Файл: Ветеринарне акушерство, Яблонський, 2006.pdf

430

Розділ 14

Кровотеча із пупка (omphalorrhagia)

Як правило, кровотеча із судин пупка появляється внаслідок загального ослаблен-

ня  теляти,  недостатнього  дихання,  коли  не  створюється  від’ємний  тиск  у  венозній 
системі.  Кровотеча  буває  при  асфіксії,  при  неправильному  догляді  за  пуповиною – 
високому перерізанні пуповини.

Лікування. На пуповину накласти лігатуру, розтерти тіло теляти, активне штучне 

дихання.

Фістула урахуса (urachus patens)

Фістула урахуса спостерігається частіше у телят і рідше в інших видів народже-

них, вона характеризується тим, що урахус зберігається у постфетальному періоді і 
через нього із сечового міхура виділяється сеча, яка постійно зволожує куксу пупо-
вини. Внаслідок цього навколо пупка розвивається еритема, екземоподібні уражен-
ня, виникає омфаліт та інші процеси запального характеру.

Лікування. Тканини кукси старанно очищають від забруднення, знезаражують ан-

тисептичними і в’яжучими розчинами, а потім перев’язують або накладають прошив-
ну лігатуру. Слідкують, щоб у шов не попала складка шкіри.

Уроджена відсутність анального отвору

і прямої кишки (atrecia ani et recti)

 Атрезія анального отвору і прямої кишки – вроджений виродок, при якому є від-

сутній анальний отвір або пряма кишка, у таких випадках товстий відділ кишечника 
сліпо закінчується у тазовій порожнині. Переважно при даній патології є затримання 
меконію.

Клінічно при атрезії анусу на його місці знаходять випячування шкіри, через яке 

пальпуються калові маси. При атрезії прямої кишки такого вип’ячування не пальпу-
ється, а клініка інших змін ідентична, тобто у тварин збільшений об’єм живота, від-
сутній акт дефекації.

Лікування – оперативне. У місці розміщення анального отвору пінцетом, після під-

шкірної інфільтраційної анестезії, відтягують шкіру і ножицями вирізають овальної 
форми отвір. Фіксують тварину у боковому положенні і в глибині рани під сполучною 
клітковиною можна помітити сліпий кінець прямої кишки, його фіксують пінцетом і 
повільно підтягують в рану. Лігатурою фіксують стінку кишки до підшкірної клітко-
вини та шкіри в декількох місцях, а потім відрізають сліпий кінець прямої кишки, ви-
даляють калові маси – первородний кал (меконій), а потім стінку кишки хірургічним 
вузлуватим  швом  підшивають  до  шкіри,  виконуючи  укол  з  зовні,  а  викол  у  просвіт 
прямої кишки. Такий метод попереджує інфікування каналу шва, а це забезпечує кра-
ще загоєння рани у післяопераційний період.

Якщо сліпий кінець прямої кишки не вип’ячується в рану, то після вирізання шкі-

ри  розпрепаровують  пухку  сполучну  тканину  і  в  глибині  рани  відшукують  сліпий 

Неонатальна патологія

431

кінець прямої кишки. Навколо неї тупим способом відшаровують слолучну тканину 
і намагаються вивести сліпий кінець до шкірної рани, а потім хід операційного втру-
чання, як описано раніше.

Затримання меконію

Виділення  меконію  (первородного  калу)  у  новонароджених  тварин,  як  правило, 

проходять через деякий час після народження, але бувають випадки коли його виді-
лення не відбувається. Основною причиною такого стану є недостатня кількість ви-
поєного молозива або невідповідна його якість.

Найбільш характерною клінічною ознакою затримання меконію є метеоризм збу-

дження тварин, вигинання спини, натужування, відмова від ссання. Пізніше може на-
ступити пригнічення і якщо не надати тварині допомоги, вона гине.

Лікування. При своєчасній лікувальній допомозі тварина швидко видужує. Спо-

чатку рекомендується поставити теплу не глибоку масляну чи мильну клізму. Потім 
пальцем, змазаним жиром, видаляють спресовані маси. Після звільнення кишечника 
від меконію новонародженому випоюють молозиво або дають можливість ссати коро-
ву. Як проносне на 2–3-й день доцільно дати касторову олію, а не глауберову сіль.

Питання для самоконтролю

1.  Згадайте масу новонародженого теляти, лошати, ягняти, поросяти.
2.  За якими показниками визначають життєвість новонароджених тварин?
3.  За якими ознаками оцінюють життєвість телят за шкалою Апгара?
4.  Назвіть ознаки легкої та важкої форми асфіксії телят.
5.  Вкажіть ознаки затримання первородного калу у телят.
6.  Яке лікування застосовують при кровотечі з пупка новонародженого?
7.  Яке лікування застосовують при запаленні пупка у теляти?
8.  Яке лікування застосовують при фістулі урахуса у телят?

432

15. 

ПАТОЛОГІЯ МОЛОЧНОЇ
ЗАЛОЗИ

Хвороби  молочної  залози  широко  розповсюджені  і  складають  біля  12–16 %  від 

усіх  незаразних  захворювань.  Левову  частку  захворювань  молочної  залози  складає 
мастит, який становить до 40 % від усіх інших захворювань у корів та свиней, до 20 % 
у овець і біля 5 % у кобил. Ризик захворювань молочної залози значно зріс з концен-
трацією поголів’я та застосуванням промислових технологій у скотарстві.

Захворювання молочної залози завдають значних збитків народному господарству. 

Ці  збитки  складаються  із  втрат  молока  від  хворих  тварин,  погіршення  його  якості, 
шлунково-кишкових захворювань молодняку на ґрунті випоювання молока від хворих 
корів, погіршення якості молочних продуктів при потраплянні молока від хворих корів 
до загального надою, передчасного вибракування і частої заміни корів. Тому профілак-
тиці цих захворювань надають важливого значення, в ряді країн створені спеціальні 
науково-дослідні ветеринарні служби, які виконують програму “Нагляд за маститом”.

15.1. Морфологічна структура молочної залози.

Молочна залоза (glandula lactifera), фізіологічним призначенням якої є вигодову-

вання приплоду, функціонує у тісному зв’язку з органами розмноження: вона еволю-
ціонує у зв’язку з наближенням родів, активно функціонує у підсисний період після 
родів,  забезпечуючи  приплід  повноцінним  живленням,  і  тоді  піддається  інволюції. 
З одомашненням тварин людина стала використовувати їх для своїх потреб, в тому 
числі для власного харчування. Молочні тварини стали продуцентами молока, що на-
клало свій відбиток не лише на морфологію та фізіологію молочної залози, а й на її 
резистентність щодо дії несприятливих чинників.

Більшість видів ссавців має парну молочну залозу. У приматів, слонів, китів, ка-

жанів  молочна  залоза  розміщена  у  ділянці  грудей  і  тому  називається  грудною  (gla-
ndula  mamma)  або  груддю  (mastos);  у  жуйних  і  кобил –  між  стегнами,  у  пахвинних 
ділянках –  вим’я  (uber);  у  всеїдних,  м’ясоїдних  і  гризунів  вона  має  вигляд  парних 
ізольованих горбів (пакетів), розміщених уздовж білої лінії живота і на вентральній 

Патологія молочної залози

433

поверхні  грудної  клітки,  утворюючи  мно-
жинне вим’я (uberа).

Молочна залоза – це залозистий орган, 

що складається у великої рогатої худоби з 
чотирьох  часток  (з  яких  задні  краще  роз-
винені),  вкритих  зверху  ніжною  шкірою  з 
рідкими волосками, які на задній поверхні 
ростуть  знизу  вгору,  створюючи  молочне 
дзеркало. Під шкірою розміщена підвішу-
юча зв’язка та фасція (ligamentum suspenso-
rium uberis), як продовження жовтої фасцїї 
живота,  далі –  поверхнева  фасція  (ligam. 
superficialis),  що  щільно  охоплює  кожну 
половину і глибока (власна) фасція (ligam. 
proprius), яка окутує кожну чверть. Від неї 
відходять  сполучно-тканинні  перегородки 
(трабекули), що ділять паренхіму вим’я на 
чверті та дольки (lobulae uberis).

Підвішуюча  зв’язка  вим’я  у  окремих 

тварин під час другої-третьої лактації зна-
чно розтягується і вим’я опускається аж до 
землі. Нащадків таких корів не бажано ви-
користовувати в селекції стада.

Як залоза, вим’я складається з паренхіми (залозиста тканина) та вивідних проток, 

між якими розміщені інтерстиціальна сполучна тканина, судини, нерви.

Залозиста тканина вим’я формується альвеолами (пухирцями овальної чи грушо-

подібної форми), кожна з яких вистелена секреторними клітинами, має власну оболон-
ку, оточену міоепітелієм. У неактивному стані залозисті клітини мають циліндричну 
форму,  при  наповненні  секретом  вони  стають  кубічними,  а  після  виділення  секре-
ту – плоскими. Кожна залозиста клітина оточена міоепітелієм. Відростки міоепітелію 
утворюють навколо кожної альвеоли своєрідну сітку, скороченням якої з альвеол ви-
давлюється молоко у молочні протоки. Ззовні до міоепітелію прилягає тонка сполуч-
нотканинна облямівка – скловидна кайма, що переходить у інтерстиціальну тканину.

Альвеоли –  це  секреторна  частина,  що  формує  паренхіму  вим’я  (рис. 138).  Від 

кожної альвеоли відходить вивідна протока (дрібна). Дрібні протоки впадають у се-
редні вивідні протоки (молочні канали), вони – у великі молочні ходи (біля 10–15), 
що впадають у цистерну (sinus lactifer), яка відкривається у дійку (papila uberis) до-
вжиною  4–10 см.  Альвеоли,  об’єднані  середніми  вивідними  протоками,  утворюють 
часточку, що нагадує гроно винограду.

Середні та великі вивідні протоки на своєму протязі мають чисельні розширення та 

звуження, що сприяє утриманню молока у великій системі в проміжках між доїннями.

Рис. 137. Схема будови вим’я корови:

1 –  цистерна;  2 –  молочні  ходи;  3 –  паренхіма  вим’я; 
4 – шкіра; 5 – дійковий канал.

1

2

3

4

5

434

Розділ 15

На  рівні  дійки  молочна  цистерна 

циркулярною  складкою  слизової  обо-
лонки  розділена  на  наддійкову  та  ді-
йкову  частини.  Наддійкова  частина 
об’ємом  від  80  до  500 мл,  а  дійкова – 
біля 50 мл.

Кожна дійка (papilla) довжиною від 

2 до 10, а у важковидоюваних корів – 
до 15 см. Діаметр дійки при наповне-
нні 3,5 см, після здоювання – 1,5–2 см. 
У дійці виділяють основу, циліндрич-
ну  частину  та  верхівку.  Стінка  дійки 
складається з шкіри, сполучної ткани-
ни  і  слизової  оболонки.  Шкіра  дійки 
відрізняється  значною  товщиною  епі-
дермісу.  Тут  немає  волосків,  потових 
та сальних залоз.

Сполучна  тканина  дійки  містить 

пучки  гладкої  мускулатури –  поздо-
вжньої,  циркулярної  та  радіальної.  В 
ділянці верхівки дійки вони формують 

м’язове кільце – сфінктер довжиною 5–10 мм, діаметром – 2,5–3 мм, що щільно стис-
кає дійковий канал. Слизова оболонка дійкового каналу тут утворює 4–8 радіальних 
та  3–5  поздовжніх  складки –  розетку.  Вхідна  розетка  каналу  завжди  волога  і  тому 
адсорбує на собі пил, бруд, мікроби. Тому її потрібно добре обробляти при введенні 
катетера чи канюлі шприца.

Альвеоли, молочні протоки та цистерни разом утворюють ємкісну систему вим’я.
Молочна  залоза  вівці  та  кози  складається  з  двох  чітко  розмежованих  половин  з 

однією дійкою на кожній. Внаслідок недостатнього розвитку підвішуючого апарату 
вим’я сильно відвисає, особливо в період лактації, що сприяє частим механічним по-
шкодженням. Дійки у овець конусоподібні і мають по одному вивідному отвору.

Молочна залоза свиней складається з 8–16 (іноді 20) залозистих часток (пакетів), 

симетрично розміщених по обидва боки білої лінії. Кожна така частка складається з 
групи залозок з вивідними протоками у дві, рідше три невеликих цистерни, які в свою 
чергу відкриваються двома – трьома отворами на верхівці соска.

Молочна залоза кобили розміщена в лобковій ділянці і складається з двох половин, 

розділених на невидимі ззовні передню і задню чверті. Кожна чверть має самостійні 
системи альвеол та проток, що відкриваються біля основи дійки у дві – три невеликі 
цистерни, які закінчуються двома – трьома отворами на верхівці дійки.

Молочна залоза сук складається з 10 пакетів, розміщених симетрично. Молочних 

цистерн у них немає. Молочні ходи об’єднуються у 6–12 великих молочних проток, 
що відкриваються окремими отворами на верхівці соска.

1

2

3

6

5

4

3

1

2

Рис. 138. Схема будови частки молочної залози:

1, 3, 4, 5, 6 – молочні протоки; 2 – альвеоли.