Файл: Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник.doc

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

19. 1. Онтологія соціального. Поняття та зміст соціальних якостей.

19.2. Поняття суспільства. Співвідношення суспільства і природи.

19.3.  Суспільство як система. Основні сфери суспільного життя та їх взаємозв'язок.

19.4.  Людина і суспільство: основні аспекти співвідношення.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

* ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА -■ сукупність процесів, станів та рівнів інтелектуальної діяльності певного суспільства, що продукує духовні цінності та задовольняє духовні потреби людей.

* ІДЕОЛОГІЯ- складова теоретичного рівня духовного життя суспільства, що має практичне спрямування, що покликана створювати програми соціальних дій та організовувати їх реалізацію. Ідеологія розробляється теоретииками-ідеологами та суспільними і політичними діячами, існує у вигляді концепцій, програм, закликів, гасел та ін.

* ПРИРОДА - в первинному значенні - та самовладна основа будь-яких явищ та процесів, що володіє здатністю довільного зростання та визначення похідних від неї процесів; в соціальній філософії-такий хід реальних процесів дійсності, що відбувається стихійно, через пряме поєднання причин та наслідків та без заздалегідь спланованих результатів.

СОЦІАЛЬНІ ЯКОСТІ-такі якості природних речей, яких вони набувають, проходячи через перетворюючу людську діяльність (нові форми, нове впорядкування, новий тип функціонування) та завдяки яким природні речі отримують цільового призначення та здатності функціонувати в межах певного суспільства.

*  СОЦІУМ термін, що позначає особливий тип процесів дійсності; тут наголошується на якісній відмінності соціальних процесів від усіляких інших та підкреслюється їх внутрішня цілісність, особливий, притаманний їм тип внутрішньої детермінації всіх явищ та процесів; інколи терміном "соціум"позначають історично, культурно або етнічно особливий тип суспільства.

*  СУСПІЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ~ дотеоретичнийрівень функціонування духовного життя суспільства, що являє собою сукупність соціальних почуттів, стихійно вироблених стандартів буденного мислення, норм виразу духовних станів, емоцій, духовних традицій, тощо.

*  СУСПІЛЬСТВО - сукупність людей, що здійснює процеси спільної життєдіяльності та здатна; а) зберігати життя людей; б) зберігати та підтримувати функціонування певного типу соціальної організації життя; в) продукувати духовні норми, цінності та орієнтири людського життя.

19.1. Онтологія соціального. Поняття та зміст соціальних якостей

В попередніх темах ми неодноразово використовували терміни "соціальне", "соціалізація" та деякі інші, що знаходяться в цьому ж ряді і пов'язані із соціальністю.

Одне із найперших завдань соціальної філософії полягає у проясненні самої сутності соціального, тобто у проясненні того: а) з чим взаємодіє та співвідноситься соціальне; б) чим воно відрізняється від не-соціального та несоціалізованого; в) які характеристики йому притаманні та як вони реально діють і виявляються.

Сучасні соціологічні та філософські дослідження дозволяють виділити кілька пануючих підходів у тлумаченні соціального (соціальних процесів та соціальних якостей):

^субстратно-редуктивний підхід, згідно із яким в основі соціальності лежать генетичні, біохімічні чи якісь інші матеріально-речові субстрати, тобто цей підхід намагається звести соціальне до чогось простішого, доступного для вивчення та матераільно-речового (Ф.Кріс, Ж.Моно, Е.Уілсон та ін.);

■*інтерактивний підхід, згідно із яким суспільні зв'язки зумовлені взаємними діями індивідів, включених у загальну систему діяльності, тобто соціальність - це сукупність певних міжіндивідуальних взаємодій (Дж.Мід, Дж.Хоманс та ін.);

■Эструктурно-функціональний підхід, що пов'язує соціальність із певною сукупністю створених суспільством закладів та інституцій, функціонуючих у взаємних зв'язках та забезпечуючих цілісність соціального процесу (Р.Мертон та ін.);

тЬменталітетно-трансцендентальний підхід, що намагається покласти в основу соціальних явищ та процесів деякі вищі або абсолютні цінності, нормативи, взірці, сенси, наприклад релігійно-культового плану (М.Вебер, В.Дільтей, М.Шелер та ін.);

•Ьдіяльнісний підхід, що панував у марксистських дослідженнях виводив, на перший план, співвідношення процесів опредметнення та роз-предметнення, тобто вважалось, що специфікою людських стосунків є те, що вони опосередковані речами, які постають продуктами людської перетворюючої діяльності.

Велика різноманітність розглянутих підходів вимагає ретельного осмислення природи соціального та фіксації деяких положень, що заслуговують довіри.

По-перше, ми не знаємо ніяких інших варіантів виявлення та дії соціального, окрім його функціонування на основі природного. Людина, суспільство, суспільна історія виникають на грунті та в осередді природи; поза природними процесами ми не знаходимо ні людини, ні історії.

І Соціальні якості виникають лише на базі природних якостей, влас-ф тивостей та процесів.

По-друге, виникаючи на основі природного, соціальні якості виявляється надприродними. З одного боку, соціальні якості підлягають фіксації "чисто емпіричним шляхом "\ інакше ми не змогли б шукати слідів зниклих цивілізацій або намагатись увійти у контакт ще із невідомими; з іншого боку - це особливі якості, які не притаманні самі по собі природному, а тому їх можна фіксувати лише з допомогою свідомості, тобто вони вимагають для свого аналізу запуск в хід таких інструментів, що мають ідеальну, інтелектуальну природу.

Поставимо питання: яким чином виникає цей сплав чуттєвого та поза-чуттєвого, сплав, що постає соціальністю та соціальними якостями? Відповідь на це питанняє досить очевидною: соціальні якості виникають шляхом перетворення природного матеріалу, в результаті якого природні предмети, явища та процеси набувають дечого принципово нового, а саме: нових форм, нового структуру вання та впорядкування, нових способів дії та нових функцій.

В цілому предмети, які пройшли через людську перетворюючу діяльність, припиняють функціонувати у відповідності із природними властивостями і включаються у культурно-історичний цикл свого буття. Соціальні якості, на відміну від природних якостей, створені людиною, служать людині; сама їх сутність, а також суспільний розвиток визначається їх відношенням до людини та людства, їх особливою функціональною роллю у суспільстві.

До цього можна додати: соціальні якості зовсім не обов'язково жорстко зв'язані із благами та споживацькими вартостями; скажімо, коли давній митець малював наскельні малюнки, або оздоблював орнаментом якійсь виріб, то в такого роду діях в кращому випадку можна побачити якесь благо опосередковане, а не пряме, а у розвиненому суспільстві існує досить велика кількість видів діяльності, свідомо спрямованих на людське самовиявлення, а не на продукування якихось благ. Звернемо при цьому увагу й на те, що названі компоненти - природна основа, процес формотворення та виникнення нових функцій - стосуються також і людини: не лише у процесі виникнення суспільства, а й у будь-якому вихованні та навчанні в людині відбуваються такі зміни, які дозволяють їй жити та діяти принципово інакшим способом, генетичним попередникам із тваринного світу, хоча вони можуть мати ту ж принципову анатомічну будову, що й людина.

Нові форми             \ Функціонування

Нова структура        \ в системі

Нове впорядкування / суспільних Нові функції            / зв'язків

^Людина вступає у новий тип зв'язків, взаємодій, способів задоволення своїх життєвих потреб, а це значить, що не лише предмети зовнішнього світу, а й сама людина набуває соціальних якостей.

У чому ж полягає найбільш різка відмінність між якостями соціальними та природними? Поява нових якостей як у тих випадках, коли йдеться про природні речі, так і тоді, коли йдеться про людину, не пов'язана Із виникненням якихось принципово нових матеріально-природних субстратних утворень (у той час, як будь-який розвиток природи, космосу передбачає виникнення нових структурних утворень, сполук або нового матеріалу; скажімо, носієм хімічних властивостей речовини є ^молекула, носієм біологічних процесів ^жива клітина та ін.). Соціальні процеси виникають на грунті вже наявних природних явищ, які лише проходять через процеси перетворення, а це значить, що вони реально існують лише в людському, певним чином організованому та спрямованому способі життєдіяльності.

Складається досить своєрідна ситуація: у русі природних (або природно-космічних) процесів виявляється, фіксується та позначається така межа, на якій цей рух припиняється та ніби "зависає" у пев-¥ ному стані, а нові якості стають дійсними без нової, якісно відмінної % матерально-субстратної основи. Це означає, що на цій межі весь природний рух обертається на свої попередні субстратні основи; цей рух охоплює наявні природні форми та процеси "із висоти " максимально можливого для матерії, природи та досягнутого через людську пізнавальну та практичну діяльність.

Який сенс може мати таке обернення природно-космічного процесу на свої попередні виявлення? Виведення будь-яких форм сущого на свою граничну межу дає можливість людині здобувати для свого життя не випадкові чи умовні орієнтири, а надійні, суттєві системи відліку та оцінок дійсності (на межі буття та небуття). Та картина світу, яка відкривається перед людиною завдяки наявності подібних орієнтирів, постає тепер не чуттєво-речовою, а предметною, поділеною на роди, види, типи дійсності, а не просто на властивості чи ознаки. Такої картини дійсності окрім людини ніхто не здатний ні здобувати, ні фіксувати, ні розуміти: орел, наприклад, бачить краще за людину, проте він бачить речі не в їх родових чи типологізуючих класифікаціях, а лише у тих їх властивостях, які йому дозволяє сприймати будова його організму.