лігатури з дійок знімають і здоюють повітря. Частіше ж хвороба після лікування
триває кілька годин і рідко від 1-ї до 3-х діб.
Рецидиви родильного парезу спостерігаються значно рідше ніж атипові форми
хвороби, зокрема, захворювання корів перед родами, або через 1,5–2 місяці після ро-
дів при згладжених симптомах родильного парезу.
Підтверджує діагноз лише позитивний вплив нагнітання повітря або вливання
молока у цистерни чверток вим’я корови та внутрішньовенно застосування глюкози
і кальцію хлориду.
Варто нагадати, що дотепер не встановлено реальної причини родильного парезу,
проте, доведено спадковий характер хвороби.
Заходи профілактики хвороби ґрунтуються на запровадженні диференційованої
годівлі вагітних тварин, зокрема, у передродовий період. За 12–15 днів до настання
родів корови повинні отримувати половинний раціон або знаходитися на напівголо-
дній дієті, якраз це сприяє поступовому лактогенезу і попередженню післяродового
парезу. Використання різноманітних мінеральних та вітамінних добавок, активного
моціону сухостійних корів не завжди попереджує розвиток хвороби у молодих висо-
копродуктивних корів, зокрема, при спадковому походженні хвороби.
Післяродовий парез у кіз і овець лікують так само, як описано вище. Якщо є по-
казання для введення серцевого засобу, то застосовують кофеїн під шкіру в кількості
1,0 мл у водному розчині.
Поїдання посліду і приплоду
Всі тварини мають схильність поїдати послід, що виходить з матки після народження
плода. При цьому тварина поїдає свій послід і ніколи не поїдає посліду іншої тварини.
412
Розділ 13
У кобил це явище буває рідко. Корови частіше поїдають плодові оболонки, піс-
ля чого у них часто спостерігається атонія передшлунків, закупорювання книжки. У
кіз і овець схильність до поїдання посліду виявляється слабо. Свині поїдають послід
охоче, після чого в них не буває порушень з боку шлунково-кишкового тракту, але
спостерігається схильність до поїдання поросят. М’ясоїдні звичайно поїдають плодо-
ві оболонки, і це не відбивається на їх самопочутті, бо послід є для них своєрідною
їжею тваринного походження.
Лікування. Проводиться тільки у коней та жуйних тварин і полягає в дієті і зада-
ванні глауберової солі або касторової олії для видалення посліду.
Профілактика. Послід після виходу з матки обов’язково слід негайно прибрати з
приміщення.
У свиней спостерігаються випадки, коли вони поїдають своїх живих поросят зра-
зу ж після родів і дуже рідко після початку годування. Це явище частіше буває у сви-
ней-першородок. Ця вада зберігається і при подальших родах.
Спостерігаються випадки поїдання свого живого приплоду кролицями; ця вада
зберігається і при подальших родах.
Причини. Сприятливим підґрунтям для появи цієї вади у свиней є неправильна
годівля їх під час вагітності. Тут слід відзначити відсутність у кормовому раціоні сви-
ней мінеральних солей та згодовування їм м’ясних відходів або продуктів тваринного
походження. Нервове збудження на ґрунті поранення сосків молочних залоз гостри-
ми зубами поросят, болючий стан вим’я, статевих органів або шлунково-кишкового
тракту теж можуть бути причиною цієї вади. З практичних спостережень відомо, що
свині, які їли послід, схильні бувають до поїдання й поросят.
У кролиць теж спостерігається поїдання свого живого приплоду на ґрунті недо-
статньої кількості мінеральних речовин у кормовому раціоні і непостійної наявності
свіжої води у клітках. Крім того, встановлено, що при наявності у приплоді мертво-
народжених кролиці іноді поїдають їх, після чого у них з’являється потяг до поїдання
також і живих кроленят.
Лікування. Усунення причини.
Профілактика. Правильна годівля свиней під час поросності. Перед родами треба
свиням-першородкам робити масаж молочної залози, щоб вони надалі не виявляли
неспокою під час дотику поросят до сосків. Потрібно наглядати за перебігом родів і
негайно прибирати з приміщення посліди. При появі схильності до поїдання поросят
надівати свині намордник, який слід знімати тільки під час годування. Поросят у пер-
ші дні їх життя потрібно тримати у спеціальній скриньці чи іншому пристосуванні і
підсаджувати (під наглядом) до матері тільки на час ссання.
Щоб запобігти поїданню кролицями свого приплоду, слід негайно прибирати з клі-
ток мертвонароджених та загиблих кроленят, вводити в кормовий раціон породіль до-
статню кількість мінеральних речовин і вітамінів. Треба стежити, щоб завжди під час
родів перед тваринами була свіжа питна вода. Якщо у кролиць виявили цю ваду, то їх
надалі вибраковують з продуктивного складу, а до цього часу слід зберегти добутий від
Післяродові ускладнення
413
них приплід. Для цього рекомендується негайно після того, як самиця погодує своїх
кроленят, відокремити їх від неї. Протягом 7–10 днів після родів кролиць підсаджують
до свого приплоду тільки для годування і стежать за тим, щоб вони не були агресивни-
ми. Після цього кролиць можна залишати з кроленятами, не боячись за їх долю.
Післяродова інфекція та інтоксикація
Після родів часто виникають важкі захворювання тварин через ураження стате-
вих органів внаслідок проникнення мікроорганізмів. На початку вони спричиняють
місцеві запальні процеси, а потім можуть поширюватися по родових, кровоносних
і лімфатичних шляхах; і цим зумовлювати захворювання не тільки органів статевої
системи, а навіть усього організму.
Є два джерела проникання і розвитку інфекції в організмі тварини у післяродовий
період: екзогенний і ендогенний.
Коли мікроорганізми заносяться з зовні руками акушера, інструментами і мотуз-
ками під час родової допомоги або безпосередньо при стиканні статевих органів з
забрудненою підстилкою, хвостом, – таку інфекцію називають екзогенною.
Під ендогенною інфекцією розуміють ті випадки, коли мікроорганізми, що до ро-
дів перебувають у матці або в піхві, розвиваються і зумовлюють запалення статевих
органів з наступною інтоксикацією організму тварини.
Під час родів і в післяродовий період для проникнення й розвитку збудника ін-
фекції створюються дуже сприятливі умови. По всьому статевому тракту є велика
кількість дрібних поверхневих поранень, що дуже полегшує проникання й розвиток
мікроорганізмів.
Крім того, лохії, що є у матці, створюють прекрасне середовище для розмножен-
ня мікроорганізмів. Якщо зважити ще, що кожні роди зв’язані з великою затратою
енергії тварини, то стане зрозуміло, що збудник інфекції має усі умови для успішного
розвитку і прогресивного виділення токсинів.
Кожний організм має захисні сили проти збудника інфекції, що в нього проникає.
Це виявляється в тому, що кожна жива тканина організму утворює захисний бар’єр,
який складається з антитіл, що паралізують і знищують бактерії; з антитоксинів, що
нейтралізують продукти виділення бактерій, з лейкоцитів, що знищують бактерії і,
нарешті, з фібрину, що перешкоджає дальшому поширенню бактерій.
У світлі цих положень зрозуміло, що перебіг хвороби залежить, з одного боку, від
патогенності мікробної інфекції, з другого – від опірності організму.
Збудниками післяродових захворювань органів статевої системи можуть бути різ-
ні мікроорганізми: стрептококи, стафілококи, кишкова паличка та багато інших, що є
у навколишньому середовищі.
Залежно від локалізації післяродової інфекції у статевих органах вона може бути
причиною таких запальних процесів, як післяродовий вульвіт, післяродовий вагініт,
післяродові запалення тканин матки (цервіцит, ендометрит, метрит, периметрит і па-
раметрит).
414
Розділ 13
Іноді збудники інфекції, поширюючись за межі статевих органів, спричиняють
загальну інтоксикацію організму. В цих випадках розрізняють: 1) післяродову септи-
цемію, 2) післяродову піємію, 3) післяродову септикопіемію.
Післяродовий вульво-вагініт.
Ця хвороба частіше спостерігається у жуйних, переважно у корів, рідше у інших
видів тварин.
Причини. Незначні механічні пошкодження і травми слизової оболонки вульви та
піхви є воротами для проникнення збудників інфекції. Вона може бути занесена в
піхву ззовні під час родової допомоги руками акушера, інструментами і мотузками.
Крім того, слизова оболонка цих органів, звичайно, вкрита величезною кількістю мі-
крофлори, яка при наявності поранень може проявити свої патогенні властивості.
Патогенез. Збудники інфекції можуть проникнути у різних ділянках вульви або
піхви. Якщо інфекційне начало заноситься на ті ранки, які є на статевих губах, то,
розвиваючись, воно може спричинитися до утворення флегмонозного опухання зо-
внішніх статевих губ.
Частіше ж місцем проникання збудників інфекції є нижня стінка піхви. В цих ви-
падках спочатку утворюються дефекти епітелію слизової оболонки. Вони набувають
нормального вигляду: вкриваються сіро-жовтим нальотом і під ними утворюється
виразка. Краї виразки звичайно припухають і навколо них іноді буває різке почер-
воніння. Сіро-жовтий наліт, що вкриває виразку, є змертвілою тканиною і містить
іноді безліч мікроорганізмів. Такі виразки, поширюючись, можуть розсіятися по усій
слизовій оболонці піхви і навіть втягти у запальний процес усю слизову оболонку піх-
ви (дифтеритичний вагініт). При цьому слизова оболонка піхви вкривається товстим
сіро-білим нальотом, під яким вона втрачає секреторну функцію.
Таке запалення піхви може поширитися на клітковину таза і очеревину, зумовив-
ши цим загальний сепсис. Іноді запальний процес, продовжуючись, переходить на
шийку і на матку, спричиняючи цервіцит та ендометрит. В інших випадках післяродо-
ва виразка, що утворилася біля отвору сечівника, буває причиною запального процесу
в сечовому міхурі, в сечопроводах і навіть у нирках.
Симптоми. Статеві губи бувають опухлі, червоно-синього кольору і на них спо-
стерігаються ерозії або глибокі рани. В результаті дальшого перебігу хвороби на ста-
тевих губах появляються абсцеси. Коли доторкатися рукою до статевих губ, тварина
виявляє болючу чутливість.
Слизова оболонка піхви буває гіперемійованою, припухлою і на дотик сухою.
Опухання слизової оболонки іноді досягає такого розміру, що ввести руку в піхву бу-
ває важко. При наявності на слизовій оболонці піхви окремих виразок загальне само-
почуття тварини мало порушується. Вона часто виділяє сечу невеликими порціями,
після чого деякий час стоїть із зігнутою спиною.
При дифтеритичному вагініті у тварини спостерігаються виражені зміни. Вона
стоїть майже завжди з вигнутою спиною і піднятим хвостом, часто натужується і з
вульви витікає темно-червона рідина, яка засихає навколо вульви чорними кірками.