Файл: Навч.посібник Акушерство, гінекологія та штучне осіменіння с.г. тварин, Харута, 2013.pdf

36

придатка  утворена  сім’явиносними  канальцями,  які  потім 
з’єднуються  в  один  вузький  звивистий  канал,  що  проходить 
всередині  тіла  і  хвоста  придатка.  Хвостовий  відділ  каналу 
розширений  і  служить  місцем  накопичення,  дозрівання  та 
зберігання  сперміїв.  Тут  спермії  можуть  зберігати  здатність  до 
запліднення  протягом  1–1,5  міс.  Довжина  каналу  придатка 
сім’яника  досягає  80  м.  Сім’яник  і  придаток  з’єднані 
спеціальною  зв’язкою.  Тривалому  переживанню  сперміїв 
сприяє  слабокисла  реакція  середовища  (рН=6,5)  в  каналі 
придатка,  завдяки  чому  спермії  знаходяться  в  анабіозі,  а  також 
температура в мошонці, яка на 3–4° нижча за температуру тіла. 
Просування  сперміїв  каналом  придатка  сім’яника  здійснюється 
за допомогою скорочень м’язів його стінок. 

Сперміопроводи  (ductus  deferens)  відходять  від  хвостів  обох 

придатків,  проходять  через  пахвинні  кільця  в  черевну 
порожнину.  Поруч  із  сперміопроводом  проходять  нерви  і 
кровоносні  судини,  а  також  пучки  м’язових  волокон.  Усі  разом 
вони 

утворюють 

сім’яний 

канатик, 

укритий 

серозною 

оболонкою. 

Сперміопровід  –  це  довга,  тонка  (до  4  мм  у  діаметрі) 

трубка,  стінка  якої  утворена  трьома  шарами  –  слизовим, 
м’язовим  і  серозним.  Обидва  сперміопроводи  недалеко  від 
шийки  сечового  міхура  впадають  у  сечостатевий  канал.  У 
барана,  бугая,  цапа  сперміопроводи  над  сечовим  міхуром 
утворюють  розширення  (ампули),  у  стінках  яких  є  залози,  що 
виділяють  рідкий  секрет.  Під  час  статевого  збудження,  перед 
садкою, ампули заповнюються сперміями, завдяки чому сперма 
у  цих  самців‐плідників  висококонцентрована  і  виділяється 
швидко, одним імпульсом, за один коїтальний поштовх. 

Сечостатевий  канал  (уретра  –  uretra  masculini)  виконує 

дві  функції:  ним  виводиться  із  сечового  міхура  сеча,  а  під  час 
садки  –  сперма.  Від  шийки  сечового  міхура  канал  іде  спочатку 
всередині  тазової  порожнини  каудально  до  сідничної  вирізки, 
утворюючи  тазову  частину  сечостатевого  каналу,  а  потім 

37

повертає вниз та вперед і далі проходить по жолобку на нижній 
поверхні  статевого  члена  (статевочленна  частина  або  удова). 
Стінка  сечостатевого  каналу  складається  із  слизової  оболонки, 
оточеної  кавернозним  тілом,  яке  під  час  статевого  збудження 
наповнюються 

артеріальною 

кров’ю, 

і 

просвіт 

каналу 

розширюється,  що  сприяє  проходженню  сперми.  Зовнішня 
оболонка  утворена  сечостатевим  і  цибулиннопечеристим 
м’язами,  скорочення  яких  сприяє  проштовхуванню  сперми  або 
сечі. 

Придаткові 

статеві 

залози 

– 

це 

міхурцеподібні, 

передміхурова, цибулинні (куперові), уретральні. 

Міхурцеподібні  (glandulae  vesiculares)  –  це  парні  залози, 

розміщені  над  шийкою  сечового  міхура.  У  бугая,  барана,  цапа 
вони  бугристі,  у  кнура  і  жеребця  –  гладенькі,  мішкоподібної 
форми,  відкриваються  одним  або  двома  протоками  в 
уретральний  канал.  Секрет  міхурцеподібних  залоз  містить 
білки, ліпіди, фруктозу, лимонну кислоту та інші речовини. 

Передміхурова  залоза  (gl.  prostata)  розташована  біля 

шийки сечового міхура на початковій ділянці уретри і частково в 
її  стінці.  Вона  відкривається  в  сечостатевий  канал  численними 
протоками. Секрет передміхурової залози переводить спермії зі 
стану анабіозу в активний стан. 

Цибулинні  (куперові  –  ql.  bulbouretralis)  –  це  парні  залози, 

розміщені біля перегину сечостатевого каналу.  

Вони  добре  розвинені  у  кнура  (їх  маса  –  150–200  г).  Їх 

секрет густий, клейкий, який виділяється наприкінці еякуляції і 
під  час  контакту  із  зовнішнім  середовищем  (у  кнура)  стає 
желеподібним  та  закупорює  шийку  матки  свині,  що 
перешкоджає витіканню сперми. 

Уретральні (gl. urethrales) – це численні залози, розміщені 

у слизовій оболонці вздовж усього сечостатевого каналу. Секрет 
уретральних залоз виділяється першим і промиває сечостатевий 
канал від залишків сечі перед проходженням  сперми. 

38

Секрети всіх придаткових залоз виконують такі функції:  
1)  промивають  сечостатевий  канал  перед  проходженням 

сперми; 

2) активують обмін речовин і рух сперміїв; 
3) збільшують об’єм сперми; 
4)  розріджують  сперму,  завдяки  чому  полегшується    її 

проходження в уретрі; 

5) утворюють живильне середовище для сперміїв; 
6) спричинюють скорочення м’язів матки; 
7) закупорюють канал шийки матки у свиноматок. 
Придаткові  статеві  залози  сильно  розвинені  у  кнура,  

добре – у жеребця, слабко – у бугая, барана і цапа. 

Статевий  член  (penis)  –  це  орган  парування;  він  має 

корінь, тіло і головку (рис. 5 ).  

Рис. 5. Видові особливості головки статевого члена: 

 а – бугая; б – барана; в – кнура; г – жеребця 

Корінь  двома  ніжками  м’язів  закріплений  на  сідничних 

буграх. Біля кореня статевого члена є сіднично‐печеристий м’яз, 
який  перетискає  ніжки  і  тим  самим  перешкоджає  відпливу 
венозної крові під час ерекції. На дорсальній поверхні статевого 
члена  знаходиться  жолоб,  у  якому  розташовані  кровоносні  і 
лімфатичні  судини  та  нерви.  У  вентральній  його  частині 
проходить  сечостатевий  канал.  Поздовж  тіла  статевого  члена 

39

проходять  три  печеристих  тіла:  два  з  них  утворюють  основу 
статевого  члена,  а  третє  охоплює  уретру.  Усі  печеристі  тіла 
заповнюються  артеріальною  кров’ю.  На  кінці  статевого  члена 
жеребця  є  четверте  печеристе  тіло,  яке  утворює  головку. 
Передня частина статевого члена покрита вісцеральним листком 
препуція,  під  яким  знаходиться  товста  сполучнотканинна 
білкова  оболонка,  що  покриває  весь  член.  Від  неї  всередину 
відходить  поздовжня  перегородка,  яка  поділяє  тіло  на  ліву  і 
праву половини. 

У  бугая,  барана,  цапа  статевий  член  позаду  мошонки 

утворює S‐подібний згин; у кнура згин розміщений попереду від 
неї.  Під  час  ерекції  статевий  член  збільшується  в  довжину  за 
рахунок  розправлення  цього  згину.  Після  садки  статевий  член 
втягується  назад  у  препуцій  ретрактором  (m.  Retractor  penis). 
Загальна  довжина  статевого  члена  під  час  ерекції  в  бугая  сягає 
100–150  см,  у  барана  і  цапа  –  40–50  см,  у  жеребця  80–100  см;  у 
кнура 50–80 см. 

Форма  і  діаметр  головки  статевого  члена  мають  видові 

особливості, зумовлені типом природного осіменіння. 

У бугая головка статевого члена конічна, з косою зв’язкою, 

завдяки  якій  у  період  еякуляції  статевий  член  змінює 
конфігурацію  і  сперма  обов’язково  потрапляє  на  устя  шийки 
матки.  

У  барана  і  цапа  аналогічну  функцію  виконує  виріст 

уретри, що виступає на 1,5–2 см за межі головки. 

У  кнура  головка  має  штопороподібну  форму,  що 

відповідає формі каналу шийки матки свині. 

У  жеребця  в  головці  розміщене  добре  розвинене 

печеристе  тіло.  Масивна  головка  (13–16  см  у  діаметрі)  під  час 
ерекції  має  грибоподібну  форму  і  сприяє  проштовхуванню 
сперми в матку кобили. 

Препуцій  (рreputium)  –  це  шкіряний  мішок,  у  якому 

знаходиться  вільна  частина  статевого  члена.  Складається 
препуцій  з  двох  листків  парієтального  (пристінного)  і 

40

вісцерального, що покриває передню частину статевого члена. У 
стінці  препуція  закладені  залози,  які  виробляють  секрет  – 
смегму  (smegma).  Препуцій  у  жеребця  складчастий  у  верхній 
частині, а у кнура має сліпий мішок (дивертикул). 

Кровозабезпечення  та  іннервація  статевих  органів 

самців. Мошонка забезпечується кров’ю від зовнішньої сім’яної 
(a.  spermatica  externa)  і  зовнішньої  соромітної  артерій  (a.  puderda 
externa);  іннервується  гілками  однойменних  нервів,  а  також 
гілками  здухвинно‐підчеревного  (n.  iliohypogastricus)  і  здухвинно‐
пахвинного нервів (n. ilioinguinalis).  

Сім’яники забезпечуються кров’ю внутрішніми сім’яними 

артеріями  (a.  spermaticus  internae),  іннервуються  гілками,  що 
відходять від сім’яного сплетіння (plexus spermaticus). 

Статевий  член  живиться  від  внутрішньої  соромітної  (a. 

pudenda interna) і зовнішньої сім’яної артерій (a. spermatica externa), 
а  в  жеребців  –  ще  й  від  внутрішньої  здухвинної  артерії  (a.  iliaca 
interna).  Іннервується  статевий  член  дорсальним  нервом  пеніса 
(n.  dorsalis  penis),  що  є  продовженням  соромітного  нерва  
(n. pudendus), і зовнішнім сім’яним нервом (n. spermaticus externus). 

1.7. СПЕРМІОГЕНЕЗ 

Сперміогенез  –  процес  утворення,  розвитку  і  дозрівання  у 

самця  статевих  клітин  –  сперміїв.  Він  розпочинається  в 
ембріональний  період,  з  часу  статевої  диференціації,  коли 
гоноцити у складі зародків гонад дають початок сперматогоніям. 
Проте  повноцінне  утворення  сперміїв  розпочинається  у  самців 
після досягнення ними статевої зрілості. 

Сперміогенез проходить у 4‐и стадії: розмноження, росту, 

дозрівання і формування. 

Стадія  розмноження  проходить  у  сперматогенному 

епітелії  звивистих  канальців  сім’яників  (Сиртолієв  симпласт)  і 
відбувається  шляхом  мітозу  –  поділу  на  клітини  з  однаковим 
набором  хромосом.  Одна  сперміогонія  дає  до  10  і  більше