Файл: urmgv262.doc

Висновки до 2 розділу

Отже, ринок євровалют - це автономний і незалежний оптовий ринок, де оперують, як правило, великими сумами. Він майже не піддається регулюванню, не підкоряється національному законодавству, майже не оподатковується, євровалюти є джерелом дешевого кредиту для позичальника і високого прибутку для позикодавця. Маючи відмінності від національних ринків позикових капіталів, ринок євровалют разом з тим тісно з ними пов'язаний, оскільки на ньому використовується практично ті ж види банківських операцій і грошових документів, а також переплітаються грошові потоки.

Розділ ііі. Україна на ринку євровалют

Для України більшість операцій, що проводяться на ринку євровалют, мають специфіку, яка обумовлена специфікою країни зі “слабкою” валютою та жорстко регульованим валютним ринком. Проведення будь-якої з валютних операцій потребує від учасника валютного ринку не тільки знання основ функціонування валютного ринку, а й вивчення та кваліфікованого застосування численних законодавчих та нормативних актів, що регулюють діяльність суб’єктів валютного ринку. [3, с.8]

В Україні міністерство зв’язку здійснює контроль за дотриманням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей. Також в Україну залучаються іноземні кредити для розв’язання проблем, що пов’язані зі структурною перебудовою економіки, технічним переоснащенням і модернізацією виробничих процесів, проведенням конверсії та розвитком експортного потенціалу.

Єврокредити залучаються на підставі міжнародних угод, що укладаються між суб’єктами кредитних відносин. Для координації діяльності економічних агентів України щодо залучення та цільового використання іноземних кредитів створено Валютно-кре­дитну раду при Кабінеті Міністрів.

Протягом останніх років Україна уклала низку міжнародних угод щодо відкриття кредитних ліній під конкретні проекти й програми. Набрала сталого характеру співпраця Національного банку України (головного агента Уряду) з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком і Європейським банком реконструкції та розвитку. 1995 р. було підписано угоду про кредит “стенд-бай” Україні з боку МВФ, опрацьовано кілька проектів реструктуризації та підтримки фінансового сектора, що реалізуються спільно зі Світовим банком починаючи з 1996 р. набула чинності (1996) керована НБУ кредитна лінія з ЄБРР на підтримку малого та середнього підприємництва шляхом переуступлення кредитів через ряд комерційних банків.

Розширились також двосторонні зв’язки з центральними банками багатьох зарубіжних країн. Підписано угоди про співробітництво з центральними банками Німеччини, Франції, Нідерландів, Китаю, Ірану. Триває співпраця з фінансовими установами США через Агентство міжнародного розвитку США.

Однак нині відбувається процес швидкого зростання зовніш­нього боргу держави та погіршання показників, що характеризують його обслуговування. Це можна пояснити такими обставинами: [2, с.204]

по-перше, високими темпами зростає обсяг іноземних кредитів, що призводить до надмірного накопичення боргових зобов’язань перед іноземними кредиторами. Ці зобов’язання не завжди підкріплені потенційними фінансовими можливостями (внутріш­німи джерелами) погашення зовнішнього боргу;

по-друге, ускладнюються умови використання кредитних ресурсів внаслідок внутрішньої економічної та соціальної нестабільності в країні, виникає недовіра окремих іноземних банків-кредиторів до кредитоспроможності позичальників. Низький економічний потенціал України призвів до того, що кредитний рейтинг нашої країни значно знизився. Сьогодні Україна належить до групи країн з високим кредитним ризиком;

по-третє, іноземні кредити часто використовуються в Україні вкрай неефективно. До того ж так званий економічний романтизм наших економічних агентів призвів до невиправдано оптимістичних прогнозів розвитку економіки. Тому її потенційні можливості були надто переоцінені, а кредитів було залучено більше, ніж держава реально може обслужити. Нині наша держава змушена обслуговувати свій зовнішній борг частково за рахунок кредитів МВФ. Але погашати кредити за рахунок нових кредитів  це річ неприпустима, яка загрожує остаточним банкрутством держави.

Відтак головне завдання органів системи управління зовнішнім боргом — це здійснення системного аналізу та контролю за ефективним використанням іноземних кредитів відповідно до реальних можливостей країни обслужити свій зовнішній борг. Такий аналіз будь-яка держава розпочинає з вивчення сукупного розміру заборгованості, рівня заборгованості на душу населення, обсягу нетто-забор­гованості. При цьому розглядається динаміка, структура за строками, валютою та джерелами утворення зовнішньої заборгованості.[22, с.25]

Потім аналізуються відносні показники, тобто абсолютні розміри заборгованості пов’язуються з показниками економічного розвитку країни. Наприклад, порівнюється сума зовнішнього боргу з обсягом ВВП або з обсягом експортних доходів тощо. Аналіз показує, яку частку експортних надходжень спрямовано на погашення боргу, тобто скільки років (орієнтовно) потрібно буде для погашення зовнішньої заборгованості.

Серед усіх цих різноманітних показників головним є норма обслуговування боргу. Вона обраховується як відношення суми платежів за обслуговування зовнішньої заборгованості (сплата процентів та погашення капітальної суми боргу) до загального обсягу експорту. Цей показник свідчить, яка частка валютного прибутку вилучається на певний період з економічного обороту країни і не може бути використана ні для нагромадження, ні для споживання.

Під час аналізу міжнародної валютної ліквідності враховуються також стан і тенденції платіжного балансу, співвідношення валютних резервів та обсягу імпорту і багато інших показників. [27, с.78]

Економічна діяльність окремих гос­подарюючих суб'єктів та країни в ціло­му значною мірою характеризується об­сягом здійснюваних інвестицій.

Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:

• новоутворювані та ті, що реконструю­ються, основні фонди, а також обігові кош­ти в усіх галузях народного господар­ства;

• цінні папери (акції, облігації та ін.);

• цільові грошові внески;

• науково-технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.

Аналогічні об'єкти має і діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона не суперечить законодавству України. Іно­земні інвестори мають право здійсню­вати інвестування на території України шляхом:

• пайової участі спільно з юридичними та фізичними особами України у створен­ні підприємств;

• створення підприємств, цілком належ­них іноземним інвесторам, а також фі­ліалів підприємств іноземних юридич­них осіб;

• придбання підприємств, будівель, спо­руд, паїв, акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також іншого майна, яке за за­конодавством України може належати іноземним інвесторам;

• придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами;

• надання позик, кредитів, майна та май­нових прав.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є:

• інвестори (замовники);

• виконавці робіт (підрядники);

• користувачі об'єктів інвестиційної ді­яльності;

• постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної про­дукції;

•юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.);

• громадяни України;

•іноземні юридичні та фізичні особи, дер­жави та міжнародні організації.

Найвпливовіший міжнародний інституційний інвестор — це Світовий банк, створений в 1944 році з метою сприяння соціаль­но-економічного розвитку різних країн світу (членами СБ є близько 160 країн).[11, с.172]

Проектний портфель України у Світовому банку налічує близь­ко 30 проектів на загальну суму понад 3,5 млрд дол. США. В 1997 р. реалізувало­ся сім кредитних угод, найважливіші з яких:

— проект розвитку підприємств 300 млн дол. США;

— проект реструктуризації вугільної промисловості 300 млн дол. США;

— проект реструктуризації сільського господарства 300 млн дол. США;

• експериментальний проект вугледобувної галузі — 15,8 млн дол. США

За оцінками деяких спеціалістів, прямі іноземні інвестиції в Україну обмежені підприємницьким ризиком, який досягає 80%. В рейтингу інвестиційної привабливості країн світу Україна посідає 135 місце. 62,9% прийнятих Україною інвестицій направлено на фінансування рухомого і нерухомого майна, 32% надійшло у вигляді грошових внесків – це менше 20% від необхідного рівня інвестування.

У структурі зов­нішнього довгострокового боргу (він сягає нині 13.2 млрд. доларів, з яких 12.3 млрд., або 93% припадає на держав­ний та гарантований державою) інвестиційний капітал (зокрема кредити, надані ЄБРР та іноземними банківськи­ми установами під державні гарантії) становить лише незначну частку. Ос­новні обсяги — це борги за енергоносії (країни СНД), кредити, надані для підтримки платіжного балансу та фінан­сування дефіциту державного бюджету (МВФ, Євросоюз, інші офіційні кредитори, іноземні кредитні установи, єврооблігації), зв'язані кредити для за­купівлі товарів (у рамках міждержавних та міжурядових домовленостей). Зва­жаючи на брак прямих іноземних інве­стицій у країну та значні обсяги зов­нішнього боргу (у першому півріччі по­точного року сукупні платежі з його об­слуговування сягнули 15% від експорту товарів та послуг), зазначена структура зовнішніх кредитів (див. діаграму) може негативно позначитися на структурній реформі в Україні. Її ВВП постійно па­дає і нині становить лише 37% від рівня 1990 року; прискорилися темпи ста­ріння основних фондів; погіршилася структура виробництва з превалюван­ням сировинних галузей та галузей, що випускають продукцію з низьким ступе­нем обробки. Від 1990 року частка енер­гоємних та сировинних галузей (мета­лургії, електроенергетики, паливної промисловості) збільшилась із 21 до 50% від ВВП, тоді як машинобудуван­ня і харчової промисловості — змен­шилася більш як на 40%, а легкої про­мисловості — у вісім разів (до 1.5%).

Складна ситуація у валютно-фінансовій сфері, в якій нині опинилась Україна, пов'язана передусім з невиваженою політикою у зовнішньоекономічній сфері, недосконалістю законодавства та нормативних актів щодо валютного контролю і повернення валютної виручки. Гнучкішою має бути політика держави щодо протекціонізму та лібералізму у валютному регулюванні. До протекціоністських заходів можна віднести таку форму прямого втручання держави у валютну сферу, як валютні обмеження. Останні пов'язані з забороною національним експортерам продавати виручену іноземну валюту на ринку (вони зобов'язані здавати її в обмін на національну за офіційним курсом), можуть бути обмежені перекази валюти за кордон і її вивіз.

Застосовувані державою методи та обсяги валютних обмежень безпосередньо пов'язані з конвертованістю валюти. Для України це має надзвичайно велике значення з точки зору ефективності включення національної економіки у світову, можливості використання переваг міжнародного поділу праці, міграції капіталів. Оскільки Україна нині у своєму русі орієнтується на формування цивілізованої ринкової економіки, забезпечення конвертованості гривні стає неминучим. [12, с.15] [13, c.24]