Файл: Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник.doc

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 22.08.2024

Просмотров: 1335

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

Тема 1. Філософія, її походження, проблематика та функції......16

Тема 2. Філософія стародавнього сходу...42

Тема 3. Антична філософія................. 61

Тема 4. Західноєвропейська філософія середньовіччя............81

Тема 5. Філософія відродження..............99

Тема 6. Філософія нового часу............. 116

Тема 7. Німецька класична філософія...............141

Тема 8. Історико-філософський процес у європі XIX ст……162

Тема 9. Зарубіжна філософія XX ст………...178

Тема 10. Нарис історії української філософії .... 213

Тема 11. Проблема буття у філософії................257

Тема 12. Свідомість як філософська проблема .277

Тема 13. Людина та II буття як предмет філософського осмислення.. 300

Тема 14. Філософія особистості................................329

1.2. Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія

1.3. Особливості історичного виникнення філософії. Філософія і міфологія

Міфологічний світогляд і філософія

1.5. Структура та функції філософського знання. Провідні позиції у філософії

Філософія стародавнього сходу

2.1. Проблема "Схід - Захід" в сучасній філософії та культурології. Особливості східного та західного типів філософствування

2.2. Джерела, провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавньої Індії

2.3. Канонічні джерела, провідні ідеї та напрями філософії Стародавнього Китаю

Погляди Конфуція на людину

Антична філософія

6.4. Б. Спіноза та г. Лейбніц -тотожність і відмінність їх вчень про субстанцію

Тема 4 німецька класична філософія

7.2. Іммануїл Кант - творець німецької класичної філософії. Основні ідеї і. Канта

8.4. Фрідріх Ніцше та ідеї "філософії життя"

9.1. Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософи у XX ст.

9.2. Сцієнтистські напрями у зарубіжній філософії XX ст.

9.4. Культурологічні та історіософські напрями у філософії XX ст.

9.5. Релігійна філософія XX ст.

Тема 10 нарис історії української філософії

10.1. Українська філософія як органічна складова української духовної культури.

10.2. Провідні філософські джерела та філософські ідеї часів Київської Русі

10.3. Україна - Європа: духовні зв'язки Відродження. Поява професійної філософії в Україні

10.4. Особливості філософських курсів Києво-

10.5. Університетська філософія в Україні XIX ст.

10.6. Особливості розвитку української філософії XX ст.

Тема 11

11.2. Проблеми буття в історико-філософському окресленні. Категоріальні визначення буття

Тема 11. Проблема буття у філософії

11.3. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття (філософське окреслення)

Тема 12 свідомість як філософська проблема

12.2. Проблема походження свідомості

Сучасні концепції походження свідомості

12.3. Ідеальний статус буття свідомості. Свідомість і мова

12.4. Структура та функції свідомості

13.1. Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини

13.2. Проблема походження людини: сперечання еволюціонізму та креаціонізму

13.4. Співвідношення в людині природного, соціального,персонального та транцендентного.Вихідні цінності людського буття

13.5. Проблема смерті та безсмертя людини у філософсько-світоглядному окресленні

Тема 14 філософія особистості

14.1. Співвідношення понять "людина - індивід -особа - особистість - індивідуальність" .

14.3. Вихідні характеристики людської особистості. Відношення "я і Ти", "я та Інший" у особистісному окресленні

Тема 15 проблема пізнання у філософії

15.1. Поняття пізнання та його види

15.2. Рівні і форми пізнання

15.3. Проблема істини в пізнанні. Істина та якісні характеристики знання

15.4. Людина і пізнання. Істина і правда

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

16.1. Особливості методологічної ситуації в сучасній філософії

16.2. Сутність та структура методу як способу організації людської діяльності. Поняття методу, методології та методики

16.3. Проблема методу та методології в сучасній філософії

16.5. Поняття науки та її суттєві ознаки. Методи і форми наукового пізнання

Тема 17 діалектика як загальна теорія розвитку і метод та її альтернативи

17.1. Діалектика як складова філософії, теорія та метод

17.2. Вихідні складові теорії діалектики: рівні діалектичного мислення, принципи, категорії

17.3. Співвідношення діалектики із метафізикою, релятивізмом, софістикою, догматизмом та еклектикою

17.4. Визначення та оцінки діалектики в історії філософії

18.4. Людина та історія. Роль особи в історії

Тема 19 соціальна філософія

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні

19.1. Онтологія соціального. Поняття та зміст соціальних якостей

19.2. Поняття суспільства. Співвідношення суспільства і природи

19.4. Людина і суспільство: основні аспекти взаємозв'язку

Тема 20 культура та цивілізація

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:

20.1. Причини загострення питання про культуру наприкінці XIX - в перший половині XX ст.

Освітня діяльність в Україні, помножена на ентузіазм її фундаторів, врешті підводили українську культуру до Просвітництва.

Першою когортою просвітників в Україні слід вважати членів науково-освітнього гуртка, що утворився в місті Острозі у ос-тан-ній третині XVI ст. (на базі Острозької братської школи, у подальшому - академії) і який очолив ректор Острозької академії Г. Смотрицький. До складу цього гуртка належали відомі пись-менники-полемісти X. Філалет, С. Зизаній, В. Суразький, Клірик Острозький, 3. Копистенський, М. Смотрицький, першодрукар /. Федоров та інші особи. До цього ж гуртка духовно належав /. Ви-шенський - вихованець Острозької академії та центральна постать української культури кінця XVI - початку XVII ст. В Острозькій академії викладали достатньо ґрунтовні філософські курси, автором яких був Ян Лятос; залишилися також відомості про філософську діяльність Клірика Острозького, В. Малюшицького,

відстоювали ідею захисту українського народу як етнічної спільності від ополячення і ока-то-личення

порушували питання про громадські права й особисті права громадян обстоювали думку про природну рівність людей незалежно від соціальної і релігійної приналежності

орієнтувалися на внутрішнє, духовне життя людини, що узгоджувалось з фіюсофсько-світо-глядними впливами Візантії

Особливе місце в літературі того часу належить Івану Вишенському (1550-1620), вихованцю Острозької академії, ченцеві, який тривалий час прожив на Афоні святині світового православ'я. Мислителеві належить близько 20 полемічних творів, першим із яких стала книга "Викриття диявола" (1600). У центрі уваги автора перебувала людина, її світогляд, соціальне буїтя, внутрішній світ та система моральних орієнтирів.

Полеміст закликав відвернутися від облудного земного життя, нестійкого у своїй основі, закликав не вчити латину, бо слово Божіє прийшло на Русь словенською мовою: "Сказую вам таїну великую: как диявол великую зависть имеет на словенський язик, що ледве живой од гневу; і што некоториї наши на свовенський язик хулят и не любят, то тому, што знают, от какого мастера действуют і творят. Ато для того диявол на словенський язик борбу тую мает, зане ж есть плодоноснейший ото всех язиков и Богу любимейший ".

М. Броневського.

СВІТОГЛЯДНІ ПОЗИЦІЇ ТА ПОГЛЯДИ І.ВИШЕНСЬКОГО

-^ "внутрішнє спасіння"людини неможливе без знищення несправедливості, нерівності, гноблення


р, рішуче поставав проти західних впливів на українську культуру та світогляд

->• вважав, що православна віра більше орієнтує людину на духовне самозаглиблення та щире почуття до Бога, ніж католицька віра

-> закликав до людської солідарності, братерства, утвердження рівності людей і справедливості у їхніх стосунках

-fr Отже, наприкінці XVI' - на початку XVIIст., у ситуації складних соціально-політичних та духовних процесів в Україні проявляються гуманістичні, реформаційні та просвітницькі тенденції і процеси; за цих обставин підсилюється інтерес до людської життєвої реальності, етнічної та культурної самоідентифікації, а, відповідно, і інтерес до гуманітарних студій. На базі братських шкіл виникає професійна філософія, а згодом - вищі навчальні заклади.


10.4. Особливості філософських курсів Києво-

Могилянської академії. Життя та філософська

діяльність Г.Сковороди

Перший вищий навчальний заклад Східної Європи, який діяв стабільно протягом століть - Київський колегіум, а згодом - Киє-во-Могилянська академія - утворився у 1632 р. шляхом об'єднання двох київських шкіл: Братської школи на Подолі та школи, що існувала у Києво-Печерській лаврі. Ініціатором утворення колегіуму був митрополит Петро Могила. Тому Київську Академію ще за життя П. Могили стали називати Могилянською. У 1633 р. документом польського короля Володислава колегіуму надавались права вищого навчального закладу. За загальним визнанням істориків та культурологів П. Могила являв собою яскравий приклад вдалого поєднання розуму та дійовості: він був не лише мислителем, а й громадським та церковним діячем.

обстоював ідею розвитку науки і освіти під

егідою церкви

закликав поширювати освіту в народному

середовищі

наполягав на пріоритетності духовної

влади над державною

окреслив образ бажаного володаря -

"філософа на троні", гуманного стосовно

власних підданих, твердого щодо ворогів,

освіченого і мудрого, вірного Богові та

підзвітного йому

Києво-Могилянська академія стала загальнослов'янським осередком освіти, науки й духовності: сюди прибували на навчання молоді люди не лише з усіх куточків України, а й Білорусії, Молдови, Росії, Болгарії, Румунії, Сербії та інших країн. Тут деякий час навчався і перший російський вчений М. Ломоносов (1732 - 1734). У час найвищого розквіту в Академії навчалось понад 2000 студентів щорічно. Навчання в Академії велось латинською мовою; повний курс Академії становив 12 років навчання, що дозволяло ознайомити студентів практично з усіма богословськими та науковими дисциплінами, відомими в Європі XVII століття.

Принципове значення мала та обставина, що в Академії, хоча це і був церковний навчальний заклад, було запроваджене розділене вивчення філософії та богослов'я. Завдяки цьому в Києво-Могилянській академії у філософські курси вводились наукові та філософські новації, хоча в цілому філософські курси в основі своїй поставали більш-менш типовими для Західної Європи курсами пізньої схоластичної філософії. Курс філософії був зорієнтований на вивчення переважно системи Арістотеля. Навчання велося на основі праць античного мислителя, перекладених латинською мовою, а також грецьких версій його творів. Клас філософії охоплював три складники: логіку, фізику та метафізику. У межах перших двох наук подавалось теоретичне осмислення природних явищ. Метафізика (як і у Арістотеля) являла собою світоглядне осмислення дійсності й охоплювала класичну філософську проблематику. У класі філософії викладали також геометрію та астрономію. В найвищому класі (богослов'я) докладно вивчали систему Фоми Аквинсь-кого (томізм).


У трактуванні професорів Києво-Могилянської академії філософія окреслювалась як цілісна система знань, що в сукупності дозволяють знайти шлях до істини, а отже - й зрозуміти причини виникнення та сутність тих чи інших явищ. Істина пов'язувалась із Богом, мала в ньому найголовнішу причину. Вважалося, що шляхом раціонального аналізу природи як Божого КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ

------>• Філософія - це система дисциплін чи всіх наук, покликаних

віднайти істину, причини речей, даних Богом, а таком: як

дослідницю життя і доброчесності ------>• Істину слід шукати на шляху дослідження наслідків Божої

діяльності створеної природи ------^ Здобуття істини є результатом складного процесу пізнання,

здійснюваного на двох рівнях — чуттєвому і раціональному

------>• Простір є невід'ємним від речей і середовища, а час - послідовною

тривалістю кожної речі, простір і час невіддільні від природних сил

------^ Пріоритетне значення має розум; останній здійснює

значний впаив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між: добром і злом

____^ Вирішальне значення для успіху пізнання має метод, що

застосовується дослідником. Науковий метод - це спосіб організації процесу пізнання, який дозволяє перейти від вже відомого до невідомого

------^- Сенс життя - у творчій праці, спрямованій на власне й громадське

добро; при цьому можливість досягнення людиною щастя перебуває у стані компромісного поєднання прагнень і потреб різних частин душі, тобто тілесних і духовних творіння (тобто, кажучи мовою сучасної науки, - реальної дійсності) можна збагнути ті закономірності, які лежать в основі речового світу. Засобами пізнання світу визнавалась логіка, котра вивчала форми та методи мислення, його вірної побудови, а також ознаки похибок, які можливі у справі раціонального освоєння світу.

За своєю вихідною структурою філософські курси Києво-Могилянської академії були подібні до типових пізньосхоластичних курсів західної університетської філософії, проте не копіювали їх повністю, включали у свій зміст критичні зауваження на адресу Арістотеля, посилались на новітню науку.

У своїх філософських викладах професори філософії послугувались працями Арістотеля, А вгустина, Дунса Скота, Фоми Аквінського, II. Гасенді, Р. Бекона, Р. Декарта, Лейбніца, X. Вольфа та інших античних і пізніших європейських авторів, прагнули адаптувати їх ідеї на українському Грунті. Саме тому надбання європейської філософської думки викладалося крізь призму української духовної традиції. Передовсім це виявлялося у цінуванні чуттєвих форм пізнання порівняно з раціональними, а також у тому, що етичним проблемам філософії надавалося велике значення; тобто тут давалася взнаки давня традиція сприймати та подавати філософію як життєву настанову та моральне повчання.


♦ Філософські курси в Академії викладали провідні мисли-телі того часу, просвітники, що справили потужний вплив на своїх сучасників. Попередньо вони навчалися у престижних університетах Європи, в яких одержали наукові ступені докторів філософії, а подекуди - ще й докторів богослов'я. Завдяки цьому викладання філософії велося на професійному рівні. До числа найвідоміших професорів філософії належали: //. Могила, І. Галятовський, І. Гізель, С. Яворський, Ф. Прокопович, Г. Ко-нинський, Г. Щербатський, Я. Козельський та ін.

Інокентій Гізель (1600 1683) початкову освіту здобув у тій-таки Києво-Могилянській академії, пізніше навчався в Замойській академії (Польща) та аристократичному Кембріджському університеті (Англія), куди був скерований 77. Могилою. Повернувшись на Україну, став професором філософії, а пізніше ректором Академії (1646- 1656). І. Гізель був одним із перших філософів України, який знайомив студентів із геліоцентричною системою М. Коперника. Основою процесу пізнання І. Гізель вважав чуттєві пізнання. У зв'язку із цим філософ наводив докладну характеристику органів відчуття, котрі виступають інструментарієм пізнавального процесу. Вищим щаблем пізнавального процесу є пізнання інтелектуальне, засноване на діяльності розуму, який продумує абст-рактні уявлення і здатен освоювати нематеріальні об'єкти.

У праці "Мир з Богом людині" філософ характеризує людину як Боже творіння, наділене прагненням до щастя, почуттям власної гідності та можливостями до самовдосконалення. Людина сама є творцем власного щастя (або нещастя), вона - автор добрих або ж лихих вчинків, тому слід розрізняти добро від зла. Людина наділена засобом для цього - совістю та розумом. У праці "Синопсис, чи Коротке зібрання од різних літописів", яка витримала три видання за життя автора (1674,1678,1680), І. Гізель подав прагматичне осмислення історичного процесу, відмінне від попереднього провіденціального її трактування. Автор високо оцінював "самодержавницьку" діяльність київських князів, ретельно відобразив зміни в організації Київської церкви. Червоною ниткою крізь усю працю проведена думка про потребу єднання усіх слов'ян в організації опору турецькій агресії.

Іоаникій Галятовський (1620 1688) обстоював ортодоксальні теологічні погляди; у своїх творах автор розглядає Бога як первинне, всеохоплююче й визначальне начало. Він безтілесний, невидимий, безсмертний. Бог - це вольова й розумна підстава світу, він детермінанта усього сущого. Люди-на існує як істота двоїста: тілесна та духовна, наділена душею, яка й сполучає її з Богом. Душа наділена активністю, тіло ж є пасивною формою. Філософ заохочував дослідження природи в усіх її виявах.