Файл: Навч.посібник Акушерство, гінекологія та штучне осіменіння с.г. тварин, Харута, 2013.pdf

31

З  настанням  статевої  охоти  у  корови  проявляється 

позитивна  реакція  на  бугая,  вона  приймає  позу  для  статевого 
акту  і  допускає  садку.  Тривалість  статевої  охоти  у  корів  
10–15  годин,  у  старих  тварин  вона  буває  довшою.  Овуляція  у 
корів  настає  через  10–15  годин  після  закінчення  охоти,  більш 
часто у вечірній і нічний час. 

Статевий  цикл  кобили  триває  20–22  доби.  Перша  стадія 

збудження  після  родів  настає  на  5–12  добу.  Тривалість  стадії 
збудження  2–12  діб,  стадії  гальмування  –  2–3,  зрівноваження  –  
4–9 діб. 

Тічка  характеризується  гіперемією  слизових  піхви  та  її 

переддвер’я, набряком вульви, з якої виділяється тічковий слиз – 
спочатку  в’язкий,  каламутний,  а  тоді  рідкий,  прозорий,  у  кінці 
тічки  –  каламутний.  Канал  шийки  матки  розкривається  на  
2,5–3,5 см. Тривалість тічки і загального збудження 5–12 діб. 

Загальне  збудження  у  кобил  характеризується  неспокій‐

ною  поведінкою,  підвищеною  реакцією  на  подразники,  частим 
сечовипусканням  і  „миготінням”  петлі.  У  підсисних  лошат 
можуть спостерігатися проноси.  

Статева  охота  триває  від  2  до  12  діб,  її  виявляють  за 

позитивною реакцією кобили на жеребця. 

Овуляція  у  кобили  настає  за  24–36  годин  до  закінчення 

статевої охоти. 

Статевий  цикл  вівці  триває  16–17  діб.  Перша  стадія 

збудження  може  проявитися  на  15–30  добу  після  окоту,  проте, 
як  правило,  повноцінно  вона  проявляється  в  період  статевого 
сезону (серпень–грудень). Стадія збудження і загальна реакція не 
виражені,  тічка  і  статева  охота  тривають  1,5–2  доби.  Виявляють 
овець в охоті лише за допомогою баранів‐пробників. Овуляція у 
овець настає через 30 годин після початку статевої охоти і триває 
6–16 год. 

Статевий  цикл  кози  триває  18–21  діб.  Стадія  збудження 

після  окоту  може  проявитися  на  15–30  добу,  але  фактично 
проявляється  у  статевий  сезон  (серпень–грудень).  Стадія 

32

збудження  триває  3–5  діб.  За  загального  збудження  коза 
неспокійна, часто мекає, махає хвостом. Статеві губи набухають. 
Статева  охота  триває  24–70  год.  Овуляція  настає  через  30  год 
після початку статевої охоти і триває 6–16 год. 

Статевий  цикл  свині  триває  19–21  добу.  Перша  стадія 

збудження  настає  на  10–20  добу  після  опоросу,  як  правило, 
статева  циклічність  у  свиней  відновлюється  після  відлучення 
поросят. Стадія збудження триває по 2–3 доби, зрівноваження – 
11–13 діб. 

Під  час  тічки  відмічають  набряк  вульви,  почервоніння 

слизової оболонки переддвер’я. 

Статеве  збудження  проявляється  занепокоєнням  свині, 

відмовою  від  корму,  вона  подає  голос,  стрибає  на  інших  самок, 
намагається вибратися із станка. 

Статева охота триває 1–2 доби і проявляється позитивною 

реакцією  свині  на  кнура  –  вона  стоїть  нерухомо  і  дозволяє 
зробити на себе садку. 

Овуляція  настає  через  24  години  після  початку  статевої 

охоти і триває 24–48 год. 

1.6. СТАТЕВІ ОРГАНИ САМЦІВ 

 
Статевий 

апарат 

самців 

складається 

з 

мошонки, 

сім’яників, придатків сім’яників, сперміопроводів, сечостатевого 
каналу, 

придаткових 

статевих 

залоз 

(передміхурової, 

міхурцеподібних,  цибулинних,  уретральних),  статевого  члена  і 
препуція (рис. 3). 

Мошонка  (scrotum)  складається  з  двох  шарів  –  шкіри  і 

м’язово‐еластичної  оболонки  (tunica  dartoidea).  Шкіра  мошонки, 
вкрита  рідкими  волосинками,  має  потові  і  сальні  залози. 
Мошонка  розділена  на  дві  половини  перегородкою  (septum 
scroti),  яка  є  продовженням  м’язово‐еластичної  оболонки.  Вона 
виконує  функцію  терморегулятора,  що  підтримує  температуру 

33

сім’яників  на  сталому  рівні  (на  3–4  °С  нижче  температури  тіла) 
для забезпечення нормального сперміогенезу.  

Рис. 3. Будова статевого апарату самців:  

а – бугая; б – жеребця; в – кнура; г – барана;  

1 – сім’яники; 2 – придаток сім’яника; 3 – шкіра мошонки;  

4 – сперміопроводи; 5 – ампули; 6 – сечовий міхур; 7 – міхурцеподібні 

залози; 8 – передміхурова залоза; 9 – сечостатевий канал; 10 – цибулинні 

залози; 11 – S‐подібний згин; 12 – статевий член; 13 – ретрактор;  

14 – препуцій 

34

У  холодну  погоду  м’язи  мошонки  і  підіймач  сім’яника 

скорочуються,  сім’яники  підтягуються  ближче  до  тіла  тварини; 
одночасно  звужуються  кровоносні  судини,  внаслідок  чого 
зменшується віддача тепла. 

Мошонка  разом  з  загальнопіхвовою  оболонкою  формує 

сім’яниковий мішок (saccus testicularis). 

Під час спеки м’язи, навпаки, розслаблюються, мошонка з 

сім’яниками  звисає  й  збільшується  тепловіддача  та  забезпе‐
чується  сталість  температури  сім’яника.  Сприяє  цьому  і  значне 
виділення секретів потових залоз. 

Сім’яники  (testis,  didymis,  orchis)  –  це  парні  складно‐

трубчасті  статеві  залози  яйцеподібної  форми.  Сім’яник 
дорослого бугая‐плідника має довжину 12–15 см, масу – близько 
300–400  г;  барана  і  цапа  –  9–11  і  200–250;  жеребця  –  10–12  і  
200–250; кнура – 11–12 см і 200–250 г відповідно (рис. 4). 

Рис. 4. Зовнішній вигляд сім’яника 

 
Кожний  сім’яник  вкриває  спеціальна  піхвова  оболонка, 

під  якою  знаходиться  білкова  оболонка,  яка,  вростаючи  в 
паренхіму  сім’яника,  ділить  його  на  окремі  часточки  (камери, 
дольки), у кожній з яких є по 3–5 звивистих сім’яних канальців, 

35

що  переходять  у  прямі,  і  на  одному  з  полюсів  сім’яника 
формують сплетіння – сітку сім’яника (rete testis) (рис. 3).  

У  сполучній  тканині  навколо  звивистих  канальців  є 

секреторні клітини Лейдига. 

На  сім’янику  розрізняють  два  кінці  –  головчастий  і 

хвостатий,  два  краї  –  придатковий  та  вільний  і  дві  поверхні  – 
латеральну й медіальну.  

На головчастому кінці сім’яника знаходиться головка при‐

датка сім’яника. У головчастий кінець сім’яника входять судини 
та  нерви,  які  беруть  участь  у  створенні  сім’яного  канатика.  На 
протилежному  хвостатому  кінці  лежить  хвіст  придатка,  з  якого 
виходить сперміопровід. До придаткового краю прикріплюється 
брижа  сім’яника  і  прилягає  тіло  придатка.  Край  сім’яника, 
протилежний придатковому, називається вільним. 

Сім’яники  виконують  дві  функції 

–  відтворну  і 

гормональну.  Відтворна  функція  полягає  у  забезпеченні 
сперміогенезу  –  утворенні  й  розвитку  сперміїв.  У  шарі 
сертолієвого 

симпласту 

(у 

стінці 

звивистих 

канальців) 

розміщуються  сперматогонії.  Після  їх  ділення  утворюються 
сперматоцити  першого  порядку,  а  після  повторного  ділення  – 
сперматоцити  другого  порядку.  У  подальшому  утворюються 
сперматиди,  які  перетворюються  у  спермії.  Процес  дозрівання 
сперміїв триває 45–60 днів, залежно від виду плідника.  

Гормональна  функція  сім’яників  полягає  в  секреції 

статевих  стероїдних  гормонів  –  тестостерону,  андростерону  і 
незначної  кількості  естрогенів.  Андрогени  продукуються 
клітинами  Лейдига,  інтерстиціальними  клітинами,  а  також  
клітинами  звивистих  канальців.  Ці  гормони  забезпечують 
сперміогенез,  регулюють  розвиток  статевого  апарату  та 
вторинних  статевих  ознак,  підвищують  обмін  речовин  в 
організмі  самців,  посилюють  активність  статевих  центрів  і 
зумовлюють прояв статевих рефлексів.  

Придаток  сім’яника  (epididimis)  щільно  прилягає  до 

сім’яника.  Він  складається  з  головки,  тіла  і  хвоста.  Головка