Файл: Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник.doc

13.1. Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини

В першому розділі ми вже розглядали деякі важливі аспекти людського буття, зокрема, такі, як людську неспеціалізованість, унаслідок якої буття людини людиною не можна звести до життя її організму, зв'язок людини із процесами культуротворення та суспільної історії. Всі ці аспекти певним чином концентруються в такому феномені, як проблематичність людського буття.

Ця проблематичність проявляє себе у тому, що можна народитися людиною, мати людський організм, проте не бути людиною повною мірою її необхідних проявів; наприклад, при цьому можна не мати свідомості, навичок людської поведінки. Це значить, що людські якості не з'являються в людині природним шляхом, наприклад, так, як у неї росте волосся. Проблематичність людського буття зумовлена ще й тим, що людина може мінятися, причому інколи - досить суттєво: у певному сенсі людина завжди не дорівнює собі самій, а це значить, що її буття постає відкритим та незавершеним.

Через це досить складно віднайти та визначити якісь однозначні норми, які можна було би прикладати до людини з метою встановлення "міри людяності" певної конкретної людини. Але, попри все, ми чудово розуміємо, що сьогодні не існує іншого способу бути людиною, окрім того, щоби спочатку народитися людиною, мати людський організм, позбавлений якихось фатальних патологій чи то вад. А тому мати людський організм - це є для буття людини умова необхідна, проте недостатня. Це значить, що ми повинні до неї додати ще щось таке, що буде на ній ґрунтуватися, але її перевищувати.

Ось чому буття людини постає перед нами складною системою ієрархічно вибудованих сходинок, кожна із яких передбачає існування попередніх, проте такою, що надає їм вищого значення.

Людський спосіб буття

включення людини в соціально-культурні процеси опанування людськими способами діяльності . вміння самостійного осмислення та оцінювання ситуацій життя здатність прилучитися до духовного універсуму

1). В ході включення людини в суспільно-культурні процеси, відбувається врегулювання людських дій, внаслідок якого стихійні прояви людини будуть обмежені, а деяким буде надано принципово інакшого спрямування.

2). Через включення у соціально-культурні процеси відбувається опановування людськими способами діяльності, починаючи з найпростіших, і закінчуючи найскладнішими, такими, як творче відношення до дійсності, використання мови та свідоме дотри-мання норм суспільного життя.

3). До включення людини в соціально-культурні процеси потрібно додати свідомість та усвідомлення, тобто вміння самостійного осмислення та оцінювання ситуацій життя, вміння поєднувати такі оцінки із досвідом, співвідносити їх із певними соціально-культурними нормами та принципами.

Отже, свідомість, як вміння самостійного оцінювання та принципового регулювання власних дій, є також невід'ємною складовою того, що ми називаємо "бути людиною".

4). Недостатньо мати здатність усвідомлювати, треба, щоби всі наші усвідомлення вписувалися в певну цілісність, яку ми звичайно називаємо людським духовним універсумом, а це значить, що ми повинні вміти його створювати, тобто вміти створювати принципи, ідеали, сенси.

Коли ми, окреслю-ючи феномен людського буття, доводимо до останнього пункту, саме цей останній пункт - виведення людського мислення на рівень творення духовного універсуму, - і постає вирішальним для того, щоби ввести людину у людський спосіб буття, бо поза ним неможливі свідомі оцін-ки,а, значить, неможлива справжня соціалізація і виведення людини за межі суто біологічного існування.

Бути людиною або перебувати у людському способі буття, - це значить боротися за це, відвойовувати у природних стихій територію такого способу буття. Щоправда, таке відвойовування не повинно перейти міру і постати ворожим природному, а це й робить названу боротьбу складною, сповненою внутрішнього драматизму, але й - справжньою, такою, що здатна виправдати наші життєві страждання.

Розглянувши складну, ієрархічно вибудовану систему елементів людського способу буття, ми можемо тепер прояснити, в якому сенсі використовуються у відношенні до людини поняття життя та існування, чому ми зустрічаємося із судженням про те, що треба (або краще) жити, ніж існувати.

Буття людини, як ми з'ясували, не можна звести до життя, особливо якщо останнє розуміти суто в біологічному сенсі.

Проте у прикладанні до людини слово життя можна розуміти і дещо інакше, не в суто біологічному плані. Досить часто під людським життям мається на увазі уся сукупність подій, що відбулися і могли відбутися у тому проміжку часу, який позначається на цвинтарі двома датами із рисочкою між ними: ось скільки випало на долю людини, а тоді виникає питання, чим був наповнений даний часовий інтервал. При цьому вважається, що чим більше подій відбулося за термін життя із людиною, чим ці події були різноманітними, важливими, тим багатшим можна вважати таке життя.

Як в народній мудрості, так і в аналітичному погляді на людину досить часто виділяються ті події, які повинні були б відбутися обов'язково задля того, щоби життя не постало порожнім. Наприклад, на Сході вважається, що людина прожила не даремно, якщо вона посадила дерево, виховала дитину та збудувала дім. Зрозумілим також постає і прагнення тих молодих людей, які, входячи у життя, хочуть випробувати себе у певних справах, відчути та пережити те, поза чим життя себе не виправдовує.

♦ Отже, у прикладанні до людини поняття життя можна вживати принаймні у двох сенсах: о у вузькому -як здатність бути реальним організмом із усіма його необхідними функціями, так і с> в широнаповнення певними вчинками та діями того часу, який нам дарований за біологічними властивостями нашого організму. Щодо поняття існування, то воно позначає здатність чогось проявляти себе у характеристиках реального сущого, тобто через зв'язки із іншими сущими явищами та процесами. Тому для людини існувати - це значить просто бути у наявності та у певних зв 'язках із оточенням, явищами та процесами світу. Звичайно, що людину такий спосіб буття не влаштовує, і вона хоче жити, тобто пройти через низку важливих для себе вчинків та подій, або бути, тобто здобути й вищі людські якості.

Наголосимо ще раз: людське буття є проблематичним; ми не отримуємо своїх людських якостей та необхідних змістових наповнень свого життя стихійно, автоматично. Тому або ми рано чи пізно починаємо це усвідомлювати і боротися за людський статус буття, або так і не знаходимо способу реалізації того кредиту, який отримуємо, прийшовши в цей світ. Тобто питання про людину, про те, ким вона буде і може бути, завжди залишається відкритим.

13.2. Проблема походження людини: сперечання еволюціонізму та креаціонізму

Людина давно зрозуміла свою унікальність і через це сприймала себе саму не інакше, як через чимсь спричинене виникнення, пришестя в цей світ. Сьогодні ми знаємо і про світ, і про людину набагато більше, ніж в попередні часи та епохи, але питання про походження людини залишається спірним та незбагненним.

Справа в тому, що наука засвідчує як унікальність людини, так і її спорідненість із іншими формами життя та буття. Людина відрізняється цілою низкою унікальних рис, проте її організм складається із тих же хімічних елементів, із яких складаються інші органічні явища та процеси; анатомічно людина має ті ж самі частинки та складові, які мають інші тварини, а з деякими видами мавп ми, можна сказати, ана-тимічно ідентичні.

Тому законним залишається питання: звідки, як та завдяки чому людина має такі унікальні та контрастуючи між собою риси? Звідки людина прийшла та куди крокує? - Досить очевидно, що ті чи інші відповіді на ці питання значною мірою можуть впливати на організацію нашого життя, на соціальні, політичні та правові рішення. Звісно, що філософське осмислення людини не може обминути питання про походження людини.

Основні версії походження людини

► занесення людини (та життя) на Землю із інших світів або планет (інопланетна версія)

►  виникнення людини внаслідок реалізації якоїсь фундаментальної космічної програми (версія антропного принципу в будові Всесвіту)

► виникнення людини внаслідок якоїсь фатальної помилки в ході природно-космічних процесів (концепція тупикової гілки еволюції)

^. виникнення людини шляхом еволюції форм життя (еволюційна концепція)

► створення людини Богом (богами) чи якимись іншими вищими силами (концепція креаціонізму - створення)

При всіх їх відмінностях наявні версії походження людини тяжіють або до еволюціонізму, або до креаціонізму з тими чи іншими нюансами. Крім зазначених у схемі існує ще один варіант пояснення походження людини, і він на перший погляд досить дивний - це намагання довести, що людина взагалі ніколи не виникала, що вона існує в космосі стільки, скільки існує і цей останній. Отже, окреслимо сутність основних концепцій походження людини.

Інопланетна версія - мало чого пояснює як в людині, так і в її походженні, оскільки відсуває питання про корені людини у не-визначену далечінь: мовляв, десь та колись сформувалися розумні істоти, а потім вони колонізували Всесвіт. В кращому випадку, прийнявши означену версію, ми можемо сподіватись на те, що наші "інопланетні батьки" в якихось фатальних для людства ситуаціях прийдуть нам на допомогу. Але, схоже на те, що історія не дає нам підстав для таких сподівань.

I отжe, версія інопланетного походження людини майже нічого не додає нам до розуміння та вирішення ситуації нашого буггя.

Версія дії у Всесвіті антропного принципу - може бути передана наступним чином: "Життя - це не випадковий спалах у природі, а космічний феномен; розум та матерія виникли на загальній основі, вони є лише різними аспектами єдиної реальності. В світі усе замислено так, щоби змогла з'явитися людина. Вона постає необхідним та суттєвим доповненням природи... Оскільки є людина, то Всесвіт володіє тими властивостями, якими він володає" ( В.Д.Губин, Е.Н.Некрасова. Философская антропология. - М.; СПб., 2000. - С. 17). Сутність даного принципу полягає у принциповій відмові визнати людину випадковим явищем загального світового процесу: все в космосі, в його складових, структурі, співвідношеннях орієнтоване на людину; людина і Всесвіт являють собою дещо початково та органічно єдине. Слід сказати, що антропний принцип має непогане природничо-наукове підкріплення, проте, як і в будь-яких інших питаннях, результати наукових досліджень постають неповними та незавершеними. А це значить, що прийняття цього принципу передбачає певне внутрішнє переконання в його виправданості, внутрішнє відчуття його істинності.

Юкрім того, прийняття антропного принципу самого по собі ще не прояснює ситуацію людського перебування у світі: нехай людина існує в цьому світі невипадково, але чому вона в ньому існує? Який сенс такого існування? Яким може бути в такому разі людське призначення? - На ці питання в змісті антропного принципу не існує виправданої відповіді, проте не викликає сумніву, що до нього слід ставитись серйозно.

Концепція походження людини внаслідок якоїсь фатальної помилки в ході природних процесів базується, скоріше за все, на психологічному почутті незадоволення людиною, її діями та результатами таких дій.

Конкретні аргументи на користь такої концепції є досить різноманітними: так, Ф. Ніцше вважав, що людина від природи не володіє надійними засобами для життя, а тому вона створює такі засоби штучно, через що віддаляється від природи і навіть протистоїть їй.

Досить часто висуваються аргументи поганої біологічної пристосованості людини до життя, її непридатності до життєвих дій тривалий час після народження. Що можна сказати відносно цих міркувань?

По-перше, те, що насправді людина досить непогано пристосована до суто біологічного виживання, і про це свідчать приклади із життя деяких відсталих людських спільностей (в районі островів Океанії та ін.).