Файл: urmgv262.doc

1.2 Етапи розвитку ринку євровалют

Найважливішою особливістю розвитку світового ринку позичкових капіталів у другій половині ХХ століття відносять виникнення і швидке зростання євроринків, тобто ринків, на яких здійснюються операції у євровалютах. Євроринки стали ринками світового значення і в даний час пропонують операції по розміщенню капіталів і кредиту всім міжнародним кредитним операторам. Вони не мають статусу національних державних ринків. Операції на них не підлягають під державне валютне регулювання і податкове законодавство жодної країни.

Появі євроринків багато в чому сприяли колишні соціалістичні країни, що не бажали вкладати долари в американські банки або розміщати на валютних ринках США, побоючись блокування своїх рахунків у випадку можливих конфліктів. [10, с. 62-63]

Євроринок пройшов наступні етапи розвитку:

• Перший етап з 1950 по 1960 роки. З 1965 року уряд США став проводити політику обмеження експорту капіталу з країни, впливаючи на іноземних партнерів з метою розвитку ринків капіталу в західноєвропейських країнах. В травні 1963 року консорціум англійських банків надав бельгійському уряду позику у формі придбання облігацій за долари на суму в доларах строком на три роки по ставці 5 % річних. Це була перша позика англійського банку не у фунтах стерлінгів. Як заміна Нью-Йорку склався міжнародний ринок, кредиторами на якому виступали банки і інші фінансові організації різних країн, що об'єднуються в консорціуми для забезпечення прийнятних умов придбання облігацій. Згодом вони стали виступати з попитом на довгостроковий капітал, коли національні ринки не мали свій в розпорядженні необхідних ресурсів. Форма емісій на євроринку збереглася до наших днів. При ухваленні рішень про здійснення емісії консорціум банків з різних країн укладає угоду з групою банків-гарантів про розміщення позики. Ці банки оповіщають про випуск емісій своїх кореспондентів, після чого підписка у разі конкурентоспроможних умов випуску закінчується протягом тижня. Тому до моменту публічного оголошення про емісію велика частина позики вже виявляється розміщеною. Подібна практика суперечить класичній формі емісій, що практикувалася в Європі до початку 60-х років. Класична емісія проводиться спеціальними інвестиційними інститутами кредиторів, а подальше просування паперів здійснюють біржові ділери і брокери.

• Другий етап з кінця 1960 до 1968 рік. В кінці 60-х років ринок європозик оформився як самостійна наука. Велика частина операцій стала відбуватися в Лондоні. В перші роки об'єм вторинного обігу був невеликий унаслідок наступного: дата поставки паперів відстояла від дати закінчення операції на тиждень і більш; при розрахунках переважала поставка, вільна від платежу; основним інструментом були облігації (з 1970 року) з плаваючою процентною ставкою, що переглядається шість місяців. Популярними були випуски конвертованих облігацій. За допомогою європозик фінансувалися витрати по покриттю бюджетного дефіциту, промислові капіталовкладення і поповнення довгострокових банківських пасивів. Основними кредиторами на євроринку капіталів були Швейцарія, Великобританія, США, Бельгія, Голландія і Італія. Валютою випуску були долари США і ЕКЮ. Оборот на ринку єврооблігацій був незіставно малий в порівнянні з оборотом на ринку євровалют і тому питання про регулювання не підіймалося і розв'язувалося самими учасниками з міркувань власних зручностей.

• Третій етап з 1968 по 1973 роки. В 1968 році в Брюсселі банк Morgan Guaranty створив клірингову палату Euroclear. В 1970 році в Люксембурзі створений Центр поставки єврооблігацій Cedel. Основними функціями нових центрів євровалют були: здійснення депозитарно-клірингових послуг на ринку єврооблігацій на умовах поставки проти платежу на сьомий день після висновку операції і обслуговування боргу з погашенням купонів і виплатою основної суми.

• Четвертий етап відбувався з 1973 до 2000 року. Криза Бреттонвудськой валютної системи, циклічну кризу 1973-1975 років і перший стрибок цін на нафту в жовтні 1973 року спочатку підірвали ринок єврооблігацій, а потім викликали бурхливий його розвиток. До початку 1973 року ринок цілком сформувався, придбав достатні розміри і певну тенденцію зростання об'ємів заборгованості урядів і міжнародних організацій (в порівнянні з 1970 роком загальна сума євроемісій виросла на 60 %, урядів - на 75 %, міжнародних організацій - на 90 %). Ринок єврооблігацій став другим каналом здійснення трансформації по терміну нафтодоларів і їх рециклювання. Країни ОПЕК частину своїх зовнішніх резервів могли не тільки направляти в короткострокові інструменти грошового ринку, але і вкладати їх в ліквідні облігації . За десять років ринок європозик виріс: в 1970 році сума емісій складала 3 млрд. доларів, а в 1982 році сума емісій склала 45 млрд. доларів. Збільшення місткості ринку привело до наступного: розвинулися механізми, що дозволяють з високим ступенем надійності фінансувати широкий спектр діяльності за рахунок залучення засобів шляхом випуску боргових зобов'язань. Разом з банківськими ринками швидко розвивалися ринки цінних паперів. Валові емісії єврооблігацій в 1988 році перевищили 225 млрд. доларів. В 1981 році зародився ринок коротко- і середньострокових цінних паперів, об'їм емісії на ньому досяг 77 млрд. доларів в 1988 році. В 1990-ті роки ринок єврокредитів продовжує динамічно розвиватися. В 1995 році частка позичальників з високорозвинутих країн складала 87 %, причому на США доводилося 54 %, Великобританію - 11 %. Мав місце підвищений попит на кредити у Скандінавських країн. В 1995 році відбулися помітні зсуви в структурі валютних резервів, хоча провідною валютою міжнародних позик як і раніше залишався долар США (31 % єврооблігацій був випущений в цій валюті). В 1996 році Росія розмістила єврооблігації на суму в 1 млрд. доларів при очікуваному об'ємі емісії в 500 млн. доларів. Частка цінних паперів в ієнах і німецьких марках складала в 1995 році 17 % і 16 % відповідно. [9, с.37]

---

В Європі з 1999 року була введена нова європейська валюта євро. В даний час ця валюта витісняє долар на євроринку і поступово стає провідною валютою міжнародних позик.

Взагалі світовий фінансовий ринок поділяється на первинний і вторинний, як вже зазаначалося. На первинному ринку здійснюється емісія державних і муніципальних облігацій, а також акцій і облігацій, які випускаються різними акціонерними компаніями як фінансового, так і нефінансового профілю. Безпосередніми інвесторами на первинному ринку цінних паперів виступають комерційні та інвестиційні банки, біржові фірми, страхові компанії, пенсійні фонди, нефінансові корпорації (інституційні інвестори) і приватні особи (індивідуальні інвестори), що придбавають безпосередньо або за допомогою біржових фірм і інвестиційних банків акції і облігації.

Вторинний ринок цінних паперів є нецентралізованою або централізованою (фондова біржа) купівлею-продажем емітованих цінних паперів. Існування нецентралізованого ринку цінних паперів зовсім не означає стихійну торгівлю ними. Дрібні акціонерні компанії, як правило, розміщують свої цінні папери серед невеликого коло відомих осіб. Переважна частина середніх і крупних корпорацій, які не котирують свої цінні папери на фондових біржах, частіше за все вдаються до допомоги брокерсько-ділерських фірм комерційних банків, що здійснюють торгівлю цінними паперами, користуючись сучасними системами зв'язку. [14, с.178]

Приставка «євро» свідчить всього лише про вихід національних валют з-під контролю національних валютних органів. Вона зовсім не означає, що валюти на зовнішніх рахівницях інвестовані обов'язково в європейських банках, а всупереч своїй назві розташовуються в екстериторіальних фінансових центрах всіх жилих континентів. Звичайно це валюта, перекладена на рахунки іноземних банків і що використовується ними для операцій у всіх країнах, включаючи країну-емітента цієї валюти. Хоча євровалюти функціонують на світовому ринку, вони зберігають форму національних грошових одиниць. Це «бездомні валюти». Наприклад, євродолари, переведені в іноземні банки, розташовані за межами США або у вільній банківській зоні в Нью-Йорку (з 1981 р.). Операції з євродоларами не підлягають регламентації з боку США.

Єдиний західноєвропейський ринок капіталів і фінансових послуг стане вінцем економічної інтеграції в ЄС. [18, с.27]

---

1.3 Структура ринку євровалют

Євровалютою являється будь-яка грошова одиниця, яка вкладена до кредитних установ за межами країни походження, і, таким чином, знаходиться зовні юрисдикції і контролю валютних органів цієї країни. Вона створюється, коли хто-небудь переказує кошти в національних грошових одиницях до кредитних установ іншої держави для оплати товарів і послуг, здійснення валютних операцій або розміщення в депозити. Основна грошова одиниця, яку тримають і використовують таким чином, – долари, а також мазкі, фунти стерлінгів, франки і ін. Оскільки на американські долари доводиться понад 2/3 всього об'єму ринку євровалют, його часто називають євродоларовим.

Структура ринку євровалют є ланкою систем економічних та правових відно­син між споживачами, продавцями валюти та державою з приводу купівлі-продажу іноземних валют, банківських металів, платіжних документів та цінних паперів в іноземних валютах, а також здійснення кредитно-депозитних та інших операцій з валютою.

Основними операціями, що проводяться суб'єктами ринку з валют­ними цінностями, є обмінні (конверсійні) операції, кредитно-депозитні операції, інвестиції в цінні папери, номіновані в іноземних валю­тах, інші інвестиції. Обмінні операції тісно пов'язані з іншими опе­раціями, що проводяться учасниками валютного ринку і часто ви­кликані необхідністю залучати валютні ресурси або здійснювати інве­стиції у валюті. Крім того, обмінні операції часто пов'язані з вико­нанням зобов'язань перед нерезидентами щодо оплати товарів і по­слуг та іншими розрахунками. Іншими словами, обмінні операції пов'язані з обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності під­приємницьких структур та розрахунками у валюті, що здійснюють­ся фізичними особами — резидентами.

Для резидентів країн з вільно конвертованою валютою більшість операцій, що проводяться на ринку євровалют, відрізняються від звичайних операцій на кредитному чи фондовому ринках наявністю валютного ризику і потребують для проведення знання інфраструк­тури валютного ринку та механізму проведення спекулятивних опе­рацій з валютою. Такі операції здійснюються через фінансових по­середників і не пов'язані з численними законодавчими обмеження­ми. Для проведення кредитно-депозитних операцій та інвестиційної діяльності на міжнародному ринку необхідні знання та використан­ня основних законів і механізмів функціонування кредитного, фон­дового ринку, основ інвестиційної діяльності та механізму управлін­ня валютним та кредитним ризиками. [3, с.201]

---

Структура ринку євровалют:

Євровалютні банки

Євровалютні

депозити

Євровалютні кредити

Євровалютні облігації

Євровалютні акції

Строкові

депозити

Синдиковані позики

Глобальні облігації

Джерела поновлювального кредиту

Депозитні

сертифікати:

transh, rollover, tap.

Програми випуску євронот

Іноземні облігації

Програми

Векселі та ін.

Валютні ринки залежно від обсягу, характеру валютних операцій і набору валют, що використовуються в обігу, поділяють на міжна­родний та національні ринки. Чим вищий ступінь конвертації на­ціональної валюти, тим більшою мірою національний валютний ринок інтегрується в міжнародний. Для країн з вільно конвертова­ною валютою визначальним є міжнародний валютний ринок, на якому резиденти даної країни можуть здійснювати будь-які операції з ва­лютою. Для нашої країни, як для країни з перехідним типом еко­номіки та неповністю конвертованою валютою, характерним є досить жорстко регульований національний валютний ринок.

Ринок євровалют є дуже конкурентним позабіржовим ринком. Ринок переважно організований як оптовий, на якому сотні дилерів-банків купують-продають валюту, що фактично являє собою купівлю-продаж депозитів, номінованих в іноземних валютах. Юридичні та фізичні особи купують валюту у дилерів валютного ринку на роз­дрібному ринку за роздрібними цінами, які вищі від оптових. [15, с.16].

---

У ряді країн функціонують валютні біржі, до функцій яких вхо­дить здійснення обміну валют для суб’єктів ринку і формування ринкового валютного курсу. Встановлений на біржових торгах курс називають офіційним валютним курсом.

Угоди з валютою учасники ринку укладають як на біржовому, так і на позабіржовому валютних ринках. Основна частина угод з валю­тою укладається на позабіржовому міжбанківському ринку. Більшість валютних операцій, що проводяться на ринку, мають спекулятивний характер. Одні торговці валютою безперервно протягом дня купу­ють-продають валюту з метою отримання прибутку від незначних коливань курсів. Інші вибирають надійніші позиції і утримують їх протягом більш тривалого часу. [19, с.51]

Обсяги торгів на зовнішньому ринку кратні мільйонам доларів. Щоденні обсяги угод на міжнародному валютному ринку вимірюють­ся в трильйонах доларів. Більша частина угод укладається в дола­рах США та євро. Близько 40% — це угоди з іншими валютами, які також часто укладаються при посередництві долара чи євро. Напри­клад, у разі потреби продати німецькі марки і купити єни спочатку обмінюють марки на долари, потім за долари купують єни.

Чим більш ліквідний ринок, тим менший розрив між курсами попиту та пропозиції. Причому на початку дня розрив між курсами, як правило, менший, ліквідність ринку вища. Межі коливань курсів валют на євроринку становлять 2—6% (для більшості валют — близь­ко 2%, для нових валют — до 6%).

Суб’єктами валютного регулювання і контролю виступають усі без виключення учасники валютних операцій:уповноважені банки резиденти; юридичні особи-резиденти;фізичні особи – резиденти та нерезиденти.

Таким чином, євровалютний ринок займає значну частину світового ринку, де відбуваються грошові операції. [29, с.105]

---