Файл: konspekt_finansi.doc

• ринковими відносинами;

• у законодавчому порядку.

Ринкові відносини сприяють установленню оптимальних пропорцій між заробітною платою і прибутком. З одного боку, кожний суб’єкт зацікавлений у збільшенні своєї частки. Однак, з другого, - є певні об’єктивні обмеження, які ведуть до того, що кожний суб’єкт зацікавлений у доходах іншого. Так, для підприємців украй необхідним є високий рівень доходів населення, оскільки це сприяє розширенню обсягу продажів, а значить, і забезпеченню формування прибутку. Робітники і службовці зацікавлені в прибутку, оскільки він створює передумови для розвитку виробництва, а відтак, і зростання заробітної плати.

Законодавче регулювання полягає у встановленні мінімального рівня оплати праці й обмеженні максимального рівня рентабельності на основі застосування економічних інструментів, наприклад, податку на прибуток.

Пропорції перерозподілу національного доходу регулюються тільки законодавчими актами.

Суть фінансової моделі адміністративної економіки, яка застосовувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частина національного доходу одразу централізувалась у бюджеті й виключалась із розподільних відносин. Держава спрямовувала в бюджет централізований чистий дохід - податок з обороту і частину децентралізованого чистого доходу – прибутку підприємств (через систему платежів з прибутку). Частина прибутку (до 40%) залишалась на підприємстві, інша частина національного доходу виплачувалась робітникам і службовцям у вигляді заробітної плати, яка підлягала прибутковому оподаткуванню.

Характерна ознака моделі полягає в тому, що переважну частину своїх доходів держава отримує в процесі первинного розподілу національного доходу.

Модель є закритою і не відображає фінансові реалії у суспільстві:

По-перше, з неї не видно реального рівня доходів юридичних і фізичних осіб;

По-друге, доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх вклад у створення національного доходу;

По-третє, неможливо достовірно визначити рівень оподаткування;

По-четверте, відсутні стимули до продуктивної праці.

Пропорції первинного розподілу національного доходу регулюються державою за допомогою адміністративних моделей. Рівень заробітної плати регулюється через встановлення тарифних розрядів і посадових окладів. На основі планового ціноутворення фіксується централізований чистий дохід держави (податок з обороту), і встановлюється рівень прибутку підприємств.

Відмінність однієї моделі від іншої полягає в різних пропорціях. У моделі ринкової економіки переважає участь держави в перерозподілі ВВП, а моделі адміністративної економіки – втручання у його первинний розподіл.

4. За рівнем державної централізації ВВП у рамках фінансової моделі ринкової економіки умовно можна виділити три основні моделі:

   1. американська;

   2. західноєвропейська;

   3. скандинавська.

Американська модель, яка заснована на максимальному рівні самозабезпечення юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації = 25 – 30 %. Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги.

Модель створює максимальну фінансову стимуляцію: з одного боку, вона дає можливість заробляти, з іншого – вимагає цього. Це досить жорстка і жорстока модель, але вона водночас і високоефективна, оскільки заснована, по суті справи, на примусовій фінансовій стимуляції.

Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті = 35 – 45 %. За рахунок більш високого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є і державна соціальна сфера, перш за все в галузі освіти. Суть моделі зводиться до паралельного функціонування державних і комерційних установ у соціальній сфері.

Скандинавська модель передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП – 50 –60 %. Відповідно вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою як в галузі освіти, так і охорони здоров’я. Вона створює клімат упевненості й соціальної врівноваженості. Однак така модель можлива тільки за умов високого рівня культури і свідомості народу, відповідного ставлення до праці й поваги до державного сектора.

Тема 4. Управління фінансами.

4.1. Упра­в­лін­ня фі­нан­са­ми в Укра­ї­ні.

4.2. Ав­то­ма­ти­зо­ва­ні си­с­те­ми упра­в­лін­ня фі­нан­са­ми.

4.3. До­свід упра­в­лін­ня фі­нан­са­ми у кра­ї­нах з роз­ви­ну­тою еко­но­мі­кою.

Управління фінансами - це процес управління формуванням і використанням фондів фінансових ресурсів на рівні держави, підприємницьких структур, інших господарських об'єднань і громадян, якщо вони здійснюють фінансові операції, за допомогою специфічних прийомів і методів.

В управлінні фінансами виділяють об'єкти і суб'єкти управління. Об'єктом виступають централізовані і де­централізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках фінансової системи.

Суб'єкти управління - держава (в особі законодавчих і виконавчих, в тому числі фінансових органів), фінансові служби підприємств, організацій, установ, міністерств і відомств.

4.1. Упра­в­лін­ня фі­нан­са­ми в Укра­ї­ні

В Укра­ї­ні упра­в­лін­ня фі­нан­са­ми здійснюють такі суб'єкти, як: Президент України, Вер­хо­в­на Ра­да Укра­ї­ни, Мі­ні­с­тер­с­т­во фі­нан­сів Укра­ї­ни (обласні та міські фінансові управління, районні та міські фінансові відділи), Мі­ні­с­тер­с­т­во еко­но­мі­ки Укра­ї­ни, Дер­жа­в­на по­да­т­ко­ва слу­ж­ба, Дер­жа­в­на ми­т­на слу­ж­ба Укра­ї­ни, Контрольно-ревізійна служба, Дер­жа­в­не Ка­з­на­чей­с­т­во Укра­ї­ни, На­ці­о­наль­ний банк Укра­ї­ни (додаток5).

Розподіл функцій в управлінні фінансами між .органами державної влади і управління:

Верховна Рада України, як вищий орган законодавчої влади, ухвалює закони, у тому числі з фінансових питань, основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період, затверджує Державний бюджет України та вносить зміни до нього; здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України; приймає рішення щодо звіту про його виконання; визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики.

Президент України, як глава держави, створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби; підписує закони, ухвалені Верховною Радою України; має право вето щодо цих законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; організовує розроблення проекту закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, надає Верховній Раді України звіт про його виконання; приймає рішення про використання коштів Резервного фонду Кабінету Міністрів України.

Органи місцевого самоврядування самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети; самостійно розпоряджаються коштами місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання; використовують вільні бюджетні кошти, додатково отримані в процесі виконання місцевих бюджетів; мають право випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, а також отримувати кредити в банківських установах; можуть виступати гарантами під надання кредитів підприємствам і установам, що належать до комунальної власності; мають право розміщувати належні їм кошти в банках інших суб'єктів права власності, отримувати відсотки від доходів і зараховувати їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету.

Центральне місце в управлінні фінансами в системі органів виконавчої влади займає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою. Міністерство фінансів України має розгалужену регіональну структуру, яка включає: Міністерство фінансів Республіки Крим, обласні та міські (м. Києва і Севастополя) фінансові управління, районні та міські (міст республіканського та обласного підпорядкування) фінансові відділи.

До складу Міністерства фінансів України входять два обособлені підрозділи: Державна контрольно-ревізійна служба і Державне казначейство.

Державна контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю.

Державне казначейство створене з метою ефективного управління коштами Державного бюджету України, підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів у Державному бюджеті.

Основне завдання Державної податкової адміністрації України полягає у реалізації податкової політики держави. Державна податкова адміністрація України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені регіональні державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва і Севастополя), районах у містах, міжрайонні, об'єднані державні податкові інспекції, а також спеціалізовані державні податкові інспекції. Вищою ланкою ДПА є Головна державна податкова адміністрація. Вона розробляє проекти податкового законодавства і організовує податкову роботу та діяльність податкових органів у країні. Безпосередню податкову роботу ведуть податкові інспекції в районах і містах (без районного поділу). Вони здійснюють облік усіх платників, що перебувають на даній території і контролюють їх розрахунки з бюджетом.

Рахункова палата Верховної Ради України є постійно діючим вищим органом державного фінансового контролю. основними завданнями якого є організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням дохідної та видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів державних цільових фондів за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням; контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргів України; визначення ефективності та доцільності використання державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів.

Рахункова палата виступає в ролі експертного органу Верховної Ради України, даючи відповідні заключення і рекомендації з питань фінансової діяльності органів управління.

Національний банк України є основною фінансовою інституцією у сфері грошового ринку. Основне завдання Національного банку - регулювання грошового обігу й організація ефективного функціонування кредитної системи.

Міжбанківська валютна біржа проводить торги з купівлі - продажу іноземних валют. Ціни, які формуються на цій біржі, характеризують ринковий курс валют, тобто той, який складається під впливом попиту і пропозиції, як на національну, так і на іноземні валюти.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку організовує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх кругообіг; забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, які здійснюють операції з цінними паперами.

Фондова біржа проводить операції цінними паперами. Основне її призначення - організація функціонування вторинного ринку.

Пенсійний фонд створений з метою акумуляції та раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і проведення їх виплат. Пенсійний фонд, як орган управління, має відповідні повноваження з контролю за повнотою і своєчасністю сплати внесків підприємств до фонду.

Інші фонди соціального страхування виконують аналогічні функції відносно відповідного цільового фонду.

4.2. Ав­то­ма­ти­зо­ва­ні си­с­те­ми упра­в­лін­ня фі­нан­са­ми

Ча­с­ти­ною за­галь­но­го упра­в­лін­ня фі­нан­са­ми є ав­то­ма­ти­зо­ва­ні си­с­те­ми упра­в­лін­ня (АСУ), що ба­зу­ю­ть­ся на ви­ко­ри­с­тан­ні еко­но­мі­ко-­ма­те­ма­ти­ч­них ме­то­дів та комп’ютерної тех­ні­ки. АСУ ста­ють не­від’єм­ним еле­мен­том стру­к­ту­ри фі­нан­со­вих орга­нів, ін­ших стру­к­тур упра­в­лін­ня фі­нан­са­ми, спри­я­ють кра­що­му, більш ефективному фун­к­ці­о­нуван­ню фі­нан­сів. Оскіль­ки си­с­те­ма фі­нан­со­вих ор­га­нів перероб­ляє ве­ли­кий по­тік ін­фор­ма­ції, що змі­ню­є­ть­ся від ко­ман­д­ної до ін­фор­ма­цій­но-ана­лі­ти­ч­ної, то­му зро­с­тан­ня упра­в­лін­сь­ких про­це­сів, не ди­в­ля­чись на зро­с­тан­ня чисель­но­с­ті упра­в­лі­н­ців, при­зво­дить до то­го, що во­ни не всти­га­ють своє­ча­с­но розробля­ти і вті­лю­ва­ти в жит­тя упра­в­лін­сь­кі рі­шен­ня, ко­ри­с­ту­ю­чись ста­ри­ми методами і технічними за­со­ба­ми.

Ком­пе­тен­т­не упра­в­лін­ня фі­нан­са­ми пра­ців­ни­ка­ми фі­нан­со­вих ор­га­нів по­вин­но спирати­ся на їх­нє ін­фор­ма­цій­не об­слу­го­ву­ван­ня на ба­зі за­сто­су­ван­ня автоматизованих си­с­тем фі­нан­со­вих роз­ра­хун­ків (АСФР) та упра­в­лін­ня фінансами (АСУФ).

4.3. До­свід упра­в­лін­ня фі­нан­са­ми у кра­ї­нах з роз­ви­ну­тою еко­но­мі­кою

Упра­в­лін­ня фі­нан­са­ми в еко­но­мі­ч­но роз­ви­ну­тих дер­жа­вах, як пра­ви­ло, здій­с­ню­є­ть­ся де­кіль­ко­ма дер­жа­в­ни­ми ор­га­на­ми.

У США – це Мі­ні­с­тер­с­т­во Фі­нан­сів, яке роз­ро­б­ляє фі­нан­со­ву і по­да­т­ко­ву по­лі­ти­ку, здій­с­нює емі­сію гро­шо­вих зна­ків та ка­р­бу­ван­ня мо­нет, за­йма­є­ть­ся пи­тан­ня­ми вну­т­рі­ш­ніх по­зик та упра­в­лін­ням дер­жа­в­ним бор­гом, здій­с­нює кон­т­роль за ви­ко­нан­ням фі­нан­со­вих за­ко­нів, за зби­ран­ням вну­т­рі­ш­ніх до­хо­дів, кон­т­роль за гро­шо­вим обі­гом; Ад­мі­ні­с­т­ра­ти­в­но-­бю­дже­т­не упра­в­лін­ня при пре­зи­ден­то­ві, яке скла­дає ви­да­т­ко­ву ча­с­ти­ну фе­де­раль­но­го бю­джету та роз­ро­б­ляє фі­нан­со­ві про­гра­ми; ор­га­ні­зо­вує опе­ра­ти­в­ний кон­т­роль за упра­в­лін­ням бю­джету і є про­ві­д­ним ор­га­ном ви­ко­нав­чої вла­ди. Упра­в­лін­ня ви­ко­нан­ням бю­джету роз­по­ді­ле­но в США між Мі­ні­с­тер­с­т­вом Фі­нан­сів (яке про­во­дить зби­ран­ня та­ких вну­т­рі­ш­ніх до­хо­дів як пла­те­жі з ін­ди­ві­ду­аль­но­го при­бу­т­ко­во­го по­да­т­ку, со­ці­аль­но­го стра­ху­ван­ня, по­да­т­ків з кор­по­ра­цій, май­на та по­да­рун­ків і не­пря­мих по­да­т­ків); Ми­т­ною слу­ж­бою та Бю­ро з ал­ко­го­ль­них на­по­їв, тю­тю­но­вих ви­ро­бів та во­г­не­паль­ної зброї (які за­йня­ті зби­ран­ням від­по­ві­д­но ми­т­них до­хо­дів та до­хо­дів від об­кла­дан­ня пе­ре­ра­хо­ва­них то­ва­рів).