ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 22.08.2024
Просмотров: 1346
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
Тема 1. Філософія, її походження, проблематика та функції......16
Тема 2. Філософія стародавнього сходу...42
Тема 3. Антична філософія................. 61
Тема 4. Західноєвропейська філософія середньовіччя............81
Тема 5. Філософія відродження..............99
Тема 6. Філософія нового часу............. 116
Тема 7. Німецька класична філософія...............141
Тема 8. Історико-філософський процес у європі XIX ст……162
Тема 9. Зарубіжна філософія XX ст………...178
Тема 10. Нарис історії української філософії .... 213
Тема 11. Проблема буття у філософії................257
Тема 12. Свідомість як філософська проблема .277
Тема 13. Людина та II буття як предмет філософського осмислення.. 300
Тема 14. Філософія особистості................................329
1.2. Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія
1.3. Особливості історичного виникнення філософії. Філософія і міфологія
Міфологічний світогляд і філософія
1.5. Структура та функції філософського знання. Провідні позиції у філософії
2.2. Джерела, провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавньої Індії
2.3. Канонічні джерела, провідні ідеї та напрями філософії Стародавнього Китаю
6.4. Б. Спіноза та г. Лейбніц -тотожність і відмінність їх вчень про субстанцію
Тема 4 німецька класична філософія
7.2. Іммануїл Кант - творець німецької класичної філософії. Основні ідеї і. Канта
8.4. Фрідріх Ніцше та ідеї "філософії життя"
9.1. Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософи у XX ст.
9.2. Сцієнтистські напрями у зарубіжній філософії XX ст.
9.4. Культурологічні та історіософські напрями у філософії XX ст.
9.5. Релігійна філософія XX ст.
Тема 10 нарис історії української філософії
10.1. Українська філософія як органічна складова української духовної культури.
10.2. Провідні філософські джерела та філософські ідеї часів Київської Русі
10.3. Україна - Європа: духовні зв'язки Відродження. Поява професійної філософії в Україні
10.4. Особливості філософських курсів Києво-
10.5. Університетська філософія в Україні XIX ст.
10.6. Особливості розвитку української філософії XX ст.
11.2. Проблеми буття в історико-філософському окресленні. Категоріальні визначення буття
Тема 11. Проблема буття у філософії
11.3. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття (філософське окреслення)
Тема 12 свідомість як філософська проблема
12.2. Проблема походження свідомості
Сучасні концепції походження свідомості
12.3. Ідеальний статус буття свідомості. Свідомість і мова
12.4. Структура та функції свідомості
13.1. Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини
13.2. Проблема походження людини: сперечання еволюціонізму та креаціонізму
13.5. Проблема смерті та безсмертя людини у філософсько-світоглядному окресленні
14.1. Співвідношення понять "людина - індивід -особа - особистість - індивідуальність" .
Тема 15 проблема пізнання у філософії
15.1. Поняття пізнання та його види
15.3. Проблема істини в пізнанні. Істина та якісні характеристики знання
15.4. Людина і пізнання. Істина і правда
План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
16.1. Особливості методологічної ситуації в сучасній філософії
16.3. Проблема методу та методології в сучасній філософії
16.5. Поняття науки та її суттєві ознаки. Методи і форми наукового пізнання
Тема 17 діалектика як загальна теорія розвитку і метод та її альтернативи
17.1. Діалектика як складова філософії, теорія та метод
17.2. Вихідні складові теорії діалектики: рівні діалектичного мислення, принципи, категорії
17.3. Співвідношення діалектики із метафізикою, релятивізмом, софістикою, догматизмом та еклектикою
17.4. Визначення та оцінки діалектики в історії філософії
18.4. Людина та історія. Роль особи в історії
Після вивчення матеріалу теми Ви повинні
19.1. Онтологія соціального. Поняття та зміст соціальних якостей
19.2. Поняття суспільства. Співвідношення суспільства і природи
19.4. Людина і суспільство: основні аспекти взаємозв'язку
Тема 20 культура та цивілізація
План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
20.1. Причини загострення питання про культуру наприкінці XIX - в перший половині XX ст.
10.1. Українська філософія як органічна складова української духовної культури.
Загальні особливості української філософії
Філософія - явище загальнолюдське. Вона досліджує те, що становило в минулому і становить у наші дні ядро загальнолюдських цінностей, самоусвідомлень, духовних надбань.
Українська філософія в реальному своєму існуванні постає складовою частиною загальносвітового філософського процесу, більш точно - процесу розвитку європейської філософії: українська філософія не зароджується в поступовому русі власної культури (як, наприклад, у Греції чи Китаї), а запозичується із Візантії вже в досить розвиненому стані. І хоча вона набуває певних конкретно-культурних рис та забарвлень, по сьогоднішній день існують сумніви щодо реальності такого феномену, як українська філософія.
Ще один із перших дослідників української філософії, колишній ректор Вільного українського університету у Празі Д. Чижевський казав про те, що українській філософії ще тільки належить проявити себе і що, можливо, писати її історію ще зарано. Він вважав, що підставами для такої оцінки реального стану української філософської думки слугує те, що не існує таких філософських ідей, систем чи теорій, створених українськими філософами, які б набули визнання, прийняття та поширення як явища світової культури. І хоча тут існують деякі винятки (наприклад, філософія Г. Сковороди, деякі ідеї О. Потебні та В. Вернадсъкого), в цілому із цим твердженням не можна не погодитись.
Але, з іншого боку, не можна не звернути увагу й на те, що в цивілізованій історії України (ознаки цивілізації див. у темі 16) не існує таких періодів, на яких би не була присутня філософія чи філософська думка. Тобто, в цілому філософія супроводжує усю цивілізовану історію України. Звідси можна зробити виправданий висновок про те, що
українська філософія - це явище перевалено внутрішнє у відношенні до української культури, тобто, що вона виражала, концентрувала, виводила на рівень осмислення деякі важливі риси національного характеру та світосприйняття українців. У наш час питання національної самоідентифікації, національного самоусвідомлення набули особливої значущості тому, що йдеться про свідомий вибір подальшої історичної долі народу.
Тому питання про український національний характер має своє виправдання як у плані усвідомлення особливостей української філософії, так і в плані їх сучасного звучання. На основі численних досліджень та осмислень, можна стверджувати про існування таких основних особливостей українського національного характеру: * емоційність, + естетизм, * сентиментальність, +психічна рухливість, вшанування індивідуальної свободи, -*-релігійність та ♦ своєрідний культ Землі, а також + відчуття близькості із природою. Згадуваний вище Д. Чижевський вважає, що означені риси мають як позитивні, так і негативні прояви.
# Емоі{ійність та чутливість в позитивному виявленні ^постають в якості співчуття, зацікавленого ставлення до людей та справ, проте в негативному прояві вони О приводять до певного нехтування докладних раціональних обґрунтувань, послідовних осмислень життєвих ситуацій, продукування розлогих та деталізованих програм дії.
-* Сентиментальність та естетизм позитивно проявляють себе як любов до краси в усіх її виявленнях, як бажання прикрасити життя, але, в той же час, вони приводять до певної поверховості, схильності до пишнот та декоративізму; останній момент Д. Чижевський характеризує як "схильність більше здаватися, ніж бути насправді".
* Психічна рухливість українців приводить до їх вміння швидко адаптуватись до різних ситуацій життя, але може також проявлятися у певній психічній нестабільності, схильності до психічного панікування.
Ф Шанування індивідуальної свободи, як відомо, історично проявлялася у небажанні українців коритися насильству, іноземному пануванню, проте саме ця риса проявляє себе і негативно - у вигляді розбрату, неузгодженості дій, невміння об'єднувати сили для вирішення складних проблем.
0 Українська релігійність була відзначена навіть спостереженнями за історією сумнозвісних сталінських концтаборів; саме вона допомагала переживати трагічні колізії радянських часів. Але ця релігійність також залишається певною мірою пов'язаною із декоративізмом, вона в основному теоретично не заглиблена, теологічно не деталізована.
Землі та природи із любов 'ю також далеко не завжди набуває характеру свідомо запровадженого у життя принципу, тому поруч із ретельним догляданням Землі та природи можна зустрітися на Україні також із фактами знищення лісів (з метою наживи), забруднення річок та ін.
Слід сказати, що реальність явища національного характеру визнається далеко не всіма культурологами та соціологами: дехто вважає, що можна знайти факти наявності більших відмінностей між окремими людьми в межах того ж самого народу (чи етносу), ніж між представниками різних етносів. Проте навряд чи варто відкидати (не брати до уваги) провідні тенденції у типах поведін-ки, уподобаннях, звичаях та ціннісних орієнтирах представників різних націй, народів, етносів, культур. Просто слід враховувати, що це є саме провідні тенденції, а не реальні властивості, що обов'язково повинні бути притаманними кожному окремому представнику даного народу.
Як правило, умовно виділяють ядро нації (чи етносу) - так звану національну еліту, а також "шари", що розташовані навколо даного ядра: ♦♦♦ перший шар - ті представники нації, що в основному "вписуються "
у провідні тенденції національних проявів; ♦ другий шар -ті люди, що мають скоріше такі риси характеру, якими вони протистоять загальним чи провідним національним тенденціям.
♦ Проте варто зрозуміти, що це є цілком нормальне явище, яке спостерігається в реальному житті будь-яких людських спільнот: народне, національне життя - це різнобарвне, а не монотонне та одноманітне явище, а тому нормальним також слід вважати, що люди, які належать до тої самої нації, є різні. Треба не відлучати когось від народу чи то держави, а вміти вести діалог, розмову із урахуванням відмінних позицій між людьми. Як свідчить наша сучасність, на шляху до національного державотворення це дається багатьом людям досить тяжко; значно легше вимірювати всіх "під себе" або вимагати, щоби люди були такими, "як всі".
Означені риси національного характеру та особливості світосприйняття українців позначились і на певних особливостях української філософії.
вона постає переважно внутрішнім явищем української культури
українська філософія ніколи не виявляла схильностей до абстрактно-раціональних системних побудов
вона завжди проявляла схильність до моральних настанов та життєвого повчання
переважно позитивно ставилася до релігії, до шанування вищих духовних цінностей
досить сильно була обернена у бік історичних та історіософських осмислень особливостей долі як українського народу, так і слов янства в цілому
досить сильно інтегрована у літературу, громадсько-політичну думку, культурно-історичні проекти та міркування
Таким чином, окреслена своєрідність української філософії приводить до того, що замість терміну "українська філософія" досить часто вживається термін "українська філософська думка" - саме тому, що вона часто поставала органічною складовою ширшого культурно-історичного процесу.
10.2. Провідні філософські джерела та філософські ідеї часів Київської Русі
Філософія як особливий напрям інтелектуальної діяльності з'явилася на території України в часи Київської Русі, і занесеною сюди вона була разом із християнством із Візантії - православної грецької держави, що утворилася на Балканському півострові після розпаду Римської імперії (Стародавня Греція входила у склад Римської імперії із 146 р. до Р. X. під назвою "провінція Ахайя"). На час хрещення Русі християнська думка у Візантії деталізованого та витонченого характеру. А оскільки Візантія була прямою спадкоємницею Стародавньої Греції, то у її філософському вжитку весь час перебували класичні твори давньогрецьких філософів. Разом із християнством та книжковою премудрістю вони стали елементом духовної культури Київської Русі.
Звичайно, розглядаючи духовну культуру Київської Русі, ми повинні враховувати й традиції попередньої язичницької культури. Давні історичні джерела, особливо грецькі, повідомляють про те, що звичаї наших пращурів були досить гуманними, сповненими щирими почуттями до різних людей та шануванням природних сил і багатств. Елементи язичництва тривалий час уживалися в українській культурі із хрисгиянством; можна стверджувати, що до певної міри такий стан речей зберігається і по сьогодні. Можна не мати сумнівів до того, що звичаї, традиції та риси характеру давніх слов'ян, сформовані на основі язичницького світогляду на протязі тисячоліть, позначились і на певних інтерпретаціях та формах засвоєння християнства та християнської філософії. Впливи Візантії, поєднані із давніми традиціями.
ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІЛОСОФСЬКИХ ІДЕЙ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ
-^ ♦ від самого початку християнська мудрість постала в Київській Русі у поєднанні із давньогрецькою філософією; зокрема, тут були знаними Піфагор, Геракліт, Сократ, Платон, Аристотель, Сенека;
■^ ♦ філософія і мудрість сприймалися переважно як найперші настанови для індивідуального самозаглиблення, самовдосконалення та пошуків святості, вищої істини; таке сприйняття філософії сприяло появі Ті особливого типу, характерного для давньоруської культури - "філософствування у Христі": вищі духовні цінності поставали невід'ємними від життя, так, що життя повинно було їх демонструвати та підтверджувати, а вони повинні були давати найперші смислові засади життя;
-^- ♦ на першому плані давньоруської філософії не знаходилися питання абстрактно-теоретичного системотворення; будь-які теоретичні розбудови повинні були слугувати творенню життя, а тому уся ця філософія була схильною до морального повчання та життєвої настанови.
Звертаючись до джерел філософської думки Київської Русі, ми повинні згадати найперший давньоруський літопис - "Повість минулих літ": тут містилися не лише історичні відомості, а й описувались звичаї та світоглядні людські уявлення. Цікаво відзначити й те, що цей літопис починається із звернення до історії світу в цілому (його творення та ін.); це свідчило про те, що історія русичів розглядалася в контексті загальної всесвітньої (та, навіть, - світової!) історії. В цьому літописі переповідається основний сюжетний зміст Біблії, проводяться порівняння вірувань різних країн та народів. Тут же містяться надзвичайно цікаві та характерні повідомлення про те, як відбувався вибір державної віри князем Володимиром.
Посланці князя до різних народів розповіли наступне: "Найперше ходили до болгар і дивилися, як вони моляться у храмі, а точніше сказати в мечеті, стоячи там без пояса. А поклониться, сяде й дивиться сюди й туди, як божевільний. І нема в них радості, а тільки печаль та сморід великий. І недобра віра їх. І прийшли до німців і бачили, як відправляють службу божу, а краси не бачили ніякої. І прийшли ми в Греки, і водили нас туди, де служать Богові своєму, і не знали, чи ми на небесах були, чи на землі: нема-бо на землі такого видовища чи краси такої, щоб зуміли порівнятися з нею" (Повість врем'яних літ. - К., 1990. - СІ73).
І хоча описане літописцем не зовсім точно передає реальні події, самий факт концентрації уваги на аргументі краси є досить красномовним: він, власне, засвідчує про давні корені українського естетизму, що постав зрощеним із релігійністю.
У відомому зібранні текстів "Ізборник Святослава 1073рГ вміщений виклад твору Арістотеля "Категорії" із коментарем неоплатоніка Порфірія, що, знову-таки, засвідчує про шанування книжкової (філософської) мудрості, оскільки із цією збіркою князь не лише проводив своє дозвілля, а й їздив у військові походи.
Твір "Слово про закон та благодать" Київського митрополита Ілларіо-на (1030-1050) був надзвичайно популярним у Давній Русі, оскільки до нас дійшов він у 52 списках. У цьому творі митрополит також вписує історію Київської держави у загальний світовий процес: він звертається до положення апостола Павла про те, що всесвітня історія проходить через два етапи: закону та благодаті. На першому етапі Бог наставляв та карав людей своїми зовнішніми настановами, через закон, а на другому, керуючись безмежною любов'ю до людини, справу життєвого вибору віддав самій людині, подарувавши їй подвиг Христового розп'яття, тобто благодать. Тепер людина наставляється вірою та любов'ю. Митрополит оспівує християнський вибір Володимира Великого як свідчення з'явлення благодаті на землях Київських; вітає він також кулыуротворчу діяльність Ярослава Мудрого.